Рішення

від 19.04.2024 по справі 915/38/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2024 року Справа № 915/38/24

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами, справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-АГРО", вул.Віталія Матусевича, буд.41, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50065

представник позивача: Ткаченко Єлизавета Володимирівна

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Прометей", вул.Потьомкінська, буд.114, м.Миколаїв, Миколаївська область, 54030

електронна пошта: office@prometey.org.ua

про: стягнення 240 172,46 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-АГРО" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх.№534/24 від 16.01.2024) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Прометей" основного боргу у розмірі 35 399,74 грн., пені в розмірі 28 993,54 грн., 3% річних в розмірі 22 832,76 грн., інфляційних в розмірі 152 946,42 грн.

Також, просить суд стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 602,60 грн. та витрати на адвокатську допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки сільськогосподарської продукції №64777 від 20.12.2021 в частині своєчасної оплати за поставлену позивачем продукцію.

Позивач у позовній заяві просить суд здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2024 позовну заяву (вх.№534/24 від 16.01.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-АГРО" залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказана ухвала була направлена позивачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім 20.01.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

29.01.2024 позивач через систему "Електронний суд" надав до суду заяву про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

Ухвалою суду від 02.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Встановлено учасникам справи строк для надання заяв по суті справи.

Згідно з частиною 5 та 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС внормовано, що підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Так, ухвала суду від 02.02.2024 про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження була направлена відповідачу в електронний кабінет системи «Електронний суд» та отримана останнім 02.02.2024 о 12:22, про що свідчить довідка про доставку електронна листа (а.с.65).

Згідно з пунктом 42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

Відповідно до п.2 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду від 02.02.2024 вручена відповідачу в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» - 02.02.2024.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

20 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-АГРО" (далі - продавець, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Прометей" (далі - покупець) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції №64777 (далі - Договір) (а.с.7-10), у відповідності до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (п.1.1 Договору).

У відповідності до п.1.2 Договору, найменування та загальна кількість товару, що поставляється за даним Договором, визначається сторонами у Специфікації, що додається до Договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно п.3.1 Договору, кількість та ціна товару, що поставляється за даним Договором встановлюються Специфікацією. Ціна товару може змінюватись відповідно до п.2.4 даного Договору.

Пунктом 3.2 Договору, сторони погодили, що у випадку не реєстрації постачальником податкової накладної протягом граничних строків, визначених підпунктом 201.10 пункту 201 Податкового кодексу України, ціна товару зменшується на 20 % від ціни товару зазначеної у Специфікації, за якою постачальником не зареєстровано податкову накладну, про що укладається Акт перерахунку ціни, шляхом направлення покупцем такого акту поштовим відправленням за адресою постачальника. У разі відмови від підписання акту перерахунку ціни з боку постачальника впродовж 5 календарних днів з дати здійснення поштового відправлення на його адресу, Акту перерахунку ціни вважається підписаним з боку постачальника.

Відповідно до п.4.1 Договору, умови поставки товару будуть визначені сторонами у Специфікації до Договору на відповідну партію товару. Поставка товару може здійснюватись на умовах EXW, FCA, CPT (в розумінні «Інкотермс - 2010»). Поставка товару здійснюється окремими частинами (партіями) автомобільним транспортом (п.4.2 Договору).

Згідно п.4.3 Договору, граничний строк поставки товару узгоджується сторонами у Специфікації. Після закінчення терміну поставки, продавець не звільняється від обов`язку поставити товар на суму отриманої від покупця передплати. Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від отримання недопоставленого товару, письмово попередивши про це продавця.

Пунктом 4.8 Договору визначено, що для підтвердження поставки продавцем надаються наступні документи: - рахунок - фактура на товар що поставляється за Договором із зазначенням кількості товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати; - видаткова накладна на товар; - податкова накладна виписана на товар зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності до діючого законодавства України; - товарно - транспортна накладна, що оформлені відповідно до чинного законодавства України.

У відповідності до п.5.1 Договору, якщо інші умови оплати не погоджені сторонами у Додатковій угоді, покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний рахунок продавця в наступному порядку:

- 80% вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів з дати

поставки товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого товару згідно умов цього Договору, підписання сторонами специфікації до Договору, а також після отримання від продавця рахунку-фактури на товар та підписаної видаткової накладної;

- 20% вартості товару сплачується покупцем протягом 3-х робочих днів після

здійснення продавцем реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також перевірки покупцем правильності такої реєстрації відповідної податкової накладної продавцем, за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкової накладної.

Згідно п.9.1 Договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 20.12.2022, а в частині зобов`язань, що виникли до цієї дати - до повного їх виконання відповідними сторонами.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем 20.12.2021 було складено та підписано Специфікацію №64777-1 (а.с.11), у відповідності до п.1 якої постачальник передає, а покупець приймає у власність товар, а саме:

- соняшник врожаю 2021 року, ціна за 1т. товару з ПДВ - 17963,17 грн., у кількості 86,661 т., загальна вартість товару з ПДВ - 1 556 706,27 грн., сума ПДВ - 191 175,79 грн.;

- соняшник врожаю 2021 року, ціна за 1т. товару з ПДВ - 17 974,50 грн., у кількості 40,120 т., загальна вартість товару з ПДВ - 721 136,94 грн., сума ПДВ - 88 561,30 грн..

Згідно п.6 Специфікації, умови поставки товару - CPT (в розумінні «Інкотермс - 2010») за адресою: Дніпропетровська область, м.Апостолове, вул.Елеваторна, 1.

Так, на виконання умов договору та Специфікації позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 2 277 843,21 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №РН-13 від 21.12.2021, яка підписана сторона без зауважень (а.с.12).

Згідно матеріалів справи, за фактом здійснення поставки товару за вказаною видатковою накладною позивач виписав податкову накладну №9 від 21.12.2021, яка була зареєстрована в реєстрі податкових накладних 29.06.2022, про що свідчить рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №9419637816 (а.с.24).

Позивач для оплати поставленої продукції виписав відповідачу рахунок №5 від 21.12.2021 на суму 2 277 843,21 грн. (а.с.17).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково розрахувався за поставлений позивачем товар в розмірі 2 242 443,47 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наданими позивачем (а.с.18,19,21 - 23).

Позивач у позовній заяві зазначає, що за відповідачем рахується заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 35 399,74 грн. (2 277 843,21 грн. - 2 242 443,47 грн.).

Позивач задля досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача претензію №2023-05/2 від 02.05.2023 в якій, зокрема просив погасити заборгованість за поставлений товар згідно Договору №64777 від 20.12.2021 (а.с.25,26).

Відповідач відповіді на вказану претензію не надав, заборгованість у розмірі 35 399,74 грн. за поставлений позивачем товар не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договорів та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 35 399,74 грн.

Згідно вимог ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (Товари), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст.530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п.1 ст.193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 35 399,74 грн. за поставлений товар є обґрунтованою відповідно до вимог Закону та Договору та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Відповідно ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що з урахуванням п.5.1 Договору, датою з якої починається відлік строку:

- для оплати 80% вартості товару (1 822 274,57 грн.) є 21.12.2021 (дата підписання видаткової накладної), а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 24.12.2021 (21.12.2021 + 3 робочі дні) включно;

- для оплати 20% вартості товару (455 568,64 грн.) є 29.06.2022 (дата реєстрації податкової накладної), а відповідно, гранична дата, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, є 04.07.2022 (29.06.2022 + 3 робочі дні) включно.

Так, відповідачем, як зазначалось вище були здійснені часткові оплати за поставлений товар, а саме:

- 24.12.2021 було сплачено 576 909,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням №216 (а.с.21);

- 24.12.2021 було сплачено 800 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №218 (а.с.22);

- 28.12.2021 було сплачено 417 045,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням №676 (а.с.23);

- 19.07.2023 було сплачено 144 227,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням №19/07/2023(а.с.18);

- 19.07.2023 було сплачено 304 261,31 грн., що підтверджується платіжним дорученням №19/07/2023(а.с.19).

Таким чином, у відповідача з:

- 25.12.2021 по 27.12.2021 виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на суму боргу 445 365,02 (1 822 274,57 грн. (80% вартості товару) - 1 376 909,55 грн. (576 909,55 грн. + 800 000,00 грн.)

- 28.12.2021 по 18.07.2023 виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на суму боргу 28 319,80 (445 365,02 грн. (залишок 80% вартості товару) - 417 045,22 грн.);

- 05.07.2022 по 18.07.2023 виникло прострочення виконання грошового зобов`язання на суму боргу 455 568,64 (20% вартості товару).

Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку (а.с.30) нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 22 550,53 грн. нараховані за період з 29.12.2021 до 18.07.2023 на суму заборгованості 483 888,44 грн.

Судом за допомогою програми "IpLex", з урахуванням вірного визначення періоду прострочення виконання грошового зобов`язання (в межах визначеного позивачем періоду нарахування) та суми заборгованості, здійснено перерахунок 3% річних та визначено, що розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача становить 15 511,05 грн. нарахований:

- за період з 29.12.2021 по 18.07.2023 на суму заборгованості 28 319,80 грн. (80% вартості товару) у розмірі 1 319,77 грн.;

- за період з 05.07.2022 по 18.07.2023 на суму заборгованості 455 568,64 грн. (20% вартості товару) у розмірі 14 191,28 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 7 039,48 грн. (22 550,53 грн. - 15 511,05 грн.) задоволенню не підлягають.

Також, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні в розмірі 152 946,42 грн. нараховані за період з січня 2022 року по липень 2023 року на суму заборгованості 483 888,44 грн.

Судом за допомогою програми "IpLex", з урахуванням визначення вірної бази для нарахування інфляційних (сума заборгованості), що існувала на останній день місяця, вірного періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, здійснено перерахунок інфляційних та визначено, що розмір інфляційних, який підлягає стягненню з відповідача становить 67 133,33 грн. нарахований:

- за період з січня 2022 року по червень 2023 року на суму заборгованості 28 319,80 грн. (залишок 80% вартості товару) у розмірі 9 176,24 грн.;

- за період з липня 2022 року по червень 2023 року на суму заборгованості 455 568,64 грн. (20% вартості товару) у розмірі 58 169,49 грн.;

- за липень 2023 року на суму заборгованості 35 399,74 грн. (20% вартості товару) у розмірі - (-212,40 грн.).

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 85 813,09 грн. (152 946,42 грн. - 67 133,33 грн.) задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача пені слід зазначити наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного Кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

У відповідності до п.6.5 Договору, у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього Договору, покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару за кожен день такого прострочення.

Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку (а.с.29) нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 28 993,54 грн. за період з 29.12.2021 по 28.06.2022 на суму заборгованості 483 888,44 грн.

Судом за допомогою програми "IpLех" здійснено перерахунок пені з урахуванням вірного визначення суми заборгованості, та встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 1 696,87 грн. нарахованої:

- за період з 29.12.2021 по 28.06.2022 на суму заборгованості 28 319,80 грн. (залишок 80% вартості товару) у розмірі 1 696,87 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 27 296,67 грн. (28 993,54 грн. - 1 696,87 грн.) задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1, 2 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо сплати коштів, відповідач, у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у розмірі 1 796,25 грн. (49,86% (відсоток задоволених позовних вимог) х 3602,59 грн. (сплачена сума судового збору) слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У відповідності до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Відповідно до ч.1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Водночас, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Крім того, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 915/1788/21).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:

- копію договору про надання правничої допомоги №15 від 18.10.2023 (а.с.35);

- копію додаткової угоди до договору №15 про оплату юридичних послуг від 18.10.2023 (а.с.38);

- копію акта про надання правничої допомоги від 18.10.2023 (а.с.39);

- копію видаткового касового ордеру від 15.10.2023 на суму 10 000,00 грн. (а.с.20)

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.34);

- копію ордера від 18.10.2023 (а.с.33).

Так, 18 жовтня 2023 року між адвокатом Ткаченко Єлизоветою Володимирівною (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро» (далі - клієнт) було укладено Договір №15 про надання правничої допомоги (далі - Договір №15), у відповідності до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу як представника в господарському судочинстві, третейських судах, в державних установах різної організаційно - правової форми та підпорядкованості в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (п.1.1 Договору №15).

У відповідності до п.5.1 Договору №15, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту та визначається угодою про узгодження розміру гонорару.

Згідно п.5.2 Договору №15, порядок встановлення, розмір гонорару та порядок його сплати визначається угодою про узгодження розміру гонорару.

Відповідно до п.5.5 Договору №15, за результатами надання правової допомоги складається акт про надання правової допомоги, що підписується сторонами.

Пунктом 5.7 Договору №15 визначено, що гонорар та додаткові витрати сплачуються готівкою або розрахунок здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката у відповідності до угоди про узгодження розміру гонорару.

Також, 18 жовтня 2023 року між адвокатом та клієнтом було укладено Додаткову угоду до договору №15 про оплату юридичних послуг, у відповідності до якої, згідно Договору про надання юридичної допомоги (послуг) №15 від 18 жовтня 2023 року клієнт зобов`язується внести оплату за надання юридичних послуг в сумі 10 000,00 грн. до початку виконання Договору (в повному обсязі) (а.с.38).

18 жовтня 2023 року між адвокатом та клієнтом складено акт надання правничої допомоги, у відповідності до п.1 якого, послуги передбачені Договором про надання правової допомоги надані своєчасно, якісно та в повному обсязі у відповідності до умов Договору про надання правничої допомоги №15 від 18.10.2023.

Згідно п.3 Акту, вартість послуг сплачена у відповідності до умов Договору про надання правової допомоги та угоди про узгодження розміру гонорару.

Згідно видаткового касового ордеру ТОВ «Реал-Агро» сплатило адвокату грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. згідно Договору надання юридичних послуг.

Таким чином, позивачем згідно із вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначені в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, за наслідками розгляду спору позовні вимоги позивача задоволено частково, тому витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та становлять 4 986,00 грн. (10 000,00 грн. Х 49,86% (відсоток задоволених позовних вимог), які належить стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Прометей" (вул.Потьомкінська, буд.114, м.Миколаїв, Миколаївська область, 54030, код ЄДРПОУ 41255380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-АГРО" (вул.Віталія Матусевича, буд.41, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50065) основного боргу у розмірі 35 399,74 грн., пені в розмірі 1 696,87 грн., 3% річних в розмірі 15 511,05 грн., інфляційних в розмірі 67 133,33 грн., судовий збір у розмірі 1 796,25 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 4 986,00 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О. Семенчук