Рішення

від 19.04.2024 по справі 915/148/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2024 року Справа № 915/148/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи

за позовом: Державного підприємства Укрриба (вул. Кониського Олександра, 82-А, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 25592421)

до відповідача: Сільськогосподарського рибоводного приватного підприємства Амур-Аква (вул. Миколаївська, 40, кв. 30, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 30737708)

про: стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. №11-08/08 від 05.02.2024 про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 01.03.2017 про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна в сумі 46719,39 грн, пені в сумі 42967,37 грн, 3% річних в сумі 2782,77 грн, інфляційних втрат в сумі 6906,13 грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору не відшкодував витрати балансоутримувачу на утримання орендованого майна.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/148/24 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 18.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено відповідачеві 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвалу суду від 18.02.2024 відповідачеві надіслано за адресою: АДРЕСА_1 , яку зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернуто суду без вручення 12.03.2024 з довідкою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не заперечив проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Державне підприємство Укрриба є балансоутримувачем гідротехнічних споруд ставів зимувальних №6 та №7, які розташовані за адресою: Миколаївська область, Нооводеський район, с. Баловне, вул. Надбузька, 23.

01.02.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях), як орендодавцем, та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква, як орендарем, укладено договір № РОФ-1413 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: мікрорайон Матвіївка, м. Миколаїв, що перебуває на балансі ДП Укрриба (надалі Договір РОФ-1413), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм (зимувальних ставів №6 та №7), а саме: огороджувальні контурні дамби загальною довжиною 2659,4 м; розподільчу дамбу довжиною 140,8 м з перепускною трубою; два водовипускних пристрої з водовідвідними каналами (по одному на став. №6 та №7, розташоване за адресою: мікрорайон Матвіївка, м. Миколаїв (далі Майно), згідно з планом розміщення орендованого майна (додаток 1 до договору оренди), що перебуває на балансі Державного підприємства Укрриба (далі балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна на 31.08.2015 і становить за незалежною оцінкою 130510 грн (п. 1.1. Договору РОФ-1413).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1. Договору РОФ-1413).

Відповідно до п. 5.11. Договору РОФ-1413 орендар зобов`язаний здійснювати витрати на утримання орендованого майна.

Відповідно до пункту 10.1. цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.02.2016 до 30.01.2019.

В подальшому, договором №1 про внесення змін до Договору оренди державного нерухомого майна від 01.02.2016 №РОФ-1413 внесено зміни до п.1.1., 3.1., 10.1 Договору, зокрема сторонами погоджено, що вартість орендованого майна визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.12.2018 і становить за незалежною оцінкою 162410,00 грн (без ПДВ) (п.1.1.); орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (грудень 2018 року) 2030,13 грн (п. 3.1.); цей договір украдено строком на 2 (два) роки 364 дні, що діє з 30.01.2019 по 28.01.2022 включно (п. 10.1. Договору).

На виконання умов договору №РОФ-1413 від 01.02.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області, як орендодавцем, та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква, як орендарем, 01.02.2016 оформлено, підписано та скріплено печатками обох сторін акт приймання-передачі, з якого вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм (зимувальних ставів №6 та №7), а саме: огороджувальні контурні дамби загальною довжиною 2659,4 м; розподільчу дамбу довжиною 140,8 м з перепускною трубою; два водовипускних пристрої з водовідвідними каналами (по одному на став. №6 та №7, розташоване за адресою: мікрорайон Матвіївка, м. Миколаїв, що перебуває на балансі Державного підприємства Укрриба, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна від 31.08.2015 і становить 130510,00 грн.

Додатковою угодою №2 від 21.02.2022 сторони погодили, що місячна орендна плата становить 2500,00 грн без ПДВ (п.9.1.); строк договору 5 років, цей договір діє з 29.01.2022 до 28.01.2027 включно (п. 12.1).

Договір та додаткові угоди до нього підписано та скріплено печатками сторін.

01.03.2017 між Державним підприємством Укрриба та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (надалі Договір), за умовами якого орендар зобов`язується відшкодувати витрати балансоутримувача по сплаті земельного податку.

Відповідно до п. 2.1. зазначеного Договору, відшкодування земельного податку вноситься орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача в розмірі 4204,59 грн, в тому числі ПДВ, щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 2.1. зазначеного Договору, в редакції Додаткової угоди від 01.01.2018, відшкодування земельного податку вноситься орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача в розмірі 4318,95 грн, в тому числі ПДВ, щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним.

При несвоєчасному внесення відшкодування, орендар сплачує балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що балансоутримувач має право змінювати суму відшкодування у разі зміни коефіцієнту індексації нормативно-грошової оцінки земель та/або зміни ставки земельного податку встановленої органами місцевого самоврядування.

За умовами п. 3.2.4. вказаного договору оренда зобов`язується своєчасно сплачувати відшкодування земельного податку.

Згідно з п. 5.1. Договору, цей Договір діє з дати підписання та припиняє дію в разі припинення основного договору та в інших випадках передбачених законодавством України.

Додатковою угодою від 01.01.2023 сторони домовились, що в п. 2.1. розділу «Порядок відшкодування земельного податку» викласти в наступній редакції: « 2.2. Щомісячний платіж суми відшкодування складає 5455,40 грн, в тому числі ПДВ, що становить 1/12 розміру річної суми відшкодування».

Договір та Додаткові угоди до нього підписано та скріплено печатками сторін.

Як зазначає позивач, відповідач не виконує зобов`язання за Договором, не здійснює відшкодування витрат балансоутримувачу по сплаті земельного податку за період з 01.02.2022 по 31.12.2022, заборгованість на момент подання позову становить 46719,39 грн.

Предметом спору у даній справі є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача суми відшкодування витрат балансоутримувачу по сплаті земельного податку за період з 01.02.2022 по 31.12.2022 та нарахованих на суму заборгованості пені, 3% річних та інфляційних втрат.

При вирішені даного спору судом враховано наступне.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем зобов`язання за Договором щодо відшкодування витрат балансоутримувачу по сплаті земельного податку за період з 01.02.2022 по 31.12.2022 належним чином не виконано, заборгованість за вказаний період становить 46719,39 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за Договором не надав, доводи позивача не спростував.

Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за Договором за період з 01.02.2022 по 31.12.2022 в сумі 46719,39 грн обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення пені, суд зазначає наступне.

За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.1. Договору, при несвоєчасному внесення відшкодування, орендар сплачує балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, на підставі наведених правових норм та п. 2.1. Договору, позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Судом перевірено розрахунок пені, заявленої до стягнення та встановлено, що позивачем безпідставно включено до періоду нарахування день перерахування відповідачем суми відшкодування на розрахунковий рахунок позивача, а також не дотримано приписів ч. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом здійснено перерахунок пені за допомогою комп`ютерної програми IpLex за період визначений позивачем, з урахуванням п. 2.1. Договору та ч. 6 ст. 232 ГК України, без врахування дня оплати та встановлено, що пеня за вказаний період становить 22522,75 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені частково в сумі 22522,75 грн, в решті позовних вимог в цій частині в сумі 20444,62 грн слід відмовити.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Інфляційні нарахування на суму боргу не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача нараховані на суму заборгованості інфляційні втрати за період з 16.01.2022 по 15.01.2024 в сумі 6906,13 грн та 3% річних за період з 16.01.2022 по 15.01.2024 в сумі 2782,77 грн.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено, що позивачем безпідставно включено до періоду нарахування день перерахування відповідачем суми відшкодування на розрахунковий рахунок позивача.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за допомогою комп`ютерної програми IpLex за період з урахуванням п. 2.1. Договору, без врахування дня оплати та встановлено, що інфляційні втрати за вказаний період становлять 7637,05 грн, 3% річних 2897,24 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 6906,13 грн та 3% річних в сумі 2782,77 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. 13, 14, 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського рибоводного приватного підприємства Амур-Аква (вул. Миколаївська, 40, кв. 30, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 30737708) на користь Державне підприємство Укрриба (вул. Кониського Олександра, 82-А, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 25592421) заборгованість за договором від 01.03.2017 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна в сумі 46719,39 грн, пеню в сумі 22522,75 грн, інфляційні втрати в сумі 6906,13 грн, 3% річних в сумі 2782,77 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2405,05 грн.

3. В задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 20444,62 грн - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Державне підприємство Укрриба (вул. Кониського Олександра, 82-А, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 25592421)

відповідач: Сільськогосподарське рибоводне приватне підприємство Амур-Аква (вул. Миколаївська, 40, кв. 30, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 30737708).

Рішення складено і підписано судом 19.04.2024.

Суддя В.О.Ржепецький