Постанова

від 22.04.2024 по справі 916/488/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/488/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 року про відмову у видачі судового наказу, суддя в І інстанції Степанова Л.В., повний текст якої складено 16.02.2024 в м. Одесі

у справі №916/488/24

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія

до боржника: Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області

про видачу судового наказу на суму 1122,43 грн

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області 27538,79 грн заборгованості, 427,57 грн 3% річних, 694,86 грн інфляційних витрат та 242,24 грн судового збору.

В обґрунтування заяви Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія посилається на неналежне виконання Управлінням житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області умов укладеного між сторонами договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №06-673-ВЦ від 12.05.2023.

В порядку наказного провадження Господарським судом Одеської області видано судовий наказ №916/488/24 від 16.02.2024 про стягнення з Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» 27 538,79 грн заборгованості за договором про закупівлю електричної енергії у постачальника №06-673-ВЦ від 12.05.2023 та 242,24 грн судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія у видачі судового наказу про стягнення з Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області 427,57 грн 3% річних та 694,86 грн інфляційних витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що не можуть бути розглянуті в порядку наказного провадження вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, сплата яких не передбачена укладеним між заявником та боржником договором. Обов`язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України. Згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Зокрема, в спірному договорі сторонами не визначено умов щодо стягнення процентів річних.

Місцевий господарський суд зазначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, інфляційні витрати за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. В свою чергу вказані вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження, з дослідженням та перевіркою судом нарахованих сум, підстав таких нарахувань, періодів, тощо.

26.02.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія, в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24 скасувати, справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області для вирішення питання про видачу судового наказу.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що судовий наказ може бути видано за будь-якою вимогою про стягнення грошової заборгованості за письмовим договором, яка охоплює не тільки основний борг, але й проценти річних та інфляційні втрати, за умови якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що докази, які б свідчили про наявність спору між заявником та боржником щодо заявленої до стягнення суми, у матеріалах справи відсутні.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною другою статті 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що у даній справі оскаржується ухвала суду, зазначена в п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України (про відмову у видачі судового наказу), то її перегляд за апеляційною скаргою має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24 здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Порядок розгляду заяв в наказному провадженні врегульовано Розділом II Господарського процесуального кодексу України.

Частинами першою, другою статті 147 Розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

У статті 150 Господарського процесуального кодексу України наведені вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

В силу частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області 27 538,79 грн заборгованості, 427,57 грн 3% річних, 694,86 грн інфляційних витрат та 242,24 грн судового збору

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання Управлінням житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області умов укладеного між сторонами договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №06-673-ВЦ від 12.05.2023.

Відповідно до статті 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання.

За змістом статей 524, 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що як вимогу, за якою може бути видано наказ про стягнення грошової заборгованості за письмовим договором відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України, слід розуміти будь-яку вимогу про стягнення грошової суми заборгованості за договором, яка охоплює не тільки основний борг і проценти, але й неустойку, проценти річних та інфляційні втрати, за умови, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2018 у справі №903/125/18.

Положення ч. 2 ст. 12 ГПК України визначають, що в порядку наказного провадження здійснюється розгляд справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

У даному випадку, доказів, які б свідчили про наявність спору між сторонами щодо заявленої до стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у видачі судового наказу у відповідній частині, оскільки визначальною підставою для такої відмови є саме наявність спору.

Крім того, законодавець не обмежує поняття грошової заборгованості, визначеної статтею 148 ГПК України, певним її видом, а лише обмежує сумою такої заборгованості - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Положення частини другої статті 12, частини першої статті 148 ГПК України не містять таких категорій як "основне зобов`язання" чи "не основне зобов`язання", що свідчить про помилковість та хибність висновків суду, що вимоги про сплату інфляційних втрат та відсотків річних за порушення договірних зобов`язань не можуть вважатись основним зобов`язанням за письмовими договором.

При цьому, пунктом 6 комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною договору зазначається, що згідно із ст. 625 ЦК України, на суму заборгованості нараховується інфляційні втрати та 3 % річних від суми боргу за весь час прострочення.

З урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення з боржника процентів річних та інфляційних втрат підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відмови у видачі наказу щодо стягнення з Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області 427,57 грн 3% річних та 694,86 грн інфляційних витрат.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24 підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права (ст.ст.12, 148, 152 ГПК України).

За результатом розгляду апеляційної скарги судові витрати по сплаті судового збору покладаються на боржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, п.4 ч.1 ст.277, 281, 282, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2024 у справі №916/488/24 скасувати.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про видачу судового наказу в частині стягнення з Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області 427,57 грн 3% річних, 694,86 грн інфляційних витрат задовольнити.

Стягнути з Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія 427,57 грн 3% річних, 694,86 грн інфляційних витрат, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2422,40 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.1 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська