Постанова

від 17.04.2024 по справі 5015/2913/12

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 5015/2913/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024

за позовом Фізичної особи-підприємця Голуба Олега Романовича

до Львівського міського споживчого товариства

про стягнення в сумі 421 408, 59 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Господарський суд Львівської області ухвалою від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12 заяву Фізичної особи-підприємця Голуба Олега Романовича (далі - ФОП Голуб О.Р.) про затвердження мирової угоди задовольнив частково. Керуючись частиною четвертою статті 121 ГПК України (в редакції чинній на час постановлення ухвали) суд затвердив мирову угоду від 17.04.2013, укладену між ФОП Голуб О.Р. та Львівським міським споживчим товариством (далі - Товариство), в наступній редакції, якою передбачено:

1. Рішенням господарського суду Львівської області по справі №5015/2913/12 від 01.08.2012 встановлена заборгованість Боржника перед Стягувачем в такому розмірі: 196 000 грн основного боргу, 29 408,59 грн пені, 100 000 грн штрафу, 8 428,17 судового збору.

2. Боржник визнає всю суму заборгованості перед Стягувачем в розмірі 333 836,76 грн встановлену рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2012.

3. У зв`язку із відсутністю коштів на рахунку Боржника (довідка банку від 31.08.2012 року), на погашення заборгованості, яка вказана в п.2 цієї Мирової угоди Боржник передає, а Стягувач приймає (придбаває) приміщення складу, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 573,3 кв. м., Боржник заявляє, що вказані приміщення є власністю Боржника відповідно до Свідоцтва про право власності на приміщення складу, виданого Франківською районною адміністрацією 10 жовтня 2003 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про право власності, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції від 17.04.2013 року.

4. Вартість нежитлових приміщень, що передаються в погашення боргу, відповідно до Звіту про незалежну експертну оцінку нежитлових приміщень, який складений Державним підприємством ДІПМ «МІСТОПРОЕКТ» становить 340 176 грн. Ціна, за якою Боржник передає приміщення, становить 340 176 грн.

5. Різницю від суми боргу та незалежною оцінкою в сумі 6 339,24 грн Стягувач зобов`язується перерахувати на рахунок Боржника після затвердження Мирової угоди Господарським судом Львівської області.

6. Передача нежитлових приміщень засвідчується Актом приймання-передачі приміщення, який підписується сторонами після затвердження Мирової угоди господарським судом Львівської області.

7. З моменту передачі Стягувачу вищеназваних приміщень, Стягувач не матиме жодних претензій до Боржника з приводу заборгованості, погашення , якої є предметом цієї Мирової угоди.

8. Боржник та Стягувач домовились, що будь-які витрати пов`язані з виконавчим провадженням, що виникатимуть чи можуть виникнути після затвердження Мирової угоди, покладаються на Стягувача.

10. Сторони підтверджують, що особи, які підписали від імені сторін цю Мирову угоду, мають всі необхідні повноваження на підписання цієї Мирової угоди.

11. Дана Мирова угода укладена у трьох примірниках, по одному сторонам, один примірник надається Господарському суду для затвердження.

12. Ця Мирова угода передається на затвердження Господарського суду Львівської області і набуває чинності після затвердження цієї Мирової угоди Господарським судом Львівської області.

В частині пункту 9 затвердження мирової угоди: «Боржник та Стягувач домовились, що наслідком набуття чинності цією Мировою угодою є закінчення виконавчого провадження» - відмовив.

Повний текст ухвали Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12 оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19.09.2013.

2. Стислий виклад судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 (колегія суддів у складі: Матущак О.І., Плотніцький Б.Д., Скрипчук О.С.) закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі № 5015/2913/12.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник) просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Так, касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник, зокрема, зазначає проте, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме статтю 264 ГПК України.

5. Доводи інших учасників справи

Від ФОП Голуба Олега Романовича (документ сформовано в системі «Електронний суд» 01.04.2024) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, ФОП Голуб Олег Романович просить залишити оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін та відмовити в задоволенні касаційної скарги.

ОСОБА_1 надіслав заяву, з якої вбачається, що скаржник просить відмовити у прийняті відзиву на касаційну скаргу, оскільки вважає його необґрунтованим та неналежним.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Апеляційним господарським судом у справі, зокрема, встановлено, таке.

ОСОБА_1 21.12.2023 подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 (якою затверджено мирову угоду), обґрунтовуючи тим, що Львівське міське споживче товариство ввело в оману суд, подало неправдиву інформацію щодо дійсного власника приміщення, що є предметом мирової угоди, що порушило законні права та інтереси ОСОБА_1 , як власника цього нежитлового приміщення. Про вказане скаржник дізнався 09.11.2023 після ознайомлення з матеріалами справи. Суд першої інстанції не залучив ОСОБА_1 як власника приміщення до участі у справі №5015/2913/12.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.12.2023 залишив апеляційну скаргу без руху, зобов`язав апелянта усунути недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, але не пізніше 15.01.2024.

04.01.2024 на адресу суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги та клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.01.2024 поновив скаржнику строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013.

25.01.2024 Західний апеляційний господарський суд отримав матеріали справи №5015/2913/12.

При підготовці справи до розгляду, колегією суддів встановлено таке.

В системі «Електронний суд» 31.07.2023 представником апелянта сформовано заяву про перегляд ухвали Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі № 5015/2913/12 за нововиявленими обставинами. В поданій заяві, апелянт вказує, що про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 (апелянт) дізнався 28.03.2023 після ознайомлення із матеріалами справи № 465/4388/20, по якій він є стороною у справі.

Апеляційний господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що про існування оскаржуваної ухвали апелянту було відомо ще у березні 2023 року, в той час, як апеляційну скаргу було подано лише у грудні 2023, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не підтверджено належним чином поважність пропуску строку на апеляційне оскарження. Скаржник не обґрунтував, з посиланням на відповідні докази, причини неможливості подання апеляційної скарги у період з 28.03.2023 по 09.11.2023.

У зв`язку із зазначеним, Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 про затвердження мирової угоди у справі №5015/2913/12 залишив без руху. Запропонував апелянту, у строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, але не пізніше 15.02.2024, усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у період з 28.03.2023 по 09.11.2023.

На виконання вказаної ухвали суду, скаржник подав заяви про усунення недоліків від 12.02.2024 та від 13.02.2024. До вказаних заяв долучив копію виписки з амбулаторної картки ЕМК № 477111754 КНП «Третій Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», в якій зазначено, що ОСОБА_1 з 25.02.2023 по 08.07.2023 знаходився на лікуванні у травматолога, а з 03.07.2023 по 08.07.2023 знаходився на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі. Також долучив копію довідки КНП «Третій Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», в якій вказано, що скаржник з липня по грудень 2023 року перебував на реабілітації та відновленні після хірургічного втручання у вказаній медичній установі.

Розглянувши подане клопотання та вказані у ньому причини поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони є не поважними та безпідставними. Так, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 , яка подана, підписана та подана представником ОСОБА_1 адвокатом Басюр Л.М. 31.07.2023.

Таким чином, скаржник, будучи ще 28.03.2023 ознайомленим із текстом оскаржуваної ухвали, міг звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в т.ч. через свого представника, однак наданим правом не скористався.

Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що відповідно до пункту 11 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 110 від 14.02.2012, форма №027/о видається на руки хворому або пересилається поштою протягом трьох днів чи передається безпосередньо у заклад охорони здоров`я, який направляв хворого.

Надані докази на підтвердження поважності причин пропуску строку датовані 09.02.2024 та 13.02.2024. Натомість, обставини, на підтвердження яких надано вказані докази, мали місце у 2023 році. Відтак, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані докази не можуть бути прийняті судом та вважатися достовірними доказами.

Суд апеляційної інстанцій також зазначив про те, що оскаржувана ухвала Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 у справі №5015/2913/12 набрала законної сили 16.09.2013.

Західний апеляційний господарський суд зазначив:

- Відповідно до частини першої статті 91 ГПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

- Прийняття і розгляд апеляційної скарги на судове рішення, зокрема ухвалу, яке набрало законної сили, можливе лише з дотриманням приписів частини другої статті 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

- Натомість, ГПК України (у редакції від 03.10.2017) передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (частина перша статті 254 ГПК України).

- Відповідно до положень частини другої статті 254 ГПК України (у редакції від 03.10.2017), учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

- Водночас, в силу приписів частини третьої статті 3 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254).

- Суд апеляційної інстанції зазначив , якщо особа, яка не брала участь у справі, але яка вважає, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб`єктивне процесуальне право на апеляційне оскарження судового рішення першої інстанції протягом строків на апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, то вказане рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), і не може бути оскаржене із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення - відповідно до ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

- Суд апеляційної інстанції вказав на те, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013, втім враховуючи, що суд апеляційної інстанції помилково відкрив апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

Питання додержання судом апеляційної інстанції під час закриття апеляційного провадження положень чинного процесуального законодавства, законність та обґрунтованість ухвали апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є предметом перевірки під час розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції.

Щодо допуску справи до перегляду в суді апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи Верховний Суд висловився у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, Основним Законом закріплений принцип незворотності дії закону у часі.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 06.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Особливість цього темпорального правила полягає в тому, що процесуальні відносини завжди залежні від законодавчої форми правового закріплення відповідних процедур. Застосування процесуальної норми, у тому числі тієї, що узгоджує дію закону в часі, здійснюється у взаємозв`язку з іншими процесуальними нормами для виконання завдань судочинства у передбачених формах та на різних стадіях судового провадження. У цьому аспекті темпоральні норми встановлюють межі реалізації суб`єктивних процесуальних прав у відповідних господарсько-процесуальних правовідносинах.

Визначена згідно з нормами статей 91, 93, 97, 98 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) процедура апеляційного оскарження судового рішення суду першої інстанції передбачала, що особи, які не брали участь у справі, були наділені процесуальним правом подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, і в тому разі, коли був пропущений встановлений статтею 93 ГПК України строк для апеляційного оскарження судового рішення - за заявою про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

За наведеного правового регулювання порядку та строку на подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, особою, яка не брала участь у справі, але стосовно якої господарський суд вирішив питання про права та обов`язки, з урахуванням висновків в пункті 9.4, цей строк завершувався і з моментом завершення апеляційного розгляду справи та не підлягав поновленню (був присічним).

А тому суб`єктивне процесуальне право такої особи на здійснення апеляційного оскарження відповідного судового рішення, що не було реалізовано в період чинності ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), припинялось з втратою чинності цим Кодексом, та не підлягало відновленню без спеціального застереження про це за новим процесуальним законом - ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Між тим ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) не містить такого застереження.

Верховний Суд зазначив: якщо особа, яка не брала участь у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб`єктивне процесуальне право - на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом строків для апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи (чинній до 15.12.2017), то рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), і не може бути оскаржено із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення - відповідно до ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Щодо оскарження судового рішення, постановленого до 15.12.2017 та яке не переглядалося в апеляційному порядку за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017, Верховний Суд висловився у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.

У справі № 54/239 Суд зазначив, що згідно з пунктом 13 частини першої Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ГПК України).

Судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Верховний Суд у справі № 54/239 зазначив про те, що строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у статті 93 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Верховний суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновків, що таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі, приписами частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження.

Правові висновки щодо питання оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16.

Так, у наведених постановах Верховний Суд дійшов висновків, що за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Разом з тим, пунктом 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, у цій справі № 5015/2913/12 апеляційний господарський суд врахувавши правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254, зазначив про те, що мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Так, закриваючи апеляційне провадження (керуючись статтею 264 ГПК України) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 вказав, про помилковість такого відкриття, з огляду на те, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Стаття 264 ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження, як помилково відкрите.

Разом з тим, в цьому випадку процесуально правильними були дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційне провадження у цій справі відкрите з перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, і в разі апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції буде діяти не як «суд встановлений законом» в розумінні статті 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, а розгляд справи та подальше прийняття рішення у цьому випадку суперечитимуть принципу юридичної визначеності та порушуватимуть права інших учасників справи, які розраховують на остаточність судового рішення.

Такі правові висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 08.01.2019 у справі № 922/1906/18, від 10.07.2019 у справі № 761/29385/17, від 13.08.2019 у справі № 5002-17/2743-2009, 20.08.2019 у справі № 910/1702/15-г, від 29.04.2020 у справі № 917/1185/18, від 26.02.2021 у справі № 29/5005/6381/2011, від 02.04.2019 у справі № 922/765/15, від 17.09.2019 у справі № 20/5007/101/11, від 05.02.2021 у справі № 42/254 та висновків суду касаційної інстанції у цій справі.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності як одного із істотних елементів принципу верховенства права лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

З огляду на викладене, аргументи скаржника щодо відсутності підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та обов`язковості застосування апеляційним судом норм чинного ГПК України не знайшли свого підтвердження при розгляді касаційної скарги.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведених у цій постанові міркувань, беруться до уваги Касаційним господарським судом.

Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа «Рябих проти Росії», заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (рішення від 28.10.2020 №4241/03, §54, ЄСПЛ) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а отже підстав для її зміни чи скасування немає.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі № 5015/2913/12 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова