Рішення

від 05.04.2024 по справі 465/8166/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/8166/23

2/465/932/24

РІШЕННЯ

Іменем України

05.04.2024 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Мартинишин М.О.

з участю секретаря судового засідання Кондрашин В.Р.

позивача ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Львівавтокомплектація» про зобов`язання до вчинення певних дій

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про зобов`язання до вчинення певних дій, до якого просить зобов`язати відповідача ТзОВ «Львівавтокомплектація» надати ОСОБА_1 відособлене жиле приміщення(кімнату) в гуртожитку для проживання сімей по АДРЕСА_1 , або інше жиле приміщення.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що вона зареєстрована і проживала в гуртожитку у кімнаті АДРЕСА_2 .Кімната їйвиділена ВАТ«Львівським автобуснимзаводом» наякому вонапрацювала.Зазначає,що уданій кімнатівона проживаладо вересня2014року,оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,ОСОБА_6 захопили її кімнату разом з її майном, документами і та з цього часу проживають цій кімнаті та не допускають її. Вселення даних осіб відбулось на формальній основі ордеру №159 від 11 червня 2010 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 на кімнату АДРЕСА_2 , власником якого є відповідача ТзОВ «Львівавтокомплектація». Натоміть її не було надано іншого жилого приміщення, її не було у встановленому порядку переселено до іншої кімнати в гуртожитку, який належить на праві власності ТзОВ «Львівавтокомплектація». З приводу чого вона звернулась у вересні 2014 року до суду. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24.06.2020 року в справі № 465/6671/14-ц було задоволено її позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТзОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи» про визнання недійсним ордера на кімнату в гуртожитку, про виселення, про усунення перешкод в користуванні кімнатою в гуртожитку і вселення. На дане рішення суду ОСОБА_4 було подано апеляційну скаргу. Постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 р. в справі № 465/6671/14-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05 грудня 2022 р., рішення Франківського районного суду м. Львова від 24.06.2020 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсягу.

Постанова Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 р. була мотивована тим, що, її було видано ордер на ліжко-місце, а не окрему кімнату № 726, та згідно витягу з протоколу № 9 спільного засідання адміністрації та профкому ТОВ «ЛАЗ» ухвалено рішення про переселення мене з ліжко-місця кімнати № 726 на ліжко-місце кімнати № 1019, а згідно протоколу №8 від 07.10.2011 р. адміністрації і профкому ТОВ «ЛАЗ» вирішено перереєструвати ОСОБА_1 з ліжко-місця на кімнату АДРЕСА_3 . Цією ж постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 р. в справі № 465/6671/14-ц стверджується, що ОСОБА_1 не позбавлена права на проживання в гуртожитку по АДРЕСА_1 , оскільки внаслідок переселення та укомплектування житлових місць за сім`ями, за нею рахується ліжко-місце в кімнаті № НОМЕР_1 , оплату за що здійснює ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТзОВ «Львівавтокомплектація» № 354 від 07.07.2011 р., а згідно ордера № 159, виданого на підставі спільного рішення адміністрації та профкому ТОВ «ЛАЗ» ОСОБА_3 надано кімнати № 726, АДРЕСА_4 . Проте її не переселяли ні в кімнату № 1019, ні в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_1 , оскільки дані жилі кімнати були надані іншим особам. Так, згідно ордера № 195 від 18 жовтня 2010 р., виданого ТзОВ «Львівавтокомплектація», кімнати № 1018 та 1019 надані ОСОБА_7 на сім`єю з трьох осіб. Ця обставина також підтверджується довідкою з місця проживання № 137 від 17.03.2016 p., виданою TзOB «Львівавтокомплектація» та листом ТзОВ «Львівавтокомплектація» № 353 від 07.07.2011 р.. Що стосується кімнати АДРЕСА_3 , то відповідно до довідки ТОВ «Управитель ЛАЗ» № 148 від 21.12.2022 р. ТОВ «Управитель ЛАЗ» здійснює управління гуртожитком за адресою АДРЕСА_1 на підставі ухвали Львівської міської ради від 20.06.2019 р. № 5173. На момент припинення управління будинком ТОВ «Львівавтокомплектація» в кімнаті № 426 був зареєстрований власник кімнати ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ще до прийняття в управління будинку ТОВ «Управитель ЛАЗ». На даний час в кімнаті зареєстровано власника цієї кімнати ОСОБА_9 , який придбав цю кімнату від спадкоємця ОСОБА_8 - ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2019 р.. У зв`язку з останньою обставиною вона подала заяву про перегляд постанови Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 р. в справі № 465/6671/14-ц за нововиявленими обставинами. Однак, ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 р. у задоволенні її заяви було відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 р. Таким чином, зазначає внаслідок протиправних дій посадових осіб ТзОВ «Львівавтокомплектація» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 її було незаконно, без рішення суду, без визнання ордера, за яким вона поселялася, недійсним виселено, а фактично викинуто її з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення, що суперечить чинному законодавству. Оскільки вважає, що її незаконно виселено з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, а відтак слід відповідача, як власника гуртожитків, які раніше належали ДП «Львівський автобусний завод» та його правонаступником необхідно зобов`язати щоб надати її ізольоване жиле приміщення, придатне для проживання, Таким чином вважає, що порушено її право, а тому вона змушена звертатись до суду за захистом такого. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 13.11.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Від відповідача відзив на позовну заяву не надійшов.

Підготовче провадження у даній справі закрито ухвалою суду від 12.02.2024 року.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, дали пояснення аналогічні викладених у позові. Просять позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи.

За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову, з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до змісту положень статей11,15 ЦК Україницивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений устатті 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина другастатті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 2ст. 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №154 від 28 лютого 2003 року, за клопотанням ВАТ «Львівський автобусний завод від 23 вересня 2002 року № 2170, гуртожитку для проживання одиноких по АДРЕСА_1 надано статус гуртожитку для проживання сімей, доручено ВАТ «Львівський автобусний завод» провести заселення приміщень гуртожитку для проживання сімей по АДРЕСА_1 згідно з чинним законодавством, а Львівському обласному БТІ та ЕО внести зміни в інвентаризаційні справи.

Відповідно до витягу з протоколу №22 від 27 травня 2003 року засідання профкому ВАТ «Львівський автобусний завод» вирішено дати згоду адміністрації заводу на узаконення проживання у відокремлених кімнатах та ліжко-місцях у гуртожитку заводу по АДРЕСА_1 згідно поданого списку ОСОБА_1 надати кімнату №726.

Згідно з ордером №587 від 01 серпня 2005 року, який виданий на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «Львівський автобусний завод» №24 від 12 липня 2005 року, ОСОБА_1 , сім`я якої складається з одного чоловіка, має право заселення кімнати площею 11,80 кв.м в окремій квартирі АДРЕСА_2

ОСОБА_1 з 25 листопада 1999 року зареєстрована у гуртожитку по АДРЕСА_1 (без зазначення кімнати).

Відповідно до витягу з протоколу №9 від 29 квітня 2010 року спільного засідання адміністрації та профкому ТОВ «Львівський автобусний завод» ухвалено рішення про надання та перереєстрацію ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_5 , сина ОСОБА_4 , дочку ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_5 , а також на переселення ОСОБА_1 із ліжко-місця кімнати №1019 за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі спільного рішення адміністрації та профкому ТОВ «ЛАЗ» від 29 квітня 2010 року №9 ОСОБА_3 видано ордер №159 від 11 червня 2010 року на право заселення кімнат АДРЕСА_6 .

З 18 червня 2010 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровані у кімнатах АДРЕСА_6

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2020 року уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТзОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи», третя особа Франківська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням і вселення задоволено.

Визнано недійсним ордер №159 від 11 червня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 на кімнату АДРЕСА_2 .

Зобов`язано відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не вчиняти їй ОСОБА_1 перешкод в користуванні кімнатою № НОМЕР_2 в гуртожитку по АДРЕСА_1 , а саме припинити недопущення до даної кімнати, припинити закривання загальних вхідних дверей до житлового блоку, в якому знаходяться кімната № НОМЕР_2 та кімнати №№ НОМЕР_3 і 728, в яких проживають відповідачі, а також передати їй, позивачу, ключ від замка до цих загальних вхідних дверей.

Виселено відповідачів ОСОБА_3 з малолітньою ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з кімнати АДРЕСА_2 та вселити у кімнату АДРЕСА_2 ОСОБА_1 .

Позовну вимогу про витребування з незаконного володіння відповідачів відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і зобов`язати їх повернути майно позивача шафу, сервант, телевізор «Томсон», холодильник, диван, стіл, вішалку, предмети одягу (верхній зимовий, демісезонний та літній одяг, нижню білизну тощо), кухонне начиння, коштовності (прикраси, кольє, перстені, кільчики тощо), документи (трудову книжку, квитанції, інші особисті документи), які знаходилися в кімнаті АДРЕСА_2 на час її незаконного захоплення відповідачами залишено без розгляду.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 22 вересня 2020 року виправлено описку, допущену в резолютивній частині Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2020 року у цивільній справі № 465/6671/14-ц щодо ідентифікуючих даних сторін.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2020 року та ухвалу про виправлення описки від 22 вересня 2020 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_12 видано ордер від 01 серпня 2005 року на ліжко-місце, а не на окрему кімнату № 726, про що свідчить Витяг із протоколу №9 спільного засідання адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ», у якому ухвалено рішення про переселення ОСОБА_1 із ліжко-місця кімнати № 726 на ліжко-місце кімнати 1019, а також Витяг з протоколу №8 від 07 жовтня 2011 року адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ», де вирішено щодо перереєстрації ОСОБА_1 з ліжко-місця на кімнату АДРЕСА_3 . У той же час, на підставі спільного рішення адміністрації та профкому ТзОВ «ЛАЗ» (протокол №9 від 29 квітня 2010 року) ОСОБА_3 видано ордер №159 на право заселення кімнат АДРЕСА_6 про що вказано у ордері, який відповідно до статті 129ЖК України є підставою для вселення.

При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена права на проживання у гуртожитку АДРЕСА_7 , оскільки внаслідок переселення та укомплектування житлових місць за сім`ями, за нею рахується ліжко-місце у кімнаті № НОМЕР_1 , оплату за яке здійснює ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТОВ «Львівавтокомплектація» № 354 від 07 липня 2011 року.

Постановою Верховного суду від 05 грудня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Телішевського Івана Даниловича залишено без задоволення. Постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишено без змін.

02 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Телішевський Іван Данилович подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року.

Звертаючись в суд із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, представник ОСОБА_1 - адвокат Телішевський І.Д. зазначив, що відповідно до довідки ТОВ «Управитель ЛАЗ» №148 від 21.12.2022 року на даний час в цій кімнаті зареєстрований та проживає її власник ОСОБА_9 , який придбав кімнату від спадкоємця ОСОБА_8 ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2019 року. Посилається на те, що обставина про належність кімнати №426 на підставі на праві власності ОСОБА_8 , а потім ОСОБА_10 , в подальшому ОСОБА_9 не була встановлена на час розгляду справи, не була відома і не могла бути відома позивачці ОСОБА_1 .

Також позивачці ОСОБА_1 не було відомо, що утримання гуртожитку на АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Управитель ЛАЗ», оскільки вона в цьому гуртожитку не проживає. Вважає, що належність кімнати №426 на праві власності ОСОБА_9 є істотною нововиявленою обставиною, що призвела до помилкової оцінки доказів та ухвалення помилкового судового рішення апеляційним судом.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд постанови Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТзОВ «Львівавтокомплектація», ТзОВ «Львівські автобусні заводи», третя особа: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради,- про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням і вселення. Постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишено в силі.

Ухвалою Верховного суду від 28 червня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визнання ордера на жиле приміщення недійсним, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням і вселення.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у доступі до будівлі гуртожитку, то на нього покладено обов`язок надати докази того, що відповідачі чинять йому перешкоди у доступі до будівлі гуртожитку.

Згідно з ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2статті 76 ЦПК Україниці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суду Постановівід 02червня 2022року усправі №602/1455/20вказав,що уцивільному судочинствідіє принципдиспозитивності,який покладаєна судобов`язокрозглядати лишеті питання,про вирішенняяких йогопросять сторониу справі,та позбавляєможливості ініціюватисудове провадження.Формування змістуй обсягупозовних вимогє диспозитивнимправом позивача.Отже,кожна сторонасама визначаєстратегію свогозахисту,зміст своїхвимог ізаперечень,а такожпредмет тапідстави позову,тягар доказуваннялежить насторонах спору,а судрозглядає справувиключно вмежах заявленихними вимогі наданихдоказів (статті12,13ЦПК України).

Крім цього, досліджуючи докази, суд повинен встановити, чи мав місце факт. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п 11.Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Отже,суд неможе припускати,що певнуобставину доведено.Факт абостався,або йогоне було.Якщо усуду залишаютьсясумніви,слід застосуватиправила пророзподіл тягаря доведення. Якщо сторона, на яку покладено тягар, не виконує його, факт вважається таким, що не доведений і навпаки.

Згідно з ч. 4 ст.82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки обставини, які встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді такої справи, зокрема що ОСОБА_1 не позбавлена права на проживання у гуртожитку АДРЕСА_1 , оскільки внаслідок переселення та укомплектування житлових місць за сім`ями, за нею рахується ліжко-місце у кімнаті № НОМЕР_1 , оплату за яке здійснює ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТОВ «Львівавтокомплектація» № 354 від 07 липня 2011 року.

Водночас позивачем та її представником не надано належних доказів, що ліжко-місце у кімнаті АДРЕСА_3 займає інша особа, яка порушує б її право, та як наслідок і звернення позивачки до суду за захистом свого порушеного права та інтересу. При цьому у даній справі відсутні правовстановлюючі документи на зазначене житлове приміщення, що перебуває у власності особи як про це зазначено у відповіді на адвокатський запит від 21.12.2022 року №148 ТОВ «Управитель ЛАЗ».

Так, відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, алепозивачем та представником позивача не доведено обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи позивачки про те, що відповідач перешкоджає в реалізації її прав суд відхиляє, оскільки дії відповідача з цього приводу позивачем у встановленому Законом порядку не оскаржувалися.

Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підтверджують факт вчинення позивачу перешкод у доступі до цього гуртожитку та відповідно не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки у справі відсутні будь-які вимоги та звернення до відповідача щодо усунення перешкод та надання іншого її жилого приміщення відповідно.

При цьому, суд вважає, що ні позивачем та ні його представником з метою підтвердження позовних вимог, не було залучено до розгляду справи і ТОВ «Управитель ЛАЗ», яким здійснюється утримання гуртожитку АДРЕСА_1 , яким була надано відповідь на адвокатський запит від 21.12.2022 року №148.

Отже, будь-яких конкретних правових доказів, які б давали суду правові підстави для задоволення позовних вимог, позивач зі своїм представником суду не надали і судом таких доказів не здобуто.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач чинить перешкоди позивачу у проживанні в гуртожитку АДРЕСА_1 , а також те, що як зазначає позивачем, що він виселив її із такого гуртожитку.

Відповідно до частини першоїстатті 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»ліжко-місце - умовна частина площі жилого приміщення у гуртожитку (кімнати, жилого блоку чи секції), визначена та виділена для тимчасового проживання в ньому одночасно декількох одиноких осіб однієї статі, не пов`язаних між собою сімейними та/або родинними стосунками. Площа одного ліжко-місця визначається власником гуртожитку з розрахунку на одну особу для кожного типу гуртожитку та не може бути меншою за розмір, визначений відповідно до санітарних норм, затверджених згідно із законодавством.

Крім того, у відповідності із п. 11-2 ч. 1 ст.3Закону України«Про забезпеченняреалізації житловихправ мешканцівгуртожитків» забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цьогоЗакону, здійснюється з дотриманням таких підходів: громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до цього Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. У разі надання місцевою радою згоди на приватизацію жилих і нежилих приміщень у гуртожитку (або його частин), в якому жилі приміщення (або їх частини) використовуються для проживання громадян на умовах надання ліжко-місця, такі жилі приміщення можуть бути приватизовані лише після розселення громадян, які в них проживають на умовах надання ліжко-місця, в окремі жилі приміщення».

Проте, що позивачка мешкає на ліжко-місці, а не в окремій кімнаті свідчить відсутність реєстрації її місця проживання в конкретній кімнаті, а тому до розселення за рішенням власника гуртожитку позивачки в окреме житлове приміщення із закріпленням його за нею не дає права суду задоволити позов, так як це суперечитиме п. 11-2 ч. 1ст. 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Крім цього, суду не надано об`єктивних доказів за яких суд мав би підстави для висновку про ухвалення рішення зобов`язання відповідача про надання позивачу кімнати або інше жиле приміщення в гуртожитку.

Окремо варто відзначити про те, що за змістомстатті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами в судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, суб`єкт, право якого порушено, може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. Способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які передбачені законом (договором), спрямовані на відновлення прав та інтересів позивача.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Разом з тим у випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що «…як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Застосування будь-якого способу захисту порушеного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом обраного позивачем способу захисту порушеного права повинне реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається. При цьому обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правовідносин та правопорушення; цілям судочинства і застосування обраного способу захисту та не повинен суперечити принципу верховенства права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19).

Згідно з ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права .Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку щодо необхідності у позові відмовити у повному обсязі з підстав недоведеності такого та у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Згідно з ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Львівавтокомплектація» про зобов`язання до вчинення певних дій відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Львівської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 та проживаючої за адресою: АДРЕСА_8 ;

Відповідач: ТзОВ «Львівавтокоплектація», код ЄДРПОУ: 33982081, місцезнаходження: м. Львів вул. Стрийська, 45.

Дата складення повного судового рішення - 15.04.2024 року.

Суддя Мартинишин М.О.