Рішення

від 09.04.2024 по справі 903/72/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 квітня 2024 року Справа № 903/72/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства Колос

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ДС ОІЛ

про стягнення 933955,50 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Татарин В. М., адвокат, ордер серія АС № 1090120 від 08.04.2024, Шевчук В. С., голова фермерського господарства (статут), паспорт серія НОМЕР_1 ;

від відповідача: Овчарук А. О., адвокат, ордер серія АС № 1084616 від 27.02.2024.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 17.01.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства Колос до Товариства з обмеженою відповідальністю ДС ОІЛ про стягнення 933955,50 грн, з них 803000,00 грн основного боргу, 101919,15 грн пені, 8775,11 грн 3 % річних, 20261,24 грн інфляційних втрат.

При обґрунтуванні позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 2308/1 від 23.08.2023 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою суду від 22.01.2024 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду докази реєстрації електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

26.01.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 29.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.02.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, позивачу відповідь на відзив.

12.02.2024 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на позовну заяву в якому вказує, що позовна заява є необґрунтованою, тому у її задоволенні повинно бути повністю відмовлено. Крім того, відповідач ставить під сумнів усі копії документів, що додані до позовної заяви та наполягає на поданні позивачем оригіналів усіх копій документів, що додані до позовної заяви. У зв`язку з наведеним, на підставі ч. 6 ст. 91 ГПК України, просить витребувати у позивача оригінали усіх копій доказів, що були долучені останнім до позовної заяви. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.02.2024 судом встановлено, що позовна заява Селянського (фермерського) господарства Колос не відповідає вимогам ст. 162 ГПК України.

Ухвалою суду від 27.02.2024 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати розрахунку сум, що стягуються (пені, інфляційних втрат та 3% річних), підписаного уповноваженою особою позивача(з доказами(опис вкладення, квитанція) надіслання відповідачу).

04.03.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 05.03.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче засідання відбудеться 19.03.2024.

20.02.2024 ТзОВ Бечаль Агро через відділ документального забезпечення та контролю суду подало заяву про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в порядку ст. 50 ГПК України.

В судовому засіданні 19.03.2024 оскільки у ТзОВ Бечаль Агро (код ЄДРПОУ 43443254) відсутній зареєстрований Електронний кабінет ЄСІТС юридичної особи, суд ухвалив на місці повернути заяву ТзОВ Бечаль Агро без розгляду.

В судовому засіданні 19.03.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - по 29.04.2024, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.04.2024.

Ухвалою суду від 19.03.2024 постановлено: витребувати у Селянського (фермерського) господарства Колос оригінали документів: договору поставки №2308/1 від 23.08.2023, видаткової накладної №22 від 06.09.2023, товарно-транспортних накладних №22, 22-1, 22-2 від 06.09.2023, рахунку №12 від 06.09.2023, претензії від 26.12.2023, поштової квитанції рекомендованого відправлення 4301644853777; позивачу витребувані документи надати суду до наступного судового засідання включно; огляд письмових доказів відбудеться при розгляді справи по суті під час дослідження доказів; закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 09.04.2024.

В судовому засіданні 09.04.2024 представники позивача просили позовні вимоги задовольнити повністю; представник відповідача просив у задоволені позову відмовити.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

23.08.2023 між Селянським (фермерським) господарством Колос (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДС ОІЛ (покупець) було укладено договір поставки №2308/1 (далі договір), згідно з умовами котрого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах визначених даним договором. Найменування товару, ціна за одиницю, загальна ціна, порядок оплати та умови постачання наведені у видаткових накладних на кожну партію, які є додатками до цього договору (п.1.1 договору) (а.с.5-9).

Згідно з п. 3.5 договору порядок та умови оплати кожної конкретної партії товару визначаються сторонами у підписаних видаткових накладних.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару та підписання уповноваженими представниками обох сторін накладної на отримання товару (день отримання товару). Підписана покупцем видаткова накладна свідчить про погодження покупцем кількості та якості отриманого товару по такій накладній (п. 4.3 договору).

Пунктом 7.3 договору сторони визначили, що у разі порушення строків оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом затримки оплати, за кожний день прострочення.

Згідно з п. 9.1 договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2023 чи до його розірвання у випадку та в порядку, передбачених цим договором або чинним законодавством України, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв товар в кількості 64240,00 кг на загальну суму 803000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною та товарно-транспортними накладними № 22, № 22-1, № 22-2 від 06.09.2023, які підписано сторонами та скріплено їх печатками без будь яких зауважень (а.с.9-12).

06.09.2023 позивачем сформовано рахунок-фактуру № 12 на підставі договору № 2308/1 від 23.08.2023 на оплату товару в кількості 64240,00 кг на загальну суму 803000,00 грн (а.с.13).

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 26.12.2023 про сплату у семиденний строк з дати отримання претензії боргу в сумі 803000,00 грн за товар отриманий за видатковою накладною № 22 від 06.09.2023 та рахунком-фактурою № 12 від 06.09.2023, однак дана претензія залишена без задоволення (а.с.14-16).

Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача 803000,00 грн основного боргу, 101919,15 грн пені, 20261,24 грн інфляційних втрат, 8775,11 грн 3 % річних.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, покупець у даній справі зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття, оскільки договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 803000,00 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

У зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості отриманого товару, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 8775,11 грн за період з 06.09.2023 по 16.01.2024 та інфляційні втрати у розмірі 20261,24 грн за період з 06.09.2023 по 31.12.2023.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 20261,24 грн інфляційних збитків, 8775,11 грн - 3% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

У відповідності до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 20261,24 грн інфляційних втрат нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, однак щодо 3 % річних, то позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок, оскільки обов`язок оплати товару виник у покупця 06.09.2023 (день отримання товару), тому прострочка оплати виникла з наступного дня - 07.09.2023. Здійснивши власний перерахунок 3 % річних підставними для стягнення з відповідача є 8709,11 грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 66,00 грн слід відмовити через безпідставність.

Крім того, позивач просив здійснити нарахування 3% річних з 17.01.2024 до моменту виконання рішення.

Частиною 10 ст. 238 ГПК України визначено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України носять диспозитивний характер та надають право виключно суду вирішувати питання доцільності застосування механізму стягнення відсотків. Вимога позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення за своєю правовою природою є клопотанням заявленим до суду, задоволення якого убезпечує позивача від повторних звернень з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Подальша реалізація ч. 10 ст. 238 ГПК України після ухвалення рішення та видачі виконавчого документу відображена у ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків за правилами, визначеними у виконавчому документі.

До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків , які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги відсутність заперечень відповідача щодо задоволення викладеного клопотання, суд дійшов висновку про можливість застосування у даному випадку механізму нарахування трьох відсотків річних відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України.

Щодо стягнення пені в сумі 101919,15 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до 5.2 договору у разі порушення строку оплати послуг, замовник, на вимогу виконавця, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату порушення зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу пеню за період з 06.09.2023 по 16.01.2024 в сумі 101919,15 грн, у відповідності до ст. 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав, тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено період нарахування, а саме його початок, оскільки обов`язок оплати товару виник у покупця 06.09.2023 (день отримання товару), відповідно прострочка оплати виникла з наступного дня - 07.09.2023. Здійснивши власний перерахунок пені підставними для стягнення з відповідача є 100951,15 грн, в решті частини стягнення пені в сумі 968,00 грн слід відмовити через безпідставність.

Щодо тверджень відповідача, що видаткова накладна № 22 не підтверджує наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором, оскільки у ній відсутнє посилання на відповідну підставу її видачі, а саме - договір поставки № 2308/1 від 23.08.2023 та містить іншу одиницю виміру товару(кілограми замість тонн), при цьому відповідач не заперечує факт поставки товару та обсяг поставки, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Таким чином, в переліку основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, який визначено у ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відсутні такі обов`язкові реквізити як номер та дата договору. Тобто посилання в видатковій накладній на номер та дату договору є додатковим реквізитом, а не обов`язковим.

Так само, укладений між позивачем та відповідачем договір поставки в якості обов`язкової умови також не містить вимог щодо посилання у кожній накладній на договір як підставу для поставки товар.

Крім того, виставлений позивачем рахунок-фактура на оплату №22 від 06.09.2023 містить посилання на договір № 2308/1 від 23.08.2023 в якому товар, кількість та вартість відповідають видатковій накладній № 22 від 06.09.2023 (а.с.9,13).

Щодо тверджень відповідача, що одиницею виміру товару згідно договору є одна тонна, тоді як одиницею виміру у видатковій накладній вказано кілограми, чим на думку відповідача спростовується поставка товару саме за договором поставки № 2308/1 від 23.08.2023 критично оцінюється судом з огляду на таке.

Одиниця вимірювання це фізична величина певного розміру, що прийнята для кількісного відображення однорідних з нею величин. Зазвичай значення цієї величини приймають рівним одиниці.

Для бухгалтерських та фінансових документів, регістрів, звітності існують однакові правила оформлення та визначення.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88 визначено правила документального оформлення господарських операцій, в тому числі одиницю виміру у первинних документів.

Для правильного та коректного відображення господарський операцій під час здійснення діяльності будь-якого суб`єкта господарювання, подальшого складання фінансової, бухгалтерської та статистичної звітності і, відповідно, її узагальнення контролюючими органами прийнято використовувати Державний Класифікатор системи позначень одиниць вимірювання та обліку, ДК 011-96 (далі КСПОВО).

КСПОВО впорядковано за розділами одиниці вимірювання об`єму, простору, часу, відстані, ваги, тощо.

До одиниць вимірювання ваги віднесено такі величини, зокрема, тонни та кілограми. Тонна одиниця вимірювання маси в технічній системі одиниць, яка дорівнює тисячі кілограмів (1 т = 1000 кг). Тобто дані величини є взаємоперетворюючими, а тому на думку суду, зазначення позивачем у видатковій накладній як одиницю виміру товару кг ніяким чином не порушило прав та інтересів відповідача та не збільшило його обов`язків за договором.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Судом не береться до уваги твердження відповідача про те, що договір та видаткова накладна підписані не ним, оскільки на даних документах міститься печатка підприємства та підпис директора, призначена судом, за клопотанням відповідача, судова експертиза не була останнім оплачена та залишена експертами без виконання, з чого слідує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами протилежне.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 803000,00 грн основного боргу, 100951,15 грн пені, 8709,11 грн 3% річних, 20261,24 грн інфляційних втрат, у позові про стягнення 66,00 грн 3% річних та 968,00 грн пені слід відмовити через безпідставність.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 13993,82 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДС ОІЛ (проспект Перемоги,15, м.Луцьк, Волинська область, 43005, код ЄДРПОУ 41390300) на користь Селянського (фермерського) господарства Колос (хутір «Березово», с.Велицьк, Ковельський район, Волинська область, 45089, код ЄДРПОУ 20128044) 932921,50 грн (дев`ятсот тридцять дві тисячі дев`ятсот двадцять одну гривню 50 коп.), з них 803000,00 грн основного боргу, 100951,15 грн пені, 8709,11 грн 3% річних, 20261,24 грн інфляційних втрат, а також 13993,82 грн (тринадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто три гривні 82 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

3. У позові про стягнення 1034,00 грн, з них 66,00 грн 3% річних та 968,00 грн пені відмовити.

4. Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати три відсотки річних за період з 17.01.2024 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу за такою формулою:

Сума трьох відсотків річних = ((СОБ / 100 х 3) : КДР) х КДП, де: СОБ - сума основного боргу, КДП - кількість днів прострочення сплати суми основного боргу; КДР - кількість днів у році, у якому нараховується три відсотки річних.

Роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати боргу, три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

18.04.2023.

СуддяА. С. Вороняк