Рішення

від 17.04.2024 по справі 910/5214/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2024Справа № 910/5214/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОБУДКОМПЛЕКС-К" (вул. Святошинська 34, м. Київ, 03115)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКИНГ ТРАНС" (вул. Депутатська, 6, кв. 152, м. Київ, 03115)

про стягнення 54 766, 66 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автобудкомплекс - К" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКИНГ ТРАНС" про стягнення 54 766,66 грн., а саме 46 516,49 грн. основного боргу, 4407,15 грн. пені, 1762,87 грн. процентів річних та 2080,15 грн. втрат від інфляції.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди № 2022/07/018 від 01.07.2022 року в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 24.04.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 19.04.2023 року надійшла заява № 01-78 від 20.04.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 року, з урахування заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5214/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд прийшов до висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частин 6, 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (в редакціїї станом на час винесення ухвали суду від 08.05.2023 року) у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 08.05.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/5214/23 направлялась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Депутатська, 6, кв. 152, м. Київ, 03115, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/5214/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 11.05.2023 року поштового відправлення № 0311510106976.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.05.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКИНГ ТРАНС" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи до суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 липня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К» (орендодавець за договором, позивач за позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІКИНГ ТРАНС» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди № 2022/07/018 (далі - Договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов?язується передати, а Орендар зобов?язується прийняти в тимчасове платне користування (оренду) об?єкт нерухомості - офісне приміщення (далі - об?єкт оренди), який є власністю орендодавця, а також своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки, передбачені цим Договором.

Розділами 2-13 Договору сторони узгодили умови передачі обєкта оренди, орендну плату, загальну вартість Договору, порядок розрахунків, обовязки та права орендаря та орендодавця, умови повернення обєкта оренди, припинення діїї договору, відповідальність сторін, строк дії догоовру тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 13.1 Договору оренди останній набирає чинності з моменту підписаня його сторонами і скріплення печатками і діє до 30 червня 2023 року.

Також сторонами були укладені Додаткова угода № 1 від 01.01.2023 року та Додаткова угода № 2 від 10.03.2023 року, якими вносились зміни в окремі положення Договору оренди.

Вказаний Договір оренди та Додаткові угоди № 1 та № 2 до нього підписані представниками орендодавця і орендаря, а також скріплені печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно п.1.2 Договору оренди до складу об`єкту оренди входить: приміщення офісне № 407 площею 37,0 кв.м, адреса об`єкту оренди - м. Київ, вул. Святошинська, 34. Вартість об`єкту оренди з урахуванням індексації на дату підписання Договору становить 450 000,00 грн. з ПДВ.

В подальшому сторонами шляхом укладення Додаткової угоди № 1 від 01.01.2023 року до Договору оренди були внесені зміни до умов останнього, а саме в частині п.1.2: «склад об`єкту оренди: приміщення (кухня) площею 5,04 кв.м, адреса: м. Київ, вул. Святошинська, 34. Вартість об`єкта оренди з урахуваннм індексації на дату підписання Договору становить 100 000,00 грн. з ПДВ».

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

За умовами п. 2.1 Договору оренди орендодавець зобов`язаний протягом 20 календарних днів після підписання сторонами Договору надати орендарю об`єкт оренди.

Передача об`єкта оренди оформлюється Актом прийання - передачі, який складений в двох примірниках, підписаних представниками сторін. Одночасно з підписанням Акту приймання - передачі орендодавець надає орендарю доступ до об`єкта оренди. Об`єкт ввадажється переданим в оренду з моменту підписання вказаного Акту. Передача об`єкта в оренди в користування орендаря не тягне за собою переходу до орендаря права вланості на об`єкт оренди (п. 2.2 Договору оренди).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування об`єкат оренди: приміщеня офісне № 407 площею 37,0 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 34, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом приймання-передачі від 01.07.2022 року до Договору, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За умовами п. 1.3 Договору оренди об`єкт оренди передається на строк один рік до 30.06.2023 року.

