Рішення

від 19.04.2024 по справі 902/161/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" квітня 2024 р.Cправа № 902/161/24

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" (вул. Шевченка, буд. 82, кімн. 7, смт Варва, Варвинський район, Чергнігівська область, 17600)

до: Сільськогосподарського кооперативу "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" (вул. Центральна, буд. 96/1, селище Северинівка (п), Гайсинський район, Вінницька область, 24311)

про стягнення 28836,58 грн,

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" подано позов до Сільськогосподарського кооперативу "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" про стягнення 28836,58 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №60ГН від 24.01.2018 в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" заявлено до стягнення з Сільськогосподарського кооперативу "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" 28836,58 грн, з яких: 19156,52 грн - пені та 9680,06 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 19.02.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/161/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Ухвала про відкриття провадження у справі вручена відповідачу 23.02.2024, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Водночас таку ухвалу направлено позивачу до Електронного кабінету ЄСІТС.

04.03.2024 в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив відповідача на позовну заяву, за змістом якого Сільськогосподарський кооператив "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" вважає, що до укладеного між сторонами Договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №60ГН від 24.01.2018, який є договором поставки товару на умовах товарного кредиту необхідно застосовувати приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до ст. 8 ЦК України. Відтак нараховані за період з 24.02.2022 по 28.01.2024 штрафні санкції (пеня та збитки від інфляції) підлягають списанню та не можуть бути стягнуті з відповідача.

Водночас відповідач просить зменшити розмір відповідальності Сільськогосподарського кооперативу "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога", вказуючи на неспіврозмірність штрафних санкцій.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

24.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" (Постачальник, позивач) та Сільськогосподарським кооперативом "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" (Покупець, відповідач) укладено Договір поставки поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №60ГН (Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник продає, а Покупець купує на умовах даного договору Товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки ("ІНКОТЕРМС 2010"), що обумовлюються в додатках, видаткових накладних чи рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно із пп. 3.1.1. п. 3.1 Договору вартість Товару в розмірі 100 (сто) % оплачується Покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня відвантаження Товару зі складу Постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).

Пунктом. 6.1. Договору сторони погодили, що у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, він сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку Покупцем.

Договір набирає чинності в момент підписання його представниками сторін та скріплення печатками його тексту і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині зобов`язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання (п. 10.1. Договору).

Відповідно до п. 10.2. Договору незалежно від положень п. 10.1., договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік та на таких самих умовах, якщо жодна із його сторін не заявить письмово про свій намір припинити договір за один місяць до закінчення строку його дії.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу обумовлений Товар загальною вартістю 24365,8 грн, що підтверджується обопільно підписаними видатковими накладними:

- №АДУ00000631 від 09.11.2020 на суму 8411,6 грн;

- №АДУ00000112 від 09.02.2021 на суму 15954,2 грн.

Відповідач, в свою чергу, на погашення вартості отриманого Товару відповідно до наявних у матеріалах справи банківських довідок та виписок по рахунку позивача (а.с. 6,7) здійснив такі платежі: 27.01.2023 на суму 10000 грн; 31.01.2024 на суму 14365,3 грн.

За фактом прострочення оплати вартості поставленого Товару Товариство з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" звернулося із відповідним позовом до суду про стягнення з Сільськогосподарського кооперативу "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" 19156,52 грн - пені та 9680,06 грн - інфляційних втрат.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №60ГН від 24.01.2018.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором допущено прострочення оплати вартості отриманого Товару.

Так, пп. 3.1.1. п. 3.1 Договору сторони погодили, що вартість Товару в розмірі 100 (сто) % оплачується Покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня відвантаження Товару зі складу Постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).

Отже, обов`язок оплати вартості поставленого Товару за видатковою накладною №АДУ00000631 від 09.11.2020 на суму 8411,6 грн виник до 09.12.2020 включно, а за видатковою накладною №АДУ00000112 від 09.02.2021 на суму 15954,2 грн до 11.03.2021 включно, відтак грошове зобов`язання відповідача є простроченим з 10.12.2020 на суму 8411,6 грн та з 12.03.2021 на суму 15954,2 грн.

Водночас, як встановлено судом, погашення заборгованості відбулося з простроченням двома платежами: 27.01.2023 на суму 10000 грн та 31.01.2024 на суму 14365,3 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із п. 6.1. Договору сторони дійшли згоди, що у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, він сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку Покупцем.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних "LІGA 360" поданий позивачем розрахунок пені (за період прострочення з 12.03.2021 до 26.01.2023 на суму 24365,3 грн основного боргу та за період прострочення з 27.01.2023 до 28.01.2024 на суму 14365,8 грн), а також інфляційних втрат за ці ж періоди нарахування, судом встановлено, що розрахунок вказаних складових заборгованості перебуває в межах розрахунку суду.

Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно з положеннями статті 233 ГК України, які також кореспондують зі змістом статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 11.07.2023 у справі №903/486/22, пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахування задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір пені.

Поряд з цим суд враховує:

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру неустойки позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання (заявлена пеня становить 76,8% від вартості поставки).

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення неустойки і процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені на 70%.

Таким чином, із заявленої позивачем 19156,52 грн пені, стягненню підлягає пеня в розмірі 5746,96 грн. В решті стягнення 13409,56 грн пені слід відмовити.

Водночас суд зауважує про необґрунтоване ототожнення відповідачем інфляційних втрат із штрафними санкціями, позаяк інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Тому така складова заборгованості не підлягає зменшенню судом в порядку ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Поряд з цим інфляційні втрати в сумі 9680,06 грн є обґрунтованими, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, скористатись іншими процесуальними правами.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем слідує з умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

Cуд критично оцінює посилання відповідача на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, вказана норма стосується грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), що є відмінним від грошового зобов`язання у цій справі.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням зменшення розміру пені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Поряд з цим витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України із покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги, за якою відмовлено у позові у зв`язку із зменшенням пені. Так, суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на судовий збір за подання позовної заяви повністю в сумі 2422,4 грн. При обрахунку ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" застосовано коефіцієнт пониження 0,8, оскільки позовну заяву подано в електронній формі в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського кооперативу "Агрокооператив приватних пайовиків "Перемога" (вул. Центральна, буд. 96/1, селище Северинівка (п), Гайсинський район, Вінницька область, 24311, код ЄДРПОУ 03730532) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта Дженетикс Україна" (вул. Шевченка, буд. 82, кімн. 7, смт Варва, Варвинський район, Чергнігівська область, 17600, код ЄДРПОУ 40301953) 5746,96 грн - пені; 9680,06 грн - інфляційних втрат та 2422,4 грн - витрат на сплату судового збору.

3. У стягненні з відповідача 13409,56 грн - пені відмовити.

4. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 19 квітня 2024 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи.