Рішення

від 18.04.2024 по справі 320/34138/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2024 року Київ справа № 320/34138/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати дії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 13.04.2023 протиправними;

- зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати довідку, згідно якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці складає 354 712,50 гривень, в тому числі: посадовий оклад (з урахування коефіцієнта - 1,25) - (2 102x75x1,25) 197 062.50 гривень; доплата за вислуга років (80%) - 157 650 гривень; перебування на адміністративній посаді - 0, науковий ступінь - 0; робота, що передбачає доступ до державної таємниці - 0.

24.02.2024 позивачем надано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в яких позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди працюючого судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;

- зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 , як судді у відставці, передбачену пунктом 1 Розділу ІІ, пунктом 2 Розділу ІІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними управліннями Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20.03.2017 № 5-1), довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди працюючого судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі положень статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", обчисленого з базового посадового окладу судді Верховного Суду у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За період з 18.02.2020до 22.01.2024 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що вона працювала суддею ВССУ та Постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 22 вересня 2016 року була звільнена з цієї посади у зв`язку з поданням заяви про відставку. Позивач стверджує, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 щодо неконституційності пункту 25 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402, вона у квітні 2023 року звернулася до ВССУ з заявою про видачу довідки про суддівську винагороду працюючого судді Верховного Суду станом на 19.02.2020 для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, проте відповідач надав їй довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 1 травня 2023 року та зазначив, що прожитковий мінімум для визначення базового розміру посадового окладу судді з 2020 року по теперішній час не змінювався.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив, що 25 квітня 2023 року (вх. № 43/0/1-23) до ВССУ надійшла заява Позивача від 13 квітня 2023 року з проханням про надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулося підвищення розміру суддівської винагороди, і за відповідною формою. Листом від 24 травня 2023 року за вих. № 55/0/4-23 ВССУ було надано відповідь позивачу на вищевказану заяву з відмовою у видачі запитуваної довідки, з обґрунтуванням такої відмови. Вказано, що відповідною посадою працюючого судді, на думку позивача, є посада судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і ВССУ не є вищим спеціалізованим судом та/або судом касаційної інстанції відповідно до положень Закону № 1402.

Третя особа надала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши позовну заяву, заяву про уточнення позовних вимог, відзиви на позовну заяву, дослідивши докази та аргументи сторін, оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

Постановою Верховної ради України "Про звільнення суддів" від 22.09.2016 № 1600-VII ОСОБА_1 звільнено з посади судді ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Судом встановлено, що позивач звернувся до ВССУ із заявою від 13.04.2023 (зареєстрована за вхідним номером 43/0/1-23 від 25.04.2023) з проханням надати їй довідку про суддівську винагороду працюючого судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду станом на 19.02.2020 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020.

Листом від 24.05.2023 вих. № 55/04-23 ВССУ повідомив позивача про неможливість видачі довідки.

Не погоджуючись з правомірністю дій ВССУ щодо відмови у видачі відповідної довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, позивач звернулась з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон № 1402-VIІІ).

Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.

Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у пунктами 22-25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.

Положеннями пункту 2 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до пункту 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

Однак Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, пункти 22, 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII були виключені.

Згідно з пунктом 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пункт 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 (далі - Рішення № 2-р/2020) положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В пункті 16 вказаного Рішення № 2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді та пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Таким чином, Конституційний Суд України у Рішенні № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці й жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.

Таким чином, з 19 лютого 2020 року правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

Аналогічний висновок сформовано у рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 620/1116/20.

З огляду на це, суд погоджується з твердженнями позивача у цій частині та зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).

Згідно із частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону № 1402-VIII).

При цьому суд зазначає, що в спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на таке.

До набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та Закону № 1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону № 2453-VI).

Згідно із частиною другою статті 31 Закону № 2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Разом з цим для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Причому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.

Отже, як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.

При цьому, як було зазначено вище, в силу вимог частини другої статті 31 Закону № 2453-VI Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ був вищим спеціалізованим судом.

Враховуючи викладене, а також положення частини першої статті 126 Конституції України, згідно з якою незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача, за чинного законодавчого регулювання, повинна, за аналогією, визначатись з урахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Після рішення КСУ від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон № 1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).

Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.

Суд зазначає, що питання однакового застосування норм права в аспекті необхідності дотримання принципів верховенства права та правової визначеності неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).

Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 6 червня 2019 року № 3-р/2019 вказав, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах "Брумареску проти Румунії (заява № 28342/95, п. 61), "Стіл та інші проти Сполученого Королівства", заява № 24838/94, п. 54).

Крім того, у пункті 25 рішення ЄСПЛ "Михайлюк та Петров проти України" (заява № 11932/02) зазначено, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

У пункті 109 рішення ЄСПЛ "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (заява № 45701/99).

Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11, п. 170), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07, п. 39).

Відповідно до пункту 46 Доповіді Венеційської Комісії Верховенство права (Страсбург, 04 квітня 2011 року Доповідь № 512/2009, CDL-AD (2011)003rev), схваленої на 86-му пленарному засіданні, юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими та точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача видати позивачу довідку має наслідком втручання у право на отримання нею щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме Законом № 1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах "Вєренцов проти України" (заява № 20372/11, ст.65), "Кантоні проти Франції" (заява № 17862/91, п. 29)).

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно з частиною другою статті 52 Закону № 1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

З огляду на вищезазначене, а також враховуючи те, що позивач обіймала посаду судді вищого спеціалізованого суду та має статус судді у відставці, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на відповідні гарантії, передбачені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема, на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами відповідно до частин третьої - п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2023 року у справі № 640/1064/21, від 05 липня 2023 року у справі № 761/26688/20, від 13 вересня 2023 року у справі № 640/6204/21 та від 27 вересня 2023 року у справі № 640/10671/22.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за чинного законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Принцип ефективності судового захисту прав та інтересів особи закріплено також у низці міжнародних актів.

Зокрема Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

У статті 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

Таке право також закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а саме - у статті 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених судами обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як визнання протиправною відмови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, на підставі положень статей 135, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Саме такий спосіб захисту був застосований Верховним Судом у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 640/10671/22, обставини якої є подібними до обставин даної справи.

При цьому посилання позивача на необхідність застосування розміру посадового окладу судді на рівні 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, відхиляються судом, оскільки означений розмір посадового окладу встановлений для суддів Верховного Суду, у той час як позивач на момент подання заяви про відставку обіймала посаду судді Вищого спеціалізованого суду відповідно до положень чинного законодавства та позиції Верховного Суду.

Таким чином, позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (адреса: місто Київ, проспект Повітрофлотський, буд. № 28, код ЄДРПОУ 37317811) у видачі ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.

Зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (адреса: місто Київ, проспект Повітрофлотський, буд. № 28, код ЄДРПОУ 37317811) видати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 805, 20 грн (вісімсот п`ять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (адреса: місто Київ, проспект Повітрофлотський, буд. № 28, код ЄДРПОУ 37317811).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

СуддяБасай О.В.