Рішення

від 09.04.2024 по справі 914/3169/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2024 Справа № 914/3169/23

За позовною заявою: Трускавецької міської ради, м.Трускавець, Львівська область

до відповідача: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз, м.Львів

про розірвання договору оренди землі №469 від 09.08.2018 та зобов`язання повернути земельну ділянку (кадастровий номер 4611500000:01:011:0042)

Суддя У.І. Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від позивача: В.В. Григоришин представник

Від відповідача: В.Б.Куцик представник

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023, справу №914/3169/23 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 30.10.2023 позовну заяву залишено без руху.

03.11.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 07.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.11.2023.

У судовому засіданні від 28.11.2023 оголошено перерву до 14.12.2023.

Ухвалою від 14.12.2023 підготовче засідання відкладено на 09.01.2024.

Ухвалою від 09.01.2024 продовжено строк розгляду підготовчого провадження у справі та підготовче засідання на відкладено на 25.01.2024.

У судових засіданнях від 25.01.2024 та від 05.02.2024 оголошено перерву.

Ухвалою від 22.02.2024 відкладено підготовче судове засідання на 12.03.2024.

У судовому засіданні від 12.03.2024 оголошено перерву до 21.03.2024.

Ухвалою від 21.03.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2024.

У судовому засіданні від 02.04.2024 оголошено перерву до 09.04.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 09.04.2024 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

Представник відповідача в судовому засіданні від 09.04.2024 проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди землі від 09.08.2018, відповідно до п.п. 1, 2, 3, 5 якого орендодавець надає, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (будівництво та обслуговування санаторію «Арніка»), категорія земель землі оздоровчого призначення, яка знаходиться: м. Трускавець, вул. Біласа, 12А, кадастровий номер земельної ділянки 4611500000:01:011:0042, площею 0,7009 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5975032, 32 грн.

Відповідно до п. 8 договір укладено строком до 11.07.2028.

Згідно з актом передачі-приймання земельної ділянки від 09.08.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 18/04.01-274/1 від 01.06.2023, за змістом якого просив надати згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:01:011:0042 площею 0,7009 га на дві земельні ділянки площами 0,1150 га та 0,5859 га згідно схеми.

Як зазначив позивач підставою для поділу є те, що вищезазначена орендована земельна ділянка межує з будівлею (пам`яткою архітектури місцевого значення) по провулку Тихому, 1 на відстані до одного метру, в зв`язку з чим має ряд обмежень щодо використання її для містобудівних потреб. Також міська рада планує провести реставрацію будівлі - пам`ятки архітектури місцевого значення за адресом - провулок Тихий, 1 у м. Трускавці, відкрити Україно- Європейський дім та створити біля будівлі сквер з відповідними елементами благоустрою.

Згода на поділ земельної ділянки за кадастровим номером 4611500000:01:011:0042 площею 0,7009 га до Трускавецької міської ради від ПАТ «Львівгаз» не надходила і відповідь на лист від відповідача не надходила.

21.08.2023 начальником відділу контролю за станом благоустрою Трускавецької міської ради В.О. Мушинською було проведено обстеження земельної ділянки, що знаходиться на орендованій ПАТ «Львівгаз» земельній ділянці по вул. Біласа, 12 у м. Трускавець, на факт дотримання правил благоустрою м. Трускавця санаторієм «Арніка». За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання правил благоустрою санаторієм «Арніка» від 21.08.2023, у якому зафіксовано, що на орендованій земельній ділянці знаходяться будівельні матеріали та огорожа будівельного майданчику, де проводиться будівництво житлового будинку, а також зафіксовано порушення пункту 3.7. Розділу III правил благоустрою м. Трускавця.

Директору санаторію «Арніка» M.JI. Мацько видано припис № 0198 від 21.08.2023, яким зобов`язано до 28.08.2023 виконати роботи по прибиранню будівельних матеріалів та демонтаж огорожі на орендованій території.

За твердженням позивача вказаний припис станом на 28.08.2023 не виконано.

Відділом контролю за станом благоустрою Трускавецької міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення від 30.08.2023 серія ВК № 0037 відносно директора санаторію «Арніка» ОСОБА_1 про те, що 30.08.2023 о 11 год 21 хв встановлено факт розміщення будівельних матеріалів на прибудинковій території біля санаторію «Арніка» на орендованій ПАТ «Львівгаз» земельній ділянці, які не пов`язані з роботами по благоустрою та не виконано припис № 0198 від 21.08.2023, а саме - не прибрано будівельні матеріали та не демонтовано огорожу будівельного майданчику, чим ОСОБА_1 порушено пункт 3.7. Розділу III та підпункт 1 пункту 31.1. Розділу XXXI Правил благоустрою м. Трускавця, за що передбачена відповідальність за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850. 00 грн.

На виконання розпорядження міського голови м. Трускавця від 22.09.2023 № 306-р проведено комісійне обстеження спірної земельної ділянки для встановлення факту порушення використання земельної ділянки АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» у відповідності до умов договору оренди землі № 468 від 09.08.2018. За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки від 22.09.2023 № 1 з додатками, який було направлено Голові правління АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» листом від 10.10.2023 № 18/04.01-1266/1. Як встановлено комісією частина земельної ділянки використовується відповідачем не за цільовим призначенням, погодження Трускавецької міської ради на передачу частини земельної ділянки з кадастровим номером 4611500000:01:011:0042 в сервітутне користування відсутні.

Позивач звернув увагу, що відповідач на орендованій земельній ділянці будівельні роботи не проводив, дозволу на проведення будівельних робіт та робіт по реконструкції не отримував.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що є правові підстави для розірвання договору оренди землі від 09.08.2018 за № 488. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про: розірвання договору оренди земельної ділянки, припинення право користування, зобов`язання повернути на користь територіальної громади міста Трускавця Львівської області в особі Трускавецької міської ради за актом прийому-передачі земельну ділянку площею 0,7009 га (кадастровий номер 4611500000:01:011:0042), яка розташована в АДРЕСА_1 .

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що помилковим є твердження позивача про неправомірне використання земельної ділянки через розміщення на території будівельних матеріалів, оскільки до моменту початку будівельних робіт закупівля матеріалів та їх складування не вимагають дозволу за жодним нормативним актом і здійснюється на розсуд підприємства.

Покликання позивача на те, що санаторій не звертався про надання дозволу на здійснення будівельних робіт чи реконструкцію не заслуговує на увагу, тому що здійснення юридичною особою своєї господарської діяльності здійснюється самостійно та не потребує погоджень. До моменту початку будівельних робіт закупівля матеріалів та їх складування не вимагають дозволу за жодним нормативним актом і здійснюється на розсуд підприємства. Тимчасове зберігання будівельних матеріалів не змінює режим використання землі із призначенням будівництво та обслуговування будівель оскільки це не передбачає жоден нормативний акт.

Щодо наслідків незаконно встановленої, на думку позивача, огорожі відповідач вважає, що належним способом захисту у випадку підтвердження самовільного встановлення огорожі є позов про демонтаж (якщо конструкція тимчасова) або знос чи перебудова (якщо конструкція капітальна) і аж ніяк не розірвання договору на користування земельною ділянкою.

Щодо зобов`язання АТ «Львівгаз» повернути на користь територіальної громади міста Трускавця Львівської області в особі Трускавецької міської ради за актом прийому-передачі спірну земельну ділянку відповідач зазначив таке.

Договір оренди земельної ділянки від 09.08.2018 №468 кадастровий номер 4611500000:011:0042, площею 0,7009 га, укладений між Трускавецькою міською радою та АТ «Львівгаз», укладений для будівництва та обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (будівництво та обслуговування санаторію «Арніка»). Відповідно до проекту відведення, (поданого до суду позивачем) на вказаній ділянці знаходиться комплекс споруд об`єктів нерухомості санаторію «Арніка», належних на праві власності АТ «Львівгаз».

На думку відповідача неможливо повернути земельну ділянки надану для обслуговування об`єкту нерухомості оскільки така нерозривно пов`язана з самою нерухомістю, право власності на яку не оскаржується. У випадку розірвання договору оренди землі призведе до правової неврегульованості та обмеження у користуванні нерухомим майном АТ «Львівгаз». Крім цього, у відповідача виникне право на укладення договору оренди в тих же межах. Відтак задоволення даної позовної вимоги не відновить порушеного права, а натомість створить порушення Земельного кодексу України - використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просить розірвати договір оренди земельної ділянки, припинити право користування, зобов`язати повернути на користь територіальної громади міста Трускавця Львівської області в особі Трускавецької міської ради за актом прийому-передачі земельну ділянку площею 0,7009 га (кадастровий номер 4611500000:01:011:0042), яка розташована в м. Трускавці Львівської області, по вул. Біласа, 12А.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір оренди землі від 09.08.2018, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 5 договору оренди землі від 09.08.2018, орендодавець надає, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (будівництво та обслуговування санаторію «Арніка»), категорія земель землі оздоровчого призначення, яка знаходиться: м. Трускавець, вул. Біласа, 12А, кадастровий номер земельної ділянки 4611500000:01:011:0042, площею 0,7009 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5975032, 32 грн.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині.

Статтею 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Спір виник у зв`язку із тим, що позивач вважає, що відповідач частину земельної ділянки орієнтовною площею 0,1150 га використовує не за цільовим призначенням, а саме - орендована земельна ділянка відділена огорожею та на ній складуються будівельні матеріали власником сусідньої земельної ділянки, на якій ведуться роботи з будівництва готелю курортного типу.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання повернути на користь територіальної громади міста Трускавця Львівської області за актом прийому-передачі земельну ділянку суд зазначає таке.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

У справі, що розглядається, позивач просить зобов`язати до виконання зобов`язань за договором.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд Львівської області вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не передбачено такого матеріально-правового способу захисту права, як зобов`язання повернути за актом прийому-передачі земельну ділянку. Такий спосіб не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

При цьому, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, саме шляхом застосування способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, може вирішуватися питання про відновлення порушеного права.

Виходячи із наведеного, в Господарського суду Львівської області відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цьому спорі через невідповідність обраного позивачем способу захисту приписам статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України.

Стосовно вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки та припинення права користування суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1, 2 ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі оздоровчого призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки оздоровчого призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 47-49 цього Кодексу.

Власники або користувачі земельних ділянок оздоровчого призначення мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених ст. 48 ЗК України для такого виду використання.

Так, ч. 3 ст. 48 ЗК України передбачено, що будівництво об`єктів житлового, громадського призначення та інших об`єктів, інша господарська діяльність на землях оздоровчого призначення здійснюються виключно за умови дотримання режимів округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, якщо така діяльність сумісна з охороною природних лікувальних ресурсів і відпочинком населення.

Зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням, види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель, а також передбачають можливість зміни цільового призначення земельних ділянок. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі оздоровчого призначення, чинним законодавством не передбачено.

Отже, користувачі земельних ділянок оздоровчого призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Згідно з матеріалами справи, відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.

Положеннями ст. 141 Земельним кодексом України визначено підстави припинення користування земельною ділянкою. Перелік цих підстав включає обставини, які пов`язуються з недобросовісною поведінкою орендаря, зокрема порушенням орендарем умов, які стосуються цільового використання землі. Тобто, використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, а з іншою метою, або, у інший спосіб є самостійною підставою припинення права користування земельною ділянкою, яке здійснюється шляхом розірвання договору оренди відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 143 Кодексу.

Отже, вимога про дострокове примусове розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав, встановлених ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, п. "б" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає доведення обставин нецільового використання орендарем земельної ділянки.

У разі встановлення порушень, передбачених ст. 143 Земельного кодексу України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі ст. 32 Закону України "Про оренду землі".

Юридичний зміст поняття "Використання за не цільовим призначенням" застосовується до випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення.

Господарський суд звертає увагу, що підставою для розірвання договору оренди землі в судовому порядку може бути належним чином доведений факт використання орендованої земельної ділянки для інших, ніж передбачено договором, цілей.

Твердження позивача про неправомірне використання земельної ділянки через розміщення на території будівельних матеріалів суд відхиляє, оскільки до моменту початку будівельних робіт закупівля матеріалів та їх складування не вимагають дозволу і здійснюється на розсуд підприємства. Разом з тим, тимчасове зберігання будівельних матеріалів та влаштування огорожі не змінює режим використання землі із призначенням будівництво та обслуговування будівель.

Крім цього, позивач не довів належність будівельних матеріалів третім особам.

Отже, розглянувши матеріали справи щодо не цільового використання орендованої земельної ділянки, господарський суд вважає, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних доказів, які б свідчили про користування АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» спірною земельною ділянкою з порушенням її цільового призначення. Тому доводи міської ради про порушення відповідачем ст. 141 Земельного кодексу України є безпідставними.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, а суд, своєю чергою, під час судового провадження оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Здійснюючи юридичну оцінку обставинам цієї справи, суд доходить висновку, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити факт не цільового використання земельної ділянки. Відтак, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки є відсутнім порушення суб`єктивного права позивача, що підлягає судовому захисту у цьому спорі та не доведено обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

Судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити.

2.Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 22.04.2024.

СуддяДілай У.І.