Рішення

від 22.04.2024 по справі 918/266/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/266/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетпроектбут" (35000, Рівненська область, м. Костопіль, вул. Проектова, 54, код ЄДРПОУ 41332144)

до відповідача Приватного підприємства "Мехбат" (35009, Рівненська обл., Костопільський район, с. Мала Любаша, вул. Миру, 7, код ЄДРПОУ 41487293)

про стягнення збитків у сумі 55660 грн. 27 коп..

без повідомлення (виклику) сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетпроектбут" звернулося в Господарський суд Рівненської області із позовом до Приватного підприємства "Мехбат", в якому просить стягнути з останнього 55660 грн. 27 коп. збитків.

Даний позов обгрунтовує наступним. 04.02.2019 між Приватним підприємством "Мехбат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетпроектбут" був укладений Договір поставки матеріалів № 2. На виконання умов Договору Відповідачем протягом квітня 2020 - серпня 2020 року здійснено поставку Позивачу Товару, а саме пісок, пісок митий, на загальну суму 176 961,66 грн., в т.ч. ПДВ 29 493,61 грн., що підтверджується накладними, актами приймання-передачі товару.

23.05.2022 між Приватним підприємством "Мехбат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетпроектбут" був укладений Договір поставки матеріалів №4. На виконання умов Договору Відповідачем протягом травня 2022 - серпня 2022 року здійснено поставку Позивачу Товару, а саме пісок, на загальну суму 157 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 26 166,66 грн. що підтверджується накладними, актами приймання-передачі товару.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання по повній та своєчасній оплаті поставленого товару здійснив, що підтверджується фільтрованою випискою за період з 01.01.2020 по 30.09.2020 на суму 176 961,66 грн. в т.ч. ПДВ 29 493,61 грн., фільтрованою випискою за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 на суму 157 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 26 166,66 грн., а всього було оплачено 333 961,66 грн. (176 961,66 грн. + 157 000,00 грн.), в т.ч. ПДВ 55 660,27 грн. (29 493,61 грн.+ 26 166,66 грн.).

Позивач зазначає, що в порушення положень Податкового кодексу України, зокрема ст.ст. 187, 201 ПК України, Відповідачем не було здійснено реєстрацію податкових накладних, що позбавило Позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання у сумі 55 660,27 грн., що є збитками Позивача.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзиву на позов суду не надав, причини такої не подачі суд не повідомив. Ухвала Господарського суду Рівненської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 13.03.2024 року отримана Відповідачем 19.03.2024 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №06 002 552 407 89.

Таким чином суд вважає, що Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Ухвала суду від 13 березня 2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі доставлена Позивачу в його електронний кабінет.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

04.02.2019 між Приватним підприємством "Мехбат", як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетпроектбут", як Покупцем був укладений Договір поставки матеріалів № 2 (Далі Договір №2).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Договору № 2 Постачальник прийняв на себе зобов`язання поставити та передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар і своєчасно здійснити його оплату. Предметом Договору є Товар, що поставляється у кількості, найменуваннях і цінах, які зазначаються у накладних на Товар. Накладні на Товар виписуються на кожну окрему партію Товару. Під партією Товару розуміється саме та кількість й асортимент Товару, що поставляється Покупцю згідно його усної або письмової Заявки.

Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем за якістю та кількістю відповідно до даних, зазначених в накладних на Товар. Остаточна кількість поставленого Товару визначається згідно даних, зазначених у накладних на Товар. Поставка (передача і отримання) Товару підтверджується актом приймання-передачі товару або накладною на Товар (п.4.1 Договору № 2).

Так, на виконання умов Договору Відповідачем протягом квітня 2020 - серпня 2020 року здійснено поставку Позивачу Товару, а саме пісок, пісок митий, на загальну суму 176 961,66 грн., в т.ч. ПДВ 29 493,61 грн. що підтверджується накладними, актами приймання-передачі товару, а саме:

- накладна № 1 від 27.01.2020 на суму 42 000,60 грн., в т. ч. ПДВ 7000,10 грн., акт приймання-передачі товару від 27.01.2020 на суму 42 000,60 грн., я т.ч. ПДВ 7000,10 грн.;

- накладна № 2 від 17.02.2020 на суму 12 000,30 грн., в т.ч. ПДВ 2000,05 грн., акт приймання-передачі товару від 17.02.2020 на суму 12 000,30 грн., в т.ч. ПДВ 2000,05 грн.,

- накладна № 2 від 03.04.2020 на суму 3000,16 грн., в т.ч. ПДВ 500,03 грн., акт приймання-передачі товару від 03.04.2020 на суму 3000,16 грн., в т.ч. ПДВ 500,03 грн.,

- накладна № 23 від 16.07.2020 на суму 30000,00 грн. в т.ч. ПДВ 5000,00 грн., акт приймання-передачі товару від 16.07.2020 на суму 30000,00 грн. в т.ч. ПДВ 5000,00 грн.;

- накладна № 24 від 30.07.2020 на суму 30000,60 грн. в т.ч. ПДВ 5000,10 грн., акт приймання-передачі товару від 30.07.2020 на суму 30000,60 грн. в т.ч. ПДВ 5000,10 грн.;

- накладна № 25 від 05.08.2020 на суму 21000,00 грн. в т.ч. ПДВ 3500,00 грн., акт приймання-передачі товару від 05.08.2020 на суму 21 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 3500,00 грн.;

- накладна № 26 від 13.08.2020 на суму 38960,00 грн. в т.ч. ГІДВ 6493,33 грн., акт приймання-передачі товару від 13.08.2020 на суму 38960,00 грн. в т.ч. ПДВ 6493,33 грн..

23.05.2022 між Приватним підприємством "Мехбат", як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетпроектбут", як Покупцем був укладений Договір поставки матеріалів № 4 (далі Договір №4).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Договору № 4 Постачальник прийняв на себе зобов`язання поставити та передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар і своєчасно здійснити його оплату. Предметом Договору є Товар, що поставляється у кількості, найменуваннях і цінах, які зазначаються у накладних на Товар. Накладні на Товар виписуються на кожну окрему партію Товару. Під партією Товару розуміється саме та кількість й асортимент Товару, що поставляється Покупцю згідно його усної або письмової Заявки.

Так, на виконання умов Договору Відповідачем протягом травня 2022 - серпня 2022 року здійснено поставку Позивачу Товар, а саме пісок, на загальну суму 157 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 26 166,66 грн. що підтверджується накладними, актами приймання-передачі товару, а саме:

- накладна № 4 від 25.05.2022 на суму 65 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 10833,33 грн. (договір № 4 від 23.05.2022)

- накладна № 17 від 06.09.2022 на суму 42 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 7 000,00 грн.;

- накладна № 15 від 25.08.2022 на суму 50 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 8 333,33 грн.

Оплата Товару за вказаними договорами здійснюється Покупцем протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату Товару готівкою в касу Постачальника або шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, реквізити якого вказані в Розділі 9 цього Договору (п.3.2 Договору № 2 та Договору № 4).

Відповідачем були виставлені наступні рахунки-фактури на оплату Товару за Договором № 2, а саме: рахунок № 20 від 27.01.2020 на суму 42000,60 грн., в т.ч. ПДВ 7000,10 грн., рахунок № 21 від 12.02.2020 на суму 12000,30 грн., в т.ч. ПДВ 2000,05 грн., рахунок №2 від 03.04.2020 на суму 3000,16 грн., в т.ч. ПДВ 500,03 грн., рахунок-фактура № 23 від 15.07.2020 на суму 30000,00 грн., в т.ч. ПДВ 5000.0 грн.; рахунок-фактура № 24 від 30.07.2020 на суму 3000,00 грн., в т.ч. ПДВ 5000,10 грн.; рахунок-фактура № 25 від 05.08.2020 на суму 21 000,00 гри. в т.ч. ПДВ 3500.0 грн.; рахунок-фактура № 26 від 13.08.2020 на суму 38 960,00 гри., в т.ч. ПДВ 6493.33 грн.

Відповідачем були виставлені наступні рахунки-фактури на оплату Товару за Договором № 4, а саме: рахунок-фактура № 4 від 23.05.2022 на суму 65 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10833.33 грн., рахунок-фактура № 15 від 25.08.2022 на суму 50 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 8 333,33 грн.; рахунок-фактура № 16 від 05.09.2022 на суму 42 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 7000.00 грн..

Тобто, Відповідачем було поставлено товару та виставлені рахунки-фактури за Договорами № 2 та № 4 на суму 333 961,6 6 грн. (42000,00 грн. +12000,30 грн. +3000,16 грн. + 30000,00 грн. + 30000,60 грн. + 21000,00 грн. +38960,00 грн. + 65000,00 грн. + 42000.0 грн. + 50000,00 грн.), в т.ч. ПДВ на суму 55 660,27 грн. (7000,10 грн. +2000,05 грн. + 500,03 грн. + 5000,00 грн. + 5000,10 грн, + 3500,00 грн.+6493,33 грн.+10833,33 грн.+8333,33 грн.+7000,00 грн.).

Позивач свої зобов`язання по повній та своєчасній оплаті поставленого товару здійснив, щодо підтверджується фільтрованою випискою за період з 01.01.2020 по 30.09.2020 на суму 176 961,66 грн. в т.ч. ПДВ 29 493,61 грн., фільтрованою випискою за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 на суму 157 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 26 166,66 грн..

З огляду на вищезазначене Позивач стверджує, що в порушення положень Податкового кодексу України, зокрема ст.ст. 187,201, Приватним підприємством "Мехбат не було здійснено реєстрацію податкових накладних, у зв`язку з чим, вважає, що Відповідачем порушено право на податковий кредит в сумі 55 660,27 грн. та, відповідно, скористатись Позивачем правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 5501292,73 грн.

Надавши правову оцінку вимогам Позивача, суд зазначає, що останні не грунтуються ні на законі, ні на договорі з огляду на наступне.

За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з пунктом 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК та статті 224 ГК України є порушення зобов`язання.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 73, частина перша статті 74, частина перша статті 76, частина перша статті 77 ГПК України).

Як зазначалось вище, у даному випадку позивач доводить наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 55 660,27 грн посиланням на обставини вчинення відповідачем порушення норм податкового законодавства при здійсненні реєстрації податкових накладних з ПДВ у ЄРПН.

Суд звертає увагу, що хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов`язку у господарському договорі такий обов`язок стає також господарсько-договірним зобов`язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків.

В той же час у справі, що розглядається, таке договірне зобов`язання між сторонами відсутнє.

Щодо твердження про вчинення відповідачем податкового правопорушення слід відмітити, що суд господарської юрисдикції у спорі між двома суб`єктами господарювання не може встановлювати факт порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних, тобто у відносинах, що виникли між платником податку та державою.

Згідно зі статтею 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Сторони господарського договору, навіть будучи платниками податків, зокрема ПДВ, не мають прямих податкових відносин між собою, і відповідно податкове порушення стосується обов`язків платника перед державою, яка адмініструє податки, а не прав та законних інтересів іншого платника податку (навіть якщо таке податкове порушення похідним чином впливає на розмір його податкового кредиту).

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Отже, факт вчинення податкового правопорушення у справі про стягнення збитків з платника податків, зокрема за обставин, коли цей платник податків (відповідач, продавець товарів) вніс коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/20686/20, від 07.06.2023 у справі №916/334/22.

З вищевказаного вбачається, що господарський суд не наділений повноваженнями щодо самостійного встановлення/невстановлення в діях відповідача дій протиправного характеру стосовно порушення податкового законодавства України, зокрема, щодо складання та реєстрації податкової накладної.

Також варто відзначити, що податок на додану вартість (ПДВ) - це найскладніший податок, як для платника, так і для державної податкової служби. До бюджету сплачується різниця між податковим зобов`язанням і податковим кредитом. Якщо ж отримано "мінус", то тоді все навпаки - можна отримати бюджетне відшкодування ПДВ. Державна податкова служба може відмовити у відшкодуванні, якщо під час камеральної перевірки знайде помилки у Додатках Д3, Д4 чи самій декларації, тому право на відшкодування виникає лише після його узгодження.

Обставини декларування ПДВ, встановлені податковим органом за наслідками камеральної перевірки, можуть не відповідати обставинам декларування ПДВ, встановленим судами у судових рішеннях, прийнятих у господарській справі про стягнення збитків, які утворились по факту доведення/недоведення правильності декларування ПДВ для мети отримання податкового кредиту.

Податкові органи мають також право проводити планові і позапланові перевірки дотримання податкового законодавства. Однак чинне рішення податкового органу не буде підставою для перегляду рішення у господарській справі за нововиявленими обставинами, оскільки суд господарської юстиції приймав рішення, встановлюючи факт порушення податкового законодавства у господарських відносинах щодо заподіяння збитків, ґрунтуючись безпосередньо на встановлених ним обставинах щодо декларування ПДВ, відповідно, роблячи свої правові висновки, які можуть не узгоджуватись з правовими висновками контролюючих спеціально уповноважених органів, отже з перебиранням на себе спеціальних повноважень та функцій державної податкової служби. Отже, встановлення обставин порушення податкового законодавства щодо декларування ПДВ не на підставі актів контролюючого органу, створить ситуацію, коли перевірка державної податкової служби не буде нововиявленою обставиною у справі про стягнення збитків, заподіяних неправомірним декларуванням ПДВ, оскільки буде презюмуватися, що суд мав на час розгляду справи належні і допустимі докази податкового правопорушення.

Крім того, оскільки за наслідками податкових перевірок складається податкове повідомлення-рішення, яке може бути оскаржене і лише в суді адміністративної юстиції, існують ризики прийняття господарським і адміністративним судом різних рішень з одного і того ж питання - правильність декларування ПДВ.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22.

Позивач всупереч вищенаведеному не підтвердив факт вчинення податкового правопорушення матеріалами податкової перевірки.

При цьому суд зазначає, що введення мораторію на проведення позапланових перевірок не звільняє позивача від обов`язку доведення факту вчинення податкового правопорушення належними та допустимими доказами, а саме чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, та не наділяє суд господарської юрисдикції у справі про стягнення збитків з контрагента повноваженнями досліджувати зміст вчинених відповідачем дій у сфері оподатковування, зокрема щодо складання та реєстрації податкової накладної, оскільки дослідження обставин, які засвідчують факти наявності/відсутності податкових правопорушень, не відноситься до господарської юрисдикції.

При цьому, варто зазначити, що введення мораторію на проведення позапланових перевірок, зокрема за скаргою позивача, не може розцінюватись як обмеження позивача у праві на підтвердження податкового правопорушення матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства. Введення мораторію на проведення позапланових перевірок свідчить лише про тимчасове призупинення (відстрочення) проведення таких перевірок, після відновлення проведення яких право позивача в цій частині також буде відновлене.

За таких обставин, враховуючи недоведення позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: реального розміру та заподіяння збитків, протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 55 660,27 грн..

Позивач самостійно оцінив правомірність дій відповідача при реєстрації податкових накладних і на власний ризик ухвалив рішення про не включення вказаної суми ПДВ до складу податкового кредиту. Заявляючи вимогу про стягнення збитків, які становлять суму ПДВ, що може бути включена до складу податкового кредиту, поза межами фіскального контролю та обліку, позивач намагається фактично отримати ці кошти (можливу суму податкового кредиту, на яку він має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду) не в порядку, встановленому Податковим кодексом України, а безпосередньо в порядку стягнення цієї суми як збитків.

Крім того слід відмітити, що правові висновки щодо застосування приписів підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, статей 77 та 79 ГПК України зроблені у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №916/334/22, на яку, зокрема, посилається і позивач у позовній заяві. Зокрема вказаною постановою зазначено, що висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 20.06.2018 у справі №819/1383/17, від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, від 11.09.2020 у справі №910/16505/19, від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 не підлягають врахуванню, оскільки в цих постановах відсутні висновки, що факт вчинення податкового правопорушення щодо декларування ПДВ у справі про стягнення збитків з продавця товару підлягає встановленню господарським судом на підставі чинних матеріалів перевірки контролюючих органів.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, та те, що Позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у діях (бездіяльності) Відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: реального розміру та заподіяння збитків, протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 55 660,27 грн..

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі в частині судового збору покладаються на Позивача.

Статтею 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до цієї ж статті датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відтак датою ухвалення даного рішення є дата складення його повного тексту.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бетпроектбут" у задоволенні позову.

2. Судові витрати у справі в частині судового збору покласти на Позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.