Рішення

від 22.04.2024 по справі 910/15006/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2024Справа № 910/15006/23

За позовомДержавного підприємства «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Техно Стиль Груп»простягнення 108 322, 50 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон» (далі також - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Стиль Груп» (далі також - відповідач, ТОВ «Техно Стиль Груп») про стягнення завданих збитків в розмірі 108 322,50 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 29.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/15006/23, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Керуючись ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою відповідача, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про повернення поштового відправлення у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 29.09.2023.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2021 між Державним підприємством «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон» (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно Стиль Груп» (як споживачем) було укладено договір № 50/2.1-21 про відшкодування витрат (далі також - договір) предметом якого є відшкодування споживачем вартості спожитих електричної енергії та води (далі - Послуги), пов`язаних з виконанням споживачем робіт: «Капітальний ремонт будівель та тенісних кортів з метою створення Національного тенісного центру та придбання обладнання на просп. Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі м. Києва на базі ДП ЦУТБ «Льодовий стадіон» (Перша та Друга черга).

Відповідно до п. 1.2. договору, споживач дотримується встановленого режиму споживання електричної енергії та води, а також своєчасно сплачує постачальнику вартість електропостачання, водопостачання та водовідведення згідно визначених тарифів енергопостачальної компанії (ТОВ «Київські енергетичні послуги») та тарифів водопостачальної організації ПАТ «Київводоканал» на основі показів лічильників.

У розділі 2 договору сторони погодили, що за послуги з постачання електричної енергії та води споживач відшкодовує постачальнику кошти, відповідно до спожитого обсягу електричної енергії та води, згідно показників лічильників, за тарифами відповідних постачальників цих послуг, та на підставі виставленого постачальником рахунку, до 25 числа місяця за спожиті послуги в місяці, що минув. Крім того, споживач сплачує 20 відсотків від наданих послуг за обслуговування мереж.

На підтвердження факту надання постачальником послуг, до 5-го числа місяця, що слідує за місяцем надання послуг, споживачем подається постачальнику на погодження та підписання акт здачі-приймання наданих послуг (п.2.2 договору).

Згідно з п. 6.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

Як стверджує позивач, протягом строку дії договору споживач спожив електричну енергію, вартість якої підлягає відшкодуванню постачальнику та отримав від постачальника супутні послуги з обслуговування електричних мереж на загальну суму 214 379, 93 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що станом на момент подання позову споживач не оплатив (не відшкодував) постачальнику використану споживачем електричну енергію (послуги з електропостачання) та супутні послуги з обслуговування електричних мереж на суму 108 322, 50 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяві обставин не спростував.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення договору № 50/2.1-21 від 01.12.2021 між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, протягом строку дії договору споживач спожив електричну енергію, вартість якої підлягає відшкодуванню постачальнику та отримав від постачальника супутні послуги з обслуговування електричних мереж на загальну суму 214 379, 93 грн, що підтверджується наступними актами наданих послуг:

- № 161 від 31.12.2021 на суму 27 573, 70 грн;

- № 2 від 31.01.2022 на суму 58 994, 04 грн;

- № 21 від 28.02.2022 на суму 42 984, 96 грн;

- № 100 від 30.11.2022 на суму 26 692, 80 грн;

- № 10 від 31.01.2023 на суму 5 061, 96 грн;

- № 21 від 28.02.2023 на суму 23 340, 31 грн;

- № 24 від 31.03.2023 на суму 19 598, 88 грн;

- № 36 від 28.04.2023 на суму 10 133, 28 грн.

Вказані вище акти підписані сторонами без зауважень, а позивач також виставив відповідні рахунки.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання зобов`язань за договором, в зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок з відшкодування позивачу вартості використаної електричної енергії (послуг з електропостачання) та супутніх послуг з обслуговування електричних мереж.

Крім того, до позову долучено підписаний сторонами Акт звірки взаємних розрахунків за період грудень 2021 - липень 2023 за договором, яким підтверджується заборгованість з відшкодування на суму 108 322, 50 грн.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З огляду на те, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження факту того, що порушення зобов`язання за договором відбулось не з його вини та те, що останнім було вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині відшкодування вартості використаної електричної енергії (послуг з електропостачання) та супутніх послуг з обслуговування електричних мереж, приймаючи до уваги, що доказів сплати вартості відповідачем у порядку передбаченому ГПК України суду не надано та заборгованість не спростована, як і не надано доказів відсутності вини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача збитків на суму 108 322, 50 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Відтак, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача збитків на суму 108 322, 50 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Стиль Груп» (03115, м. Київ, вул. Михайла Котельникова, 51; код ЄДРПОУ 41758091) на користь Державного підприємства «Центральна учбово-тренувальна база по ковзанярському спорту «Льодовий стадіон» (03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 9; код ЄДРПОУ 04539931) збитки у розмірі 108 322, 50 та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684, 00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко