Рішення

від 22.04.2024 по справі 910/519/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2024Справа № 910/519/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Азот" (вул. Героїв Холодного Яру, будинок 72, м. Черкаси, Черкаська обл., 18028, ідентифікаційний код 00203826)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектний інститут хімічних технологій "Хімтехнологія" (03067, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 42, ідентифікаційний код 35774461)

про стягнення 1 152 025,48 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Азот» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-проектний інститут хімічних технологій «Хімтехнологія» про стягнення заборгованості за договором № 712/-413 від 03.12.2020 на виконання проектних робіт у розмірі 1 152 025,48 грн, з яких: 987 000,00 грн авансового платежу та 165 025,48 грн неустойки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 712/-413 від 03.12.2020 на виконання проектних робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.01.2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-проектний інститут хімічних технологій "Хімтехнологія" (далі - виконавець) та Приватним акціонерним товариства "Азот" (далі - замовник) було укладено договір на виконання проектних робіт №712-413 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених даним договором, виконавець зобов`язується виконати і здати, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи з проектування «Установка з виробництва плаву аміачної селітри потужністю 30 тон/годину» (надалі - роботи), в тому числі отримання висновку про вплив на довкілля, рішення про провадження планової діяльності та забезпечення супроводу комплексної експертизи проектної документації.

Зміст, вимоги та обсяг робіт за даним договором визначаються завданням на проектування «Установка з виробництва плаву аміачної селітри потужністю 30 тон/годину ПрАТ «Азот» м. Черкаси» (далі - завдання на проектування) (додаток № 1 до даного договору), яке є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Згідно з п.1.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 25.06.2021 до нього, роботи за даним договором виконуються в 2 етапи, які визначаються графіком виконання робіт з проектування «Установка з виробництва плаву аміачної селітри потужністю 30 тон/годину» в редакції від 25.06.2021 (надалі - графік виконання робіт) (додаток №2 до даного договору), який є невід`ємною частиною даного договору :

1.3.1. роботи по І етапу виконуються в строк 233 календарних дні від дати отримання від замовника авансового платежу згідно п.2.1.1. даного договору;

1.3.2. роботи по ІІ етапу виконуються в строк не більше 90 календарних днів від дати отримання письмового повідомлення від замовника про подачу проектної документації на експертизу.

Сторони у п.1.4. договору узгодили, що за результатами виконаних робіт виконавець надає замовнику:

1.4.1. проектну документацію (стадія «П») у чотирьох примірниках на паперовому носії з підписами та печатками виконавця та один примірник в електронному вигляді на електронному носії інформації в форматі pdf., а саме:

1.4.1.1. в об`ємі додатку Е ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво»;

1.4.1.2. в частині кошторисної документації, згідно з ДСТУ Б.Д. 1.1-1:2013. «Правила визначення вартості будівництва»;

1.4.1.3. в частині проекту організації будівництва (ПОБ), згідно ДБН А.3.1-5-2016 «Організація будівельного виробництва».

1.4.2. висновок про вплив на довкілля від Уповноваженого органу та Рішення про планову діяльність від органів місцевого самоврядування згідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».

В день закінчення строку виконання робіт, визначеного п.1.3 графіку виконання робіт, виконавець передає разом з супровідним листом в електронному вигляді в форматі pdf на електронну адресу burlaka@azot.ck.ua замовнику розроблену проектну документацію для ознайомлення, вивчення та погодження з замовником (п.3.6 договору).

За змістом п.3.9 договору в день закінчення строку виконання робіт, визначеного п.1.4 графіку виконання робіт, виконавець готує та передає замовнику кур`єрською поштою разом з супровідним листом результат виконаних робіт згідно з п.1.4 даного договору та акт виконаних робіт у двох оригінальних примірниках по І етапу.

Загальна вартість робіт за даним договором становить 1 890 000,00 грн, яка визначається вартістю робіт з проектування «Установка з виробництва плаву аміачної селітри потужністю 30 тон/годину» (додаток № 3 до даного договору) і сплачується замовником виконавцю трьома частинами шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний в даному договорі (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.1.1 договору авансовий платіж за І етап в розмірі 987 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 20%- 164500,00 грн. сплачується замовником виконавцю протягом 20 банківських днів від дати підписання сторонами даного договору.

Відповідно до пунктів 5.1,5.2 договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Згідно з п. 5.3. договору замовник має право відмовитись від даного договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це виконавця, у разі порушення виконавцем з його вини строку виконання робіт по І етапу графіку виконання робіт більш ніж на 14 календарних днів, при цьому виконавець протягом 5 робочих днів з дати отримання повідомлення замовника про відмову від даного договору, повертає замовнику суму авансового платежу ( п.2.1.1 договору).

Згідно з п.5.4 договору за порушення передбачених цим договором строків виконання робіт (п.1.3 договору), виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який нараховується неустойка), від загальної вартості робіт по договору за кожен прострочений день виконання робіт, але в загальній сумі не більше ніж 15% від загальної вартості договору.

За змістом п.10.3 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023, а в частині фінансових зобов`язань діє до їх повного виконання (додаткова угода №4 від 31.12.2022 до договору).

11.12.2020 ПрАТ «Азот» за платіжною інструкцією №110904 в межах визначених договором строків перерахувало відповідачу авансовий платіж за роботи в сумі 987 000,00 грн.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що у визначений договором термін виконавець мав виконати і здати роботи для замовника по І етапу в строк до 01.08.2021.

Всупереч цьому, за твердженнями позивача, в порушення пунктів 1.3,3.6,3.9 договору, незважаючи на неодноразові звернення ПрАТ «АЗОТ» від 02.08.2021 №231-007/72, від 13.12.2022 №231-007/78, від 14.09.2023 №231-007/81, станом на дату звернення з даною позовною заявою відповідач своїх зобов`язань за договором у визначені ним строки не виконало та не надало ПрАТ «Азот» проектну документацію за І етапом робіт у визначений договором спосіб ані в електронному ані в паперовому вигляді на здійснений останнім авансовий платіж, в зв`язку з чим затримка виконання ТОВ "Науково-проектний інститут хімічних технологій "Хімтехнологія" робіт за договором становить 878 календарних днів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивач 30.10.2022 надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу за №501-06/262, в якій згідно з п. 5.3 договору повідомив відповідача про відмову від даного договору в односторонньому порядку та вимагав повернути авансовий платіж за договором.

Проте, як зазначає позивач, станом на день звернення до суду із даною позовною заявою вказана претензія-вимога залишена ТОВ "Науково-проектний інститут хімічних технологій "Хімтехнологія" без відповіді, а зобов`язання по поверненню суми авансового платежу - без виконання.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідача існує зобов`язання перед позивачем щодо повернення 987 000,00 грн, авансового платежу за невиконані роботи за договором та сплати неустойки за невиконання умов договору у розмірі 165 025,48 грн за період з 02 серпня 2021 року по 02 лютого 2022 року.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або спроби її визначення.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Загальна вартість робіт за даним договором становить 1 890 000,00 грн, яка визначається вартістю робіт з проектування «Установка з виробництва плаву аміачної селітри потужністю 30 тон/годину» (додаток № 3 до даного договору) і сплачується замовником виконавцю трьома частинами шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний в даному договорі (п. 2.1 договору).

Відповідно до п.2.1.1 договору авансовий платіж за І етап в розмірі 987 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 20%- 164500,00 грн. сплачується замовником виконавцю протягом 20 банківських днів від дати підписання сторонами даного договору.

З наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції №110904 від 11.12.2020 вбачається, що позивачем перераховано відповідачу аванс в розмірі 987 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з п.1.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 25.06.2021 до нього, роботи за даним договором виконуються в 2 етапи, які визначаються графіком виконання робіт з проектування «Установка з виробництва плаву аміачної селітри потужністю 30 тон/годину» в редакції від 25.06.2021 (надалі - графік виконання робіт) (додаток №2 до даного договору), який є невід`ємною частиною даного договору :

1.3.1. роботи по І етапу виконуються в строк 233 календарних дні від дати отримання від замовника авансового платежу згідно п.2.1.1. даного договору;

1.3.2. роботи по ІІ етапу виконуються в строк не більше 90 календарних днів від дати отримання письмового повідомлення від замовника про подачу проектної документації на експертизу.

Таким чином, у визначений договором термін виконавець мав виконати і здати роботи для замовника по І етапу в строк до 01.08.2021.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-проектний інститут хімічних технологій "Хімтехнологія" своїх зобов`язань за договором у визначені ним строки не виконало та не надало ПрАТ «Азот» проектну документацію за І етапом робіт у визначений договором спосіб ані в електронному ані в паперовому вигляді на здійснений останнім авансовий платіж, в зв`язку з чим затримка виконання відповідачем робіт за договором становить 878 календарних днів.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи не містять жодних доказів використання авансу у повному обсязі шляхом виконання відповідачем робіт за договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Згідно з п. 5.3. договору замовник має право відмовитись від даного договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це виконавця, у разі порушення виконавцем з його вини строку виконання робіт по І етапу графіку виконання робіт більш ніж на 14 календарних днів, при цьому виконавець протягом 5 робочих днів з дати отримання повідомлення замовника про відмову від даного договору, повертає замовнику суму авансового платежу (п.2.1.1 договору).

Позивач 30.10.2022 надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу за №501-06/262, в якій згідно з п. 5.3 договору повідомив відповідача про відмову від даного договору в односторонньому порядку та вимагав повернути авансовий платіж за договором.

Дану претензію-вимогу надісланий відповідачу 31.10.2023, що підтверджується наявними у справі описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 31.10.2023 за № 1801001852082.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на викладене, відповідач мав виконати зобов`язання з повернення коштів у строк до 10.11.2023 включно (03.11.2023 + 5 робочих днів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу 987 000,00 грн авансу сплаченого за роботи, які фактично виконано не було.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк роботи не виконав, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочини щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняються у письмовій формі.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п.5.4 договору за порушення передбачених цим договором строків виконання робіт (п.1.3 договору), виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який нараховується неустойка), від загальної вартості робіт по договору за кожен прострочений день виконання робіт, але в загальній сумі не більше ніж 15% від загальної вартості договору.

Суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку, що вказані нарахування було здійснено арифметично вірно та у відповідності з чинним законодавством. У зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка в розмірі 165 025,48 грн.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектний інститут хімічних технологій "Хімтехнологія" (03067, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 42, ідентифікаційний код 35774461) на користь Приватного акціонерного товариства "Азот" (вул. Героїв Холодного Яру, будинок 72, м. Черкаси, Черкаська обл., 18028, ідентифікаційний код 00203826) грошові кошти у розмірі 987 000 (дев`ятсот вісімдесят сім тисяч) грн 00 коп., неустойку у розмірі 165 025 (сто шістдесят п`ять тисяч двадцять п`ять) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 17 280 (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят) грн 38 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.04.2024

Суддя І.О. Андреїшина