Об`єкт оренди надається для використання в господарській діяльності орендаря (п.1.4 Договору оренди).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору в оренду ТОВ «Вікинг Транс» нерухомого майна - офісного приміщення № 407 загальною площею 37,0 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 34, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Орієнтовно загальна сума Договору складає 200 000,00 грн., в тому числі ПДВ. Загальна сума Договору погоджена сторонами на дату укладення (підписання) договору та може змінюватись шляхом підписання сторонами додаткових угод до цього Договору (п.3.5 Договору).

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди орендна плата встановлюється за згодою сторін та складає 6512,00 грн. на місяць, в тому числі ПДВ. Орендна плата нараховується з дня підписання Акту приймання-передачі. Орендна плата за неповний місяць нараховується пропорційно строку користування Об`єктом оренди. Орендар додатково відшкодовує орендодавцю вартість спожитих комунальних послуг та інших витрат на забезпечення об`єкта оренди енергоносіями, окремо згідно виставлених орендодавцем рахунків.

Додатковою угодою № 1 від 01.01.2023 року до Договору оренди сторони внесли зміни до умов останнього, зокрема, в частині п.3.1, виклавши його в наступній редакції: «Орендна плата встановлюється за згодою сторін та складає 887,00 грн. на місяць, в тому числі ПДВ. Орендна плата нараховується з дня підписання Акту приймання-передачі. Орендна плата за неповний місяць нараховується пропорційно строку користування Об`єктом оренди. Орендар додатково відшкодовує орендодавцю вартість спожитих комунальних послуг та інших витрат на забезпечення об`єкта оренди енергоносіями, окремо згідно виставлених орендодавцем рахунків.»

Згідно п. 3.2 Договору оренди орендна плата сплачується шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті Україні на поточний рахунок Орендодавця щомісяця до 10 числа місяця наступного за розрахунковим згідно рахунку наданого Орендодавцем.

Документом, що підтверджує надання Орендодавцем послуг надання об`єкту оренди, є акт наданих послуг. Акт наданих послуг складається щомісячно, в двох примірниках (п. 3.3 Договору оренди)

Окрім цього п.3.4 Договору оренди сторонами погоджено порядок відшкодування вартості спожитих комунальних послуг та інших витрат на забезпечення об`єкта оренди енергоносіями.

Так, як визначено в п. 3.4.1 Договору оренди, в останній день поточного місяця Орендодавець визначає кількість фактично спожитих енергоносіїв, в тому числі електроенергії, на підставі показників лічильників , встановлених на Об`єкті оренди. До 05 числа місяця наступного за звітним Орендодавець надає Орендарю рахунки на оплату відшкодування вартості спожитих комунальних послуг та інших витрат на забезпечення Об`єкта оренди енергоносіями, які були спожиті в звітному місяці, а також рахунки на здійснення авансового платежу по оплаті заявленого планового споживання електричної енергії на наступний місяць. Орендар повинен оплатити вказані рахунки протягом 2 (двох) банківських днів з дати надання рахунку.

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати та компенсації (відшкодування) витрат орендодавця за Договором матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об`єкту оренди, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами Договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом наданих послуг.

Отже, чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами статті 627 Цивільного кодексу України, сторони у спірному правочині оренди узгодили положення щодо підтвердження факту користування об`єктом оренди шляхом складання актів здачі - приймання робіт (надання послуг).

Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов Договору та в порядку, передбаченому Договором оренди а також Додатковою угодою №1 до Договору, між орендарем та орендодавцем були підписані Акти здачі-приймання наданих послуг з оренди нежитлового приміщення за період із липня 2022 року - лютий 2023 року на загальну суму 40 876,00 грн., а саме:

№ 191 від 31.07.2022 року на суму 6512,00 грн.; № 212 від 31.08.2022 року на суму 6512,00 грн.; № 244 від 30.09.2022 року на суму 6512,00 грн.; № 273 від 31.10.2022 року на суму 6512,00 грн.; № 313 від 30.11.2022 року на суму 6512,00 грн.; № 347 від 31.12.2022 року на суму 6512,00 грн.; № 61 від 31.01.2023 року на суму 887,00 грн.; № 72 від 28.02.2023 року на суму 887,00 грн., а також Акти здачі - приймання робіт (надання послуг) з відшкодування вартості спожитої електричної енергії на загальну суму 5670,49 грн., а саме: № 182 від 31.07.2022 року на суму 751,20 грн.; № 230 від 31.08.2022 року на суму 770,40 грн.; № 261 від 30.09.2022 року на суму 878,40 грн.; № 293 від 31.10.2022 року на суму 993,60 грн.; № 331 від 30.11.2022 року на суму 695,52 грн.; № 365 від 31.12.2022 року на суму 507,60 грн.; № 62 від 31.01.2023 року на суму 494,76 грн.; № 91 від 28.02.2023 року на суму 579,01 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому, як вбачається із зазначених актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем наведених в актах послуг з боку орендаря відсутні.

Вказані акти підписані без зауважень та претензій повноважними представниками орендаря і орендодавця.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо ціни, якості та обсягів наданих послуг з оренди та забезпечення майна енергоносіями, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання вищезазначених актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах на загальну суму 46 516, 49 грн. до суду не надходило.

Окрім цього, докази опротестування відповідачем актів здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг) на момент реалізації сторонами орендних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи відсутні.

Факт понесення та обсяг комунальних витрат позивача з забезпечення орендованого майна енергоносіями відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання щодо надання нерухомого майна в оренду та забезпечення його енергоносіями у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах акти здачі-приймання наданих послуг, а відповідачем, свою чергу, прийнято надані послуги оренди та забезпечення електропостачання у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем на утримання майна експлуатаційні витрати (забезпечення об`єкта оренди енергоносіями).

Наразі, умовами п. 5.1.3 Договору оренди передбачений обов`язок орендаря своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки, передбачені цим Договором.

Проте, як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати та відшкодування вартості спожитої електричної енергії не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікинг Транс» обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в сумі 40 876,00 грн. та з відшкодування спожитої електричної енергії в сумі 5670,49 грн., всього в загальному розмірі 46 516,49 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з нездійсненням відповідачем сплати орендної плати та відшкодування вартості спожитої електроенергії та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №01-235 від 22.12.2022 року про стягнення заборгованості за Договором оренди, копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вимоги підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштової накладної № 0600022623890 від 22.12.2022 року.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо сплати орендної плати та відшкодування вартості спожитих комунальних послуг (спожитої електричної енергії) за користування нежитловим приміщеням за період із липня 2022 року по лютий 2023 року, у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору оренди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором на загальну суму 46 516, 49 грн. (з орендної плати - 40 876,00 грн. та з відшкодування спожитої електричної енергії - 5670,49 грн.), яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна № 2022/07/018 від 01.07.2022 року Додаткових угоди до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за оренду приміщення на підставі наданих позивачем доказів.

За змістом ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно п. 1.3 Договору оренди об`єкт оренди передається на строк ожин рік до 30.06.2023 року.

Як визначено сторонами в п. 12.1 Договору оренди всі додатки, зміни і доповнення до Договору, вчинені у письмовій формі, підписані повноважними представниками кожної сторони і скріплені печатками, є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Із вказаними нормами узгоджуються передбачене умовами п.п.8.1.5 п.8.1 Договору припинення договору за погодженням сторін.

Як встановлено судом за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, останні в порядку, передбаченому п.8.1.5 договору дійшли взаємної згоди достроково припинити дію Договору оренди з 10 березня 2023 року, про що сторонами укладено Додаткову угоду № 2 від 10.03.2023 року (п.1).

Згідно п. 2 Додаткової угоди №2 від 10.03.2023 року до Договору оренди обов`язки сторін, виконання яких розпочалося до моменту набрання чинності цією Додатковою угодою, повинні бути виконані сторонами у повному обсязі.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно з частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Суд зазначає, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати та інших платежів з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, за висновками суду спірний Договір оренди № 2022/07/018 від 01.07.2022 року слід вважати припиненим з 10 березня 2023 року.

Згідно п.7.1 Договору оренди по закінченню строку оренди або у рахі припинення Договору за іншими підставами об`єкт оренди підлчгає обов`язковому поверненню орендодавцю не пізніше останнього дня оренди. Орендар надає об`єкт оренди для огляду та передає його орендодавцю за Актом приймання - передачі (повернення).

Наразі, доказів повернення відповідачем орендованого майна позивачеві та прийняття його останнім сторонами до матеріалів справи не надано.

Разом з цим суд зазначає, що з урахуванням положень статті 599 Цивільного кодексу України та умов п. 7.3 Договору оренди, згідно якого нарахування оредної плати припиняється з дати Акту приймання - передачі (повернення) з оренди, підписаного уповноваженими представниками сторін, спірний Договір продовжує свою дію в частині виконання зобов`язань орендаря щодо повної оплати заборгованості з орендної плати за Договором, а також неустойки (штрафу/пені) за порушення умов Договору.

Тобто, оплаті підлягають орендні платежі та відшкодування комунальних витрат за весь час фактичного користування майном, оскільки його припинення у розумінні умов договору оренди та Цивільного кодексу України пов`язано з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення відповідачем предмета договору оренди.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів та відшкодування вартості спожитої електричної енергії відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 46516,49 грн. боргу (40 876,00 грн. орендної плати та 5670,49 грн. відшкодування спожитої електричнї енергії) за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 9.2 Договору оренди в разі порушення строку оплати орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10 відсотків річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим Договором не припиняється через шість місяців. Відповідно до ст. 259 ЦК України Сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим Договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас, частиною 6 статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Окрім того, за приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

За таких обставин суд вважає, що суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, неустойки (пені) у визначеному розмірі, а саме передбаченому пунктом 9.2 Договору оренди.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Наразі, судом встановлено, що у пункті 9.2 Договору оренди сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 10 відсотків річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначеним законодавчим положенням передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних ніж встановлений цією нормою.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 914/235/19.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору оренди розмір процентів річних узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбачених пунктом 9.2 Договору 10% річних за прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань, оскільки на момент прийняття рішення відповідач не представив належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної сплати орендної плати та відшкодування спожитої електричної енергії за Договором оренди позивачем нараховано згідно п. 9.2 останнього та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 4407,15 грн. за період 08.08.2023 року - 20.03.2023 року, а також на підставі ст. 625 ЦК України - 1762, 87 грн. процентів річних за період 08.08.2022 року - 20.03.2023 року та 2080,15 грн. втрат від інфляції за період серпень 2022 року - лютий 2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 254 ЦК України та умов п. 3.2 та п.3.4.2 Договору оренди граничним строком виконання зобов`язання з спати орендної плати за серпень, листопад 2022 року та лютий 2023 року, враховуючи вихідні дні, є 12.09.2022 року, 12.12.2022 року та 10.11.2023 року, в той час як позивачем невірно визначено початок відповідний період прострочення, що не відповідає приписам чинного законодавства та умовам правочину.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, в межах визначеного судом періоду прострочення та з урахуванням суми простроченої заборгованості, становить 4396,40 грн. пені та 1758,56 грн. процентів річних відповідно, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 4396,40 грн. пені та 1758,56 грн. процентів річних.

Окрім цього, за результатами перевірки нарахування заявлених до стягнення пені, втрат від інфляції з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору оренди і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 2080,15 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКИНГ ТРАНС" (вул. Депутатська, 6, кв. 152, м. Київ, 03115; код ЄДРПОУ 40825439) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОБУДКОМПЛЕКС-К" (вул. Святошинська 34, м. Київ, 03115; код ЄДРПОУ 33999954) 46 516 (сорок шість тисяч п`ятсот шістнадцять) грн. 49 коп. основного боргу, 4396 (чотири тисячі триста дев`яносто шість) грн. 40 коп. пені, 1758 (одна тисяча сімсот п`ятдесят вісім) грн. 56 коп. процентів річних, 2080 (дві тисячі вісімдесят) грн. 15 коп. інфляційних втрат та 2683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн. 26 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 17 квітня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон