Рішення

від 03.04.2024 по справі 711/292/22

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/292/22

Провадження № 2/711/233/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Позарецької С.М.,

за участю секретаря судового засідання Буйновської А.П.

представника позивача

за довіреністю Ченцова О.Є.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що на виконання наказу АРЗ СП ГУ ДСНС України у Черкаській області від 22.09.2021 № 175 комісією було проведено службове розслідування за фактами здійснення надлишкових виплат у розмірах:

у жовтні 2020 року 33615,30грн. (в т.ч. ПДФО і військовий збір) та 5000,00грн. доплата середнього заробітку за вимушений прогул та моральна шкода згідно із рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області по справі № 709/90/20 від 21.05.2020 року;

у грудні 2019 року, січні 2020 року на підставі звільнення ОСОБА_2 , яке згодом визнано незаконним, по п. 1 ст. 40 КЗпП України, було виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 8358,65грн. (в т.ч. ПДФО і військовий збір);

згідно із платіжним дорученням № 644 від 18.08.2021 на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області по справі № 709/90/20 від 21.05.2020 сплачено 2604,43грн.

Зазначено, що при проведенні службового розслідування було встановлено:

Згідно із наказом АРЗ СП від 23.12.2019 № 101 водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров`я АРЗ СП ОСОБА_2 звільнено з роботи 23.12.2019. У зв`язку із виходом ОСОБА_2 на лікарняний (з 23.12.2019 по 10.01.2020; листки непрацездатності АДФ №832416, АДФ № 835357), наказом АРЗ СП від 13.01.2020 № 7 внесено зміни в пункт 1 наказу від 23.12.2019 № 101 змінено дату звільнення на 11.01.2020. Не погоджуючись із підставами звільнення, ОСОБА_2 було подано позов до суду. Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.05.2020 по справі № 709/90/20: позов задоволено частково, а саме,-

визнано незаконним та скасовано наказ Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області від 23.12.2019 № 101 (з подальшими змінами) про звільнення з роботи ОСОБА_2 ;

поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров`я Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області;

стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33615,30грн. з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів;

стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_2 витрати на відрядження у розмірі 60,00грн.;

стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5000,00грн.; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено;

а також стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 2604,43грн.

30.09.2020 Черкаським апеляційним судом було прийнято постанову, якою рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.05.2020 залишено без змін.

27.04.2021 Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийнято постанову, якою зазначені судові рішення залишені без змін.

Згідно із рішеннями судів підставами скасування наказу від 23.12.2019 № 101 (з подальшими змінами), за твердженнями позивача, було наступне:

ОСОБА_2 03.07.2019 було ознайомлено з наказом АРЗ СП від 31.05.2019 № 38 про наступне можливе звільнення з 08.08.2019. Але звільнення відбулося згідно із наказом АРЗ СП від 23.12.2019 № 101 (з подальшими змінами) 11.01.2020. Враховуючи попередження ОСОБА_2 саме про можливе вивільнення і те, що у вказаний день він звільнений не був, ОСОБА_2 мав усі підстави вважати, що звільнення не буде і тому АРЗ СП мало повторно попередити ОСОБА_2 про наступне вивільнення. Крім цього, разом із попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_2 не було йому запропоновано інші вакансії. Вакансії було запропоновано лише 21.12.2019. Підставою стягнення з АРЗ СП моральної шкоди в розмірі 5000,00грн. було порушення з боку останнього трудових прав ОСОБА_2 , а саме його незаконного звільнення.

На виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.05.2020 і постанови Черкаського апеляційного суду від 30.09.2020 позивачем було нараховано на користь ОСОБА_2 33615,30грн. (в тч ПДФ і військовий збір) та згідно платіжних доручень №1075 від 06.10.2020 (27060,32грн. на карту ОСОБА_2 ), № 1073 від 06.10.2020 (6050,75грн. ПДФО), № 1074 від 06.10.2020 (504,23грн. військовий збір) перераховано.

Крім цього, згідно із платіжним дорученням № 1076 від 06.10.2020 з нарахованої ОСОБА_2 суми було сплачено ЄСВ 22% у розмірі 7395,37грн.

Моральна шкода в розмірі 5000,00грн. була перерахована ОСОБА_2 згідно із платіжним дорученням № 1082 від 06.10.2020.

Судовий збір у розмірі 2604,43грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України було перераховано згідно із платіжним дорученням № 644 від 18.08.2021.

Таким чином, як вказує позивач, внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 позивачем було зроблено вищевказані надлишкові виплати в сумі 48615,10грн.

Також у позовній заяві вказано, що відповідно до наказу АРЗ СП від 23.12.2019 №101 ОСОБА_2 було нараховано та виплачено, зокрема, - вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 8103,63грн.(в т.ч. ПДФО і військовий збір).

Дана виплата здійснена на підставі ст. 44 КЗпП України, в якій вказано, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

У зв`язку із листками про тимчасову непрацездатність серія АДФ №832416 (період тимчасової непрацездатності з 23.12.2019 до 02.01.2020) та №835357 (період тимчасової непрацездатності з 03.01.2020 до 10.01.2020), наказом АРЗ СП від 13.01.2020 № 7, були внесені зміни до наказу від 23.12.2019 №101 - змінено дату звільнення з 23.12.2019 на 11.01.2020. Згідно із наказом АРЗ СП від 13.01.2020 № 7, був здійснений додатковий перерахунок, зокрема, вихідної допомоги (доплата склала 255,02грн. (в т.ч. ПДФО і військовий збір).

Перерахування 20052,76грн. за грудень 2019 року (серед яких перераховано 8103,63грн. вихідної допомоги (в т.ч. ПДФО і військовий збір) підтверджується платіжними дорученнями №943 від 19.12.2019, № 944 від 19.12.2019, № 945 від 19.12.2019, № 951 від 19.12.2019, № 952 від 19.12.2019, № 953 від 19.12.2019 і відомістю розподілу виплат.

Відповідно до платіжних доручень № 943 від 19.12.2019 і № 951 від 19.12.2019 до КБ«Приватбанк» загалом перераховано 501681,93грн. (кошти на заробітну плату працівників після відрахування ПДФО і військового збору). Згідно із відомостями розподілу витрат на загальну суму 501681,93грн., з них перераховано ОСОБА_2 16142,47грн. (за даними розрахункового листа за грудень 2019 року в цю суму входить заробітна плата в розмірі 9619,05грн. і вихідна допомога в розмірі 6523,42грн.).

Згідно із платіжними дорученнями № 944 від 19.12.2019, № 952 від 19.12.2019 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 113691,97ПДФО.

Згідно із платіжними дорученнями № 945 від 19.12.2019, № 953 від 19.12.2019 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 9474,33грн. військового збору.

Перерахування 1952,06грн. за січень 2020 року (серед яких перераховано 255,02грн. вихідної допомоги (в т.ч. ПДФО і військовий збір) підтверджується платіжними дорученнями №22 від 22.01.2020, № 23 від 22.01.2020, № 24 від 22.01.2020 і відомістю розподілу виплат.

Згідно із платіжним дорученням № 22 від 22.01.2020 до КБ «Приватбанк» загалом перераховано 349654,76грн.(кошти на заробітну плату працівників після відрахування ПДФО і військового збору). За відомостями розподілу витрат, з них перераховано ОСОБА_2 1571,41грн. (вбачається з розрахункового листа за січень 2020 року в цю суму входить заробітна плата в розмірі 247,41грн., лікарняні в розмірі 1118,71грн. і вихідна допомога в розмірі 205,29грн.).

Згідно із платіжними дорученнями № 23 від 22.01.2020 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 79384,92грн. ПДФО.

Згідно із платіжними дорученнями № 24 від 22.01.2020 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 6615,41грн. військового збору.

Позивач вказує, що загалом при звільненні 11.01.2020 ОСОБА_2 було сплачено 8358,65грн. вихідної допомоги.

Враховуючи те, що згідно із судовими рішеннями наказ АРЗ СП від 23.12.2019 № 101 (з подальшими змінами) про звільнення було скасовано і ОСОБА_2 поновлений на роботі з дня звільнення, припинення трудового договору вважається таким, що 11.01.2020 не було.

Таким чином, ОСОБА_2 втратив право на вихідну допомогу, отриману 21.12.2019 і 23.01.2020, оскільки згідно із ст. 44 КЗпП України, вона виплачується лише при припиненні трудового договору (звільненні) з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу.

ОСОБА_2 було відправлено претензію № 113/01-03 від 25.06.2021, в якій вимагалося повернути вказані кошти. 31.07.2021 від ОСОБА_2 було отримано відповідь, у якій він відмовився це зробити, пославшись на норми ст. 1215 ЦК України.

Таким чином, позивач вважає, що внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 позивачем було зроблено надлишкові виплати у вигляді вихідної допомоги у розмірі 8358, 65грн., а загалом, враховуючи вищенаведене, на суму 56973,75грн.

Згідно із ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

З метою визначення того, чи порушили посадові особи ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ), які погоджували накази АРЗ СП від 23.12.2019 № 101 і від 13.01.2020 № 7, свої посадові обов`язки, комісією було проаналізовано положення про відділення персоналу та документального забезпечення АРЗ СП, положення про фінансове-економічне відділення АРЗ СП, затвердженні наказом АРЗ СП від 11.07.2017 № 136, посадову інструкцію юрисконсульта І категорії АРЗ СП. Проаналізувавши посадові обов`язки вказаних осіб, комісія зробила висновок, що юрисконсультом ОСОБА_1 порушено його посадові обов`язки, а саме пунктів 2.10. і 2.18.: «2.10. Забезпечує правильне застосування норм трудового, житлового, пенсійного та іншого законодавства і вносить відповідні пропозиції керівництву АРЗ СП. 2.18. Сприяє правильному застосуванню актів законодавства про працю та таких, що стосуються відносин, пов`язаних з проходженням служби особами рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а у разі виявлення випадків їх невиконання або порушення їх вимог подає начальнику АРЗ СП письмовий висновок з пропозиціями щодо усунення таких порушень.».

Серед посадових обов`язків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 комісія не знайшла посадових обов`язків, які були порушенні при погодженні наказів від 23.12.2019 № 101 і від 13.01.2020 № 7.

Таким чином, на переконання позивача, відповідач, завізувавши накази АРЗ СП від 23.12.2019 № 101 та від 13.01.2020 № 7 засвідчив, що звільнення відбувається згідно чинного законодавства, однак судами було встановлено протилежне.

Таким чином, позивач вважає, що надлишкові виплати в сумі 56973,75грн. виникли внаслідок порушення юрисконсультом ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, а саме, - пунктів 2.10. і 2.18 посадової інструкції, а тому несе повну матеріальну відповідальність, відповідно до ст. 134 ч. 1 п. 8 КЗпП.

З метою стягнення понесеної шкоди, 01.12.2021 позивачем відповідачу було відправлено претензію № 792/01-03 від 01.12.2021, що підтверджується квитанцією. Претензія отримана відповідачем 07.12.2021, про що свідчать дані трекінгу рекомендованого листа. Станом на 23.12.2021 вимоги претензії не виконані. Згідно із даними довідки середній місячний заробіток ОСОБА_1 становив 12867,75грн. Згідно із наказом АРЗ СП № 160 від 30.11.2020 ОСОБА_1 був звільнений 30.10.2020.

Також у позовній заяві зазначено, що на підставі наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 18.05.2021 № 335 АРЗ СП змінив найменування на ІНФОРМАЦІЯ_1 (наказ є публічно доступним на сайті ДСНС України: https://www.dsns.gov.ua/ua/Nakazi/).

Таким чином, посилаючись на норми ст.ст. 130, 134 КЗпП України, позивач просить суд, - стягнути з ОСОБА_1 на користь Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області майнову шкоду в розмірі 56973,75грн. та судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, в розмірі 2270,00грн.

Ухвалою суду від 18.01.2022 прийнято та відкрито провадження по справі і призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечували.

Відповідачем подано відзив на позов, який прийнятий судом, за яким просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що позовні вимоги є незаконними та безпідставними; позивач не вказує, в якій якості з нього слід стягнути відшкодування шкоди як зі службової особи, чи як з працівника. Позивачем не доведені обставини про те, що відповідач виконував свої трудові обов`язки як службова особа та відсутні докази його вини. Зазначає, що він (відповідач) не виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки. Зазначає, що він не підписував наказ про звільнення ОСОБА_2 , оскільки такі повноваження має начальник загону, відповідно до Статуту. Заперечує доводи позивача про те, що візування наказу свідчить про порушення ним положень п.п. 2.10 та 2.18 посадової інструкції; візування наказу не входить до посадових обов`язків юрисконсульта загону. Крім того, вказує, що за встановленими судовими рішеннями обставин, відсутні підстави вважати, що порушення трудового законодавства при звільнення ОСОБА_2 відбулися з-за виконання ним (відповідачем) функціональних обов`язків, як юрисконсульта АРЗ СП і юридичної служби. Відповідно, вважає, що вимоги позивача про стягнення з нього грошових коштів є безпідставними. Також відповідач зазначає, що службове розслідування за фактом проводилось вибірково і не стосовно всіх осіб, які візували накази про звільнення ОСОБА_2 та підписували його. Отже, просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідь на відзив подана не була.

Ухвалою суду від 21.03.2022 зупинене провадження по справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України.

Ухвалою суду від 05.02.2024 поновлене провадження по справі і призначено судовий розгляд справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити, посилаючись на доводи позовної заяви.

В судовому засіданні відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи відзиву.

Заслухавши прояснення учасників справи, їхніх представників, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення за таких підстав:

встановлено, що на виконання наказу АРЗ СП ГУ ДСНС України у Черкаській області від 22.09.2021 № 175 комісією було проведено службове розслідування за фактами здійснення надлишкових виплат у розмірах:

у жовтні 2020 року 33615,30грн. (в т.ч. ПДФО і військовий збір) та 5000,00грн. доплата середнього заробітку за вимушений прогул та моральна шкода згідно із рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області по справі № 709/90/20 від 21.05.2020 року;

у грудні 2019 року, січні 2020 року на підставі звільнення ОСОБА_2 , яке згодом визнано незаконним, по п. 1 ст. 40 КЗпП України, було виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 8358,65грн. (в т.ч. ПДФО і військовий збір);

згідно із платіжним дорученням № 644 від 18.08.2021 на підставі рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області по справі № 709/90/20 від 21.05.2020 сплачено 2604,43грн.

У висновку службового розслідування зазначено наступне:

згідно із наказом АРЗ СП від 23.12.2019 № 101 водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров`я АРЗ СП ОСОБА_2 звільнено з роботи 23.12.2019. У зв`язку із виходом ОСОБА_2 на лікарняний (з 23.12.2019 по 10.01.2020; листки непрацездатності АДФ №832416, АДФ № 835357), наказом АРЗ СП від 13.01.2020 № 7 внесено зміни в пункт 1 наказу від 23.12.2019 № 101 змінено дату звільнення на 11.01.2020. Не погоджуючись із підставами звільнення, ОСОБА_2 було подано позов до суду. Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.05.2020 по справі № 709/90/20: позов задоволено частково, а саме,-

визнано незаконним та скасовано наказ Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області від 23.12.2019 № 101 (з подальшими змінами) про звільнення з роботи ОСОБА_2 ;

поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів пункту охорони здоров`я Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області;

стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33615,30грн. з відрахуванням всіх належних зборів, податків та обов`язкових платежів;

стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_2 витрати на відрядження у розмірі 60,00грн.;

стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5000,00грн.; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено;

а також стягнуто з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 2604,43грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 30.09.2020 рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.05.2020 залишено без змін.

Постановою 27.04.2021 Верховного Суду від 27.04.2021 зазначені судові рішення залишені без змін.

На виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21.05.2020 і постанови Черкаського апеляційного суду від 30.09.2020 позивачем було нараховано на користь ОСОБА_2 33615,30грн. (в тч ПДФ і військовий збір) та згідно платіжних доручень №1075 від 06.10.2020 (27060,32грн. на карту ОСОБА_2 ), № 1073 від 06.10.2020 (6050,75грн. ПДФО), № 1074 від 06.10.2020 (504,23грн. військовий збір) перераховані ці кошти.

Крім цього, згідно із платіжним дорученням № 1076 від 06.10.2020 з нарахованої ОСОБА_2 суми було сплачено ЄСВ 22% у розмірі 7395,37грн.

Моральна шкода в розмірі 5000,00грн. була перерахована ОСОБА_2 згідно із платіжним дорученням № 1082 від 06.10.2020.

Судовий збір у розмірі 2604,43грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України було перераховано згідно із платіжним дорученням № 644 від 18.08.2021.

Відповідно до наказу АРЗ СП від 23.12.2019 №101 ОСОБА_2 було нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 8103,63грн. (в т.ч. ПДФО і військовий збір).

Дана виплата здійснена на підставі ст. 44 КЗпП України, за якою визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

У зв`язку із листками про тимчасову непрацездатність серія АДФ №832416 (період тимчасової непрацездатності з 23.12.2019 до 02.01.2020) та №835357 (період тимчасової непрацездатності з 03.01.2020 до 10.01.2020), наказом АРЗ СП від 13.01.2020 № 7, були внесені зміни до наказу від 23.12.2019 №101 - змінено дату звільнення з 23.12.2019 на 11.01.2020. Згідно із наказом АРЗ СП від 13.01.2020 № 7, був здійснений додатковий перерахунок, зокрема, вихідної допомоги (доплата склала 255,02грн. (в т.ч. ПДФО і військовий збір).

Перерахування 20052,76грн. за грудень 2019 року (серед яких перераховано 8103,63грн. вихідної допомоги (в т.ч. ПДФО і військовий збір) підтверджується платіжними дорученнями №943 від 19.12.2019, № 944 від 19.12.2019, № 945 від 19.12.2019, № 951 від 19.12.2019, № 952 від 19.12.2019, № 953 від 19.12.2019 і відомістю розподілу виплат.

Відповідно до платіжних доручень № 943 від 19.12.2019 і № 951 від 19.12.2019 до КБ«Приватбанк» загалом перераховано 501681,93грн. (кошти на заробітну плату працівників після відрахування ПДФО і військового збору). Згідно із відомостями розподілу витрат на загальну суму 501681,93грн., з них перераховано ОСОБА_2 16142,47грн. (за даними розрахункового листа за грудень 2019 року в цю суму входить заробітна плата в розмірі 9619,05грн. і вихідна допомога в розмірі 6523,42грн.).

Згідно із платіжними дорученнями № 944 від 19.12.2019, № 952 від 19.12.2019 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 113691,97ПДФО.

Згідно із платіжними дорученнями № 945 від 19.12.2019, № 953 від 19.12.2019 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 9474,33грн. військового збору.

Перерахування 1952,06грн. за січень 2020 року (серед яких перераховано 255,02грн. вихідної допомоги (в т.ч. ПДФО і військовий збір) підтверджується платіжними дорученнями №22 від 22.01.2020, № 23 від 22.01.2020, № 24 від 22.01.2020 і відомістю розподілу виплат.

Згідно із платіжним дорученням № 22 від 22.01.2020 до КБ «Приватбанк» загалом перераховано 349654,76грн.(кошти на заробітну плату працівників після відрахування ПДФО і військового збору). За відомостями розподілу витрат, з них перераховано ОСОБА_2 1571,41грн. (вбачається з розрахункового листа за січень 2020 року в цю суму входить заробітна плата в розмірі 247,41грн., лікарняні в розмірі 1118,71грн. і вихідна допомога в розмірі 205,29грн.).

Згідно із платіжними дорученнями № 23 від 22.01.2020 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 79384,92грн. ПДФО.

Згідно із платіжними дорученнями № 24 від 22.01.2020 з загальної суми нарахованої працівникам заробітної плати перераховано 6615,41грн. військового збору.

Слід зазначити, що підтвердженням перерахування позивачем та отримання ОСОБА_2 грошових коштів на виконання судових рішень, є інформація надана АТКБ«Приватбанк» на виконання ухвали суду від 27.02.2024, яка надійшла на адресу суду 14.03.2024.

Позивачем на адресу ОСОБА_2 було відправлено претензію № 113/01-03 від 25.06.2021, в якій вимагалося повернути грошові кошти. Між тим, 31.07.2021 від ОСОБА_2 було отримано відповідь, у якій він відмовився це зробити, пославшись на норми ст. 1215 ЦК України.

Крім того, ОСОБА_1 позивачем 01.12.2021 також була направлена претензія від 01.12.2021 №492/01.03 щодо відшкодування шкоди у розмірі 49578,38грн., але будучи отриманою, відповідачем виплати здійснені не були.

Встановлено, що наказ №101 від 23.12.2019 про звільнення ОСОБА_2 з роботи підписаний начальником загону ОСОБА_5 , а також погоджено: першим заступником начальника загону Павловським Д., начальником ФЕВ ОСОБА_6 , начальником відділення персоналу та документального забезпечення ОСОБА_7 , юрисконсультом ОСОБА_8 , виконавцем ОСОБА_9 23.12.2019.

Наказ №7 від 13.01.2020 про внесення змін до п.1 наказу №101 від 23.12.2019 підписаний т.в.о начальника загону ОСОБА_10 та погоджено: начальником ФЕВ Гнатюком О., юрисконсультом Обідним С., виконавцем Мозговим О. 13.01.2020

З метою визначення того, чи порушили посадові особи ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ), які погоджували накази АРЗ СП від 23.12.2019 № 101 і від 13.01.2020 № 7, свої посадові обов`язки, комісією було проаналізовано положення про відділення персоналу та документального забезпечення АРЗ СП, положення про фінансове-економічне відділення АРЗ СП, затвердженні наказом АРЗ СП від 11.07.2017 № 136, посадову інструкцію юрисконсульта І категорії АРЗ СП, яка затверджена начальником АРЗ СП У ДСНСУ у Черкаській області ОСОБА_11 , і з якою ознайомлений ОСОБА_1 04.06.2019, про що свідчить його підпис. Проаналізувавши посадові обов`язки вказаних осіб, комісія зробила висновок, що юрисконсультом ОСОБА_1 порушено його посадові обов`язки, а саме пунктів 2.10. і 2.18.: «2.10. Забезпечує правильне застосування норм трудового, житлового, пенсійного та іншого законодавства і вносить відповідні пропозиції керівництву АРЗ СП. 2.18. Сприяє правильному застосуванню актів законодавства про працю та таких, що стосуються відносин, пов`язаних з проходженням служби особами рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а у разі виявлення випадків їх невиконання або порушення їх вимог подає начальнику АРЗ СП письмовий висновок з пропозиціями щодо усунення таких порушень.».

Як зазначено у висновку, серед посадових обов`язків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . комісія не знайшла посадових обов`язків, які були порушенні при погодженні наказів від 23.12.2019 № 101 і від 13.01.2020 № 7.

Встановлено, що відповідно до наказу №160 від 30.10.2020, юрисконсульта АРЗ СП У ДСНС України у Черкаській області ОСОБА_1 звільнено з роботи, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 30.10.2020.

Згідно із даними довідки середній місячний заробіток ОСОБА_1 становив 12867,75грн.

Під час розгляду справи також встановлено, що на підставі наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 18.05.2021 № 335 АРЗ СП змінив найменування на Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, що підтверджується і даними виписки з ЄДРПОУ від 18.08.2021.

Статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст.16 ЦК України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріальна відповідальність це один із видів юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку працівника відшкодувати у встановленому законом розмірі та порядку шкоду, заподіяну роботодавцю з вини працівника внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків. Матеріальна відповідальність виникає безпосередньо після заподіяння шкоди та не залежить від притягнення працівника до інших видів відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної) та застосування інших заходів матеріального впливу (наприклад, позбавлення премії).

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану працівником підприємству організації, установі, необхідно наявність підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою, вина.

Відповідно дост.130КЗпП України,працівники несутьматеріальну відповідальністьза шкоду,заподіяну підприємству,установі,організації внаслідокпорушення покладенихна нихтрудових обов`язків. Припокладенні матеріальноївідповідальності праваі законніінтереси працівниківгарантуються шляхомвстановлення відповідальностітільки запряму дійснушкоду,лише вмежах іпорядку,передбачених законодавством,і заумови,коли такашкода заподіянапідприємству,установі,організації виннимипротиправними діями(бездіяльністю)працівника.Ця відповідальність,як правило,обмежується певноючастиною заробіткупрацівника іне повиннаперевищувати повногорозміру заподіяноїшкоди,за виняткомвипадків,передбачених законодавством. Занаявності зазначенихпідстав іумов матеріальнавідповідальність можебути покладенанезалежно відпритягнення працівникадо дисциплінарної,адміністративної чикримінальної відповідальності. Напрацівників неможе бутипокладена відповідальністьза шкоду,яка відноситьсядо категоріїнормального виробничо-господарськогоризику,а такожза шкоду,заподіяну працівником,що перебуваву станікрайньої необхідності.Відповідальність зане одержанийпідприємством,установою,організацією прибутокможе бутипокладена лишена працівників,що єпосадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (ч. 2 ст. 131 КЗпП України).

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку . Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ст. 132 КЗпП).

Статтею 133 КЗпП України передбачені випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників.

Як передбаченост.134КЗпП України,відповідно дозаконодавства працівникинесуть матеріальнувідповідальність уповному розмірішкоди,заподіяної зїх винипідприємству,установі,організації,у випадках,коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 135-1цього Кодексуукладено письмовийдоговір провзяття насебе працівникомповної матеріальноївідповідальності занезабезпечення цілостімайна таінших цінностей,переданих йомудля зберіганняабо дляінших цілей; 2)майно таінші цінностібули одержаніпрацівником підзвіт заразовою довіреністюабо заіншими разовимидокументами; 3)шкодизавдано діямипрацівника,які маютьознаки діянь,переслідуваних укримінальному порядку; 4)шкоди завданопрацівником,який буву нетверезомустані; 5)шкодизавдано недостачею,умисним знищеннямабо умиснимзіпсуттям матеріалів,напівфабрикатів,виробів (продукції),в томучислі приїх виготовленні,а такожінструментів,вимірювальних приладів,спеціального одягута іншихпредметів,виданих підприємством,установою,організацією працівниковів користування; 6)відповідно дозаконодавства напрацівника покладеноповну матеріальнувідповідальність зашкоду,заподіяну підприємству,установі,організації привиконанні трудовихобов`язків; 7)шкоди завданоне привиконанні трудовихобов`язків; 8)службоваособа,винна внезаконному звільненніабо переведенніпрацівника наіншу роботу; 9)керівник підприємства,установи,організації всіхформ власності,винний унесвоєчасній виплатізаробітної платипонад одинмісяць,що призвелодо виплатикомпенсацій запорушення строківїї виплати,і заумови,що Державнийбюджет Українита місцевібюджети,юридичні особидержавної формивласності немають заборгованостіперед цимпідприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом (п.10 доповнено ЗУ№ 1213-IX від 04.02.2021, який набрав законної сили 27.02.2021).

Відповідно доп.13постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №14від 29.12.1992«Про судовупрактику всправах провідшкодування шкоди,заподіяної підприємством,установам,організаціям їхпрацівниками»,застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди напідставі п.8ст.134КЗпП, судиповинні матина увазі, щоза цимзаконом покладаєтьсяобов`язокпо відшкодуванню шкоди, заподіяноїпідприємству,установі,організації узв`язкуз оплатоюнезаконно звільненому чи незаконно переведеномупрацівникові часувимушеного прогулу або часу виконаннянижчеоплачуваної роботи, навинних службовихосіб,за наказомабо розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушеннямзакону абоякими затримановиконання рішення суду пропоновлення нароботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до ст. 237 КЗпП України (в редакції, чинній на час виниклих правовідносин) суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

За редакцією ст. 237 КЗпП України (ЗУ №2215-ІХ від 21.04.2022, яка чинна з 07.05.2022), суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Розмір шкодивизначається,відповідно дост.135-3КЗпП України. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, визначено ст. 136 КЗпП.

Суд привизначенні розмірушкоди,що підлягаєпокриттю,крім прямоїдійсної шкоди,враховує ступіньвини працівникаі туконкретну обстановку,за якоїшкоду булозаподіяно.Коли шкодастала наслідкомне лишевинної поведінкипрацівника,але йвідсутності умов,що забезпечуютьзбереження матеріальнихцінностей,розмір покриттяповинен бутивідповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою (ст. 137 КЗпП).

Відповідно до ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею130цього Кодексу.

Позовні вимоги пред`явлені до відповідача ОСОБА_1 , який, як вважає позивач, повинен відшкодувати йому матеріальну шкоду, відповідно до п.8 ч.1 ст. 134 КЗпП України, як завдану внаслідок незаконного звільнення працівника загону ОСОБА_2 , відшкодуванням йому моральної шкоди, заробітної плати, а також відшкодуванням сплачених судових витрат та обов`язкових платежів і податків (зборів), посилаючись на судові рішення від 21.05.2020, 30.09.2020, 27.04.2021.

Зокрема, позивач вважає, що відповідач як службова особа, є винним у незаконному звільненні працівника ОСОБА_2 , а тому повинен нести повну матеріальну відповідальність.

Як на думку суду, така позиція позивача є помилковою. Так, у розумінні норм чинного законодавства, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом . Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Організаційно-розпорядчі обов`язки це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

З огляду на посадову інструкцію юрисконсульта І категорії АРЗ СП Управління ДСНС України у Черкаській області ОСОБА_1 , яка затверджена 04.06.2019, його функціональні обов`язки, а також інші досліджені письмові докази, на переконання суду, відсутні підстави вважати, що останній являється службовою особою і, відповідно його не можливо вважати особою, яка несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану установі (надлишкові виплати працівнику), на підставі п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

Крім того, візування документа це процес узгодження компетентною особою проекту документа, складеного іншим структурним підрозділом чи установою, що потребує відповідного узгодження.

При цьому, суд звертає увагу, що до функціональних обов`язків ОСОБА_1 не входило візування, зокрема, наказів (проектів) щодо звільнення працівників з роботи (посади). Так, у п.2.1 посадової інструкції дійсно зазначено, що юрисконсульт забезпечує додержання законності в діяльності АРЗ СП і захисту правових інтересів. Бере участь у роботі з укладання господарських договорів, візує договори, готує протоколи розбіжностей до договору та контролює їх виконання, готує висновки про їх юридичну обгрунтованість, у розробленні умов колективних договорів, а також розгляді питань про дебиторську та кредиторську заборгованість.

Між тим, як на думку суду, такий передбачений у п. 2.1 обов`язок (щодо візування) жодним чином не свідчить про те, що ОСОБА_1 повинен був візувати і проекти наказів про звільнення працівників з роботи (в даному випадку, щодо звільнення з роботи ОСОБА_2 ).

Відповідно, безпідставними є твердження позивача про те, що ОСОБА_1 , завізувавши накази АРЗ СП від 23.12.2019 №101 та від 13.01.2020 №7 щодо законності звільнення ОСОБА_2 , таким чином, - вчинив протиправні дії щодо звільнення останнього, що в подальшому призвело до його поновлення на роботі із відповідними виплатами, на підставі судових рішень.

Також, як на думку суду, наявність судового рішення від 21.05.2020 (справа №709/90/20 за позовом ОСОБА_2 до АРЗ СП про поновлення на роботі, стягнення заробітку, відшкодування моральної шкоди), встановлені цим рішенням обставини щодо незаконного звільнення особи з роботи та підстави, - жодним чином не підтверджують протиправність будь-яких дій (бездіяльності), незаконності рішень ОСОБА_1 , як таких, що були б допущені ним при звільненні ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_1 не був учасником цієї цивільної справи, а тому відсутні підстави для застосування положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, незважаючи на позицію сторони позивача.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не встановлено обставин про те, що з відповідачем ОСОБА_1 та позивачем АРЗ СП був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Крім того, в судовому засіданні представник позивача повідомив, що наказ про звільнення ОСОБА_2 з роботи №101 від 23.12.2019 підписаний керівником установи (організації) ОСОБА_12 , до якого не пред`являлися претензії (вимоги) щодо відшкодування установі (організації) матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника з роботи. Відповідно до Статуту АРЗ СП саме до повноважень керівника загону входять питання прийняття на роботу та звільнення працівника з роботи (посади).

Таким чином, за результатами розгляду справи, дослідженими доказами, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки не встановлено обставин, які б свідчили про наявність у діях ОСОБА_1 як працівника установи (організації) та, як вказує позивач - службової особи, складу правопорушення, внаслідок якого підлягала б до відшкодування позивачу АРЗ СП матеріальна шкода, а тому у позові слід відмовити. Доводи сторони позивача про те, що відповідальність за незаконне звільнення працівників несуть інші особи, які приймали участь у звільненні працівників, зокрема візували накази про звільнення та погоджували їх, є безпідставними.

При прийнятті рішення по справі, судом враховувалися і висновки ВС, викладені у постановах: від 12.07.2023 у справі №663/1169/20; від 22.01.2021 у справі №332/832/18.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати (сплачений при подачі позову судовий збір) залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 12.04.2024.

Головуючий суддя С.М. Позарецька