Рішення

від 22.04.2024 по справі 128/407/24

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/407/24

РІШЕННЯ

Іменем України

22.04.2024 м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі:

головуючої - судді Саєнко О.Б., при секретарі Фольварковій Н.О.,

без виклику сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2024 представник позивача- адвокат Ломакіна Л.О. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась до Вінницького районного суду Вінницької області із вищевказаною позовною заявою, яку вмотивувала тим, що позивач ОСОБА_1 (надалі позивач) звільнився з основного місця роботи 29 грудня 2023 року та ТОВ «Будмонтажпроект» як роботодавець, у день звільнення мав здійснити повний розрахунок та виплатити позивачу всі суми, що належать йому від підприємства, але цього не відбулося.

Вказує, що в день звільнення позивачу було видано трудову книжку і до теперішнього часу не виплачено всіх належних йому сум при звільненні, а саме: заробітна плата за час вимушеного простою (не з вини працівника) за період з квітня 2021 року по 29.12.2023 року на загальну суму 203 130,70 грн.

Зазначає, що 13 грудня 2007 року на підставі Наказу №120 від 12 грудня 2007 року позивача прийнято на посаду водія у ВАТ «Автосервіс»; 09 липня 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Автосервіс» перейменовано в ПАТ «Будмонтажпроект»; 01 січня 2012 року назву відділу підприємства змінено а назву посади «водій» змінено на «водій автотранспортних засобів категорії С, Е»; 09 березня 2013 року ПАТ «Будмонтажпроект» реорганізовано шляхом перетворення в ТДВ «Будмонтажпроект»; 29 жовтня 2014 року ТДВ «Будмонтажпроект» реорганізовано шляхом перетворення в ТОВ «Будмонтажпроект» та у квітні 2021 року у ТОВ «Будмонтажпроект» розпочався простій, з ініціативи підприємства, а 29 грудня 2023 року ОСОБА_1 (позивача) звільнено з посади «водій автотранспортних засобів категорії С, Е» ТОВ «Будмонтажпроект» за власним бажанням, при цьому позивач копію наказу не отримував, а лише в день звільнення було видано трудову книжку.

Також представник вказує, що 29 грудня 2023 року відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів. Відповідач у день звільнення мав здійснити повний розрахунок та виплатити йому всі суми, що належать позивачу від підприємства, але цього не відбулося, а лише у день звільнення позивач отримав 1700 грн. (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок, розрахунок за відпустку.

Для отримання повного розрахунку, позивач у день звільнення (29.12.2023 ) звернувся до бухгалтера відповідача із відповідним усним проханням, проте йому відповіли, що він заважає працювати. Станом на день звернення до суду, у відповідача перед позивачем, наявна заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою у період з квітня 2021 року по дату звільнення.

Представник вказує, що 19-20 січня 2024 року, з метою досудового врегулювання спору та необхідністю збирання доказів для захисту і представництва інтересів позивача у суді, на юридичну адресу відповідача та на його офіційну електрону пошту було направлено адвокатський запит про надання відповідних документів, які перебувають у відповідача, однак відповідач письмової відповіді на адвокатський запит не надав, проігнорував вимогу про надання завірених копій документів.

Проте, отримавши адвокатський запит, розуміючи, що відповідачем порушені трудові права позивача, представники відповідача подзвонили на особистий телефонний номер позивача і у телефонній розмові пообіцяли вирішити це питання мирним шляхом, коли директор повернеться із-за кордону. Тим не менш, заборгованість по заробітній платі позивачу досі не виплачена, і чи дійсно директор відповідача був за кордоном, - невідомо. Більше представники відповідача на зв`язок не виходили.

Вказує, що з моменту звільнення та на момент звернення позивача із позовом до суду у ТОВ «Будмонтажпроект» існує заборгованість з невиплаченої заробітної плати, таким чином підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.

Крім цього зазначає, що у відповідності до довідки з пенсійного фонду форми ОК-5 від 29.01.2024, в оскаржуваному періоді позивачу нараховували та не виплачували суми заробітку, з квітня 2021 року по лютий 2022 року в загальному розмірі 40850,75 грн.; при цьому в інші місяці навіть нарахування заробітної плати Позивачу взагалі не здійснювали, аж до дати звільнення, а тому оскільки відповідач не надав відповідь на адвокатський запит щодо розміру окладу позивача, тарифних ставок, та ін., розрахунки проводилися з огляду на середню заробітну плату позивача.

З урахуванням виплаченої позивачу при звільненні суми за невикористану відпустку у розмірі 1700 грн., просить суд стягнути з ТОВ «Будмонтажпроект» на користь позивача ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати за період простою у загальному розмірі 203130,70 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу, станом на дату подання позову у розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою судді Вінницького районного суду Вінницької області від 16.02.2024 відкрито провадження у даній справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін та їх представників.

25.03.2024, через канцелярію суду представником відповідача адвокатом Лісковим А.І. подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що відповідач вважає позов необґрунтованим, а наведені в ньому факти не відповідають дійсності, тому просив суд відмовити в його задоволені виходячи з такого.

Представник вказує, що відповідно до змісту долученої довідки, позивачу було виплачена заробітна плата за період з квітня 2021р. по листопад 2021р. (включно). Вказане підтверджується з-поміж іншого і платіжними дорученнями банківськими виписками.

За грудень 2021р. заробітна плата позивачу не виплачувалась, у зв`язку з тим, що позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Таким чином за період з квітня 2021р. по лютий 2022р. позивачу було виплачено заробітну плату в загальній сумі 43 833,43 грн., а тому розрахунки позивача в цій частині є необґрунтованими та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Що стосується стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, то відповідач не несе відповідальність за порушення, які стались внаслідок форс-мажорних обставин, а саме після початку повномасштабного вторгнення та військової агресії російської федерації проти України у підприємства сформувалось скрутне матеріальне становище. Разом із тим підприємство вживало усіх можливих та залежних від нього заходів з метою належного виконання взятих на себе зобов`язань у тому числі і щодо своєчасності оплати заробітної плати працівникам.

Вказує, що до 24 лютого 2022 року, основу доходу Товариства, складав саме дохід отриманий від здійснення будівництва. До початку повномасштабного вторгнення основним контрагентом (замовником) робіт відповідача було ТОВ «КОМФІРМАТ» котре починаючи з 28 лютого 2022 року нажаль фактично зупинило проведення будь яких робіт на своїх об`єктах будівництва, а укладений договір генерального підряду №2/20 від 20.03.2020 було сторонами призупинено, тому фактично з моменту введення в Україні воєнного стану та станом і по сьогоднішній день підприємство фактично не працює, що позбавило можливості отримувати доходи, у зв`язку із чим, згідно до наказу від 16.03.2022 відповідачем було призупинено дію трудового договору із ОСОБА_1 .

Окрім того вказує, що листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це. ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Враховуючи викладене та те, що відповідач призупинив роботу та дію трудового договору, а позивач звільнилася після призупинення діяльності товариства вважає, що відповідачем доведено форс-мажорні обставини, що повністю звільняє його від відповідальності за порушення виплати заробітної плати.

Щодо вимог позивача про стягнення середньомісячного заробітку, вказує, що як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки заробітної плати за період простою у розмірі, 203 130, 70 грн., однак відповідач категорично не погоджується із вказаною сумою. По-перше, вказана сума обрахована без урахуванням податку на доходи та військового збору. По-друге, відповідачем було виплачена заробітна плата за період з квітня 2021р. по лютий 2022р. в загальній сумі 43 833,43 грн.(за мінусом ПДФО та ВЗ). По-третє, відповідач розраховує середній заробіток за період з квітня по грудень 2023р., однак відповідно до частини 1-2 статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Також зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду щодо стягнення середньомісячного заробітку за час затримки, так як зі змісту позову вбачається, що позивач просить стягнути середньомісячний заробіток за час затримки виплати заробітної плати, а не заборгованість по заробітній платі.

З посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року по справі № 127/22449/20 (провадження № 61-7769св21), вказує, що виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вважає, що вищенаведене свідчить, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду щодо стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку.

Крім цього зазначає, що зі змісту позовної заяви неможливо встановити, дійсну вимогу позивача, оскільки: по-перше, позивач вказує на те що відповідач повинен виплатити заробітну плату за час простою у розмірі 2/3, проте в той же вимагає стягнуто середньомісячний заробіток за час затримки. По-друге, навіть якщо припустити, що позивач має на увазі стягнення заробітної плати за час простою, то не зрозуміло, чому розрахунок зроблений не виходячи із 2/3, а виходячи з повного розміру заробітної плати.

Отже, просить суд в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Вивчивши позов, відзив на позов, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позов необґрунтований та такий, що підлягає відмові в задоволенні, виходячи з такого.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 з 2007 року перебував у трудових відносинах із ВАТ «Автосервіс», яке в подальшому шляхом перейменування та реорганізацій, перетворено в ТОВ «Будмонтажпроект», про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 13.07.1981 (а.с.15-16).

Згідно наказу в.о. директора ТОВ «Будмонтажпроект» №5/3 від 16.03.2022 про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , у зв`язку із введенням воєнного стану, зупинкою робіт на об`єктах будівництва та повним припиненням будь якої господарської діяльності ТОВ «Будмонтажпроект», на підставі ст.13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинено дію трудового договору з водієм автотранспортних засобів категорії С,Е ОСОБА_1 з 16.03.2022 до моменту закінчення воєнного стану (а.с.115).

Окрім того, ОСОБА_1 , водія автотранспортних засобів, звільнено з роботи 29.12.2023 за власним бажанням, на підставі заяви останнього, що підтверджується копією наказу директора ТОВ «Будмонтажпроект» про звільнення з роботи ОСОБА_1 від 29.12.2023 (а.с.117).

Зі змісту довідки, виданої 25.03.2024 директором ТОВ «Будмонтажпроект», судом убачається, що на день звільнення працівника ОСОБА_1 ТОВ «Будмонтажпроект» було здійснено всі належні виплати (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку) в повному обсязі та вчасно. Станом на 29.12.2023 (день звільнення) ТОВ «Будмонтажпроект» заборгованості по виплаті заробітної плати та інших виплатах перед ОСОБА_1 немає (а.с.118).

Застосовуючи норми матеріального та процесуального права суд виходить з такого.

Відповідно до ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

На підставі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Так, дослідивши докази наявні в цивільній справі, суд вважає хибними доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 нараховувалась однак не виплачувалась ТОВ «Будмонтажпроект.» заробітна плата за період з квітня 2021 року по лютий 2022 року, оскільки вказані твердження спростовуються долученими представником відповідача до відзиву копіями відомостей нарахування коштів та банківськими виписками за вказаний період, згідно яких позивачу було виплачено заробітну плату в загальному розмірі 43833,43 грн. (а.с.69-105).

При цьому належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів того, що позивачу дійсно відповідачем нарахування проте не виплачено заробітну плату за вказаний період, представником позивача не надано, а тому цій частині позовних вимог позивача слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати за період простою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 21 КЗпП, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як зазначалося судом вище, у зв`язку із введенням воєнного стану, зупинкою робіт на об`єктах будівництва та повним припиненням здійснення будь якої господарської діяльності ТОВ «Будмонтажпроект», на підставі ст.13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинено дію договору з водієм автотранспортних засобів категорії С,Е ОСОБА_1 з 16.03.2022 до моменту закінчення воєнного стану.

Відповідно до абз.2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (в редакції станом на дату видання наказу відповідача) дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Між тим, звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 в межах даного провадження не оскаржує наказ про призупинення трудових відносин із ним, позовна заява не містить таких вимог. Доказів, що вказане питання вирішено в межах іншого провадження позивачем (представником позивача) не надано.

Так, листом ТОВ «Комфірмат», яке було основним контрагентом (замовником) робіт, повідомлено директора ТОВ «Будмонтажпроект» про те, що згідно до листа Торгівельно-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, підтверджено, що в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, стало введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, що є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору чи іншим зобов`язанням, виконання яких/го настало згідно з умовами стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин, обставин непереборної сили. У зв`язку з наведеним, та в зв`язку із фактичною неможливістю виконання умов Договору генерального підряду №2/20 від 20.03.2020 повідомлено про повну зупинку будівництва багатоповерхового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та паркінгом в АДРЕСА_1 . Також, повідомлено про призупинення дії Договору генерального, підряду №2/20 від 20.03.2020 на період дії воєнного стану, або ж до моменту стабілізації ситуації в країні та відновлення можливості виконувати свої зобов`язання (а.с.114).

Прийняття керівництвом відповідача наказу про призупинення дії договору з водієм автотранспортних засобів категорії С,Е ОСОБА_1 з 16.03.2022, було обумовлено зупинкою робіт на об`єктах будівництва та повним припиненням здійснення будь якої господарської діяльності, а отже неможливістю належного повноцінного забезпечення позивача роботою, що відповідає підставам для припинення дії трудового договору, визначеним у ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» 15 березня 2022 року № 2136-IX (в редакції станом на дату видання наказу відповідача).

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору передбачає вимушене призупинення сторонами своїх зобов`язань за договором у зв`язку із збройною агресією проти України без припинення трудових відносин.

При цьому, ч. 3 ст. 13 вказаного закону передбачає, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже наслідками призупинення дії трудового договору є призупинення взаємних прав та обов`язків за трудовим договором без припинення трудових відносин, а саме: з боку роботодавця - призупинення обов`язку щодо повноцінного забезпечення працівника роботою та відмова від права вимагати від працівника виконання роботи, а також відсутність обов`язку оплачувати таку роботу за договором, а з боку працівника відсутність обов`язку виконувати роботу та права отримувати заробітну плату.

З комплексного аналізу норм ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 21, ч. 1 ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» суд доходить висновку, що на період призупинення дії трудового договору в роботодавця відсутній обов`язок щодо оплати праці працівника за призупиненим трудовим договором.

Оскільки трудові відносини відповідача з позивачем ОСОБА_1 було призупинено, вищевказаний наказ не скасовано та не визнано неправомірним, тому є безпідставними позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із виплати заробітної плати за період з березня 2022 по грудень 2023, коли трудовий договір між позивачем та відповідачем був призупинений.

Водночас, частиною 2 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (станом на дату видання наказу відповідачем) було передбачено, що призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. При цьому закон не обмежує сторони у часі протягом якого вони мають повідомити про призупинення трудового договору та повідомлення роботодавцем працівника, так і навпаки, працівником роботодавця, про призупинення трудових відносин нормою закону поставлено під умови наявності такої можливості та наявності доступного способу повідомлення без обмеження у часі щодо такого повідомлення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність призупинення дії трудового договору між позивачем і відповідачем у період з березня 2022 року і до звільнення позивача 29.12.2023, а також невиплати заробітної плати позивачу у період призупинення дії трудового договору.

Таким чином, суд не вбачає порушень з боку відповідача права позивача на оплату праці, захист якого гарантований ст. 43 Конституції України.

Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ«Будмонтажпроект» простягнення середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні слід також відмовити.

Також, суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи положення ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.258, 263- 265, ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажпроект.» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Олена САЄНКО