Рішення

від 05.04.2024 по справі 297/1527/22

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1527/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Балега Ю.О., прокурора Міндак В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави до Великоберезької сільської ради Берегівського району про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради та зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду,

ВСТАНОВИВ:

Берегівська окружна прокуратура звернулась до Берегівського районного суду Закарпатської області в інтересах держави із позовною заявою до Великоберезької сільської ради Берегівського району, ОСОБА_1 про усунення перешкоди шляхом визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району №237 від 08.11.2011 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», розташованої в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, в межах населеного пункту с. Великі Береги, Берегівського району, вартістю 33506,82 гривень.

Також, позивач просить зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, вартістю 33506,82 гривень у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради.

Позовна заява мотивована тим, що Берегівською окружною прокуратурою встановлено порушення вимог земельного та водного законодавства на території Берегівського району Закарпатської області під час розпорядження землями водного фонду, чим порушено інтереси держави. Так, рішенням Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №237 від 08.11.2011 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,05 га, яка розташована на території Великоберезької сільської ради, в межах населеного пункту АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, для ведення особистого селянського господарства, а також передано безоплатно у власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Вказане рішення прийнято з порушенням вимог Конституції України та ст.ст. 58, 60, 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України. Так, оспорювана земельна ділянка розташована повністю в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка, а згідно норм ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Згідно з інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса №06-09/918 від 04.08.2021 року встановлено, що ставок №2, навколо якого розміщена оспорювана земельна ділянка є водним об`єктом, площа водного дзеркала якого складає 16, 9385 га. Разом з тим встановлено, що проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги навколо вищезазначеного ставка не розроблявся та не погоджувався. Водночас, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, оскільки її розмір у такому випадку встановлюється статтями 60 ЗК України та 88 ВК України.

Так, Великоберезькою сільською радою Берегівського району під час прийняття рішення №237 від 08.11.2011 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку водного фонду, яка не може передаватись у приватну власність.

При цьому, Великоберезька сільська рада повинна була знати про те, що вищевказана земельна ділянка перебуває в межах водного фонду, а тому така вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність ОСОБА_1 під час набуття ним права власності на земельну ділянку.

Позивач вказує у позовній заяві, що підтвердженням факту обізнаності сільської ради про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду свідчить те, що нею прийнято рішення від 23.11.2010 року №10 «Про затвердження прибережної захисної смуги навколо ставка №2 «Верхнє озеро», яким встановлено прибережну захисну смугу навколо зазначеного ставка 5 метрів від водного дзеркала. Тобто, не дотримано вимоги земельного та водного законодавства України у частині визначення меж прибережної захисної смуги. Зазначене рішення носить декларативний характер, оскільки відомості щодо фактичного встановлення меж водоохоронної зони в кадастровій карті відсутні.

Вказані порушення зафіксовані в акті перевірки №1100-ДК/1064/АП/09/01/-21 від 13.12.2021 року, складеного Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області. Зокрема зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, розташована повністю у межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка №2 Верхнє озеро на території Великоберезької сільської ради, тобто в межах 50 метрової зони прибережної захисної смуги, а оспорюване рішення прийнято з недотриманням вимог ст.ст. 58, 60 ЗК України, ст. 88 ВК України.

Передачу земель водного фонду у приватну власність для особистого селянського господарства, як це визначено оспорюваним рішенням, не передбачено взагалі приписами законодавства. Таким чином, надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки суперечить вимогам земельного та водного законодавства.

Позивач вважає, що рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №237 від 08.11.2011 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства» прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 16.06.2022 року у відкритті провадження за позовною заявою Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави до Великоберезької сільської ради Берегівського району, ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради, державного акту на земельну ділянку, та усунення перешкод шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду в частині відповідача ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку із смертю останнього. В частині пред`явлення позову до Великоберезької сільської ради Берегівського району провадження у зазначеній справі було відкрито та призначено справу до підготовчого засідання.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 13.03.2023 року підготовче засідання у вказаній справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача Берегівської окружної прокуратури прокурор Міндак В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав зазначених у ньому.

Представник відповідача Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області в судове засідання не з`явились, про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву не подав.

Так, судові засідання у розгляді даної цивільної справи призначались на наступні дати: 29.07.2022 року, 23.09.2022 року, 02.11.2022 року, 12.12.2022 року, 31.01.2023 року, 13.03.2023 року, 21.04.2023 року, 16.06.2023 року, 19.07.2023 року, 29.08.2023 року, 18.10.2023 року, 05.12.2023 року, 31.01.2024 року, 11.03.2024 року, 05.04.2024 року.

Разом з цим, представник відповідача Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області на вказані судові засідання не з`явився, заяв про розгляд справи без його участі та заперечень чи доказів на спростування заявлених позовних вимог від нього до суду не надходило. Отже, судом було надано відповідачу достатньо часу для викладення своєї позиції щодо позову та здійснення ним процесуальних прав.

В межах вимог ст. 280 ЦПК України, суд у даній справі на підставі наявних у ній документів ухвалює рішення при заочному розгляді справи. Позаяк, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин і без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечив проти такого вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Так, судом встановлено, що рішенням Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №237 від 08.11.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 », затверджено технічну документацію та передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Великоберезької сільської ради, в межах населеного пункту с. В.Береги в урочищі «Верхнє озеро» Берегівського району Закарпатської області.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 01 червня 2022 року, оціночна вартість спірної земельної ділянки становить 33506,82 грн. та станом на 13 березня 2023 року становить 2693904,20 грн..

Статтею 18 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 3 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частина перша статті 85 ВК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 59 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Так, згідно паспорту водного об`єкта: Ставок №2 площею 16,9385 га, в урочищі «Берег то» на території Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, погодженого Державним агентством водних ресурсів України від 06.08.2020 року встановлено, що водний об`єкт «Ставок №2 площею 16,9385 га, в урочищі «Берег то» на території Великоберезької сільської ради Берегівського району» є замкнутим водним об`єктом штучно створеним ставком.

Актом перевірки Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №1100-ДК/1064/АП/09/01/-21 від 13.12.2021 року встановлено, що відповідно до плану земельних ділянок наданих ФОП ОСОБА_2 , складеного за результатом проведеного топографо-геодезичного знімання за листом Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління №32-7-0.161-434/0/90-21 від 29.10.2021 року, земельна ділянка площею 0,05 га за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035 розташована у межах прибережної захисної смуги ставка №2 Верхнє озеро.

Тобто, в межах 50 метрової зони прибережної захисної смуги, а оспорюване рішення прийнято з недотриманням вимог статей 58, 60 ЗК України, ст. 88 ВК України, оскільки землі прибережних захисних смуг перебувають у державній і комунальній власності та не враховано положення пункту 10.17 Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН", затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 року №44, згідно якого уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 метрів від урізу води.

Отже, судом встановлено факт того, що оспорювана земельна ділянка розташована повністю в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка.

Разом з тим, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги навколо вищезазначеного ставка не розроблявся та не погоджувався.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 року передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену (відповідно 25, 50 100-метрову) зону від урізу води.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, оскільки її розмір у такому випадку встановлюється статтями 60 ЗК України та 88 ВК України.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, у справі від 25.04.2018 за № 904/5974/16 і від 24.12.2014 у справі № 6-206цс14, а також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14, в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що Великоберезькою сільською радою Берегівського району Закарпатської області під час прийняття оспорюваного рішення, передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку водного фонду, яка не могла передаватись у приватну власність, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України).

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

За таких умов землі прибережних захисних смуг за правилами частини другої статті 178 ЦК України є обмеженими в обороті, що полягає в тім, що вони можуть належати лише визначеним учасникам цивільного обороту.

Наведені приписи зазначених норм матеріального права свідчать про те, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

Тобто, приписами законодавства не передбачена передача земель водного фонду у приватну власність для особистого селянського господарства, як це визначено оспорюваним рішенням.

Отже, чинне на час прийняття спірного рішення водне та земельне законодавство взагалі не передбачало можливість відведення земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами природних водних об`єктів загальнодержавного значення у приватну власність для будь-яких потреб, в тому числі і для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 15.02.2023 року у справі №372/1859/20, провадження №61-19383св21.

Таким чином, як встановлено з матеріалів справи, всупереч ст.ст. 58, 59, 60, 61, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 6, 80, 85, 88, 89 Водного кодексу України, Великоберезькою сільською радою передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку водного фонду в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту, тому рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №237 від 08.11.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 », яким затверджено технічну документацію та передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,05 га ОСОБА_1 , яка розташована на території Великоберезької сільської ради, в межах населеного пункту АДРЕСА_1 , слід визнати незаконним та скасувати.

Крім того, ч. 2 ст. 393 Цивільного кодексу України встановлює, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Разом з цим, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишній мешканець АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно відповіді приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Секереш Н.В. від 29.03.2024 року встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035 не є спадковим майном ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, клопотань щодо зменшення позовних вимог в частині повернення земельної ділянки водного фонду чи залучення до участі у справі іншого відповідача (спадкоємця ОСОБА_1 ) позивачем не заявлялось.

Отже, у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, вартістю 33506,82 гривень у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради, слід відмовити.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог з підстав їх обґрунтованості та доведеності.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Позаяк, позивачем не обґрунтовано та не доведено належними і допустимими доказами у чому саме полягають перешкоди у заявлених позовних вимогах щодо визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, тоді як ефективним способом захисту цивільних прав позивача, в розумінні ст. 16 ЦК України, є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, а не усунення перешкод як зазначено позивачем.

Тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, зокрема слід:

- визнати незаконнимта скасуватирішення Великоберезькоїсільської радиБерегівського районуЗакарпатської області№ 237 від 08.11.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 », за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га, розташованої в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, в межах населеного пункту с. Великі Береги, Берегівського району, Закарпатської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір слід стягнути з відповідача в користь Закарпатської обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст.16,21,391ЦК України,ст.ст.19,58,59,60,61,83ЗК України,ст.ст.4,88,89ВК України,ст.ст.141,263,264,265,280,281,282,284,289,354,355ЦПК України,суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Берегівської окружної прокуратури (м. Берегове, вул. І.Сечені, буд. 15, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 02909967) в інтересах держави до Великоберезької сільської ради Берегівського району (с. Великі Береги, вул. Ракоці Ф., буд. 78, Берегівського району, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04350317) про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради та зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області № 237 від 08.11.2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 », за кадастровим номером 2120480800:10:002:0035, площею 0,05 га, розташованої в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, в межах населеного пункту с. Великі Береги, Берегівського району, Закарпатської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області в користь Закарпатської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН