Рішення

від 16.04.2024 по справі 907/160/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/160/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Приватного малого підприємства «Експрес», м. Новояворівськ Яворівського району Львівської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд-М», м. Мукачеве Закарпатської області

про стягнення 1 479 079,60 грн

За участю представників:

позивача Галайський О.В., адвокат, ордер серії ВС №1261158 від 14.02.2024;

відповідача Меренич М.І., адвокат, ордер серії АО №1123362 від 16.04.2024, Рега Є.Є., адвокат, ордер серії АО №1119606 від 13.03.2024.

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство «Експрес» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд-М» 1 084 999,90 грн боргу за поставлений товар, 140 765,46 грн інфляційних втрат, 53 674,24 грн 3% річних та 199 640,00 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем Договору поставки нафтопродуктів від 14.04.2016 № 1404/16.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/160/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк, суд, ухвалою від 01.03.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

14 березня 2024 року представник відповідача подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву б/н від 13.03.2024 у якому Товариство з обмеженою відповідальністю Агрошляхбуд-М повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, до відзиву долучено докази надіслання його копії та додатків позивачу та його представнику.

Крім того, до відзиву відповідачем додано клопотання у якому заявник просить суд розглядати справу №907/160/24 у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою від 26.03.2024 судом задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено справу до розгляду в судовому засіданні та повідомлено учасників справи, що воно відбудеться 16.04.2024 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з визначених в позовній заяві та відповіді на відзив підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечують проти задоволення позовних вимог з визначених у відзиві на позов підстав.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості за переданий за Договором поставки нафтопродуктів № 1404/16 від 14.04.2016 та відповідно до видаткових накладних №1511 від 01.12.2021, №1535 від 07.12.2021, №1536 від 08.12.2021, №1546 від 18.12.2021 товар (бітум нафтовий, емульсія бітумна), у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 1 084 999,90 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 199 640,00 грн пені, 53 674,24 грн 3% річних та 140 765,46 грн інфляційних втрат, з вимогами про стягнення яких подано даний позов до Господарського суду.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позовну заяву від 13.03.2024 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про закінчення 31.12.2016 строку дії Договору поставки нафтопродуктів № 1404/16 від 14.04.2016 відповідно до п. 9.1. даного договору.

У зв`язку з наведеним зауважує, що позивач мав підставу здійснювати поставку товару лише по 31.12.2016 включно згідно Специфікацій, які є Додатками до договору, а позивачем не надано до матеріалів позовної заяви документу у вигляді Специфікації, яка підписана сторонами та скріплена печатками, а відтак, вважає, що перелік товару, строки та умови його оплати , який поставлений після закінчення строку дії договору без належно оформленої Специфікації, укладеної в межах договору не мають юридичних наслідків для сторін.

Зауважує, що факт непідписання сторонами Специфікації до договору свідчить про недосягнення сторонами у такий спосіб умов щодо найменування, кількості та ціни такої партії товару, порядку та строків оплати , а тому у ПМП «Експрес» відсутні підстави для поставки нафтопродуктів після закінчення договору від 14.64.2016 року.

Доводить, що в спірних правовідносинах очевидним є те, що поставка товару після 31.12.2016 виходить за межі дії Договору №1404/16 від 14.04.2016 і передача товару за межами строку його дії, фактично свідчить про позадоговірну поставку, а не про невиконання умов договору поставки нафтопродуктів №1404/16 від 14.04.2016, а відтак вважає доводи позивача про стягнення пені, починаючи з 23.06.2022 року безпідставними.

Відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив від 01.04.2024 не погоджується з аргументами відповідача щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зауважує, що у видаткових накладних міститься посилання на укладений між сторонами договір №1404/16 від 14.04.2016 та навіть якщо припустити, що в даному випадку посилання на положення договору є безпідставним, оскільки, строк дії такого договору закінчився, дана обставина жодним чином не спростовує наявність обов`язку відповідача оплатити прийнятий товар.

З урахуванням наведеного зазначає про наявність в діях відповідача суперечливої поведінки, позаяк він приймавши товар від позивача та підписуючи видаткові накладні, здійснюючи часткові оплати за придбаний товар, зараз стверджує, що договір між сторонами закінчив свою дію, специфікація між сторонами не підписана, а підстав для поставки товару взагалі не було, що знову ж таки, не було до цього часу перешкодою для відповідача для отримання та використання товару позивача.

Заперечення.

Відповідачем не подано суду заперечень відповідно до правил ст. 167 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

14 квітня 2016 року між Приватним малим підприємством «Експрес», як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд-М», як Покупцем, укладено Договір поставки нафтопродуктів № 1404/16 (надалі Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві нафтопродукти (Продукція) та інші товарно-матеріальні цінності згідно специфікацій, а Покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити Продукцію в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Номенклатура, ціна, умови та строки постачання, умови та строки оплати Продукції визначаються в Специфікаціях, котрі є невід`ємними частинами цього Договору (п. 1.2. Договору).

Пунктом 9.1. Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016 року, а в частині розрахунків між сторонами до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору ним відповідно до видаткових накладних №1511 від 01.12.2021 (на суму 468 050,00 грн), №1535 від 07.12.2021 (на суму 453 600,00 грн), №1536 від 08.12.2021 (на суму 43 680,00 грн) та №1546 від 18.12.2021 (на суму 443 208,00 грн) поставлено, а відповідачем, як Покупцем, в свою чергу, прийнято зазначений в накладних товар (бітум нафтовий, емульсія бітумна) на загальну суму 1 408 538,00 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначених видаткових накладних (які підписані сторонами та скріпленеми відтисками печаток), товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів №Р1511 від 01.12.2021, №Р1535 від 07.12.2021, №Р1536 від 08.12.2021, №Р1546 від 18.12.2021 та визнається відповідачем у справі

За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов`язання з оплати вартості переданого йому за Договором на підставі видаткових накладних №1511 від 01.12.2021, №1535 від 07.12.2021, №1536 від 08.12.2021, №1546 від 18.12.2021 товару у визначений Договором строк, здійснивши часткову оплату вартості отриманого товару в розмірі 323 538,10 грн, у зв`язку з чим заборгованість відповідача становить 1 084 999,90 грн, стягнення якої разом з нарахованими за несвоєчасну її сплату пені, відсотками річних та інфляційними нарахуваннями і є предметом судового розгляду у цій справі.

13 квітня 2022 року та 25 травня 2022 року позивачем надсилалися на адресу відповідача претензії про сплату боргу, з долученими до неї Актами звірки (фіскальний чек від 13.04.2022, поштова накладна №7901909585433, описи вкладення в цінний лист від 13.04.2022, 25.05.2022), які залишені Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд-М» без відповіді та повного задоволення.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Матеріали справи свідчать, що укладений між сторонами Договір був укладений сторонами строком до 31.12.2016 без права пролонгації його умов, в тому числі автоматичної, доказів продовження сторонами строку дії Договору чи внесення змін до нього у визначеному розділом 8 Договору порядку позивачем не надано, у зв`язку з чим суд погоджується з позицією відповідача, що на здійснену в 2021 році поставку умови Договору поставки нафтопродуктів № 1404/16 від 14.04.2016 не поширюються, а саме по собі зазначення у видаткових накладних Договір як підставу поставки не може свідчити про можливість застосування до правовідносин між сторонами, які виникли у 2021 році положень Договору, який припинив свою дію у 2016 році.

Позатим, суд враховує, що згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Згідно з частинами 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Судом встановлено, що сторонами у справі відповідно до видаткових накладних №1511 від 01.12.2021, №1535 від 07.12.2021, №1536 від 08.12.2021, №1546 від 18.12.2021, товарно-транспортних накладних №Р1511 від 01.12.2021, №Р1535 від 07.12.2021, №Р1536 від 08.12.2021, №Р1546 від 18.12.2021 вчинений правочин, який за своєю суттю є договором поставки, правове регулювання якого визначено у Главі 54 ЦК України.

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач у порушення наведених норм закону взятих на себе зобов`язання щодо оплати вартості отриманого ним за видатковими накладними №1511 від 01.12.2021, №1535 від 07.12.2021, №1536 від 08.12.2021, №1546 від 18.12.2021, товарно-транспортними накладними №Р1511 від 01.12.2021, №Р1535 від 07.12.2021, №Р1536 від 08.12.2021, №Р1546 від 18.12.2021 товару в розмірі 1 408 538,00 грн в повній мірі не виконав, здійснивши лише часткову сплату вартості отриманого товару, з якої 323 538,10 грн спрямовано в рахунок погашення спірного у даній справі боргу, у зв`язку з чим на час розгляду справи в суді за ним рахується заборгованість за поставлений йому товар в загальній сумі 1 084 999,90 грн.

При цьому, факт поставки позивачем товару та прийняття його відповідачем відповідно до зазначених вище видаткових та товарно-транспортних накладних ТОВ «Агрошляхбуд-М» не заперечується, документально підтверджується підписами представника відповідача на відповідних накладних, як і підтверджується представниками відповідача в судовому засіданні факт та розмір здійснених ТОВ «Агрошляхбуд-М» оплат, які зазначені в підписаних позивачем актах звірки взаєморозрахунків за період з січня 2020 року по грудень 2021 року та з 01.01.2022 року по 06.06.2023 року.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення з позовом та вирішення даного спору становить 1 084 999,90 грн, яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Щодо вимог про стягнення пені.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В розумінні приписів ЦК України пеня як різновид неустойки є видом забезпечення виконання зобов`язання (ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 549 ЦК України), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 (12-117гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Правовий аналіз наведених вище приписів чинного законодавства свідчить про те, що можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань законодавець пов`язує саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, остання обрахована в розмірі 199 640,00 грн, за період з 23.06.2022 по 23.12.2022, виходячи з наявної в цей період заборгованості в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, виходячи з умов п. 5.3. Договору.

Даючи оцінку обгрунтуванням позивача заявлених позовних вимог про стягнення пені з посиланням на п. 5.3. Договору суд зважає, що за встановлених у справі обставин умови Договору не поширюються на спірну поставку за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати якої позивачем нараховано пеню, а доказів окремого письмового узгодження між сторонами обов`язку відповідача сплачувати неустойку суду не надано.

З урахуванням викладеного, суду не надано доказів встановлення обов`язку відповідача сплачувати пеню за порушення грошових зобов`язань за здійсненою відповідно до видаткових накладних №1511 від 01.12.2021, №1535 від 07.12.2021, №1536 від 08.12.2021, №1546 від 18.12.2021 поставкою в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, а відтак, нарахування такої пені позивачем в зазначеному розмірі за кожен день прострочення за період з 23.06.2022 по 23.12.2022 не може вважатися таким, що відповідає ст.ст. 547, 549 ЦК України, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 199 640,00 грн пені належить відмовити.

Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку, за неналежне виконання зобов`язань з оплати отриманого відповідно до видаткових накладних №1511 від 01.12.2021, №1535 від 07.12.2021, №1536 від 08.12.2021, №1546 від 18.12.2021 товару відповідачу за період з 23.06.2022 по 14.02.2024 нараховано 3% річних в розмірі 53 674,24 грн та інфляційні втрати на суму 140 765,46 грн (за період з 01.07.2022 року по 31.12.2023 року).

В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих втрат від інфляції, судом встановлено, що розмір інфляційних за означений позивачем період є більшим та становить 144 428,10 грн.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем за період з 01.07.2022 року по 31.12.2023 року втрат від інфляції в сумі 140 765,46 грн.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку відсотків річних та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу 3% річних за період з 23.06.2022 по 14.02.2024 в сумі 53 674,24 грн, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошляхбуд-М» (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Івана Франка Бічна, буд. б/н, код ЄДРПОУ 03580280) на користь Приватного малого підприємства «Експрес» (81053, м. Новояворівськ Яворівського району Львівської області, вул. С. Бандери, буд. 7, код ЄДРПОУ 30253563) 1 084 999,90 грн (один мільйон вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 90 копійок) заборгованості, 53 674,24 грн (п`ятдесят три тисячі шістсот сімдесят чотири гривні 24 копійки) 3% річних, 140 765,46 грн (сто сорок тисяч сімсот шістдесят п`ять гривень 46 копійок) втрат від інфляції та 15 353,28 грн (п`ятнадцять тисяч триста п`ятдесят три гривні 28 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 22 квітня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.