Рішення

від 22.04.2024 по справі 910/1213/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2024Справа № 910/1213/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЛІМПІКС»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ»

про стягнення 9 123,54 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЛІМПІКС» про стягнення 9 123,54 грн плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів дорогами загального користування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач без відповідного дозволу здійснював перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1213/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки на подання заяв по суті спору. Також вказаною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ», встановлено останньому строк для подання пояснень по суті спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення учасників справи про розгляд справи, а також про право відповідача подати відзив на позовну заяву та право третьої особи подати пояснення щодо позову, судом на виконання приписів ГПК України направлено копію ухвали від 06.02.2024 про відкриття провадження у справі на адреси місцезнаходження учасників справи, які прокуратурою, позивачем та третьою особою було отримано.

Втім ухвала суду від 06.02.2024, яка надсилалась на адресу відповідача, була повернута органом поштового зв`язку без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази отримання учасниками справи ухвали від 06.02.2024 про відкриття провадження у справі № 910/1213/24 у їх електронних кабінетах.

Оскільки відповідач у встановлені судом строки не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Третя особа також своїм правом на подання пояснень по суті позовних вимог не скористалась.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

02.02.2021 посадовою особою Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (надалі - Управління) на підставі направлення на рейдову перевірку від 28.01.2021 № 000253 на вулиці Оноре де Бальзака у м. Києві була проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Під час перевірки був зупинений транспортний засіб VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

У товарно - транспортній накладній № 336631 від 02.02.2021 містяться відомості про автомобільного перевізника - ТОВ «Олімпікс» та замовника - ТОВ «Автогран».

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 власником транспортного засобу VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП ЛІЗИНГ».

Працівниками Управління проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 , за результатами якого складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.02.2021, Акт № 045371 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 02.02.2021 та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 02.02.2021, відповідно до яких автомобільний перевізник здійснював перевезення вантажу (маршрут: Київська область, Броварський район, с. Пухівка - м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, АЗС «МОТТО», відстань 18 км) із перевищенням вагових обмежень, встановлених п. 22.5. Правил дорожнього руху, а саме: перевищено на 9,865 т загальну масу автомобіля та на 15,020 т навантаження на здвоєну вісь.

Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.02.2021 та Акт № 045371 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 02.02.2021, якими зафіксовані вказані порушення, підписані водієм Пелипенком В.П. без зауважень.

Управлінням складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 02.02.2021 автомобіля VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 , якою встановлено такі навантаження на осі: 1) 8,460; 2) 10,385; 3) 13,425; 4) 15,595; повна маса транспортного засобу - 49,865 тон.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П33М874005820, чинного до 22.04.2021, засіб вимірювальної техніки - прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісі 030Т-AS2-PWIA, зав. № 426, виробник: ESIT ELEKTRONIC SISTEMLER IMALAT ve TICARET LTD.STI відповідає вимогам ДСТУ OIML R134-1:2010.

Враховуючи викладене, Управлінням на підставі формули, визначеної Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (надалі - Порядок № 879), нараховано плату за проїзд в розмірі 269,10 євро, про що складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 045371 від 02.02.2021, який отримано водієм ОСОБА_1 , про що свідчить розписка останнього на вказаному розрахунку.

Листом від 24.03.2021 № 20900/3.1./24-21 Управління повідомило ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» про необхідність сплатити нараховану плату.

У свою чергу, ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» повідомленням від 06.12.2023 № 705/12/23-ю поінформувало відділ державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті, що ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» є фінансовою установою, основним видом діяльності якої є фінансовий лізинг та надання в оренду транспортних засобів, та не є перевізником і не надає послуг із перевезення вантажів, відтак не може бути суб`єктом порушення, визначеного у акті перевірки. Вказало, що транспортний засіб VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 на підставі договору фінансового лізингу № 5740-SME-FL від 01.11.2019 та акту приймання-передачі від 13.11.2019 передано в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу ТОВ «Будівельна компанія «Олімпікс», та з 25.11.2021 право власності на цей транспортний засіб належить вказаному товариству.

В матеріалах справи наявний договір фінансового лізингу від 01.11.2019 № 5740-SME-FL та Акт приймання-передачі до вказаного договору від 13.11.2019, відповідно до якого ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» передало ТОВ «Будівельна компанія «Олімпікс» предмет лізингу - вантажний автомобіль VOLVO FM (версія FMX) з самоскидним кузовом KH-Kipper (новий), 2019 року виготовлення, серійний № НОМЕР_3 , а також відповідну документацію на предмет лізингу, зокрема, свідоцтво про реєстрацію (НОМЕР_2), державні номерні знаки НОМЕР_1 та поліс ОСЦПВ.

Відповідно до акту переходу у власність предмету лізингу від 25.11.2021 до договору фінансового лізингу від 01.11.2019 № 5740-SME-FL ТОВ «Будівельна компанія «Олімпікс» набуло у власність вищевказаний предмет лізингу.

Відповідно до відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) від 24.11.2023 № 31/26-3640 на запит керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва С. Дейнеки, станом на час надання цієї відповіді транспортний засіб VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 значиться зареєстрованим за ТОВ «Будівельна компанія «Олімпікс».

Таким чином, звертаючись із даним позовом до суду, прокурор вказав, що оскільки ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» не є перевізником і не надає послуг з перевезення вантажів, а відтак, не мало оформлювати жодних документів, передбачених ст.ст. 39, 48 Закону України «Про дорожній рух», та як наслідок, не може бути суб`єктом виявленого Управлінням Укртрансбезпеки порушення. Враховуючи викладене, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, має бути стягнута саме з відповідача, як перевізника, на користь державного бюджету України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Відповідно до п. 26 Порядку кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 24-2, п. 6 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, належить до джерел формування державного дорожнього фонду у складі доходів спеціального фонду Державного бюджету України.

Частиною 3 ст. 24-2 Бюджетного кодексу України визначено, що кошти державного дорожнього фонду спрямовуються на: 1) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення та інших заходів, визначених п. 1 ч. 4 ст. 3 Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України»; 2) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах (у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам); 3) виконання боргових зобов`язань за запозиченнями, отриманими державою або під державні гарантії, на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування; 4) фінансове забезпечення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм.

З огляду на викладене, доцільність застосування представницьких повноважень прокурором обумовлена актуальністю питань щодо відновлення стану та утримання автомобільних доріг загального користування в належному стані, в той час як невнесення відповідної плати може призвести до недостатності коштів для відновлення пошкоджених великоваговим транспортом автомобільних доріг та неможливості збереження й розвитку мережі автомобільних доріг загального користування, що, відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільні дороги України», має пріоритетне значення для держави.

Отже, визначена контролюючим органом плата за проїзд, що несплачена перевізником добровільно у встановлені строки, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України, а її несплата у встановлені строки суттєво порушує інтереси держави.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (у чинній станом на 02.02.2021 редакції), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Одними із основних завдань Укртрансбезпеки відповідно до п. 4 вказаного вище Положення є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно з підпунктами 15, 27 Положення про Укртрансбезпеку, вказаний орган відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, а також здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до п. 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (надалі - Порядок № 1567) (у чинній станом на 02.02.2021 редакції) органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/31/19, Державна служба України з безпеки на транспорті має повний обсяг процесуальної дієздатності щодо захисту майнових інтересів держави, відповідні повноваження передбачені ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» та підпунктами 2, 15, 27 пункту 5 Положення.

Таким чином, Укртрансбезпека та її територіальні органи мають повноваження на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний траснспорт, а несплата суб`єктами господарювання таких коштів у добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави.

Листом від 06.11.2023 № 86070/5.4.1/24-23 Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до Київської міської прокуратури з метою вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення до суду позовної заяви до відповідача про стягнення плати за проїзд транспортними засобами, вагові та габаритні параметри яких перевищують нормативні. Зокрема, зазначила, про відсутність в Укртрансбезпеки можливості здійснити сплату судового збору для подання позовних заяв щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, Дніпровська окружна прокуратура скерувала на адресу Укртрансбезпеки запит від 28.11.2023 № 50-8958ВИХ-23 щодо вжитих заходів по стягненню заборгованості.

Листом від 12.12.2023 № 12597/5.4.2/15-23 Укртрансбезпека повідомила прокуратуру, про те, що кошти нарахованої плати за проїзд транспортними засобами, вагові та габаритні параметри яких перевищують нормативні не були сплачені, а заходи щодо звернення до суду із позовом про стягнення вказаної плати не вживались.

Так, наведені факти свідчать про бездіяльність уповноваженого органу, тобто невжиття дієвих та ефективних заходів до захисту державних інтересів, а відтак, у даному випадку наявні підстави відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову прокуратурою.

Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 31.01.2024 № 50-733ВИХ-24 повідомлено Укртрансбезпеку про намір звернення до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до ТОВ «Будівельна компанія «Олімпікс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ «ОТП Лізинг», про стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів дорогами загального користування, ціна позову - 9 123,54 грн.

Щодо встановлених судом фактичних обставин справи, оцінки поданих доказів та законодавства, що підлягає застосуванню.

Суд встановив, що предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення плати за проїзд великоваговим транспортом, яка по суті є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування великоваговим транспортним засобом.

У постанові від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що категорія спорів про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, носить приватноправовий характер та має вирішуватись у порядку господарського або цивільного судочинства.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на 02.02.2021) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; великоваговий транспортний засіб - це транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з вагових параметрів якого перевищує встановлені на території України допустиму максимальну масу чи осьове навантаження; великогабаритний транспортний засіб - це транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри; рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Статтею 29 Закону України «Про дорожній рух» (тут і надалі - в редакції, чинній станом на 02.02.2021) передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (надалі - Правила № 30), відповідно до пунктів 2, 3 яких транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - Правила дорожнього руху). Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Умовами пункту 22.5. Правил дорожнього руху України визначено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Відповідно до п. 4 Правил № 30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред`являтися на вимогу уповноважених осіб (п. 25 Правил № 30).

Так, суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у водія відповідача дозволу, який би надавав право на участь у дорожньому русі транспортного засобу, вагові параметри якого перевищують нормативні, як і відсутній документ про внесення плати за проїзд такого транспортного засобу.

Пунктом 15 Порядку № 879 визначено, що контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Відповідно до п. 4 Порядку № 1567, державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, у тому числі за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пунктів 27, 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у ст. 5 Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України», справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Пунктом 30 Порядку № 879 встановлено, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою:

П = (Рзм + Рнв + Рг) х В,

де П - розмір плати за проїзд;

Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;

В - відстань перевезення, кілометрів.

Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Відповідно до п. 31-1 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру:

до 10 відсотків - у подвійному розмірі;

на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі;

більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.

У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 926/16/19.

Судом встановлено, що замовником перевезення, яке здійснювалось з перевищенням транспортним засобом нормативних вагових параметрів, виступало ТОВ «Автогран», а автомобільним перевізником було Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс», водій ОСОБА_1 .

Водночас, власником транспортного засобу, яким було допущено перевищення нормативних вагових параметрів є третя особа у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг», яке передало лізингоодержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЛІМПІКС» предмет лізингу (VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 ).

За своєю правовою природою відносини лізингу передбачають право лізингоодержувача користуватися предметом лізингу, тому зі встановлених судом обставин справи доведеним є факт перебування станом на 02.02.2021 транспортного засобу VOLVO FMX, д.р.н. НОМЕР_1 , яким було допущено перевищення нормативних вагових параметрів, у правомірному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЛІМПІКС».

При цьому, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту перевищення вищевказаним транспортним засобом нормативних вагових параметрів, яке зафіксовано актом № 045371 від 02.02.2021. Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що водій перевізника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЛІМПІКС») був ознайомлений із допущеними порушеннями та розміром плати, яка підлягає сплаті за проїзд великоваговим транспортом.

Відповідно до п. 27 Порядку № 879 плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно, суд визнає обґрунтованим нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в розмірі 269,10 євро та стягнення 9 123,54 грн, що на день проведення розрахунку - 02.02.2021 відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України (33,9039 грн), є еквівалентом до іноземної валюти.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1, ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством.

Отже, дії відповідача щодо перевезення вантажів з порушенням допустимих вагових параметрів мають всі складові цивільного правопорушення, оскільки в порушення вище наведених вимог законодавства таке перевезення здійснювалося без отримання відповідного дозволу, в той час як недотримання вагових параметрів транспортного засобу призводить до руйнування доріг.

Як вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 926/16/19, визначення розміру заподіяних збитків відповідно до способу, передбаченого підзаконним нормативно-правовим актом, не суперечить чинному законодавству. Зміст і призначення закріпленої у Порядку № 879 плати за проїзд великоваговим транспортним засобом полягає насамперед у відшкодуванні матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Положення цього нормативного акта, оприлюдненого в установленому законом порядку, у повній мірі визначають механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.

Підсумовуючи вищевикладене, при проведенні габаритно-вагового контролю, складанні відповідної довідки, акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових та габаритних параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд, посадові особи Управління Укртрансбезпеки діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням його вимог.

В той же час, відповідачем не здійснено плату за проїзд великовагового транспортного засобу у розрахованому розмірі 269,10 євро, що станом на 02.02.2021 еквівалентно 9 123,54 грн, викладених у позові обставин не спростовано.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги прокуратури є обґрунтованими, а тому з відповідача підлягає стягненню плата за проїзд автомобільними дорогами транспортним засобом, вагові параметри якого перевищують нормативні у заявленому в позові розмірі.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 26 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до Державного бюджету.

Відтак, кошти вказаної плати у розмірі 9 123,54 грн підлягають стягненню з відповідача саме в дохід Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЛІМПІКС» (вул. Банкова, 2, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 39288133) в дохід Державного бюджету України (номер рахунку UA178999980313141216000026011, одержувач: ГУК у м. Києві/Шевченк.р-н/22160100, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код бюджетної класифікації: 22160100 «Плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні») 9 123,54 грн плати за проїзд автомобільними дорогами транспортним засобом, вагові параметри якого перевищили нормативні.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ОЛІМПІКС» (вул. Банкова, 2, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 39288133) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 02910019) 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.04.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко