Рішення

від 18.04.2024 по справі 260/4179/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 квітня 2024 року м. Ужгород№ 260/4179/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Жупана Артура Юрійовича (далі представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі відповідач 2), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач 3), яким просить суд:

1) прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене провадження;

2) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №071750009382 від 01.02.2023 р. та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.02.2023 р. №071750009382 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та не зарахуванні в повному обсязі до трудового та страхового стажу періоди:

- з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988 - в колгоспі ім. Гоголя Шишацького району Полтавської області;

- з 14.11.1989 по 01.06.1990 - в Дорожньо-експлуатаційному участку №859.

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового та страхового стажу періоди роботи в колгоспі ім. Гоголя Шишацького району Полтавської області з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988 та періоди роботи в Дорожньо-експлуатаційному участку №859, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.01.2023 року;

4) стягнути солідарно з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 2147,20 грн. сплаченого судового збору;

5) розгляд справи провести в спрощеному провадження без виклику сторін (а.с.1-7).

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані наступним. 28 листопада 2022 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в розумінні частини 1-3 статті 26 Закон України №1058-IV, набув права на призначення пенсії за віком. 26 січня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви було подано всі необхідні документи для призначення пенсії за віком, зокрема, трудову книжку серії НОМЕР_2 . За результатами розгляду заяви від 26.01.2023 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії №071750009382 від 01.02.2023 р. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача склав 27 рік 04 місяць 00 дні. Пенсійним органом у рішенні вказано, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи в колгоспі з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві;

- період роботи з 14.11.1989 по 01.06.1990, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки.

Як наслідок, з наявних у позивача понад 29 років страхового стажу, відповідачем 2 зараховано тільки 27 рік 04 місяці 00 днів, що у відповідності до ст.26 Закон України №1058-IV дає право на призначення пенсії тільки при досягненні ОСОБА_1 63 років.

21 лютого 2023 року позивач повторно звернувся до відповідача 1 із заявою якою подав всі наявні в нього документи для підтвердження трудового та страхового стажу. Однак, за результатами розгляду заяви від 21.02.2023 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії №071750009382 від 28.02.2023 р. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача склав 27 рік 07 місяць 00 дні.

Пенсійним органом у рішенні вказано, що за результатами розгляду документів, доданих Позивачем до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 26.01.1981:

- з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988, оскільки відсутня уточнююча довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві (ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»);

- з 14.11.1989 по 01.06.1990, оскільки у записах трудової книжки печатка при звільненні не читається, таким чином неможливо визначити де працював та звідки був звільнений, що порушує вимоги пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №162 від 20.06.1974 та №58 від 29.07.1993.

Позивач вважає безпідставними дії відповідачів щодо не зарахування до страхового стажу періоди до страхового стажу періодів роботи в колгоспі ім. Гоголя Шишацького району Полтавської області з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988 та в Дорожньо-експлуатаційному участку №859 з 14.11.1989 по 01.06.1990, що призвело до прийняття протиправних рішень №071750009382 від 01.02.2023 р. та №071750009382 від 28.02.2023 р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

У зв`язку з вищезазначеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідача строк на подання письмових відзивів в разі заперечення проти позову (а.с.20-22).

У подальшому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області направлено на адресу суду матеріали відмовної пенсійної справи (а.с.29-92).

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було скеровано на адресу суду письмовий відзив, згідно змісту якого вбачається наступне. 26.01.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», з 01.04.2021 року органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій. Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. За принципом екстериторіальності, розгляд заяви та доданих до неї документів відбувся Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та останнім прийнято рішення №071750009382 від 01.02.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. Страховий стаж особи становить - 27 років 7 місяців.

За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 26.01.1981:

- з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988 періоди роботи у колгоспі «ім. Гоголя», оскільки відсутня уточнююча довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві (ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»);

- з 14.11.1989 по 01.06.1990 роки, оскільки у записах трудової книжки печатка при звільненні не читається, таким чином неможливо визначити де працював та звідки був звільнений, що порушує вимоги пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» № 162 від 20.06.1974 та № 58 від 29.07.1993. Згідно підтверджених документів право на пенсійну виплату - відсутнє.

Враховуючи вищевказане, відповідач 1 просив відмовити позивачеві в задоволенні позову повністю (а.с.93-95).

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області також було скеровано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач 2 не погоджується з позовними вимогами та вважає їх безпідставними. ОСОБА_1 звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV). За принципом екстериторіальності заява була скерована до відповідача 2. За результатами розгляду заяви від 26.01.2023 р. відповідачем 2 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №071750009382 від 01.02.2023 року. 21 лютого 2023 року позивач повторно звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону 1058-IV. За результатами розгляду заяви від 21.02.2023 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №071750009382 від 28.02.2023 р.

Необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. Натомість страховий стаж позивача становить - 27 років 7 місяців.

За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 26.01.1981: - з 03.03.1987 по 27.11.1987 та - з 21.03.1988 по 15.11.1988 періоди роботи у колгоспі «ім. Гоголя», оскільки відсутня уточнююча довідка про вироблений та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві (ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»); - з 14.11.1989 по 01.06.1990 роки, оскільки у записах трудової книжки печатка при звільненні не читається, таким чином неможливо визначити де працював та звідки був звільнений, що порушує вимоги пункту 4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» № 162 від 20.06.1974 та № 58 від 29.07.1993. Згідно підтверджених документів право на пенсійну виплату - відсутнє.

Відтак, позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком.

З огляду на вищезазначене, відповідач 2 просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позову повністю (а.с.101-103).

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області також надано суду відзив, згідно змісту якого вбачається, що відповідач 3 заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. У зв`язку з вищезазначеним просив відмовити в задоволенні позову (а.с.110-113).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що 28 листопада 2022 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) досяг віку необхідно для призначення пенсії.

У зв`язку з вищевказаним, 26 січня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком. Згідно матеріалів відмовної пенсійної справи, до заяви позивачем було подано всі необхідні документи для призначення пенсії за віком, зокрема, трудову книжку серії НОМЕР_2 .

Так, за принципом екстериторіальності вищевказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та за результатами розгляду якої відповідачем 2 прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії № 071750009382 від 01.02.2023 року. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача склав 27 років 04 місяці 00 днів.

Зокрема, як вбачається із оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано:

- періоди роботи в колгоспі з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві;

- період роботи з 14.11.1989 по 01.06.1990, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки.

21 лютого 2023 року позивач повторно звернувся до відповідача 1 із заявою та необхідними документами для підтвердження трудового та страхового стажу.

Однак, за результатами розгляду заяви від 21.02.2023 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії №071750009382 від 28.02.2023 р. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача склав 27 років 07 місяців 00 днів. Відповідачем 3 до страхового стажу позивача не зараховано ті самі періоди, що й відповідачем 2.

Позивач вважаючи такі дії відповідачів протиправними, звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Зі змісту частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058).

Спірні правовідносини в даній адміністративній справі виникли з приводу відмови органу Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Під «страховим стажем» згідно частини першої статті 24 Закону №1058-IV розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частини четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно частини першої статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як передбачено статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Інструкція №162) (що була чинна на момент видачі трудової книжки позивача), згідно п. 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція № 58) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637 в).

Пунктом 1 даного Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 2 Порядку № 637 передбачено, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відтак, аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише в разі її відсутності, відсутності в трудовій книжці відповідних записів або в разі якщо в ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи для підтвердження трудового стажу враховуються інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п.6 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців», до трудової книжки заносяться відомості про працівника, зокрема, прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність, відомості про роботу, переведення на іншу роботу, звільнення. Для робітників у відповідності з найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікованому довіднику робіт і професій робітників провадяться записи про найменування роботи або посади, на які їх прийнято.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 6 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію по веденню, обліку, зберіганню і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічного змісту містить положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301. «Про трудові книжки працівників».

Судом в ході розгляду справи встановлено, що позивачем було подано до відповідача 1, зокрема, Трудову книжку серії НОМЕР_2 в якій зроблено записи щодо періодів її роботи:

- в колгоспі ім. Гоголя Шишацького району Полтавської області з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988 (записи № 10-13 трудової книжки);

- в Дорожньо-експлуатаційному участку №859 з 14.11.1989 по 01.06.1990 (записи № 14-15 трудової книжки);

Вказані записи щодо періодів навчання та роботи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою роботодавця з посиланням номери наказів.

Відповідно позивач не можу бути позбавлений свого права щодо включення спірних періодів в страховий стаж при призначення їй пенсії за віком, у зв`язку з неможливістю пенсійного органу встановити відповідний стаж за наявності оригіналів трудової книжки, яка є основним документом необхідним для його підтвердження.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Щодо не зарахування періодів роботи Позивача в Дорожньо-експлуатаційному участку №859 з 14.11.1989 по 01.06.1990, оскільки у записах трудової книжки печатка при звільненні не читається, то зазначаю, що сам запис є дійсний, оскільки він немає помилок, тому вносити виправлення та додаткові записи не можна. Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року передбачає виправлення записів тільки на певних підставах, зокрема у разі допущення помилок.

У разі нечіткої печатки в трудовій, Інструкція не передбачає втрату чинності такого запису.

Наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17.

При цьому, відповідач відповідно до положень пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, як орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Вказані положення свідчать, що відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, однак такі дії не вживав.

Підсумовуючи викладене, суд зауважує, що достатніми та належними доказами для підтвердження трудового стажу роботи позивача у спірні періоди є відповідні записи трудової книжки серії НОМЕР_2 , а тому висновки відповідача 2 та відповідача 3 про не врахування таких є безпідставними.

Пенсійний орган повинен використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Позивач не можу бути позбавлений свого права щодо включення спірного періоду в страховий стаж при призначення йому пенсії за віком, у зв`язку з неможливістю пенсійного органу встановити відповідний стаж за наявності оригіналів трудової книжки яка є основним документом необхідним для його підтвердження.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку особа займала у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформлених трудових книжок, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність й повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення й заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Вказане не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 11.05.2022 у справі 120/1089/19-а.

Окрім того, відповідно до п. 4.3 Порядку 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відтак, оскаржувані рішення відповідачів 2 та 3, якими позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу є очевидно протиправними та підлягають скасуванню, а відповідний стаж згідно записів трудової книжки позивача зарахуванню.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 245 даного Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом є зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідача 2, який прийняв перше рішення про відмову у призначенні пенсії) зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, період роботи в колгоспі ім. Гоголя Шишацького району Полтавської області з 03.03.1987 по 27.11.1987 та з 21.03.1988 по 15.11.1988 та в Дорожньо-експлуатаційному участку №859 з 14.11.1989 по 01.06.1990, та призначити позивачу пенсію за віком з 29 листопада 2023 року - з дати досягнення пенсійного віку.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норм закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY « № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Колишній Король Греції та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти

Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02))

Враховуючи вищевказане суд приходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

В силу вимог статті 139 КАС України судові витрати понесені позивачем при сплаті судового збору підлягають стягненню на його користь солідарно за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 та відповідача 3, оскільки вони приймали оскаржувані рішення.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 071750009382 від 01 лютого 2023 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28 лютого 2023 року №071750009382 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

4. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 03.03.1987 року по 27.11.1987 року та з 21.03.1988 року по 15.11.1988 року в колгоспі ім. Гоголя Шишацького району Полтавської області та з 14.11.1989 по 01.06.1990 в Дорожньо-експлуатаційному участку №859.

5. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29 листопада 2022 року.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець