Рішення

від 26.03.2024 по справі 638/14343/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/14343/23

Провадження № 2/638/1870/24

РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Щепіхіної В.В.

при секретарі Рєзнік І.П.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти Ізюмської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради, Управління освіти Ізюмської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, який в подальшому уточнила, виключивши з числа відповідачів Ізюмський ліцей №12 Ізюмської міської ради у зв`язку з його ліквідацією та змінивши предмет позову, та згідно прохальної частини якого просить суд: стягнути з Управління освіти Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення у розмірі 126750, 68 грн.

Вимоги позову обґрунтовує тим, що 15.09.1980 позивач була призначена на посаду старшої піонервожатої середньої школи №12 м. Ізюм, 01.09.1986 переведена на посаду вчителя математики в тій самій школі, а з 25.08.2021 з урахуванням перейменування посади працювала «вчителем математики закладу загальної середньої освіти» в Ізюмському ліцеї №12 Ізюмської міської ради; загальний стаж роботи складає понад 40 років. 29.03.2023 наказом №40/к/тр ВС позивача звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (повна ліквідація закладу).

Вважає своє звільнення незаконним з огляду на наступне. Починаючи з 07.03.2022 у м. Ізюм, де позивач постійно мешкала та працювала, зник зв`язок та мобільний Інтернет у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф та постійними артилерійськими обстрілами у Харківській області; її родина виїхала на захід країни для порятунку. Позивача не повідомлено про простій, то ж вона звернулася до керівництва ліцею та отримала відповідний наказ. Починаючи з жовтня 2022 більшості колег позивача було направлено повідомлення про необхідність стати до роботи та в подальшому вони приступили до виконання своїх посадових обов`язків. Позивач зверталася до керівництва ліцею стосовно того, чому їй не було запропоновано долучитись до навчального процесу, однак відповіді вона не отримала. У лютому 2023 позивач дізналась про прийняття рішення щодо ліквідації Ізюмського ліцею №12. Позивач наголошує, що про вивільнення працівників повинні персонально попередити не пізніше ніж за два місяці, однак повідомлення від 26.01.2023 №40 ВС вона завчасно не отримувала, відповідач жодної вакантної посади не запропонував, тобто дії керівництва були упередженими та ґрунтувались на суб`єктивних відносинах. Середня заробітна плата за два відпрацьовані місяці перед звільненням становить 1038, 94 грн., а тому сума, яка підлягає до виплати за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2023 по 15.09.2023 становить 126750, 68 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача. Просить суд позов задовольнити.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.11.2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою з урахуванням остаточно заявлених вимог ОСОБА_1 до Управління освіти Ізюмської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідача Управління освіти Ізюмської міської ради Мироненко С. С. подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Позов ОСОБА_1 датований лише 18.09.2023, в той же час позивач звільнена 29.03.2023 та отримала цього ж дня наказ про звільнення, тобто остання пропустила строк на звернення до суду, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, при цьому клопотань про поновлення пропущеного строку не заявляла. Майже від самого початку повномасштабного вторгнення окупаційних військ рф на територію України місто Ізюм Харківської області опинилося в епіцентрі бойового зіткнення та до 01.04.2022 місто було повністю окуповане. Приміщення Ізюмського ліцею від початку окупації було зайнято російськими військовими. Після завершення стабілізаційних заходів, повної зачистки території м. Ізюм від окупантів, повернення місцевої влади, відновлення електропостачання, перевірки матеріальної бази та кадрів, які залишилися в місті після деокупації, обстеження стану будівлі ліцею, встановлення її істотного пошкодження та неможливості подальшої експлуатації, перевірки демографічної обстановки в місті та встановлення факту скорочення контингенту здобувачів освіти, Ізюмською міською військовою адміністрацією Ізюмського району Харківської області було прийнято розпорядження №037-ВС від 17.01.2023 «Про припинення шляхом ліквідації юридичної особи Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради», на підставі якого створено ліквідаційну комісію. 29.01.2023 позивача повідомлено про майбутнє скорочення шляхом надіслання відповідного повідомлення засобами електронної комунікації через месенджер «вайбер». 29.03.2023 позивача звільнено з посади вчителя на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Жодних вакантних посад, які б могли бути запропоновані ОСОБА_1 після рішення про скорочення всього штату ліцею, не було. В даному випадку мало місце знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (ч. 4 ст. 49-2 КЗпП України), що підтверджено Актом комісійного обстеження за жовтень 2022.

Позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, згідно якого наголосила, що Ізюмський міськрайонний суд Харківської області не здійснює правосуддя, його територіальна підсудність постійно змінювалась, у м. Ізюм після окупації відсутня належна інфраструктура, неможливо отримати належну юридичну допомогу за місцем проживання, а тому дотриматись законодавчо визначених строків в таких умовах майже неможливо. Тримісячний строк з моменту відміни карантину та подання позову до суду пропущено не було, більш того, суд може поновити такі строки. Управління освіти Ізюмської міської ради вже на початку повномасштабного вторгнення визначило зміну істотних умов праці та запровадило дистанційну роботу, викладач самостійно визначає робоче місце та виконує роботу поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, а тому посилання відповідача на пошкодження будівлі ліцею не є доцільним. Працівник не може бути звільнений у зв`язку зі скороченням штату, ліквідацією закладу освіти без попередження за два місяці; позивач періодично відвідувала ліцей та могла бути особисто повідомлена про даний факт, а не за допомогою «вайберу», як стверджує відповідач. З боку відповідача не було запропоновано позивачу іншу посаду в іншому навчальному закладі, які підпорядковуються Управлінню освіти Ізюмської міської ради без пояснення причини того, чому така робота не може бути запропонована (враховуючи її переважне право на залишення на роботі). Відповідач фактично залишив працівників закладу без коштів для існування та можливості реалізації законодавчо встановленого права на працю.

Представник відповідача Управління освіти Ізюмської міської ради Мироненко С. С. подав до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких вказує, що зміна територіальної підсудності не впливає на спроможність позивача заявити позов вчасно у тримісячний строк, поштове відділення у м. Ізюм здійснювало свою діяльність протягом всього 2023 року. Крім того, на території м. Ізюм діє Ізюмське бюро правової допомоги у складі Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яке є територіальним відділенням Координаційного центру з надання правової допомоги. Також, із тексту процесуальних документів позивача не встановлено, що вона зверталася за професійною правовою допомогою, оскільки жодних судових витрат з цього питання не заявлено. Тому позивач не вжила належної обачності та свідомо пропустила строки звернення до суду, що не є поважними причинами для його поновлення. Щодо запровадження дистанційної роботи та логіки відповідача про те, що знищення будівлі ліцею не впливає на регулювання трудових відносин, то засоби виробництва, адміністративні приміщення, мережа, оргтехніка, навчальні посібники, класи були фізично знищені в період окупації м. Ізюм, що унеможливило його подальше функціонування як закладу освіти, у зв`язку з чим засновником було прийняте законне та обґрунтоване рішення про його ліквідацію. Наказом голови ліквідаційної комісії ліцею з метою виконання розпорядження голови Ізюмської МВА було прийнято рішення про скорочення всього штату ліцею, у тому числі й ОСОБА_1 , як вчителя закладу, окрім тих осіб, які увійшли до складу ліквідаційної комісії (всього 3 особи). Таким чином, ніяких вакантних посад, які могли б бути запропоновані ОСОБА_1 після рішення про скорочення всього штату ліцею не було. Ч. 4 ст. 49-2 КЗпП України вимоги «пропонувати» працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації не застосовуються в даному випадку у зв`язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Позивачем заявлено виключно одну позовну вимогу стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення, а відповідно до статті 235 КЗпП України стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється виключно при поновленні на роботі (в такому випадку констатується «вимушений прогул») або у випадку зміни формулювання причин звільнення працівника, яке перешкоджало працевлаштуванню працівника за весь час до зміни формулювання причин звільнення. Просить суд врахувати дані пояснення, а також застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 наслідки пропуску строків звернення до суду та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача Управління освіти Ізюмської міської ради Мироненко С. С. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, дослідивши доводи сторін процесу, викладені у письмових заявах по суті справи, та надані під час судового розгляду, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Ізюмським ліцеєм №12 Ізюмської міської ради, займаючи посаду вчителя математика закладу загальної середньої освіти, про що свідчать відомості, наявні у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки Управління освіти Ізюмської міської ради від 21.02.2023 №186 ВС, педагогічний стаж ОСОБА_1 за період з 15.09.1980 по 31.03.2022 складає 41 рік 6 місяців 17 днів.

Стороною позивача надано наказ Управління освіти Ізюмської міської ради №70 від 25.02.2022 «Про встановлення простою, запровадження дистанційної роботи та оплату праці в умовах воєнного стану», відповідно до якого з 01.03.2022 встановлено початок простою не з вини Управління освіти Ізюмської міської ради в Управлінні освіти Ізюмської міської ради, закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, КО «Інклюзивно-ресурсний центр» і призупинено роботу з можливим продовженням до закінчення воєнного стану.

Відповідно до наказу Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради №18/к/тр ВС від 01.08.2022 «Про призупинення дії трудового договору» дію трудового договору з ОСОБА_1 , вчителем математики, призупинено з 01.08.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

В подальшому, згідно розпорядження начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області №037-ВС від 17.01.2023 «Про припинення шляхом ліквідації юридичної особи Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради», припинено шляхом ліквідації діяльність юридичної особи Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради (Харківська область, місто Ізюм, вулиця Педагогічна, буд. 3, вулиця Київська, буд. 20), код ЄДРПОУ 22664315; створено ліквідаційну комісію по припиненню діяльності Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради.

Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради №04 ВС від 26.01.2023 «Про зміни в організації виробництва і праці Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради», скорочено посади штатного розпису Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради згідно з додатком 1.

Згідно наказу голови ліквідаційної комісії Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради №04/к/тр ВС від 26.01.2023 «Про попередження про вивільнення працівників Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради», на підставі п. 1 ст. 40, 49-2 КЗпП України необхідно попередити працівників Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради згідно додатку №1 про наступне звільнення через 2 місяці за датою попередження згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою всіх компенсаційних виплат, передбачених законодавством України; попередження провести за допомогою засобів електронної комунікації; доручено члену ліквідаційної комісії, заступнику директора ОСОБА_3 надіслати повідомлення працівникам з попередженням щодо звільнення за допомогою засобів електронної комунікації.

Як вбачається із наказу голови ліквідаційної комісії Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради №40/к/тр ВС від 14.03.2023 «Про припинення трудового договору», ОСОБА_1 , вчителя математики закладу загальної середньої освіти, звільнено у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (повна ліквідація закладу) (п. 1 ст. 40 КЗпП України), підстави звільнення: наказ «Про зміни в організації виробництва і праці Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради» від 26.01.2023 №04 ВС, наказ «Про попередження про заплановане вивільнення» від 26.01.2023 №04/к/тр ВС, повідомлення про вивільнення від 26.01.2023 №40 ВС засобами електронної комунікації. Вихідна допомога складає 7001, 00 грн.

Як вбачається із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Ізюмський ліцей №12 Ізюмської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 22664315) припинено.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, встановленим обставинам справи та поданим сторонами доказам, суд дійшов наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, однією з підстав для розірвання з працівником трудового договору є ліквідація підприємства, установи чи організації як юридичної особи.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 111 ЦК України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Отже, ліквідація це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Виходячи із аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України, ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже, суд, при виникненні спору між працівником і роботодавцем стосовно звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, зобов`язаний перевірити дотримання роботодавцем відповідної процедури звільнення працівника.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі №519/160/16-ц (провадження №61-312св17) та від 06 лютого 2018 року у справі №696/985/15-ц (провадження №61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. Власник або уповноважений ним орган вправі на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, в тому числі має право зменшити чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад.

Верховний Суд, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, неодноразово наголошував на тому, що вирішуючи питання дотримання норм трудового законодавства у спірних правовідносинах, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, постановах Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №212/7513/20, від 12 серпня 2021 року у справі №487/989/20, від 24 березня 2021 року у справі №757/46273/17-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №235/4593/19.

Судом достеменно встановлено, що юридичну особу Ізюмський ліцей №12 Ізюмської міської ради припинено шляхом ліквідації на підставі розпорядження начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області №037-ВС від 17.01.2023, підставою прийняття якого вказано створення належних умов для здобуття якісної освіти, зважаючи на демографічну ситуацію на території Ізюмської міської територіальної громади, оптимізація мережі закладів освіти та безперспективність функціонування закладів освіти внаслідок скорочення контингенту здобувачів освіти закладів загальної середньої освіти та руйнування будівель закладів внаслідок збройної агресії російської федерації. Дані про юридичних осіб-правонаступників відсутні.

Отже, відбулася повна ліквідація Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради.

Суд дійшов висновку про правомірність звільнення позивача ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, адже відповідач дотримався процедури звільнення позивача та не допустив порушень трудового законодавства.

Так, дійсно, частиною 1 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Матеріали справи містять повідомлення заступника директора Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради С. Веприцької від 26.01.2023 №40 ВС, адресоване ОСОБА_4 , згідно якого останню повідомляють, що розпорядженням №037-ВС від 17.01.2023 начальника Ізюмської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Валерієм Марченком прийнято рішення щодо припинення шляхом ліквідації юридичної особи Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради. Позивача повідомлено, що на підставі п. 1 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України її буде звільнено з роботи за скороченням штату працівників з виплатою всіх компенсаційних виплат, передбачених законодавством України.

Отже, позивач була належним чином повідомлена про наступне звільнення у строки, передбачені ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.

Згідно із ч. 3 ст. 29 КЗпП України ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Судом враховано, що у самому наказі голови ліквідаційної комісії Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради №40/к/тр ВС від 14.03.2023 «Про припинення трудового договору» визначено спосіб повідомлення позивача про звільнення, зокрема це засоби електронної комунікації. Вказане було обґрунтовано та пояснювалось відсутністю організаційних та технічних умов та пов`язано із тим, що місто Ізюм Харківської області перебувало під окупацією збройних сил російської федерації.

Таким чином слушними є доводи відповідача про належне повідомлення позивача про наступне вивільнення месенджером VIBER на її номер, на підтвердження чого надано відповідну роздруківку.

Окрім того, згідно ч. 4 ст. 49-2 КЗпП України, вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період, а також у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Судом досліджено акт комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, та встановлено, що обстежуваним об`єктом є Ізюмська загальноосвітня школи І-ІІІ ступенів №12 Ізюмської міської ради Харківської області, що розташований за адресою: Україна, Харківська область, Ізюмський район, місто Ізюм, вулиця Педагогічна, 4, вулиця Київська, 20, форма власності комунальна власність Ізюмської територіальної громади Харківської області. Орієнтовна дата пошкодження об`єкта: 24 липня 2022 та 07 вересня 2022, ймовірні причини пошкодження об`єкта: ракетний обстріл. Наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій (категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об`єкта або його окремих конструкцій, підсилення об`єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій. Виявлені візуальні пошкодження, спричинені бойовими діями, потребують додаткового обстеження сертифікованими фахівцями визначених пунктами 2 та 2.1 «Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 №257. Орієнтовне руйнування інженерних мереж та обладнання, зокрема систем водопостачання (холодне, гаряче), водовідведення, опалення, електропостачання 70 %.

Таким чином, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, останній позбавлений обов`язку щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав, заявляла вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, однак, після залишення позову без руху, подала до суду уточнену позову заяву, змінивши предмет позову, та згідно прохальної частини якої просила суд: стягнути з Управління освіти Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення у розмірі 126750, 68 грн., тобто, хоча позивач по тексту позову і посилається на факт свого незаконного звільнення, переважне залишення на роботі та можливість роботодавця надати інше місце роботи, вимога про поновлення на роботі відсутня, тож вона і не може бути предметом даного судового розгляду.

З вказаного приводу суд наголошує, що у відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межахзаявлених неювимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Крім того, за приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також слід наголосити, що у відповідності до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2019 року у справі №136/238/18 за позовом завідуючої дошкільним навчальним закладом «Сонечко» про поновлення на роботі, яку було звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією установи, вивільнення всіх працівників проводилося у зв`язку з повною ліквідацією підприємства, що свідчить про відсутність в ньому будь-яких вакансій. А відтак ніяких переваг на працевлаштування, на переведення на іншу роботу в разі звільнення в зв`язку з повною ліквідацією у такому випадку не передбачено. З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що звільнення працівника відповідачем відбулось без порушення встановленого законом порядку, оскільки після ліквідації юридичної особи створена нова установа, яка не є його правонаступником, а тому у відповідача не виникло зобов`язання щодо працевлаштування звільнених працівників. Таким чином доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не було запропоновано іншої роботи, не заслуговують на увагу, оскільки вивільнення проводилося у зв`язку з ліквідацією підприємства, а отже, такі вакансії відсутні.

Щодо заявлених вимог про стягнення з Управління освіти Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення 29.03.2023 до 15.09.2023 у розмірі 126750, 68 грн., суд наголошує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно вимог статті 240-1 КЗпП України, у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або роботодавця (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

Оскільки суд, в межах заявлених позивачем вимог, дійшов висновку про правомірність звільнення позивача ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та дотримання процедури звільнення позивача, позовна вимога про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.

Щодо посилання сторони відповідача на пропуск позивачем ОСОБА_1 строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19) зроблено висновок, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що оспорюваний наказ про звільнення позивача головою ліквідаційної комісії Ізюмського ліцею №12 Ізюмської міської ради видано 14.03.2023, до суду позивач ОСОБА_1 звернулася 18.09.2023, однак доводи позивача про поважність причин пропуску строку є слушними, адже місто Ізюм Харківської області тривалий час перебувало в окупації, що унеможливлювало для позивача, особи, що досягла пенсійного віку, мати той необхідний обсяг інформації, з яким можливо належним чином захищати свої права. Більш того, територіальна підсудність Ізюмського міськрайонного суду Харківської області неодноразово змінювалась, у місті проводились стабілізаційні заходи, повна зачистка території м. Ізюм від окупантів, відновлювалось електропостачання тощо. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне поновити позивачу ОСОБА_1 строк на звернення до суду з дійсним позовом.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Згідно вимог частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір») від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки при зверненні до суду позивач була звільнена від сплати судового збору, то керуючись положеннями ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним компенсувати його за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 3- 5, 11-13, 76-82, 83, 89, 141, 206, 264-265, 268, 273, 352, 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст. 5-1, 29, 40, 49-2, 235, 240-1 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління освіти Ізюмської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1267 (одна тисяча двісті шістдесят сім) грн. 51 (п`ятдесят одна) коп. віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя В. В. Щепіхіна