Рішення

від 22.04.2024 по справі 910/18831/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2024Справа № 910/18831/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім"

вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 236, м. Одеса, Одеська обл., 65014

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АБРАЗИВИ"

шосе Харківське, 201/203, м. Київ, 02121

про стягнення 303 070,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АБРАЗИВИ" (далі-відповідач) про стягнення 303 070,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором транспортного експедирування №30/10-13 від 30.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/18831/23 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

06.02.2024 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до розміру суми основного боргу, оскільки суми зазначених нарахувань є надмірно великою порівняно з розміром боргу, з урахуванням тієї обставини, що стягнення відбувається у період дії воєнного стану, що введений 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі укладеного між ТОВ „Клевер Тім" (Експедитор) та ТОВ „Українські Абразиви" (Клієнт) Договору №30/10-13 транспортного експедирування від 30.10.2013 р. (далі по тексту Договір), ТОВ „Клевер Тім зобов`язалося за винагороду та за рахунок ТОВ «Українські Абразиви» виконати або організувати виконання транспортно-експедиторських послуг пов`язаних з організацією і виконанням перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуги, необхідних для доставки вантажів (п.п. 1.1. Договору).

В свою чергу, ТОВ „Українські Абразиви", взяло на себе зобов`язань оплатити послуги Експедитора, а також відшкодувати витрати, штрафи інші платежі понесені Експедитором в інтересах Клієнта з метою виконання такого Договору, на умовах 100 % передоплати, на підставі виставленого ТОВ «Клевер Тім» рахунку (п.п. 3.1. та п.п. 2.4.15. Договору).

Відповідно до п.п. 2.1.4. Договору, Експедитор має право отримувати від Клієнта довіреність, заявку на надання транспортно-експедиторських послуг, документів та іншу інформацію, необхідну для виконання своїх обов`язків по Договору.

Згідно з п.п. 2.4.2. Договору, Клієнт зобов`язаний надати Експедитору заявку на надання транспортно-експедиторських послуг не пізніше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до заявленої дати готовності вантажу до відвантаженню/ прийому.

Відповідно до п.п. 3.2. Договору, вартість послуг Експедитора узгоджується Сторонами в Додатках, які є невід`ємною частиною Договору. Розмір додаткових витрат, інших платежів, які необхідно зробити Експедитору для виконання своїх обов`язків по Договору в інтересах Клієнта, узгоджуються Сторонами в Додатках до Договору або шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними та електронними повідомленнями.

Відповідно до п.п. 3.3. Договору, Клієнт оплачує рахунок Експедитора за морське перевезення (фрахт) вантажу до завершення Експедитором внутрішньопортового експедирування та митного оформлення вантажу в порту призначення.

Відповідно до п.п. 2.4.15. Договору, Клієнт зобов`язаний оплатити послуги Експедитора, а також відшкодувати витрати, штрафи та інші платежі, понесені Експедитором в інтересах Клієнта.

Відповідно до п.п. 4.1.1. Договору, Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором.

Так, 07 грудня 2021 року між ТОВ «Клевер Тім» та ТОВ „Українські Абразиви" узгоджено вартість транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезення імпортного вантажу ТОВ „Українські Абразиви" в 1x40 HQ контейнері № OOLU8822979 по маршруту п. Шанхай (Китай) - м. Київ (Україна) (коносамент № CSUAODS1L021, CMR № 2984), шляхом обміну електронними повідомлення, що є додатком та невід ємною частиною даного Договору (п.п. 3.2. Договору), на загальну суму 5 080 доларів США.

15 лютого 2022 року ТОВ „Клевер-Тім" виконано свої зобов`язанні організовано доставку вищезазначеного вантажу ТОВ „Українські Абразиви" у місце призначення, про що свідчать коносамент № CSUAODS1L021, CMR № 2984 з відмітками ТОВ „Українські Абразиви" про отримання вантажу 15.02.2022 р. і Акт надання послуг № 13609 від 15.02.2022 р.

22 лютого 2022 року ТОВ „Клевер-Тім" виставлено та направлено засобами електронного документообігу, програмою «М.E.DOC», (квитанція про отримання рахунку) ТОВ „Українські Абразиви" рахунок № 13609 від 10.02.2022 р. на оплату за міжнародне морське перевезення вантажу ТОВ „Українські Абразиви" за межами державного кордону України, ТЕО на території України та автоперевезення по території України на загальну суму у розмірі 129 544,94 грн., який ТОВ „Українські Абразиви" згідно до п.п. 3.1. Договору повинно було сплатити до 22.02.2022 р. (включно)

Проте, станом на 23.02.2022 р. (на наступний день з моменту виставлення рахунку згідно п.п. 3.1. Договору) на розрахунковий рахунок Позивача оплата по рахунку №13609 від 10.02.2022 р. від ТОВ „Українські Абразиви" так і не надходила.

Як вказує позивач, 21.03.2022 р. ТОВ „Українські Абразиви" було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Клевер Тім» суму у розмірі 40 000,00 грн. із помилковим зазначенням у призначенні платежу рахунку № 13489 від 25.01.2022 замість №13609 від 10.02.2022 (виписка по рахункам за період від 01.01.2022 р. по 28.11.2023 р.), чим було частково сплачено рахунок № 13609 від 10.02.2022 та сума непогашеної заборгованості по даному рахунку склала 89 544,94 грн.

01.04.2022 р. ТОВ „Українські Абразиви" було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Клевер Тім» суму у розмірі 40 000,0 грн. із помилковим зазначенням у призначенні платежу рахунку № 13489 від 25.01.2022 замість №13609 від 10.02.2022 (виписка рахункам за період від 01.01.2022 р. по 28.11.2023 р.), чим було частко в сплачено рахунок № 13609 від 10.02.2022 та сума непогашеної заборгованості по даному рахунку склала 49 544,94 грн.

02.05.2022 р. ТОВ „Українські Абразиви" було перераховано розрахунковий рахунок ТОВ «Клевер Тім» суму у розмірі 15 000,00 грн. із правильним зазначенням у призначенні платежу рахунку № 13489 від 25.01.2022, чим також частково сплачено рахунок №13609 від 10.02.2022 та сума непогашеної заборгованості по даному рахунку склала 34 544,94 грн.

Внаслідок укладення Договору №30/10-13 транспортного експедирування від 30.10.2013 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору 15 лютого 2022 року ТОВ „Клевер-Тім" виконало свої зобов`язання із доставку вантажу ТОВ „Українські Абразиви" у місце призначення, про що свідчать коносамент № CSUAODS1L021, CMR № 2984 з відмітками ТОВ „Українські Абразиви" про отримання вантажу 15.02.2022 р. і Акт надання послуг № 13609 від 15.02.2022 р., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками та скріплений мокрими печатками без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АБРАЗИВИ" за Договором від 30.10.2013 року становить 34 544,94 грн.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд зазначає, що вони не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" в розмірі 34 544,94 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 34 544,94 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 1% штрафу за загальний період прострочки з 23.02.2022 по 24.11.2023 у розмірі 254 751,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13 774,01 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 13774,01 грн., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст. 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд приходить до висновку, що позивачем здійснено нарахування штрафу в порушення ч. 6 ст. 232 ГК України, більше аніж за шість місяців, оскільки, положеннями Договору не передбачено, що санкції можуть нараховуватись протягом більшого строку, аніж, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України. Натомість, умовами Договору, зокрема, п. 3.5. лише передбачено можливість нарахування санкцій за кожен день такого прострочення.

Таким чином, здійснивши нарахування неустойки в межах шестимісячного строку до 03.11.2023 суд встановив, що загалом сума штрафу, що підлягає стягненню із відповідача становить 118 375,99 грн. Відтак, вимоги позивача щодо стягнення штрафу у розмірі 254 751,26 грн. підлягають частковому задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти вимог позивача та зазначає, що суми нарахованих позивачем штрафних санкцій є надмірно великими порівняно з розміром боргу з урахуванням тієї обставини, що стягнення відбувається в період дії воєнного стану, що введений 24.02.2022 указом президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", та посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Відповідач також звертає увагу суду на те, що з початку військової агресії Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АБРАЗИВИ" зазнало різкого зниження об`єму платоспроможності. Відповідач не мав можливості виконувати грошові зобов`язання належним чином.

Відносно доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, спричинених воєнними діями на території України, суд зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Аналогічне визначення форс-мажорних обставин міститься у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (далі - Регламент). Форс-мажорними можуть бути визнані ті обставини, які не зазначені у вищенаведеному переліку, проте, відповідають критеріям форс-мажорних згідно з положеннями пункту 6.9 цього Регламенту, не суперечать законодавству України і узгоджені сторонами у договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.

Пунктом 6.9 Регламенту передбачено, що надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов`язання або до настання відповідного обов`язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладені висновки про те, що:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства та висновків Верховного Суду, відповідачем не доведений вплив форс-мажорних обставин на виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків.

Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 34 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В порушення ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не подано акту приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт (наданих послуг), платіжних документів про оплату таких послуг.

Положення ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачають надання детального опису саме наданих (виконаних) адвокатом послуг (робіт).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд звертає увагу позивача, що до матеріалів справи надано лише договір про надання правової допомоги від 01.02.2018, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Соколовської Антоніни Володимирівни.

Пунктом 4.4 укладеного Договору сторонами визначено, що за надання правової допомоги, відповідно до даного Договору, клієнт авансово сплачує Адвокату гонорар у розмірі, встановленому відповідно до домовленості Сторін у додатку, додатковій угоді до цього Договору.

Пунктом 4.11 визначено, що за фактом надання послуг або протягом десяти календарних днів наступних за місяцем в якому надавались послуги, Адвокат направляє Клієнту Акт прийому передачі наданих послуг.

Судом встановлено, що в обґрунтування розміру заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 01.02.2018, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Соколовської Антоніни Володимирівни. Будь яких інших доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 грн. позивачем до матеріалів справи не долучено.

Враховуючи вище викладене, та те, що відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договору на правову допомогу, детального опису виконаних робіт, платіжних доручень, квитанцій, актів приймання-передачі наданих послуг, розрахунку вартості наданих послуг тощо), вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю та не обґрунтованістю зазначених витрат.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем реальних витрат у розмірі 34 000,00 грн., як вартості адвокатських витрат, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача адвокатських витрат.

Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, з огляду на викладене вище та встановлені в ході розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Разом з тим, суд відзначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд відзначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, суд зауважує, що за приписами п.2 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п.п.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.202 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2684,00 грн.

У позовній заяві позивачем заявлено 1 вимогу майнового характеру про стягнення 303070,21 грн., а відтак за подання даної позовної заяви підлягає сплаті судовий збір у розмірі 4546,05 грн.

Проте, з доданого до позовної заяви платіжного доручення №9119 від 29.11.2023 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 3636,85 грн, тобто у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством.

Отже позивач має доплатити судовий збір за розгляд даної справи у розмірі 909,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ АБРАЗИВИ" (шосе Харківське, 201/203, м. Київ, 02121, ідентифікаційний код 37258458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 236, м. Одеса, Одеська обл., 65014, ідентифікаційний код 38296824) заборгованість у розмірі 34 544,94 грн., 3% річних у розмірі 13 774,01 грн, штраф у розмірі 118 375,99 грн. та судовий збір у розмірі 2500,42 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 236, м. Одеса, Одеська обл., 65014, ідентифікаційний код 38296824) в дохід Державного бюджету України 909,20 грн судового збору.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов