Постанова

від 18.04.2024 по справі 120/4221/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4221/24

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач: Мойсюк М.І

18 квітня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мойсюка М.І

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Закарпатської митниці на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазол» до Закарпатської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Плазол» (далі-Товариство, ТОВ «Плазол») звернулося з позовом до Закарпатської митниці про визнання протиправним та скасування рішення від 6 березня 2024 року.

В обгрунтування позову посилалося на те, що 18 листопада 2021 року Товариство і Heraeus Deutschland GmbH Co. KG уклали Контракт №20097791, згідно п. 1.1. якого Замовник постачає Виконавцю відпрацьований каталізатор риформінгу, що містить платину та реній (далі-каталізатор). У відповідності до п.1.2. Контракту, Виконавець зобов`язується прийняти від Замовника каталізатор, забезпечити проведення регенерації та вилучення з нього платини та ренію та поставити Замовнику вилучену платину у вигляді банківського сертифікованого металу (злитків та/або порошку (губки)), що відповідає Стандартам міжнародного ринку дорогоцінних металів, що підтверджується письмовим документом - Сертифікатом якості, а реній в вигляді солі «Амоніумтетраоксоренат VII» - «перенат амонію», із вмістом ренію від 69,2%-69,4%.

1 грудня 2021 року TOB «Плазол» звернулося до митних органів України про надання дозволу на поміщення товарів у митний режим «переробка за межами митної території України». На підставі вказаної заяви, начальником Закарпатської митниці надано відповідний дозвіл на переробку товару за межами митної території України строком до 30 листопада 2022 року.

Згідно з п. 3.1. Контракту сертифікована платина у вигляді банківського металу постачається Замовнику повітряним транспортом. База постачання СІР аеропорт «Бориспіль», м. Київ.

12 жовтня 2022 року позивач отримав Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати №3200/22/1089 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили, військова агресія російської федерації проти України, що стало причиною введення воєнного стану та спричинило неможливість своєчасного повернення товару (реімпорт) у строки, визначені митним органом), у зв`язку із чим відповідач продовжив строк реімпорту товару до припинення чи скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, але не пізніше ніж до 29 листопада 2023 року, а в подальшому вдруге продовжено такий строк до 28 листопада 2024 року.

Разом з тим, 6 березня 2024 року відповідач прийняв рішення, яким зменшив строк дії дозволу на поміщення товарів у митний режим переробка за межами митної території від 01.12.2021 №2928/44, встановив термін дії дозволу до 5 квітня 2024 року. Підставою для прийняття такого рішення слугувала інформація ПАТ «Укрнафта» від 09.02.2024 №22/04, а також Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму Департаменту захисту Служби безпеки України.

Вважаючи рішення відповідача від 6 березня 2024 року протиправним, позивач просив про задоволення позову.

Одночасно з позовною заявою Товариство подало заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Закарпатської митниці від 6 березня 2024 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 3 квітня 2024 року заяву задоволено, вжито заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Закарпатської митниці від 6 березня 2024 року про внесення змін до дозволу на поміщення товарів у митний режим «переробка за межами митної території України», в частині скорочення його дії до 5 квітня 2024 року, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.

В апеляційній скарзі Закарпатська митниця, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та неправильне застосування норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) та залишив поза увагою, що позивач в обґрунтування поданої заяви не навів достатніх та належних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі, а також неможливості захисту останніх без вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, забезпечення позову шляхом, вказаним позивачем, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, адже позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача від 6 березня 2024 року про внесення змін до дозволу на поміщення товарів у митний режим «переробка за межами митної території України», в частині скорочення його дії до 5 квітня 2024 року не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Такі висновки суду першої інстанції грунтуються на тому, що навіть у разі задоволення вимоги адміністративного позову про скасування рішення Закарпатської митниці, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача та спричинить умови для виникнення низки нових спорів. Адже, у випадку відмови у забезпеченні позову шляхом зупинення дії рішення Закарпатської митниці, до ТОВ «Плазол» будуть застосовані вимоги контролюючого органу про сплату умовно нарахованих сум митних платежів.

Суд виходив також з того, що при розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.

Суд першої інстанції в обгрунтування заяви про забезпечення позову визнав також те, що позивач вживав заходів для завчасного повідомлення митного органу про настання форс-мажорних обставин, за яких ТОВ «Плазол» позбавлене можливості проведення реімпорту товару, адже у разі не продовження Закарпатською митницею строку переробки товарів за межами митної території України, у позивача виникнуть додаткові митні зобов`язання щодо сплати митних платежів, а також ускладнить ефективний захист порушених прав позивача, та, у випадку задоволення заявленого адміністративного позову без задоволення заяви про його забезпечення, спричинить низку інших судових спорів з метою відновлення свого попереднього становища, зокрема про скасування вимоги про сплату митних платежів.

Заходи забезпечення позову мають бути розумними, обґрунтованими та адекватними заявленим позовним вимогам. Такими заходами має бути забезпечено збалансованість інтересів сторін, а також інших осіб, що беруть участь у справі.

При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд має дати оцінку, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Невжиття таких заходів може призвести до того, що для відновлення прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, спрямовані виключно в інтересах і на захист позивача, в порушення принципів розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу, змагальності та процесуального рівноправ`я сторін з огляду на таке.

Стаття 6 КАС України визначає принципверховенство права, згідно з частинами 1 і 2 якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з приписами статті 242 КАС України (законність і обґрунтованість судового рішення) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системний аналіз наведених норм права дають підстави дійти висновку, що мотивованість судового рішення є однією з гарантій дотримання судами принципу верховенства права.

Відповідно до приписів частини першої і другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також врахувати, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Системний аналіз зазначеного дає колегії суддів дійти висновку, що у справі, яка розглядається, заявник не довів, а суд першої інстанції не встановив і не підтвердив, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції обмежився лише висновками, що скорочення строку реімпорту товару призведе до неможливості його повернення у спосіб визначений контрактом, може призвести до додаткових фінансових витрат та зверненням Позивача з відповідними позовами для захисту порушеного права.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Товариство уклало контракт 18 листопада 2021 року строком виконання до 30 листопада 2022 року, в подальшому позивачу двічі продовжувався цей строк терміном, відповідно на рік кожний. Товариство зважаючи на форс-мажорні обставини, в частині реімпорту товару, не вживало заходів щодо зміни умов цієї частини контракту. В матеріалах справи такі дані відсутні. Окрім цього суд першої інстанції виходячи з принципів розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу, не навів відповідних висновків щодо такого, в частині відповідача.

Хоча як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення терміну реімпорту товарів слугувала інформація ПАТ «Укрнафта» від 09.02.2024 №22/04, а також Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму Департаменту захисту Служби безпеки України, яким суд першої інстанції, в порушення вимог статті 242 КАС України, не надав оцінки.

З урахуванням цієї інформації і принципу забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу суд не навів відповідних мотивів і не зазначив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивачем у цій справі не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства.

За таких обставин колегія суддів вважає, що немає правових підстав для забезпечення позову у даній справі у визначений Товариством спосіб та, як наслідок, задоволення відповідної заяви останнього.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у справі № 140/9311/23 від 29.11.2023 року.

При цьому, на думку колегії суддів, Товариство у випадку зміни обставин не позбавлено права повторно звернутися з відповідною заявою про забезпечення позову.

В силу пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Закарпатської митниці задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року скасувати.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Плазол» в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий Мойсюк М.І Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.