Рішення

від 22.04.2024 по справі 911/52/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2024Справа № 911/52/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

"КРАСНОПІЛЬСЬКЕ"

(09021, с. Красноліси, Сквирський район, Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСТЕКС"

(04073, м. Київ, провулок Куренівський, буд. 12)

про стягнення 355 223,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Красноліське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Частекс" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 355 223,77 грн, з яких: 157 176,00 грн авансу та збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 198 047,77 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.01.2024 вирішено передати справу №911/52/24 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

24.01.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №911/52/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Красноліське" залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

12.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 05.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №911/52/24, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.02.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана відповідачем. Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження було повернуто до суду з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Відповідач не скористався наданим їм законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

30.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАСТЕКС» (код ЄДРПОУ 42304029) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛІСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 04529482) було укладено договір поставки дизельного палива № ЧС-0004551 (надалі - Договір), предметом якого є поставка товару.

Згідно з умовами вказаного договору ТОВ «ЧАСТЕКС» (надалі - Постачальник) зобов`язується передати у встановлені Договором строки дизельне паливо (в подальшому - Товар) у власність СТОВ «КРАСНОЛІСЬКЕ» (надалі - Покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець прийняти Товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених Договором.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що невід`ємними частинами Договору є додатки (специфікації), в яких обумовлюється ціна, кількість, асортимент, строк/термін поставки Товару, місце та умови поставки Товару.

Відповідно до пункту 2.1. Договору, кількість Товару, що поставляється за цим Договором, визначається Сторонами в додатках (специфікаціях) до даного Договору.

Згідно з п. 5 Специфікації № 1 до Договору поставки дизельного палива № ЧС-0004551 від 30.11.2021 СТОВ «КРАСНОЛІСЬКЕ» мало здійснити попередню оплату 100 % вартості товару. Тому, на виконання умов договору та згідно виставленим ТОВ «ЧАСТЕКС» Рахунком-фактурою № ЧС-0004551 від 30.11.2021, 30.11.2021 СТОВ «КРАСНОЛІСЬКЕ» було перераховано 157 176,00 грн. на рахунок ТОВ «ЧАСТЕКС», що підтверджується платіжною інструкцією № 172 від 30.11.2021, тобто здійснено оплату в повному обсязі.

Таким чином, СТОВ «КРАСНОЛІСЬКЕ» виконало умови вказаного Договору щодо повної оплати вартості Товару.

ТОВ «ЧАСТЕКС» прийняло на себе зобов`язання за Договором, а саме зобов`язання щодо поставки продукції, зазначеної в Специфікації № 1 до Договору про поставку № ЧС-0004551 від 30.11.2021.

Згідно п.4 та п.5 Специфікації №1 до Договору поставки дизельного палива № ЧС-0004551 від 30.11.2021, Постачальник зобов`язався поставити продукцію (дизельне паливо Мозирь Є-5 (літо) Покупцю своїми силами та за свій рахунок до 03.12.2021 в повному об`ємі.

Як вказує позивач, Постачальник свої зобов`язання щодо поставки продукції, передбаченої Специфікацією № 1 до Договору про поставку № ЧС-0004551 від 30.11.2021, не виконав у повному обсязі, чим порушив умови Договору.

Пунктом 8.13. Договору передбачено, що у випадку не здійснення поставки Товару протягом 7 (семи) робочих днів від дати поставки зазначеної в Додатках та/або письмових інструкціях Покупця направлених на електронну адресу Постачальника, Покупець має право відмовитися від прийняття такого Товару, повідомивши про це Постачальника. Повідомлення про відмову від прийняття Товару може бути надано Покупцем за допомогою засобів факсимільного зв`язку чи електронною поштою чи в будь-який інший зручний для Покупця спосіб. У випадку відмови Покупця від прийняття такого Товару, Покупець не несе зобов`язання по оплаті Товару, а Постачальник зобов`язаний протягом 2-х банківських днів з дати надання Покупцем вимоги повернути останньому всі авансові платежі сплачені Покупцем за непоставлений Товар з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за користування грошовими коштами Покупця, розрахованих починаючи з дати отримання грошових коштів постачальником до дати їх повернення - зарахування на розрахунковий рахунок покупця.

30.11.2023 на адресу відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю "Частекс» направлено Претензію за поштовим номером 0900102040172 від 30.11.2023 з вимогою до ТОВ «Частекс» виконати свої зобов`язання за фактично укладеним Договором поставки дизельного палива № ЧС-0004551 від 30.11.2021 або повернути сплачені за товар кошти в сумі 157 176,00 грн. Вказана претензія залишена без реагування.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що Постачальник, порушуючи умови Договору, не поставив товар та не повернув суму попередньої оплати, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 157 176,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з повернення попередньої оплати у сумі стягнення 157 176,00 грн. відповідачем не виконано.

