Рішення

від 17.04.2024 по справі 200/7402/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року Справа№200/7402/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2, 84112), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ: 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Через підсистему «Електронний Суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період квітень- серпень 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що протягом квітня-серпня 2020 року суддівська винагорода виплачувалася на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

У зв`язку із цим, позивач не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та вважає, що порушено її право на належне матеріальне забезпечення, а тому звернулась до суду за захистом порушеного права. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем 1 подано відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановленихЗаконом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Вказано, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №200/7402/23. Витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області: письмову інформацію про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період квітень серпень 2020 року (щомісячно, із детальним розрахунком); кількість фактично відпрацьованих днів у спірному періоді.

04 січня 2024 року до суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надійшов відзив на позов та документи на виконання вимог ухвали суду від 25 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 16 лютого 2024 року залучено Державну судову адміністрацію України в якості другого відповідача по справі №200/7402/23.

Ухвалою суду від 16 лютого 2024 року витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області належним чином завірені копії штатного розпису Селидівського міського суду Донецької області на 2020 рік, затвердженого ДСА України, кошторису Селидівського міського суду Донецької області на 2020 рік затвердженого ДСА України.

01 березня 2024 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надійшло клопотання, у якому зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено розподіл видатків фонду оплати праці у розрізі місцевих окружних судів, зокрема Покровського окружного суду Донецької області, до «складу» якого входить Селидівський міський суд Донецької області, у зв`язку з чим надати кошторис фонду оплати праці Селидівського міського суду на 2020 рік не є можливим.

Ухвалою суду від 19 березня 2024 року витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області кошторис Покровського окружного суду на 2020 рік, до «складу» якого входить Селидівський міський суд Донецької області.

20 березня 2024 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надійшли додаткові пояснення, у яких зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено розподіл видатків фонду оплати праці у розрізі місцевих окружних судів, зокрема Покровського окружного суду Донецької області, до «складу» якого входить Селидівський міський суд Донецької області, у зв`язку з чим надати кошторис Покровського окружного суду не є можливим.

Відповідач 2 не скористався правом на подання відзиву на позов відповідно до статті 162 КАС України. Ухвала суду від 16 лютого 2024 року та позов з додатками доставлені до електронного кабінету 19 лютого 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Позивач не скористалась правом на подання відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України.

Щодо строку звернення до суду.

Частиною першоюстатті 122 КАС Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою та п`ятоюстатті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вирішуючи питання, якою нормою закону слід керуватися при розгляді таких справ, Верховний Суд в постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, визначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положеннястатті 233 КЗпП Українив частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятоюстатті 122 КАС України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, пунктом 18 частини 1розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX(надалі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другустатті 233 КЗпП Українивикладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, уКЗпП Українивідсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Тобто, після внесенняЗаконом №2352-IX змін, частиною 2статті 233 КЗпП України встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Водночас, відповідно до пункту 1глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є підставою для продовження строків, визначенихстаттею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»відмінено з 24 години00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 по справі №140/2168/23 з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дійшов висновку про поширення дії частини першоїстатті 233 КЗпП Українив редакціїЗакону України від 01.07.2022 №2352-IXтільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормоюзаконучинності.

На підставі ч.5ст.242 КАС України, суд враховує висновки Верховного Суду та вважає, що оскільки спірні правовідносини з питань виплати суддівської винагороди за червень-серпень 2020 року виникли до набуття чинності змін дост.223 КЗпП України(19.07.2022 року), на них не поширюється закріплений уКЗпП Українистрок звернення.

Отже, строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено, а відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача 1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .

Указом Президента України від 23 грудня 2005 року №1824/2005 «Про призначення суддів» призначено строком на п`ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області Владимирську Ірину Миколаївну.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 03 лютого 2011 року №2986-VI обрано на посаду судді Петровського районного суду міста Донецька Владимирську Ірину Миколаївну, безстроково.

Указом Президента України від 07 квітня 2015 року №203/2015 переведено суддю Петровського районного суду міста Донецька Владимирську Ірину Миколаївну на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області.

Наказом Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 16 квітня 2015 року зараховано суддю ОСОБА_1 , обрану безстроково, до штату з 16 квітня 2015 року у зв`язку з переведенням.

Наказом Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 08 листопада 2018 року встановлено, зокрема, позивачу щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу.

Наказом Селидівського міського суду Донецької області №3-к від 17 лютого 2020 року призначено позивача на посаду заступника голови Селидівського міського суду Донецької області строком на три роки з 17 лютого 2020 року по 16 лютого 2023 року включно. Встановлено щомісячну доплату у розмірі 5 відсотків посадового окладу з 17 лютого 2020 року.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на підставі якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня 2020 року.

Указане обмеження припинене з 29 серпня 2020 року у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.

Згідно з відомостями довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області №04-08-2024 від 03 січня 2024 року за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року суддівська винагорода позивачеві нарахована в обмеженому розмірі. Різниця у нарахуванні становить 146285,33 грн.

Не погодившись із такими діями відповідача 1 щодо нарахування та виплати в указаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно дост.126 Конституції Українинезалежність і недоторканність судді гарантуютьсяКонституцієюі законами України.

Статтею 130 Конституції Українивизначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч.1ст.135 Закону №1402-VIIIсуддівська винагорода регулюється цимЗакономта не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2ст.135 Закону №1402-VIIIсуддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 ч.3ст.135 Закону №1402-VIIIвстановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.9ст.135 Закону №1402-VIIIобсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першоюстатті 55 Основного Закону України; положенняКонституції Українистосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначенимиОсновним Законом Українискладають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначенихКонституцією Українигарантій незалежності суддів.

Згідно зрішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013у справі №1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першійстатті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений устатті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положеньКонституції Українисвідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Враховуючи наведене, можна дійти висновку про те, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключноЗаконом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами частини другоїстатті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

18.04.2020 набрав чинностіЗакон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.

Так,ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем 1, з дня набрання чинностіЗаконом №553-ІХ, тобто з 18.04.2020, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормамистатті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Разом з тим,рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020визнано такими, що не відповідаютьКонституції Україниположення частин першої, третьоїстатті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХзі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Водночас у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положеньЗакону №294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений уКонституції України, то цейзаконне може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулюванняБюджетного кодексу України(далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другоїстатті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, щоКодексомне можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті6, частині другій статті19, статті130 Конституції України.

Крім того, врішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третястатті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з ч.1ст.113 Конституції України, частиною першоюстатті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України"Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннямист.29 Закону №294-IXзаробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно зКонституцією Українивиключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуютьсяКонституцієюі законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеженнязакономнезалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Також суд враховує, щоРішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Окрім цього, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності доКонституціїта законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеногоКонституцією України(пункт 4.3 рішення від 28.08.2020 №10-р/2020).

Також суд наголосив, що в силу ч.2ст.130 Конституції Українипитання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключностаттею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосуванняЗакону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"із змінами, внесеними на підставіЗакону України №553-ІХ, відповідач 1 вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.

Необґрунтованими є посилання відповідача 1 на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України, оскільки це рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Таким чином, оскаржувані дії відповідача 1 визнаються протиправними, оскільки вони суперечать вимогам ч.2 ст.130 Конституції Українитаст.135 Закону №1402-VIIIта порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку позивач отримувала до 18.04.2020.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» є протиправними. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно достатті 149 Закону № 1402-VIIIсуди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цьогоЗакону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленомуБюджетним кодексом України.

У постанові від 03 березня 2021 року (справа № 340/1916/20) Верховний Суд дійшов висновку, що у справах про виплату недоотриманої суддівської винагороди (заборгованості) суд першої інстанції повинен встановити, серед іншого, розмір заборгованості яка підлягає стягненню.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спір щодо розміру нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди між сторонами відсутній та відповідно до наданої відповідачем 1 довідки №04-08-2024 від 03 січня 2024 року становить 146285,33 грн.

За таких обставин, позовні вимог в частині зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести позивачу перерахунок суддівської винагороди за період квітень- серпень 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину у вищевказаному розмірі слід задовольнити.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість пред`явленого позову.

Щодо Державної судової адміністрації України, суд зазначає, що після її залучення як другого відповідача позивачем до даного органу не було заявлено будь-яких позовних вимог.

Водночас, матеріали справи не містять відомостей про надходження до Державної судової адміністрації України від ТУ ДСА у Донецькій області кошторисів бюджетної установи, у якому суддівська винагорода позивача за спірний період була обрахована без застосування відповідних обмежень. Будь-яких доказів, що обмеження виплати суддівської винагороди позивачу стало наслідком саме дій ДСА України, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період.

Також при розгляді даної справи, судом враховується постанова Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного адміністративного Суду у постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, у якій розглядалися позовні вимоги щодо розміру суддівської винагороди, де Верховний Суд дійшов висновку про відшкодування заборгованості саме шляхом зобов`язання Хмельницького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок і виплату судді Хмельницького окружного адміністративного суду відповідної суддівської винагороди.

Таким чином, суд враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 по справі №560/5597/22 щодо визначення способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у розмірі 146285 грн. 33 коп. грн. з урахуванням раніше сплачених сум, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2, 84112), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ: 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 146285 грн. 33 коп. грн. з урахуванням раніше сплачених сум, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного 17 квітня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі Електронний суд.

Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.

Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов