Постанова

від 18.04.2024 по справі 5006/1/23б/2012

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 5006/1/23б/2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ТОВ "Марвей Марін Сервіс": ліквідатор Карауш Ю.В.,

ОСОБА_1.: не з`явився,

ОСОБА_2.: не з`явився,

ОСОБА_3.: не з`явився,

АТ "Державний експортно-імпортний банк України": Орендівський В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 (колегія суддів у складі: Склярук О.І. - головуючий, Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.)

та ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.09.2023 (суддя Чернова О.В.)

за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Марін Сервіс" арбітражної керуючої Карауш Ю.В.

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника - генерального директора ОСОБА_1 та засновників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3

у справі №5006/1/23б/2012

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Марін Сервіс"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи

1. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.10.2012 порушено провадження у справі за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Маріуполь (далі - Банк) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Марін Сервіс" (далі - Боржник).

2. Постановою Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 визнано Боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

3. У зв`язку з проведенням на території міста Донецька антитерористичної операції матеріали справи №5006/1/23б/2012 втрачено.

4. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.12.2015 відновлено втрачену справу №5006/1/23б/2012 про банкрутство Боржника.

Стислий зміст заяви

5. 27.07.2023 ліквідатор Боржника подав заяву (далі - Заява) про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника у цій справі у зв`язку з доведенням його до банкрутства на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , стягнення солідарно з перелічених осіб 220361927,54 грн для задоволення вимог кредиторів, визнаних у процедурі банкрутства в цій справі.

6. Заяву мотивовано тим, що згідно з реєстром вимог кредиторів кредиторська заборгованість Боржника складає 222256727,67 грн, але погашена заборгованість лише на суму 1894800,13 грн, що складає близько 1% від загальної суми заборгованості. Матеріали справи свідчать про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, однак через втрату матеріалів справи внаслідок обставин, пов`язаних з тимчасовою окупацією міста Донецька, відсутні результати відповідного аналізу, фінансова звітність Боржника та інші документи, визначені Методичними рекомендаціями для проведення фінансового аналізу боржника. Ліквідатор Боржника вважає, що наявні матеріали справи та недостатність активів, які можуть бути реалізовані з метою погашення заборгованості перед кредиторами, свідчать про невжиття керівником і засновниками Боржника заходів для покращення фінансового стану суб`єкта господарювання та недопущення його стійкої неплатоспроможності, що зумовило його неплатоспроможність та доведення до банкрутства, порушення інтересів кредиторів щодо гарантування погашення їх вимог у максимально можливому розмірі. Оскільки активів Боржника недостатньо для погашення кредиторських зобов`язань у повному обсязі, ліквідатор Боржника стверджує про наявність підстав для покладення субсидіарної відповідальності на керівника та засновників Боржника.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

7. У матеріалах справи міститься аналіз фінансово-економічного становища боржника за 2011-2013 роки, висновок щодо виявлення ознак неплатоспроможності Боржника та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

8. Відповідно до протоколу зборів комітету кредиторів Боржника від 30.04.2013 з питання розгляду аналізу фінансово-господарської діяльності боржника від кредиторів зауважень до звіту розпорядника майна та аналізу фінансово-господарської діяльності не надходили.

9. У постанові Господарського суду Донецької області від 20.08.2013 зазначено, що згідно зі звітом розпорядника майна, аналізом фінансово-економічного стану Боржника та висновком щодо виявлення ознак неплатоспроможності Боржника та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, зробленим розпорядником майна Боржника, відсутні економічні ознаки дій, які можна кваліфікувати як фіктивне банкрутство, протягом аналізованого періоду відсутні дії щодо доведення до банкрутства, відсутні дії з приховування банкрутства, фінансове становище Боржника характеризується стійкою неплатоспроможністю. Відсутність джерела поповнення оборотними коштами для ведення господарської діяльності свідчить про неможливість продовження господарської діяльності, а також виключає можливість виконання Боржником вимог кредиторів.

10. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.01.2018 задоволено скаргу ПАТ "ПУМБ" на бездіяльність ліквідатора Боржника у справі про банкрутство №5006/1/23б/2012; визнано протиправною бездіяльність ліквідатора - арбітражного керуючого Криворучка Віктора Жоржовича; припинено повноваження ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Криворучка В.Ж.; ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну.

11. Від попереднього ліквідатора Боржника Криворучка В.Ж. арбітражна керуюча Карауш Ю.В. документи по справі не отримувала.

12. Арбітражна керуюча Карауш Ю.В. зверталася до Головного управління статистики у Донецькій області для отримання фінансової звітності банкрута. У відповідь на звернення листом №01-03/3125-21 від 06.09.2021 Головне управління статистики у Донецькій області повідомило, що Боржник у 2013 не звітував, а в період з 2009 до 2012 звітував на паперових носіях, звітність за вказаний період залишилися в будівлі Головного управління статистики у Донецькій області в місті Донецьку, доступу до якої немає. До листа надано фінансовий звіт за 2012 рік станом на 01.01.2013. До матеріалів заяви вказаний лист Головного управління статистики у Донецькій області не додано.

13. На час звернення із Заявою та її розгляду непогашена кредиторська заборгованість Боржника складала 220361927,54 грн перед: ПАТ "ПУМБ" - 74252332,26 грн, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Маріуполь - 146107859,16 грн, ДПС України в особі ВП - ГУ ДПС у Донецькій області - 736,22 грн.

14. За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, генеральним директором Боржника є ОСОБА_1 . Засновниками Боржника виступили ОСОБА_2 - 98,68% статутного капіталу; ОСОБА_3 - 0,15% статутного капіталу; Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвей" - 1,18% статутного капіталу.

15. При цьому ТОВ "Марвей" перебуває у процедурі банкрутства.

16. ОСОБА_2 проживав у м. Маріуполь. За доводами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з м. Маріуполя не виїжджав та помер під час окупації, що не заперечує ліквідатор Боржника, однак свідоцтво про смерть ОСОБА_2 згідно з чинним законодавством України не оформлено, оскільки м. Маріуполь наразі є окупованим. Натомість ОСОБА_3 надав копію лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , виданого Комунальною установою Бердянської міської ради "Бердянське територіальне медичне об`єднання" Міністерства охорони здоров`я України. Інформація щодо спадкоємців ОСОБА_2 відсутня.

17. Апеляційний господарський суд дослідив низку документів, зокрема, листи голови ради директорів Боржника №151 від 25.12.2008, в.о. генерального директора Боржника №152 від 25.12.2008, №155 від 29.12.2008, від 03.11.2009, засновника Боржника ОСОБА_4 , адресовані ЗАТ "Донгорбанк", щодо недоотримання кредитного фінансування за кредитним договором №2 від 22.02.2006, у зв`язку з чим не було завершено будівництво об`єкта з вирощування осетрових риб, та щодо вирішення питання подальшого фінансування проекту, а також лист в.о. директора Боржника №39 від 16.06.2009 до ПАТ "Укрексімбанк" щодо фінансування проекту підприємства з індустріального осетровиробництва та виведення нерухомості Боржника із застави з метою надання йому можливості подальшого фінансування проекту із ЗАТ "Донгорбанк".

18. З бізнес-плану індустріального осетроводства на 2009 - 2013 роки Боржника, виконаного для завершення організації індустріального осетроводства, вбачається, що проект було профінансовано станом на 2009 рік у розмірі 329000 доларів США і 8908482,19 грн, а для подальшого завершення необхідно було додаткове фінансування у сумі 18570000 грн.

19. Згідно з листом Слідчого відділу Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області від 25.01.2023 за №1941/10/09-113 для оцінки фінансово-господарського стану, а також визначення економічних ознак фіктивного банкрутства та ознак доведення до банкрутства Боржника Агентство з питань банкрутства філії державної госпрозрахункової установи Агентства з питань банкрутства в Донецькій області від 2013 року склало висновок щодо фінансового стану, за змістом якого у Боржника станом на 31.12.2010 та станом на 31.12.2011 відсутні економічні ознаки фіктивного банкрутства, протягом періоду 31.12.2008 до 31.12.2011 відсутні економічні ознаки дій з доведення до банкрутства.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

20. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.09.2023, яку залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2024, у задоволенні Заяви відмовлено.

21. Судові рішення мотивовано тим, що Заява не містить будь-яких доказів вчинення засновниками та керівником Боржника дій, направлених на набуття майна за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості Боржника без наміру її погашення, прийняття ними рішень про виведення активів Боржника, вчинення майнових дій на користь інших юридичних осіб чи бездіяльності Боржника щодо захисту власних майнових інтересів, внаслідок чого настала неплатоспроможність Боржника. Наведені у Заяві мотиви, за висновком господарських судів, є лише припущеннями ліквідатора, які не підтверджено належними доказами всупереч приписам статті 73-74 Господарського процесуального кодексу України.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

22. Банк подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, задовольнити Заяву, стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Боржника 220361927,54 грн для задоволення вимог кредиторів, визнаних у процедурі банкрутства у цій справі.

23. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

24. Банк вважає, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права через неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.07.2021 у справі №917/1500/18(917/1932/20), від 07.04.2021 у справі №911/1815/17, від 24.02.2021 у справі №Б8/191-10, від 24.02.2021 у справі №902/1192/15(902579/20), щодо застосування статей 4, 42, 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

25. При цьому Банк наголошує, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно; а особа, яка притягається до субсидіарної відповідальності, повинна доказати відсутність своєї вини.

26. Банк зауважує, що Боржник фактично припинив господарську діяльність та подання фінансової звітності у 2013 році, що є протиправним, але засновники та керівництво Боржника не розпочали процедуру припинення юридичної особи шляхом добровільної ліквідації.

27. На думку Банка, матеріали та обставини справи вказують на винну, протиправну поведінку учасників і керівників Боржника, до яких заявлено вимоги в Заяві, що виражається переважно у протиправній бездіяльності.

28. Також Банк стверджує, що суди при розгляді справи надали невірну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та відхилили докази, на які посилався заявник, з порушенням вимог статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України.

29. У цьому контексті Банк зазначає, що господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові фактично поклався на пояснення ОСОБА_3 , зробивши висновок про те, що з огляду на відповідне листування Боржник вживав заходи щодо недопущення банкрутства підприємства, здійснював роботи для покращення фінансового стану підприємства та створення умов для погашення заборгованості перед кредиторами.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

30. Інші учасники справи у встановлений судом термін відзиви на касаційну скаргу не подали.

Позиція Верховного Суду

31. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

32. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду Заяви ліквідатора Боржника про покладення субсидіарної відповідальності за його зобов`язаннями в сумі 220361927,54 грн на керівника Боржника ОСОБА_1 та його засновників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

33. Відповідно до частини 1 статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

34. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (ч. 3 ст. 215 Господарського кодексу України).

35. Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

36. Застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями (абзац 2).

37. Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).

38. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною у постановах від 07.04.2021 у справі №911/1815/17, від 28.07.2021 у справі №917/1500/18(917/1932/20), на які посилається Банк у касаційній скарзі) субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

39. Об`єктом правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у цьому випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

40. Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.

41. Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

42. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.

43. Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

44. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.

45. Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17).

46. Суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною 2 статті 61 КУзПБ, до яких віднесені: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

47. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

48. Виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ суб`єктів субсидіарної відповідальності умовно можна поділити на дві групи:

І група - засновники (учасники, акціонери) та інші особи, які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та відповідно до установчих документів мають право безпосередньо давати обов`язкові для виконання боржником (його органів управління) вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження чи накази боржнику. У законодавстві України віднесені до цієї групи особи іменуються як: "заінтересовані особи стосовно боржника" (стаття 1 Закону про банкрутство, стаття 1 КУзПБ), "пов`язані особи" (стаття 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", стаття 14.1.159. Податкового кодексу України, стаття 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність"), "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення");

ІІ група - інші особи, які не мають формалізованих зав`язків із юридичною особою-боржником однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на поведінку боржника в господарських відносинах. Такі особи самостійно або спільно з іншими особами визначають волю боржника щодо здійснення або утримання від здійснення певних дій.

49. Системний аналіз змісту, зокрема, частини 2 статті 61 КУзПБ у взаємозв`язку з іншими нормами законодавства дає підстави для висновку, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.

50. Телеологічний спосіб тлумачення зазначених норм приводить до висновку про те, що таке розуміння поняття третіх осіб як суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідає змісту інституту субсидіарної відповідальності осіб винних у доведенні до банкрутства боржника, метою якого є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

51. Юридичним механізмом досягнення наведеної мети є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

52. Тож визначаючи суб`єкта відповідальності суду слід враховувати, що кожна дія або бездіяльність, які стали причиною неплатоспроможності боржника, має визначатися окремо так само як і особи, причетні до такої дії (бездіяльності).

53. Вочевидь, що на особу, яка отримала вигоду з протиправної, в тому числі недобросовісної, поведінки керівника чи засновників боржника поширюються правила субсидіарної відповідальності.

54. Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.

55. При цьому аналіз частини 2 статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

56. Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

57. Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

58. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

59. Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 Господарського процесуального кодексу України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 Господарського процесуального кодексу України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.

60. Відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20).

61. Однак відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21323/16, від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 15.02.2023 № 902/1078/16, від 07.03.2023 № 911/101/21 (911/3174/21)).

62. Отже, виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

63. Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

64. Об`єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства, до яких належить, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.

65. Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 02.09.2020 у справі №923/1494/15, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15 (902/579/20)).

66. Проте відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №916/1105/16 та від 10.12.2020 у справі №922/1067/17).

67. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

68. Дослідивши надані учасниками справи докази, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Заява не містить будь-яких доказів вчинення засновниками та керівником Боржника дій, направлених на набуття майна за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; прийняття ними рішень про виведення активів боржника, на вчинення майнових дій на користь інших юридичних осіб чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника. За висновком господарських судів, наведені у Заяві мотиви є лише припущеннями ліквідатора, які не підтверджено належними доказами всупереч приписам статей 73-74 Господарського процесуального кодексу України.

69. Натомість за змістом звіту розпорядника майна, аналізу фінансово-економічного стану Боржника, висновку щодо виявлення ознак неплатоспроможності Боржника та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, господарські суди не встановили ознак дій, які можна було б кваліфікувати, зокрема, як доведення до банкрутства. При цьому фінансове становище Боржника охарактеризовано стійкою неплатоспроможністю, однак звіт розпорядника майна не містить жодних висновків щодо неправомірних дій відповідальних осіб Боржника, що призвели до його стійкої неплатоспроможності. Кредитори, зокрема Банк, зауважень до відповідного звіту розпорядника майна та аналізу фінансово-господарської діяльності не заявили.

70. З викладеного вбачається, що надані учасниками справи докази не підтверджують наявність необхідного елемента цивільного правопорушення, передбаченого статтею 61 КУзПБ, його об`єктивної сторони - вчинення керівником Боржника та/або його засновниками діянь (дій чи бездіяльності), які мали наслідком доведення Боржника до банкрутства.

71. У зв`язку з наведеним Банк безпідставно посилається на відсутність спростування суб`єктами, про притягнення яких до субсидіарної відповідальності подано Заяву, своєї вини у вчиненні відповідного правопорушення, адже сам факт вчинення такого правопорушення господарськими судами на підставі наданих учасниками справи доказів не встановлено.

72. Банк слушно зазначає в касаційній скарзі про те, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Однак при цьому, стверджуючи про неналежне дослідження господарськими судами першої та апеляційної інстанцій наявних у справі доказів, Банк не посилається на певні наявні у справі докази, які не отримали оцінки під час розгляду справи, але вказують на конкретні факти вчинення керівником чи засновниками Боржника недобросовісних та/або нерозумних діянь (дій чи бездіяльності), які виходять за межі звичайного господарського обороту (з урахуванням підприємницького ризику) та мали такий вплив на економічну долю Боржника, що призвели до його стійкої неплатоспроможності.

73. Зокрема, зауважуючи на необхідності дотримання принципу повноти дій ліквідатора у процедурі банкрутства, проведенні аналізу сукупності правочинів та інших юридичних дій, вчинених під впливом (вказівкою) керівника та/або засновників Боржника, їх бездіяльності, що сприяла виникненню кризової ситуації тощо, Банк не зазначає про наявність конкретних обставин, що помилково були залишені поза увагою під час проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, які б вказували на виведення активів Боржника, створення штучної кредиторської заборгованості, у тому числі шляхом вчинення правочинів, що мають ознаки фраудаторності, невчинення дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості тощо.

74. Натомість Банк посилається на позицію ліквідатора Боржника про те, що наявні матеріали справи, а також недостатність активів, які можуть бути реалізовані з метою погашення заборгованості перед кредиторами, свідчать про невжиття керівником і засновниками боржника заходів для покращення фінансового стану суб`єкта господарювання та недопущення його стійкої неплатоспроможності, що зумовило доведення якого до банкрутства та непогашення вимог кредиторів. Однак таке твердження ліквідатора Боржника і Банка має неконкретний характер та не ґрунтується на посиланнях на певні докази неправомірної поведінки керівника та/або засновників Боржника, передбаченої диспозицією статті 61 КУзПБ.

75. Щодо заперечень Банка проти врахування апеляційним господарським судом листування Боржника як заходів щодо недопущення його банкрутства та покращення його фінансового стану Верховний Суд зауважує, що вказані докази прийняті до уваги судом у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, адже відповідно до положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають учасники справи.

76. Верховний Суд вважає безпідставним посилання Банка в контексті застосування до керівника та засновків Боржника положень статті 61 КУзПБ на обставини припинення подання ним фінансової звітності у 2013 році, тобто після порушення провадження у цій справі про банкрутство Боржника ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.10.2012.

77. Крім того, Банк у касаційній скарзі не спростував висновок апеляційного господарського суду про те, що на ОСОБА_3 не може бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями Боржника у зв`язку з тим, що він як учасник з часткою у статутному капіталі в розмірі 0,15% не мав права давати обов`язкові для Боржника вказівки та/або іншим чином визначати його дії.

78. З огляду на викладене аргументи Банка про неврахування господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, що регулюють спірні правовідносини, не знайшли свого підтвердження.

79. Водночас доводи Боржника про надання невірної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та помилкового відхилення доказів, на які посилався заявник, по суті зводяться до незгоди з висновками господарських судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку Банка, свідчить про наявність підстав для задоволення Заяви. Такі доводи підлягають відхиленню, оскільки переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

80. Виходячи з викладеного, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні Заяви у зв`язку з тим, що Заявник не довів наявність обставин, передбачених диспозицією статті 61 КУзПБ.

81. Однак Верховний Суд вважає за необхідне зауважити про помилковість висновку апеляційного господарського суду про те, що смерть ОСОБА_2 є самостійною підставою для відмови у покладенні на нього субсидіарної відповідальності, адже відповідно до положень статей 52, 227, 231 Господарського процесуального кодексу України процесуальними наслідками смерті або оголошення фізичної особи померлою є залучення до участі у справі її правонаступника, зупинення провадження у справі у такому випадку до залучення правонаступника, або закриття провадження у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

82. Тобто смерть або визнання померлим однієї зі сторін у справі (в разі неможливості процесуального правонаступництва) є підставою для завершення розгляду справи без прийняття судового рішення по суті спору в цілому або в частині заявлених до неї вимог через виявлення обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду, але не є підставою для відмови в задоволенні заявлених до померлої особи вимог.

83. Проте зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що господарський суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи достеменно не встановив наявність обставин, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_2 у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" або главами 4, 6 Цивільного процесуального кодексу України тощо, а також неможливості процесуального правонаступництва у спірних правовідносинах. Натомість апеляційний господарський суд обмежився посиланням на положення частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та пояснення інших учасників справи, які визнають факт смерті ОСОБА_2 , залишивши поза увагою, що встановлення юридичного факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті здійснюється в порядку окремого провадження як виду непозовного цивільного судочинства та не належить до юрисдикції господарських судів.

84. Оскілки, апеляційний господарський суд під час розгляду цієї справи на підставі наданих учасниками справи доказів у межах своєї компетенції не встановив наявність обставин, які б надавали достатні підстави для висновку про необхідність застосування положень статей 52, 227, 321 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд виходить з того, що в даному випадку відсутні порушення господарськими судами наведених норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за наслідками розгляду Заяви по суті.

85. Водночас наведене у постанові хибне посилання на смерть ОСОБА_2 як підставу для відмови в задоволенні заявлених до нього вимог не призвело до ухвалення незаконної постанови в цілому, зважаючи на обґрунтованість висновку господарських судів про відмову в задоволенні Заяви з підстав недоведеності, викладених у ній обставин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

87. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін ухвали та постанови господарських судів попередніх інстанцій з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Розподіл судових витрат

88. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.09.2023 у справі №5006/1/23б/2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков