Рішення

від 12.04.2024 по справі 754/7884/23

ТЕРНІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 754/7884/23

Номер провадження № 2/194/81/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Корягіна В.О.

за участю секретаря судового засідання Сафонової А.В.

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в режимі відеоконференції в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в місті Тернівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. Свою позовну вимогу мотивує тим, що він з відповідачем 17 липня 1999 року зареєстрували шлюб. В даному шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 . У жовтні 2014 року у зв`язку із агресивними військовими діями російської федерації, які несли загрозу їх життю, він разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 виїхав з окупаційної території Луганської області до м. Київ на підконтрольну територію України. Відповідачка категорично відмовилася виїхати із тимчасово окупованої території Луганської області. В м. Київ він та його донька взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. За рішенням Деснянського районного суду м. Києва шлюб між ним та відповідачем розірвано. Він з жовтня 2014 року сам виховує та забезпечує дочку усім необхідним. Відповідачка відмовилася спілкуватися з дитиною, на протязі 9 років не цікавиться дитиною, не утримує та не надає будь-яку матеріальну допомогу на дитину, не займається вихованням дитини, її фізичним та духовним розвитком, не приймає участі у підготовці до самостійного життя. Дочка на даний час навчається в Київському торгівельно-економічному фаховому коледжі Державного торгівельно-економічного університету на 1 курсі, за навчання сплачує він. Вважає, що відповідач ніяким чином не піклуються про свою дитину, ухиляється від виховання своєї дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Отже, відповідач не виконує покладені на неї законом батьківські обов`язки. Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти порядку заочного розгляду, та просив позов задовольнити з наведених в ньому підстав. Зазначив, що він не спілкується з відповідачкою з політичних мотивів. Аліменти на утримання дитини він не стягує з відповідачки. Місце проживання дитини разом з ним не визначалося. Відповідачка тільки по святах вітає дитину та спілкується з нею. Вже після 2022 року він зрозумів, що відповідачка не бажає виправитися та приймати участь у вихованні дитини, тому і вирішив звернутися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав, оскільки у нього не має жодного документа на підтвердження того, що він один виховує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, тому суд вважає за необхідне розглянути справу за її відсутності згідно ст. 280 ЦПК України у порядку заочного розгляду.

Представники третіх осіб служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належними чином.

Суд, вислухавши позивача, з`ясувавши думку дитини, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що свідчать свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане повторно 20 березня 2015 року Трьохізбенською сільською радою Слов`яносербського району Луганської області.

Відповідно до довідки від 25 грудня 2014 року № 3003-5671, ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа взятий на облік за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки від 25 грудня 2014 року № 3003-21345, ОСОБА_3 як внутрішньо переміщена особа взята на облік за адресою: АДРЕСА_1 , відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, - ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року по справі № 754/1959/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвано. Рішення набуло чинності 27 квітня 2023 року.

Відповідно до довідки Школи І-ІІІ ступенів № 308 Деснянського району м. Києва від 02 вересня 2020 року, ОСОБА_3 навчається у 8-Г класі школи І-ІІІ ступенів № 308 Деснянського району м. Києва.

Згідно характеристики Школи І-ІІІ ступенів № 308 Деснянського району м. Києва, ОСОБА_4 з 2014 року навчалась у Школі І-ІІІ ступенів № 308 Деснянського району м. Києва, вихованням дитини, забезпеченням та утриманням завжди займався батько ОСОБА_1 , відвідував усі батьківські збори, цікавився навчанням та поведінкою дитини. Мати дитини жодного разу не з`явилася в школі, не телефонувала, дитиною не цікавилась.

Відповідно до договору про надання освітніх послуг № 79-08/2022/к від 01 серпня 2022 року, укладеним між ВСП «Київський торгівельно-економічний фаховий коледж Державного торгівельно-економічного університету» та ОСОБА_3 за попередньою згодою законного представника ОСОБА_3 , вартість освітньої послуги становить 58000,00 грн., термін навчання 2 роки 10 місяців.

Відповідно до довідки ВСП «Київський торгівельно-економічний фаховий коледж Державного торгівельно-економічного університету» від 01 червня 2023 року, ОСОБА_3 є студентом денної форми навчання, І курсу групи ГРС-11, термін навчання з 01 вересня 2022 року по 30 червня 2025 року.

Відповідно квитанції від 01 грудня 2022 року, ОСОБА_3 сплачено 9000,00 грн. за навчання студентки ОСОБА_3 згідно договору № 79-08/2022/к від 01 серпня 2022 року, І курс, група ГРС-11.

Відповідно до характеристики ВСП «Київський торгівельно-економічний фаховий коледж Державного торгівельно-економічного університету» від 08 травня 2023 року, ОСОБА_3 у 2022 році вступила до ВСП «Київський торгівельно-економічний фаховий коледж Державного торгівельно-економічного університету» на умовах контракту, платником за навчання виступав батько ОСОБА_1 . З 01 листопада 2022 року ОСОБА_3 переведена на додатково виділене місце державного замовлення, як внутрішньо переміщена особа і на даний час навчається на бюджеті.

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного 15 вересня 2023 року спеціалістами служби у справах дітей в АДРЕСА_1 , мешкають ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У дитини є окрема кімната з відповідними меблями та речами особистого вжитку, одягом, взуттям відповідно віку дитини.

Відповідно до висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102-551п від 19 грудня 2023 року, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки мати дитини мешкає на тимчасово окупованій території, пояснень по суті справи не надала, дитина пояснила, що з мамою не спілкується з початку 2022 року, з 2014 року відносини з мамою були натягнуті, спілкувалися тільки на свята.

При з`ясуванні в судовому засіданні думки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до ч.2 ст. 171 Сімейного Кодексу України, встановлено, що вона мешкає з батьком з 2014 року в м. Києві. Мати мешкає на тимчасово окупованій території з 2014 року. В останній раз з бачила маму десь 8-9 років назад, у мами інший погляд на життя, спілкувалися по телефону на свята. Її повністю фінансово утримує батько, мама не приймає участь у її вихованні.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що позивача знає з 2015 року, він сам виховує дитину ОСОБА_3 , піклується про її навчання, вони є внутрішньо переміщеними особами. Вони дружать сім`ями, вона питала у дитини про матір, та дитина їй пояснила, що мама залишилася на тимчасово окупованій території. Між батьком та дочкою довірливі відносини.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що з 2015 року знає позивача та його доньку, її чоловік працює з позивачем, разом проводять вихідні дні. Знає, що позивач виховує сам доньку. Мати дитини вона ніколи не бачила, та не цікавиться життям дочки. Між батьком та дочкою довірливі відносини.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно п.п. 16,18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 року, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.

В даному випадку висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102-5510 від 19 грудня 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_7 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_7 своїми обов`язками та які б були законною підставою застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав, а тому суд не погоджується з зазначеним висновком, оскільки він є передчасним, обставини, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, відсутні.

Також судом було встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом з батьком, а відповідач ОСОБА_2 зареєстрована та мешкає за адресою: зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , тому вказаний факт є об`єктивною причиною того, що мати не може приймати участь у вихованні дитини у тому обсязі, який бажає позивач.

Крім того, суд звертає увагу, що проживання дитини впродовж тривалого часу з одним із батьків, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо дитини.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Враховуючи викладене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Суд наголошує, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Вищевикладене узгоджується з постановою Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19.

Враховуючи вищевикладене, суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачем не надано.

Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача, та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а посилання позивача щодо ухилення від виконання відповідачем батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем його тверджень про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по утриманню та вихованню дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому в задоволені позову про позбавлення батьківських прав, слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в стягненні судових витрат понесених позивачем.

Керуючись ст. 164 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 142, 258, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2024 року.

Головуючий суддя: В.О. Корягін