Доказів поставки товару (підписаного акту прийому передачі), або відмови позивача від прийняття обладнання або повернення суми попередньої оплати матеріали справи не містять. вказане відповідачем не заперечується.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки, відповідачем не було передано оплачений товар.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 13 травня 2019 року по справі №910/15009/17 оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч.2 ст.693 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок поставити його. Проте, відповідач не здійснив поставку товару в повному обсязі.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі стягнення 157 176,00 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення 198 047,77 грн. упущеної вигоди, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду, позивач вказує, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Красноліське» на ринку з 2000 року і є виробником сільськогосподарської продукції, зокрема пшениці, кукурудзи, сої та соняшнику. Для забезпечення безперебійної роботи господарства потрібні паливно-мастильні матеріали. Тому, позивач, готуючись до посівної кампанії 2022 року, заключило Договір з відповідачем. У Специфікації № 1 до даного Договору було зазначено, що дизельне паливо Морозь Є-5 (літо) в кількості 6000 л на загальну суму 157 176,00 грн. має надійти в товариство 03.12.2021 в повному об`ємі.

Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі. Натомість відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення 198 047,77 грн. упущеної вигоди, позивач вказує, що 24.02.2022 з початком повномаштабного вторгнення РФ на територію України та введенням воєнного стану, економіка країни похитнулася, відповідно ціни на дизельне паливо піднялися удвічі. Тож на посівну кампанію 2022 року позивач змушений був купувати дизельне пальне у іншого постачальника дорожче, а саме: 13.05.2022 позивачем було перераховано 207 905,28 грн. за 3300 л дизельного палива ТОВ «Альянс Ойл Україна» по ціні 63,00 грн за 1 л. та 30.06.2022 - 147 318,49 грн за 2619 л по ціні 56,25 грн за 1 л дизельного палива.

Отже, за ту ж кількість нестриманого дизельного палива від ТОВ «Частекс» позивач змушений був переплатити 198 047,77 грн., цим самим збільшуючи витрати у зв`язку із відновленням свого порушеного права.

Згідно із ч.1 ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (ч.1 ст. 225 ГК України).

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обов`язковими умовами покладення відповідності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв`язку між діями особи та збитками, які складають об`єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок неправомірних дій наступає об`єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов`язань.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов`язань - причиною. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (виключає його відповідальність).

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Відповідно до частин 2, 3 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (частина 1 статті 42 ГК України).

Судом встановлено, що позивач за договором зобов`язався поставити і передати у власність продукцію.

Згідно до п. 4.2 Договору поставки, Постачальник поставляє Товар партіями в терміни, зазначені в додатках (специфікаціях) до даного Договору.

Відповідно до п.7.1 договору поставки термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2021 року.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України визначає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться..

Обґрунтовуючи розмір збитків у виді упущеної вигоди позивач посилається на ту обставину, що він змушений був купувати дизельне пальне у іншого постачальника дорожче, а саме: 13.05.2022 позивачем було перераховано 207 905,28 грн. за 3300 л дизельного палива ТОВ «Альянс Ойл Україна» по ціні 63,00 грн за 1 л. та 30.06.2022 - 147 318,49 грн за 2619 л по ціні 56,25 грн за 1 л дизельного палива.

Таким чином, оскільки вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку різниці цін на дизельне паливо, такі розрахунки є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами.

Суд зазначає, що поставка дизельного палива за спірним договором, відповідно до його умов та Специфікації повинна була здійсненна 03.12.2021, термін дії Договору до 31.12.2021, в той час як закупівля дизельного палива у іншого постачальника була здійснена позивачем у 2022 році.

З урахуванням наведеного, вимога позивача про відшкодування йому збитків у вигляді упущеної вигоди у зв`язку із невиконанням Договору відповідачем, задоволенню не підлягає.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

З огляду на вказані вище приписи законодавства та встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем умов договору, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою у розмірі 8 000, 00 грн.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

03.11.2023 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" та Адвокатом Сікорською Ольгою Миколаївною укладено договір №71/2023 про надання правової допомоги, предметом якого є здійснення Адвокатом представництва прав, свобод і законних інтересів Клієнта у статусі позивача під час розгляду Господарським судом Київської області справи за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Красноліське» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСТЕКС» в межах повноважень і прав, визначених цим Договором; надання Клієнту (в особі директора) усно правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, що пов`язані із розглядом Господарським судом Київської області справи за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Красноліське» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСТЕКС» (у випадку необхідності за зверненням Клієнта); підготовка, складання адвокатських запитів, письмових заяв, клопотань, пояснень, відзивів, заперечень тощо, які, на думку Адвоката, будуть доцільними для ефективного представництва інтересів Клієнта, реалізації прав останнього у справі до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАСТЕКС».

Позивачем також додано до матеріалів справи акт про надання правової допомоги від 28.12.2023 до договору №71/2023 про надання правової допомоги від 03.11.2023, в якому наведено детальний опис наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, у зв`язку з необхідністю підготовки та складання позовної заяви. Загальна вартість послуг за цим актом складає 8 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 22.01.2024 позивачем здійснено оплату послуг адвоката у розмірі 8 000, 00 грн згідно акту про надання правової допомоги від 28.12.2023 до договору №71/2023 про надання правової допомоги від 03.11.2023, що підтверджується платіжним дорученням № 15 на суму 8 000, 00 грн.

Таким чином, перевіривши подані позивачем докази, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 8 000, 00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАСТЕКС" ((04073, м. Київ, провулок Куренівський, буд. 12, ідентифікаційний код 42304029) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОПІЛЬСЬКЕ" (09021, с. Красноліси, Сквирський район, Київська область, ідентифікаційний код 04529482) заборгованість у розмірі 157 176,00 грн., витрат на правову допомогу у розмір 8 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2357,64 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов