Постанова

від 03.04.2024 по справі 376/2304/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 376/2304/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3228/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Гижицької Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Возного Миколи Вікторовича в інтересах особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 серпня 2023 року у складі судді Віговського С.І.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Сквирської міської ради Київської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Сквирської міської ради Київської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування, у якому просив:

- визнати за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за заповітом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 49,70 кв.м., житловою площею 24,70 кв.м., що належав його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за заповітом, право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224082102:02:022:0002, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, посвідчена Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК №698720, що належала його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за заповітом, право власності на земельну ділянку, площею 0,6649 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224082102:02:022:0003, призначена для ведення особистого селянського господарства, посвідчена Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК №698721, що належала його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за заповітом, право власності на земельну ділянку, площею 0,2741 га., яка розташована в с. Безпечна, Білоцерківського району, Київської області, кадастровий номер 3224082102:02:022:0004, призначена для ведення особистого селянського господарства, посвідчена Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 698722, що належала його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за заповітом, право власності на земельну ділянку, площею 3,224 га., яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (в минулому - Дулицька сільська рада Сквирського району Київської області), кадастровий номер 3224082100:05:006:0011, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчена Державним актом на право приватної власності на землю, серія Р2 №395345, що належала його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_1 , виданого Сквирським відділом ДРАЦС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22 листопада 2022 року, за актовим записом №570.

Спадкодавець залишила заповіт, посвідчений Дулицькою сільською радою від 06 жовтня 2020 року, за реєстром №109, відповідно до якого все своє майно заповіла позивачу по справі.

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 49,70 кв.м., житловою площею 24,70 кв.м.; земельну ділянку, площею 0,2500 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224082102:02:022:0002, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, посвідчена Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК №698720; земельну ділянку, площею 0,6649 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224082102:02:022:0003, призначена для ведення особистого селянського господарства, посвідчена Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК №698721; земельну ділянку, площею 0,2741 га., яка розташована в с. Безпечна, Білоцерківського району, Київської області, кадастровий номер 3224082102:02:022:0004, призначена для ведення особистого селянського господарства, посвідчена Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 698722 та земельну ділянку, площею 3,224 га., яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (в минулому - Дулицька сільська рада Сквирського району Київської області), кадастровий номер 3224082100:05:006:0011, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчена Державним актом на право приватної власності на землю, серія Р2 №395345.

Позивач є спадкоємцем після смерті спадкодавця за заповітом, згідно ст. 1223 ЦК України прийняв спадщину у встановлений законом строк та порядок.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину у складі якої нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Підпунктом 4.12 пункту 4 Глави 10 Розділу II«Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Мін`юсту України за №296/5 від 22 лютого 2012 року (зареєстрованого в Мін`юсті України від 22 лютого 2012 року за №282/20595) передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

При видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти (п.п. 4.14 п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 4.15 Порядку видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (п.п 4.18. п. 4 Порядку).

При зверненні до нотаріуса, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, отримати дублікати яких позивач не має можливості, оскільки не суперечить ч. 4 ст. 25 та ч. 11 ст. 346 ЦК України, згідно яких право власності припиняється у разі смерті власника.

Вказана обставина позбавляє позивача вступити у спадкові права на підставі та у спосіб передбачений законом, тому, на підставі вищевикладеного він вимушений звернутися до суду з відповідною вимогою. Іншим чином визнати право власності на спадкове майно за позивачем, окрім прийняття ним спадщини в судовому порядку неможливо.

Заочним рішенням Сквирського районного суду Київської області від 21 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено.

В апеляційній скарзі адвокат Возний М.В. в інтересах особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про залишення районним судом без належної оцінки та перевірки посилань позивача про відмову йому нотаріусом у видачі Свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, в той час як відмови нотаріуса до справи не додано, чим порушено ч. 5 ст. 177 ЦПК України.

Посилається на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не дано відповідної правової оцінки фактичним обставинам справи, не з`ясовано коло спадкоємців майна померлої.

Зазначає, що позивачу по справі ОСОБА_2 було відомо, що іншими спадкоємцями по закону також подані до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Державним нотаріусом Савченко М.А. було відкрито спадкову справу та зареєстровано у Спадковому реєстрі за № 70464063, про що свідчить Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №71984417 від 30 березня 2023 року та Довідка №926-02-14 від 05 грудня 2023 року, про коло можливих спадкоємців, видана завідувачем Сквирської державної нотаріальної контори.

Вважає, що дізнавшись про те, що інші спадкоємці по закону мають право на обов`язкову частку у спадковому майні, позивач вирішив обманним шляхом отримати у власність все майно, яке на день смерті належало нашій матері. Тому домовився в суді про прийняття незаконного рішення, до нотаріуса більше не звертався, так як стало б відомо про коло спадкоємців, а подав позов до суду по визнання права власності на спадкове майно, безпідставно визначивши відповідачем Сквирську міську раду Київської області.

Зазначає, що суд першої інстанції не направляв міській раді жодного документу по справі, так як було б з`ясовано, що Сквирська міська рада неналежний відповідач. Суддя не витребовував у нотаріуса копію спадкової справи.

Вважає, що суд належним чином не дослідив обставини справи, не перевірив наявність у позивача оригіналів правовстановлюючих документів на майно, так як це було підставою начебто відмови нотаріуса, внаслідок чого фактично визнав право власності на майно за позивачами без будь-якої правової підстави.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Перепелюк О.В. в інтересах ОСОБА_2 просив рішення суду як законне, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник міської ради в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час судом повідомлявся у встановленому законом порядку (а.с. 87-88), подав до суду клопотання про проведення судового засідання без його участі (а.с. 89-90), у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Колегія суддів, заслухавши адвоката Возного М.В. в інтересах ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, адвоката Перепелюка О.В. в інтересах ОСОБА_2 який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду не відповідає.

Як убачається зі справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_2 , виданого Сквирським відділом ДРАЦС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22 листопада 2022 року, за актовим записом № 570 (а.с. 5).

Згідно заповіту посвідченого Дулицькою сільською радою від 06 жовтня 2020 року, за реєстром № 109, ОСОБА_3 заповіла все своє майно позивачу по справі (а.с. 7).

Районним судом установлено, що померлій ОСОБА_3 належало наступне нерухоме майно:

житловий будинок АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 49,70 кв.м., житловою площею 24,70 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 28 червня 1993 року (а.с. 8);

земельна ділянка, площею 0,2500 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224082102:02:022:0002, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК №698720 (а.с. 11);

земельна ділянка, площею 0,6649 га., яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224082102:02:022:0003, призначена для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК №698721 (а.с. 12);

земельна ділянка, площею 0,2741 га., яка розташована в с. Безпечна, Білоцерківського району, Київської області, кадастровий номер 3224082102:02:022:0004, призначена для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯК № 698722 (а.с. 13);

земельна ділянка, площею 3,224 га., яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (в минулому - Дулицька сільська рада Сквирського району Київської області), кадастровий номер 3224082100:05:006:0011, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчена Державним актом на право приватної власності на землю, серія Р2 №395345 (а.с. 14).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодпавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В даній справі ОСОБА_2 звернувся у суд з вказаним позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , мотивуючи відсутністю у нього правовстановлюючих документів та майно, яке залишилося після смерті спадкодавця.

Ухвалюючи рішення, суд у рішенні визнав доведеним факт відмови нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Проте суд у основу рішення поклав долучені до справи фотокопії правовстановлюючих документів, які неможливо визнати належними доказами по справі, остільки вони ніким не засвідчені на предмет відповідності оригіналам.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа

може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Між тим, в порушення зазначених вимог постанови Пленуму, районний суд відкрив провадження у справі й розглянув спір без відповідного рішення нотаріуса, чим припустися неповного з`ясування обставин справи, недоведеності обставин, які вважав встановленими, порушив норми процесуального права, неправильно застосував норм матеріального права.

Так з долученої до апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка є рідною сестрою позивача, довідки № 926/02-14 від 05.12.20223 виданої Сквирською державною нотаріальною конторою МЮУ ЦМУМЮУ (м. Київ), убачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було відкрито спадкову справу на майно, що належало їй до смерті та встановлено коло можливих спадкоємців: ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, який спадщину прийняв шляхом подачі відповідної заяви та на даний час не оформив своїх прав на спадкове майно; ОСОБА_4 , як спадкоємець за законом, який прийняв шляхом подачі відповідної заяви та на даний час не оформив своїх прав на спадкове майно; ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом, яка спадщину прийняла шляхом подачі відповідної заяви та на даний час не оформив своїх прав на спадкове майно (а.с. 61).

Отже відповідно до інформації, яка міститься у долученій довідці, державним нотаріусом не ухвалювалося рішення про відмову позивачу в видачі свідоцтва, а навпаки, на вирішенні у нього перебуває заява в тому числі й від ОСОБА_2 про прийняття спадщини, як спадкоємця за заповітом. Окрім цього, заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подали й інші особи.

До справи також долучено копію заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 (а.с. 57).

З наведеного вбачається, що оскаржуваним рішенням суду порушується право іншої особи, не залученої до участі в справі.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, не перевірив наявність у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 інших спадкоємців, не з`ясував прийняли або не прийняли вони спадщину чи відмовилися від її прийняття та не роз`яснив позивачу право заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, оскільки за наявності інших спадкоємців, які прийняли спадщину, орган місцевого самоврядування не є належним відповідачем у даній справі.

У відповідності до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не з`ясував і не перевірив обставин стосовно того, яким чином і щодо якого майна відбувалося послідовно спадкування, не з`ясував питання про коло спадкоємців щодо відповідної спадщини, а також не перевірив наявність зареєстрованих прав на нерухоме майно, що є предметом спору.

Суд залишив поза увагою, що питання про право власності на спірне нерухоме майно не могло вирішуватися без урахування дійсних обставин щодо руху майнових прав на нього, і, відповідно, без урахування прав і/або наявності чи відсутності конкретних дій осіб, які мають законні права та інтереси щодо спірного майна.

За приписами ЦПК України, саме сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і саме відповідачу належить право визнати позов, пред`явити і підтримувати зустрічний позов, укласти мирову угоду тощо (ст. 12 ч. 3, ст. ст. 43, 49, 81, 193, 206, 207 ЦПК України).

Отже, докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються в порядку цивільного судочинства, за сукупністю яких вирішується питання про право на спадкування та про право власності на нерухомість, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. У даному випадку факти, що тягнуть у позивачів виникнення відповідних прав, мають правове значення лише якщо встановлені у справі, у якій є належний відповідач (відповідачі).

Суд першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 12 ч. 5, ст. 51 ст. 189 ч. 1, ст. 197 ч. 2 п. п. 4, 6, 7, 19, ст. 214 ч. 2 ЦПК України, питання про участь у справі інших осіб (особи), прав і обов`язків яких (якої) стосується рішення, не обговорив.

Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, рішення суду не відповідає вимогам ст. ст. 89, 263-265 ЦПК України, вищенаведені обставини виключали можливість реального вирішення спору через відсутність у справі належних відповідачі, без яких про законність розв`язання спору не йдеться. Вирішення справи за відсутності в ній інших спадкоємців є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення з відмовою в позові безвідносно до того, чи є й інші належні відповідачі і чи були вони залучені до участі в справі.

Питання обґрунтованості позову по суті, його доведеності, наявності підстав для визнання відповідних прав судовим порядком, інші обставини, в тому числі й те, що, підлягають встановленню обставини спадкування за кожним спадкодавцем, наразі значення не мають.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції не мав законних підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, що належало померлій і дійшов хибного висновку про можливість задоволення позову.

Суд першої інстанції, задовольнив позовні вимоги, поширивши законну силу судового рішення на ОСОБА_5 , з якою у позивача виник приватноправовий спір, та яка не мала процесуального статусу відповідача у цій справі, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Отже, суд вирішив питання про права і обов`язки ОСОБА_5 , що унеможливлює встановити фактичні обставини справи в порядку статей 263, 264, 265 ЦПК України.

Остільки висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням дійсних обставин справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові.

Крім того, 27 березня 2024 року адвокатом Возним М.В. в інтересах ОСОБА_1 подано заяву про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 40 000 грн (а.с. 95-96).

Зі справи убачається, що 14 листопада 2023 року між адвокатом Возним М.В. з ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 41, 63).

Того ж дня до вказаного договору підписано додаткову угоду № б/н відповідно до якої сторони погодили гонорар (винагороду) за ведення справи в Київському апеляційному суді в розмірі 40 000 грн (а.с. 97).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 14.11.2023 ОСОБА_1 сплатила адвокату Возному М.В. 40 000 грн (а.с. 98).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат.

У судовому засіданні представник скаржниці підтримав подану ним заяву, сторона позивача просила про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 5 000 грн у разі задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши думку сторін, перевіривши доводи заяви, колегія суддів вважає, що заява скаржниці підлягає частковому задоволенню.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В постанові Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Окрім цього, районним судом належним чином не враховано ту обставину, що матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час та те, що вирішений спір особливої складності не представляє.

При цьому судом враховано ту обставину, що матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час та те, що вирішений спір особливої складності не представляє.

Таким чином, доводи представника позивача про завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу заслуговують на увагу.

Приймаючи до уваги, що апеляційну скаргу задоволено, колегія суддів враховуючи викладене, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат дійшла висновку, що заява представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню й стягненню з позивача на її користь 10 000 грн витрат за надання професійної правової допомоги під час апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Возного Миколи Вікторовича в інтересах особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 серпня 2023 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, пов`язані з професійною правничою допомогою в сумі 10 000 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: