Постанова

від 09.04.2024 по справі 910/4930/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4930/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Діденко І. Г., Васильєва Д. О.,

відповідача - Перепелицін К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерн"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Тищенко А. І., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 (суддя Полякова К. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерн"

до Київської міської ради

про визнання укладеним договору про поновлення договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерн" (далі - ТОВ "Інтерн") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Інтерн", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.06.2006 за № 91-6-00571 (далі - договір оренди землі від 13.04.2006); визнання договору про поновлення договору оренди землі від 13.04.2006 укладеним на 15 років у редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для поновлення договору оренди на новий строк з посиланням на дотримання позивачем вимог Закону України "Про оренду землі", належним виконанням ним як орендарем умов спірного договору оренди землі, своєчасним зверненням до орендодавця про намір поновити договірні відносини на новий строк з проєктом відповідної додаткової угоди, неукладенням додаткової угоди до договору оренди.

1.2. Київська міська рада у відзиві на позов проти його задоволення заперечила, просила відмовити у позові, посилаючись на те, що поновлення спірного договору оренди землі, зважаючи на положення розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" в редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", має відбуватися виключно на підставі відповідного рішення Київської міської ради, оскільки положення законодавства, чинного на час укладення такого договору, не передбачали автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін була можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023, в позові відмовлено.

2.2. Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що поновлення договору оренди землі від 13.04.2006 має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору), яка не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов`язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; позивач має переважне право на поновлення вказаного договору оренди землі за наявності відповідного рішення Київської міської ради, проте матеріали справи не містять доказів прийняття Київською міською радою рішення про поновлення спірного договору оренди, що закінчив свою дію 16.08.2022.

Крім того, суд першої інстанції, надавши оцінку доводам позивача про своєчасність звернення до орендодавця з наміром про поновлення спірного договору, установив, що наданий до матеріалів справи акт фіксації подачі документів, а саме листа-повідомлення від 11.05.2022 про поновлення договору оренди із додатками через скриньку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту земельних ресурсів, підписаний представником позивача - юристом Лі Д. Д. і представником ТОВ "Еста Холдинг" - директором юридичного департаменту Симоненко П. О., не є належним доказом подачі документів, оскільки складений без участі представника відповідача; з тексту листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.02.2023 № 05716-2599 убачається подання позивачем виключно листа-повідомлення від 27.01.2023 № 7. Між тим, як зазначив місцевий господарський суд, наведені обставини не вплинули на результат вирішення спору, оскільки згідно з положеннями законодавства реалізація переважного права на поновлення спірного договору оренди землі пов`язувалася з наявністю відповідного рішення Київської міської ради, проте, доказів того, що таке рішення приймалося радою у матеріалах справи немає.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у цій справі, ТОВ "Інтерн" звернулося з касаційною скаргою (з урахуванням її уточненої редакції) до Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме наявна необхідність відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69 стосовно того, що діючим законодавством станом до набрання сили статтею 1261 Земельного кодексу України не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Скаржник вважає, що такі висновки не відповідають принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина 2 статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14); наголошує, зокрема на автоматичному поновленні договору оренди з підстав належності йому на праві власності будівлі, розташованої на орендованій земельній ділянці; своєчасному поданні документів для поновлення спірного договору; належному виконанні договірних зобов`язань; зволіканні відповідача у поновленні спірного договору.

3.2. Від Київської міської ради відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, 13.04.2006 Київська міська рада (орендодавець) і ТОВ "Інтерн" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом першої київської нотаріальної контори Петровою Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 17-1978 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.08.2006 за № 91-6-00571 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 16.03.2006 № 339/3430 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену таким договором.

У пункті 2.1 спірного договору визначено, що об`єктом оренди відповідно до цього договору, є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Б. Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва; розмір 0,1093; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу; кадастровий номер - 8000000000:88:196:0048.

Відповідно до витягу з технічної документації № Ю-37936/2006 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 11.04.2006 № 297 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4 369 694,01 грн (пункт 2.2 договору оренди землі від 13.04.2006).

Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору його укладено на 1 рік.

У пункті 11.7 спірного договору передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

21.12.2009 між сторонами було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 1955, та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2009 за № 91-6-00874 у книзі записів державної реєстрації договорів

Відповідно до преамбули та пункту 1 зазначеного договору сторони на підставі статті 792 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" та рішення Київської міської ради від 24.01.2008 № 57/4529 вирішили поновити договір оренди земельної ділянки до 16.08.2022, строк дії якого закінчився.

У пункті 2 цього договору про поновлення договору оренди землі зазначено, що умови договору оренди, за винятком строку дії договору оренди та пунктів 2.2, 4.2, 4.9, розділу 8, залишаються без змін.

Позивач, на обґрунтування позову, посилався на те, що 11.05.2022 він звернувся до відповідача з листом-повідомленням № 33/1 про поновлення договору оренди землі від 13.04.2006 на новий термін відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі"; в переліку доданих до цього листа документів значиться, серед іншого, проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. На підтвердження подачі 11.05.2022 документів відповідачу через скриньку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту земельних ресурсів представником позивача - юристом Лі Д. Д. та представником ТОВ "Еста Холдинг" - директором юридичного департаменту Симоненко П. О., складено акт фіксації подачі документів.

У подальшому 27.01.2023 позивач звернувся до відповідача з листом № 7 щодо повторної подачі пакету документів для поновлення договору оренди земельної ділянки; в цей же день представником позивача - юристом Лі Д. Д. і представником ТОВ "Еста Холдинг" - директором юридичного департаменту Симоненко П. О. складено акт фіксації подачі документів (листа-повідомлення від 27.01.2023 із додатками) через скриньку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту земельних ресурсів.

28.02.2023 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі № 05716-2599 у відповідь на лист позивача від 27.01.2023 № 7 зауважив на відсутності поданого в строк згідно зі статтею 33 Закону України "Про оренду землі" листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки. За наведених обставин, позивача визнано таким, що втратив переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Наведені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Інтерн" до суду з позовом до Київської міської ради про визнання договору оренди землі від 13.04.2016 поновленим на той саме строк і на тих саме умовах, а також визнання договору про поновлення договору оренди землі від 13.04.2006 укладеним на 15 років у редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

4.3. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог заявленого позову.

4.4. Вирішуючи спір у справі та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили, зокрема із того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16.01.2020, внесені зміни до Закону України "Про оренду землі", зокрема доповнено розділ IX "Перехідні положення" абзацами 3 і 4 такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 1261 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 1261 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Договір оренди землі укладено між сторонами 13.04.2006 (при цьому обставин того, що цей договір змінювався сторонами після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" суди не встановили), а отже, за висновком судів, до спірних правовідносин положення статті 1261 Земельного кодексу України не застосовуються, відтак поновлення договору має здійснюватися на умовах, визначених цим договором, за правилами, чинними на момент його укладення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради.

Таким чином, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття сесією відповідного рішення.

Відповідно до правил, які були чинними на момент укладення договору оренди та встановлені у статті 33 Закону України "Про оренду землі" (станом на 13.04.2006) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Отже, виходячи з того, що діючим законодавством станом на 2006 рік не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що територіальна громада міста Києва як власник спірного об`єкта - земельної ділянки делегує відповідачу повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Воля територіальної громади як власника може виражатися лише у таких рішеннях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, та оформлюються у формі рішень відповідної ради. Попередні судові інстанції, надавши оцінку фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам, установили, що рішення про поновлення спірного договору оренди відповідачем не приймалося.

Разом із тим господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеними обставини вчасного звернення позивача до відповідача із листом-повідомленням про поновлення спірного договору оренди, що проте за висновками судів у наведеному випадку не вплинуло на результат вирішення спору, оскільки, як уже зазначалося, діючим законодавством станом на 2006 рік не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Однак, як установили суди, рішення Київської міської ради щодо поновлення спірного договору оренди відсутнє.

4.5. У касаційній скарзі позивач оскаржує судові рішення у цій справі з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про наявність підстав для відступлення Верховним Судом під час розгляду цієї справи від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69 стосовно того, що діючим законодавством станом до набрання сили статтею 1261 Земельного кодексу України не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44- 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду та Верховного Суду України у перелічених ним постановах, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, викладених у вказаних скаржником постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в таких постановах та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову.

Звідси підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження; посиланням на інші підстави касаційного оскарження скаржник касаційну скаргу не обґрунтовував.

4.6. Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстава касаційного оскарження, зазначена скаржником у касаційній скарзі не отримала підтвердження, ухвалені у справі рішення та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерн" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 у справі № 910/4930/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак