Постанова

від 09.04.2024 по справі 335/8591/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.04.2024 Справа № 335/8591/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/8591/20 Головуючий у І інстанції: Воробйов А.В.

Провадження № 22-ц/807/879/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННА» на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29 січня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2020 року ТОВ «ІННА» в особі представника Гришина С.В. звернулось до суду з позовом, який у подальшому уточнено, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначено, що з 2005 року ТОВ «ІННА» є власником нежилого приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

20.09.2005 між ТОВ «Інна» та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладений кредитний договір № СМ-200/072/2005.

04.06.2008 між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» укладений кредитний договір № СМ-SМЕ200/261/2008.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами 04.06.2008 між ТОВ «Інна» та ЗАТ «ОТП Банк» укладений договір іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008.

18.09.2008 між ТОВ «Інна» та ЗАТ «ОТП Банк» укладений договір про розірвання договору іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008.

18.09.2008 між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» укладений кредитний договір № СМ-SМЕ200/412/2008.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № CM-200/072/2005 від 20.09.2005, № CM-SME200/261/2008 від 04.06.2008, № CM-SME200/412/2008 від 18.09.2008 між ТОВ «Інна» та ЗАТ «ОТП Банк» 18.09.2008 укладений договір іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/412/2008 (майнова порука).

18.03.2011 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (покупець) та ПАТ «ОТП Банк» (продавець) укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, предметом якого є переуступлення покупцю права на кредитний портфель, до якого входять кредитні договори № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005 та № СМ-SМЕ200/261/2008 від 04.07.2008, № СМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008.

31.07.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» укладений договір факторингу б/н, відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало, а ТОВ «Українська факторингова компанія» прийняло право грошової вимоги і стало кредитором за кредитними договорами у розмірі заборгованості по кредитним договорам № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005, № СМ-SМЕ200/261/2008 від 04.07.2008, № СМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008.

При цьому право вимоги за договором іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 не передано.

12.08.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» укладений договір відступлення права вимоги за договором іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008. Тобто, за договором іпотеки, який ще з 2008 розірваний за згодою сторін.

04.11.2019 ТОВ «Українська факторингова компанія» здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

22.11.2019 за договором купівлі-продажу №9956, посвідченим приватним нотаріусом Вовк І.І., ТОВ «Українська факторингова компанія» продало ОСОБА_1 нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

14.01.2020 ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_2 нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Бахматською Т.М.

На думку позивача, договір відступлення права вимоги за договором іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008, укладений 12.08.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія», є повністю недійсним з моменту укладення, оскільки з боку ТОВ «ОТП Факторинг Україна» він підписаний ОСОБА_5 , тоді як представником на підставі довіреності виступала ОСОБА_6 . Станом на 12.08.2019 договір іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008 розірваний шляхом укладення 18.09.2008 договору про його розірвання. Крім того, у розділі «Предмет договору» договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12.08.2019 визначено, що предметом договору є права вимоги за кредитним договором № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005, який був укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк». Проте, договору з зазначеним реквізитами не існує, внаслідок чого передати право вимоги за вказаним кредитним договором неможливо. 04.11.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізької області Ільющенковим С.О. з істотним порушенням вимог законодавства здійснено реєстрацію права власності ТОВ «Українська факторингова компанія» на нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Державна реєстрація була проведена на підставі копій документів. Перереєстрацію об`єкта нерухомості здійснено на підставі договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 12.08.2019, предметом якого був розірваний іпотечний договір № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008. Згідно акту приймання-передачі документації від 12.08.2019 був переданий лише оригінал договору іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008. При цьому, ТОВ «Українська факторингова компанія» подано для державної реєстрації договір іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008, права вимоги за яким не належать та ніколи не належали ТОВ «Українська факторингова компанія». Позивач зазначав, що державний реєстратор був зобов`язаний відмовити у проведенні реєстрації права власності на нежиле приміщення. ТОВ «Інна» не отримало іпотечного повідомлення. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08 вересня 2020 року у справі №908/636/19 встановлено, що ТОВ «Українська факторингова компанія» не є правонаступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна». ТОВ «Українська факторингова компанія» не мало законних підстав для проведення перереєстрації права власності на предмет іпотеки і не мало права продажу цього майна ОСОБА_1 ТОВ «Інна» ніколи не давало згоду на добровільне відчуження майна - нежилого приміщення. Тому нерухоме майно вибуло з володіння ТОВ «Інна» без його волі. Передачу цього майна в іпотеку позивач також вважає незаконною.

Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Інна» просило суд витребувати нерухоме майно нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «ІННА» та стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ «ІННА» усі судові витрати у справі.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «ІННА» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, повторюючи доводи позовної заяви, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29 січня 2024 року та прийняти нову постанову про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Сердюка Р.В. заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

У судовому засіданні представники ТОВ «ІННА»: ОСОБА_7 та адвокат Голіщев В.Ю. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_8 адвокат Сердюк Р.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29 січня 2024 року просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для задоволення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, адже позивач не довів належними доказами незаконності рішення державного реєстратора про вибуття спірного приміщення з володіння первісного власника, а також того, що нерухоме майно вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на відсутність в описі обставин справи, якими позивач обґрунтував свої вимоги, доводів до відповідача ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень ст.ст. 387, 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 16.08.2005 між Управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради та ТОВ «Інна» укладений договір № 124 купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності - нежитлового приміщення Х (літера А-4) загальною площею 205,3 кв.м., яке розташоване за адресою: 69051, м. Запоріжжя, бул. Шевченка, 27.

20.09.2005 між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ТОВ «Інна» укладений кредитний договір № CM-200/072/2005.

04.06.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № СМ-SМЕ200/261/2008.

04.06.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Інна» укладений договір іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 (майнова порука), предметом іпотеки за яким є: нерухоме майно нежиле приміщення X літ. А-4, загальною площею 205,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності № 124 від 16.08.2005. Відповідно до пункту 2.1.1договору, іпотека за цим договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитними договорами: № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005, та № СМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008.

18.09.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Інна» укладений договір про розірвання договору іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 (майнова порука), відповідно до якого сторони прийшли до згоди припинити дію договору іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/261/2008 (майнова порука) від 04.06.2008.

18.09.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № СМ-SМЕ200/412/2008.

18.09.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Інна» укладений договір іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/412/2008 (майнова порука). Згідно з умовами цього договору, предметом іпотеки є: нерухоме майно нежиле приміщення X літ. А-4, загальною площею 205,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу об`єкта права комунальної власності № 124 від 16.08.2005. Цим договором забезпечено виконання зобов`язань за кредитними договорами № CM-200/072/2005 від 20.09.2005, № CM-SME200/261/2008 від 04.06.2008, № CM-SME200/412/2008 від 18.09.2008.

18.03.2011 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, предметом якого є продаж (переуступлення) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори. Згідно з додатком 1 до даного договору у перелік кредитних договорів увійшли кредитні договори: № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005, № СМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008, № СМ- SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008. Відповідно до п. 3.3 договору покупець набуває всі права вимоги за кредитними договорами, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, права вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.07.2019 у справі № 908/636/19, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «Інна» про звернення стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно нежитлове приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено, через сплив строку позовної давності. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08 вересня 2020 року у цій справі від відмовив в задоволенні заяви ТОВ «Українська факторингова компанія» про залучення його процесуальним правонаступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

31.07.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» укладений договір факторингу б/н, відповідно до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передає, а ТОВ «Українська факторингова компанія» приймає право грошової вимоги і стає кредитором за кредитними договорами у розмірі заборгованості по кредитним договорам № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005, № СМ-SМЕ200/261/2008 від 04.07.2008, № СМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008. Предметом іпотеки визначено нежиле приміщення X літ. А-4, загальною площею 205,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором іпотеки наступної черги (майнова порука) № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008.

31.07.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» складений та підписаний акт приймання-передачі документації, згідно з яким первісний іпотекодержатель передав, а новий іпотекодержатель прийняв таку документацію: оригінали кредитних договорів № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005, № СМ-SМЕ200/261/2008 від 04.07.2008, № СМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008.

01.08.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» укладена додаткова угода № 1 до договору факторингу №б/н від 31.07.2019, за якою змінена адреса боржника та визначено, що предметом іпотеки є нежиле приміщення X літ. А-4, загальною площею 205,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором іпотеки наступної черги (майнова порука) № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008.

12.08.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» укладений договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 620.

За умовами вказаного договору (пункт 1.1), у зв`язку з укладенням між сторонами договору факторингу б/н від 31.07.2019, первісний іпотекодержатель передає та відступає новому іпотекодержателю всю сукупність прав, належних первісному іпотекодержателю за договором забезпечення (договір іпотеки наступної черги (майнова порука) № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008. В цьому договорі внесене виправлення щодо того, що від імені ТОВ «ОТП Факторинг Україна» діє представник Цокол Дарина Ібрагімівна на підставі довіреності, посвідченої 16.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. за реєстровим № 257. Зазначене виправлення застережене нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію.

12.08.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та «Українська факторингова компанія» складені та підписані два акти приймання-передачі документації, згідно якими первісний іпотекодержатель передав, а новий іпотекодержатель прийняв наступну документацію: оригінали договорів іпотеки наступної черги (майнова порука) № РМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008 та № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008.

24.06.2020 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» укладена додаткова угода № 1 до договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 12.08.2019. Вказана додаткова угода посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №479.

За умовами вказаної додаткової угоди сторони виклали пункт 1 договору в такій редакції: «У зв`язку з укладенням між сторонами договору факторингу б/н від 31.07.2019, предметом якого є права вимоги за кредитними договорами: № СМ-200/072/2005 від 20.09.2005, який був укладений між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інна» (ідентифікаційний код 23847466), № СМ-SМЕ200/261/2008 від 04.06.2008, який був укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), № СМ- SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008, який був укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), виконання зобов`язань за якими забезпечено іпотекою, згідно договору іпотеки наступної черги (майнова порука) № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008, посвідчений Задачиною Н.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 18.09.2008, за реєстровим номером 6808, який був укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інна» (код ЄДРПОУ 23847466) (далі за текстом «Іпотекодавець»), відповідно до якого в іпотеку передане нерухоме майно - нежиле приміщення, X, літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, бульвар Шевченка, 27, яке перебуває в іпотеці ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Право вимоги за якими набуто на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 28.06.2010, укладеного з ПАТ «ОТП Банк» та договору відступлення права вимоги від 18.03.2011, що посвідчений Бондар І.М., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу за реєстровим № 1677». У пункті 2.1 договору сторони виправили технічну помилку, а саме: замість «акту прийому-передачі» зазначити «Акту приймання-передачі документації».

Додаткова угода від первісного іпотекодержателя: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підписана представником ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 187317920 від 04.11.2019 державним реєстратором Ільющенковим С.О. 08.10.2019 проведено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежиле приміщення Х літ. А-4 загальною площею 205,3 кв.м по АДРЕСА_1 за ТОВ «Українська факторингова компанія». Підставою виникнення права власності зазначені договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 620 від 12.08.2019, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М.А. та договір іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Задачина Н.В., № 6808.

22 листопада 2019 року за договором купівлі-продажу №9956, посвідченим приватним нотаріусом Вовк І.І., ТОВ «Українська факторингова компанія» продало ОСОБА_1 нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

14.01.2020 ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_2 нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Бахматською Т.М.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 у справі № 908/737/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021, відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Інна» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ТОВ «Українська факторингова компанія», Державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізької області Ільющенкова С.О. про визнання недійсним договору, визнання незаконною та скасування реєстраційної дії.

Верховний Суд в постанові від 30 листопада 2021 року за наслідками справи № 908/737/20 змінив рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 908/737/20, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. У решті рішення Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у цій справі залишив без змін.

У вказаній постанові Верховного Суду викладено такі висновки: «Тобто на момент звернення ТОВ «Інна» до суду з позовом спірне майно було відчужене ТОВ «Українська факторингова компанія» третій особі.

За таких обставин визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки наступної черги, укладеного 12.08.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія», та визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Українська факторингова компанія» на спірне нерухоме майно не є ефективним способом захисту порушеного права, адже не призведе до переходу права власності на майно до ТОВ «Інна». Задоволення позову не відновить право власності позивача на спірне майно, за захистом права власності на яке останній звернувся до суду.

Ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога позивача про витребування майна від третьої особи».

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших)).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього (частина першастатті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбуваєтьсяза таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно достатті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина першастатті 388 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21)).

У постанові Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що: «за змістомстатті 388 ЦК Українимайно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18)».

Правила частини першоїстатті 388 ЦК Українистосуються випадків, коли набувачза відплатним договоромпридбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про щонабувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.За змістом частини п`ятоїстатті 12 Цивільного кодексу Українидобросовісність набувача презюмується,тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, щонабувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна(див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьомустаття 400 ЦК Українивказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тимстаття 330 ЦК Українипередбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписівстатті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване в нього.Стаття 388 ЦК Українимістить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобтоможливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)(див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосуваннястатті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписамстатті 388 ЦК Українивтрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених устатті 388 ЦК України.

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей387,388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Так, скаржник ґрунтує свою вимогу про витребування нерухомого майно тим, що воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як правильно встановив суд першої інстанції, пунктом 6.4.1 договору іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/412/2008 (майнова порука) передбачено право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України.

ТОВ «Українська факторингова компанія» набуло прав іпотекодержателя на підставі договору факторингу б/н від 31.07.2019 та додаткової угоди № 1 до цього договору факторингу.

Тому ТОВ «Українська факторингова компанія» мало право здійснити продаж предмету іпотеки.

Також встановлено, що 06.07.2021 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовіченко В.М. видав свідоцтво, відповідно до статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», статті 41 Закону України про іпотеку», та на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного 03.07.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М.А., посвідчено, що ОСОБА_3 належить на праві власності майно, що складається з нежилого приміщення, Х літ. А-4, вартістю 1285233 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 205,3 кв.м., документ, що підтверджує право власності Договір купівлі-продажу, посвідчений Вовк ІІ, приватним нотаріусом ЗМНО 22.11.2019 року №9956, державну реєстрацію права власності в ДРРПНМ проведено ОСОБА_9 , приватним нотаріусом ЗМНО 22.11.2019 року номер запису про право власності 34268700, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1952254523101, яке придбано ОСОБА_3 , що раніше належало ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_9 , приватним нотаріусом ЗМНО 22.11.2019 за р.№9956 (т.3 а.с.52).

Договір купівлі-продажу від 22.11.2019 №9956, посвідчений приватним нотаріусом Вовк І.І., на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірне приміщення, позивач не оскаржував. Право власності продавця (ТОВ «Українська факторингова компанія») зареєстроване в ДРРПНМ за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна: 1952254523101, що підтверджується поданим відповідачем витягом від 04.11.2019 09:30:40, що знаходиться уреєстраційній справі, де знаходиться Витяг з державного реєстру речових прав від 04.11.2019.Рішення державного реєстратора про набуття продавцемТОВ «Українська факторингова компанія» права власності на спірне приміщення за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна: 1952254523101, позивач також не оскаржував.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «ІННА» не надало суду переконливих доказів того, що нерухоме майно вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

Доводи апеляційної скарги про недійсність договору відступлення прав вимоги від 04.06.2008 колегія суддів не приймає, оскільки позивач не заявляв такої вимоги до суду першої інстанції. Крім того, жодна зі сторін вказаного договору не залучена до участі у розгляді цієї справи.

Безпідставними є твердження товариства про незаконність вчинення реєстраційної дії, адже вони вже були предметом судового розгляду господарським судом у справі № 908/737/20. Так, встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2021, зміненим в мотивувальній частині постановою Верховного суду Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 908/737/20 в задоволенні вимоги ТОВ «ІННА», зокрема, до реєстратора Ільющенкова С.О. про визнання недійсним договору, визнання незаконною та скасування реєстраційної дії відмовлено.

Крім того, з преюдиційних фактів, встановлених судами у справі № 908/737/20 вбачається законність вибуття спірного приміщення з володіння позивача ТОВ «ІННАа» та правомірність його набуття у власність ТОВ «Українська Факторингова компанія».

Посилання скаржника на помилки, допущені під час складання договору від 12.08.2019 (помилково вказано, що кредитний договір № СМ-200/072/2005 укладений 20.09.2005 між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», хоча насправді він укладений між ТОВ «Інна» та АКБ «Райффайзенбанк Україна»), а також неправильних ініціалів представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» («Цокол І.І.», замість « ОСОБА_5 ») є суто технічними помилками, які не можуть бути підставою для нікчемності цих правочинів. До того ж, як правильно встановив суд першої інстанції, з доданої представником відповідача ОСОБА_10 копії договору від 12.08.2019 видно, що в нього внесено виправлення щодо того, що від імені ТОВ «ОТП Факторинг Україна» діє представник Цокол Дарина Ібрагімівна на підставі довіреності, посвідченої 16.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. П. за реєстровим № 257. Зазначене виправлення застережене нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію ( т. 1а.с.144-145).

Доводи апеляційної скарги про те, що права вимоги за договором іпотеки наступної черги № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008 не належать та ніколи не належали ТОВ «Українська факторингова компанія», а «ОТП Факторинг Україна» не передавало ТОВ «Українська факторингова компанія» оригінал цього договору іпотеки спростовуються тим же рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021, зміненим в мотивувальній частині постановою Верховного суду Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі № 908/737/20, яким, зокрема, встановлено: «… 18.03.2011 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактор) та ПАТ «ОТП Банк» (клієнт) укладено договір про відступлення права вимоги, за змістом пунктів 1.1, 1.1.1 якого у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 18.03.2011 між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами згідно з переліком (додаток № 1 до цього договору), що забезпечений іпотекою/заставою за договорами іпотеки/застави, перелік яких міститься у додатку № 1 до цього договору, укладеними між клієнтом та боржниками/третіми особами, сторони домовились, що клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно.

Відповідно до пункту 1.2 за цим договором до фактора переходять всі права клієнта як сторони, що іменується "іпотепкодержатель"/"заставодержатель" у зобов`язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором (включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави).

Договір про відступлення права вимоги 18.03.2011 посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 1677.

31.07.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (клієнт) і ТОВ «Українська факторингова компанія» (фактор) укладено договір факторингу № б/н, за умовами якого клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами: від 20.09.2005 № СМ-200/072/2005, від 04.06.2008 № СМ-SМЕ200/261/2008, від 18.09.2008 № СМ- SМЕ200/412/2008, що укладені між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та боржниками (ТОВ «Інна», ОСОБА_4 ), у розмірі заборгованості за кредитними договорами (пункт 1.1, розділ 2 договору)».

Крім того, матеріаламисправи підтверджено,що 01.08.2019 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Українська факторингова компанія» укладена додаткова угода № 1 до договору факторингу №б/н від 31.07.2019, за якою змінена адреса боржника та визначено, що предметом іпотеки є нежиле приміщення X літ. А-4, загальною площею 205,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору іпотеки наступної черги (майнова порука) № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008 (т.1а.с.142). 12.08.2019 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало ТОВ «Українська факторингова компанія» оригінал договору іпотеки наступної черги (майнова порука) № РМ-SМЕ200/412/2008 від 18.09.2008 (т.1 а.с.151).

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду в їх оцінці.

Також слушним є зауваження суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи обґрунтування позовних вимог, опису та викладу доводів до відповідача ОСОБА_3 .

Разом з тим, зі свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на спірне приміщення вбачається, що воно видане відповідно до ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.41 ЗУ «Про іпотеку» та на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного приватним виконавцем Безмагоричних М.А. Отже, спірне приміщення було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а витребування майна в цьому випадку суперечитиме положенню ч. 2 ст. 388 ЦК України, відповідно до якої, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Упостанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі прав.

За відсутності в Державному реєстрі прав відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Відомості з Державного реєстру прав презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ГУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними позовній заяві, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ТОВ «ІННА» слід залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29 січня 2024 року без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННА» залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 19 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: