Рішення

від 09.04.2024 по справі 927/158/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

09 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/158/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури,

вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі

позивачів: 1. Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України,

код ЄДРПОУ 43672853, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, м. Київ, 03035

2. Чернігівської обласної державної адміністрації,

код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000

до відповідачів: 1. Ріпкинської селищної ради,

код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, 85, смт Ріпки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15000

2. Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 39764881, вул. П`ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про визнання недійсним наказу, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: Швидкова В. О., представник;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Бойко Т. М., представник;

за участю прокурора: Оліфір А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Ріпкинської селищної ради та Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, у якому прокурор просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельної ділянки площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235, розташованої на території Замглайської селищної ради Ріпкинського району (на даний час Ріпкинська селищна рада Чернігівського району) Чернігівської області;

2) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельної ділянки площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236, розташованої на території Замглайської селищної ради Ріпкинського району (на даний час Ріпкинська селищна рада Чернігівського району) Чернігівської області;

3) усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження:

- земельною ділянкою площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235, розташованої на території Замглайської селищної ради Ріпкинського району (на даний час Ріпкинська селищна рада Чернігівського району) Чернігівської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора Ріпкинської селищної ради Кривенкової З. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62905754 від 18.01.2022, з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на земельну ділянку площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та зобов`язання Ріпкинської селищної ради повернути її на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;

- земельною ділянкою площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236, розташованої на території Замглайської селищної ради Ріпкинського району (на даний час Ріпкинська селищна рада Чернігівського району) Чернігівської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора Ріпкинської селищної ради Кривенкової З. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62905585 від 18.01.2022, з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на земельну ділянку площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236 та зобов`язати Ріпкинської селищної ради повернути її на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;

- земельною ділянкою площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235, розташованої на території Замглайської селищної ради Ріпкинського району (на даний час Ріпкинська селищна рада Чернігівського району) Чернігівської області, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі її державної реєстрації;

- земельною ділянкою площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236, розташованої на території Замглайської селищної ради Ріпкинського району (на даний час Ріпкинська селищна рада Чернігівського району) Чернігівської області, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі її державної реєстрації.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 12.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 05.03.2024 на 11:30. Також цією ухвалою встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

У встановлений судом строк відповідачі подали до суду відзиви на позовну заяву, а позивач-2 відповіді на відзиви.

Позивач-1 та відповідач-1 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 05.03.2024 не з`явились.

До початку судового засідання від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника. Від позивача-1 жодних заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 05.03.2024 проводилось за відсутності позивача-1 та відповідача-1 (їх представників).

У підготовчому засіданні 05.03.2024 суд долучив до матеріалів справи відзиви відповідачів та відповіді позивача-2 на ці відзиви, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 05.03.2024 суд постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву у судовому засіданні до 28.03.2024 до 11:00.

Ухвалою суду від 07.03.2024 повідомлено позивача-1 та відповідача-1 про час та місце проведення підготовчого засідання 28.03.2024.

Позивач-1 та відповідач-1 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 28.03.2024 не з`явились.

До початку судового засідання від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника. Від позивача-1 жодних заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 28.03.2024 проводилось за відсутності позивача-1 та відповідача-1 (їх представників).

У підготовчому засіданні 28.03.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.04.2024 на 12:30.

Ухвалою суду від 28.03.2024 повідомлено позивача-1 та відповідача-1 про час та місце проведення судового засідання 09.04.2024.

Позивач-1 та відповідач-1 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 09.04.2024 не з`явились.

До початку судового засідання від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника. Від позивача-1 жодних заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 09.04.2024 проводилось за відсутності позивача-1 та відповідача-1 (їх представників).

У судовому засіданні 09.04.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №35-ОТГ на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області передало відповідачу-1 із державної власності у комунальну земельні ділянки, у тому числі земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236 з обмеженням у їх використанні - заказники. Вказані земельні ділянки розташовані в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», а отже відносяться до земель природно-заповідного фонду. Оскільки відповідно до ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакціях, чинних на час передачі спірних земельних ділянок) повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду належали Кабінету Міністрів України, наказ від 09.12.2020 №35-ОТГ в частині передачі спірних земель ділянок у комунальну власність прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області з перевищенням повноважень, а відтак є незаконним. Віднесення спірних земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам законодавства, враховуючи те, що ці земельні ділянки є землями природно-заповідного фонду. Враховуючи те, що оспорюваний наказ в зазначеній частині є незаконним, право володіння до відповідача-1 не перейшло, записи про реєстрацію спірного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації державою речових прав на земельні ділянки, а скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав Ріпкинської селищної ради.

Відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що з часу передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність Ріпкинської селищної ради господарська діяльність на спірних земельних ділянках з кадастровим номером не проводилась і, як наслідок, не мало негативного впливу на природнє середовище ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай».

Відповідач-2 заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:

- об`єкт природно-заповідного фонду ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай» було утворено на землях запасу сільських та селищних рад без їх вилучення, які за складом угідь, в тому числі на площі 554 га, належали до земель сільськогосподарського призначення. Отже, відповідач-2 не погоджується з доводами прокурора про те, що ним було незаконно змінено цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 7424455700:02:001:0235 та 7424455700:02:001:0236 із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, оскільки до створення Заказника, ці землі були землями запасу сільськогосподарського призначення, із користування вони не вилучалися та за результатами проведеної інвентаризації внесені до Державного земельного кадастру як землі запасу, землі сільськогосподарського призначення;

- на момент виникнення спірних правовідносин земельне законодавство не містило норм про заборону на передачу земель під об`єктами природно-заповідного фонду із державної у комунальну власність;

- скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі призведе до того, що спірні земельні ділянки перестануть існувати як об`єкт речових прав, що випливає з приписів статті 79-1 Земельного кодексу України. Таким чином усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні спірними земельними ділянками, а також їх повернення позивачу - Чернігівській обласній державній адміністрації буде неможливо в силу того, що спірні земельні ділянки перестануть існувати як об`єкт прав. Чинне законодавство не забороняє вносити зміни до відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку в тому числі і щодо цільового призначення такої ділянки.

У відповіді на відзив відповідача-1 позивач-2 зазначає, що твердження про нездійснення господарської діяльності на земельній ділянці не спростовують факту її незаконної передачі Ріпкинській селищній раді наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

Позивач-2 заперечує проти доводів відповідача-2, викладених у відзиві, та зазначає наступне:

- на момент передачі спірної земельної ділянки у власність Ріпкинської селищної ради повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, що перебувають в державній власності, здійснювались виключно Кабінетом Міністрів України. Враховуючи зазначене, відповідач-2 не мав повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державної форми власності в комунальну власність Ріпкинської селищної ради;

- внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо спірних земельних ділянок з віднесенням їх до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи, що ці земельні ділянки розташовані в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», що в силу статей 43, 44 ЗК України свідчить про їх належність до категорії земель природно-заповідного фонду. Для відновлення становища, що існувало до порушення, необхідним є скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та припинення речових прав Ріпкинської селищної ради щодо оспорюваних ділянок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що у даному випадку при розпорядженні та використанні земель природно-заповідного фонду, що є землями обмеженої оборотоздатності, допущено порушення вимог законодавства, ефективним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України.

Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Указом Президента України «Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» від 04.11.2000 №1207/2000 оголошено заказником загальнодержавного значення ландшафтний заказник «Замглай», розташований у Ріпкинському районі, смт Замглай, с. Ловинь.

Міністерством екології та природних ресурсів України оформлено охоронні зобов`язання від 05.12.2000 №16/44-578, якими передано під охорону землекористувачам (Ріпкинській та Замглайській селищним радам, Ловинській сільській раді) ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай».

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 05.02.2001 № 27 затверджено Положення про ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай», відповідно до п. 1.3, 1.5, 3.1, 3.4 якого заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення та використання. Територія заказника може використовуватись: у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях. На території заказника забороняється діяльність, що суперечить його цілям та завданням, зокрема, проведення господарської діяльності, що може спричинити шкоду заказнику та порушити екологічну рівновагу; влаштування пасовищ для худоби та інше.

Державний контроль за додержання режиму території заказника здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів України (наразі - Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, позивачем 1), його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими на це державними органами в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Зміна меж, категорії та скасування статусу території заказника проводиться згідно з чинним законодавством (п. 1.9. Положення).

У 2019 році спеціалістами Київської обласної філії Центру ДЗК, які мають кваліфікаційні сертифікати інженерів-землевпорядників, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Великовіської, Вербицької, Голубицької, Гучинської, Замглайської, Красківської, Малолиственської, Новоукраїнської сільських рад, Радульської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, у якій вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2018 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме щодо земельних ділянок на території Замглайської сільської ради №9 площею 3,3475 га та №10 площею 1,6331 га 10.4 заказник.

Відділом у Ріпкинському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 28.11.2019 №8-25-0.211-1716/118-19 про погодження зазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності.

17.12.2019 Головним управлінням видано наказ №25-10887/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі, що розташовані на території, зокрема Замглайської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, загальною площею 968,7258 га.

17.12.2019 проведено державну реєстрацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення: площею 1,6331 га, якій присвоєно кадастровий номер 7424455700:02:001:0235, та площею 3,3475 га, якій присвоєно кадастровий номер 7424455700:02:001:0236, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру. Згідно з витягами з Державного земельного кадастру від 17.12.2019 спірні земельні ділянки мають вид обмеження у використанні заказники. Додатками до витягів з ДЗК є кадастрові плани земельних ділянок з кадастровими номерами 7424455700:02:001:0235, 7424455700:02:001:0236.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Ріпкинській селищній раді у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 10372,2231 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Ріпкинської територіальної громади Ріпкинського району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.

На підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №35-ОТГ передало із державної власності, а Ріпкинська селищна рада прийняла у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельні ділянки площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236 з обмеженням у їх використанні - заказники.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Ріпкинської селищної ради Кривенковою З. В. 13.01.2022 за Ріпкинською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 (індексний номер рішення 62905754 від 18.01.2022) та на земельну ділянку площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236 (індексний номер рішення 62905585 від 18.01.2022).

У листі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 07.09.2023 №08-07/1814 зазначено, що за наявним в Департаменті картографічним матеріалом спірні земельні ділянки входять в межі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай». До листа додана копія картосхеми та фрагмент карти «Відкриті дані земельного кадастру».

У відповіді Секретаріату Кабінету Міністрів України від 13.12.2023 №31944/0/2-23, наданої на лист Чернігівської обласної прокуратури, вказано, що рішення про передачу в комунальну власність спірних земельних ділянок Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Чернігівської обласної державної адміністрації у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» уповноваженими органами державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику в сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затвердженого постановою КМУ від 25.06.2020 № 614, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основними завданнями Міндовкілля, серед інших, є забезпечення формування та реалізації державної політики в сфері організації охорони та використання природно-заповідного фонду (п. 3 Положення).

Крім того, відповідно до Положення про ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай», у межах якого знаходяться спірні земельні ділянки, державний контроль за додержання режиму території заказника здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів України (наразі - Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України) в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Отже, Міндовкілля є компетентним органом у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Міндовкілля з листом від 12.12.2023 №12-1336вих23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірних земельних ділянок з державної у комунальну власність, а також просив у строк до 25.12.2023 повідомити про вжиті заходи щодо повернення земельних ділянок у власність держави.

Тобто прокурором було повідомлено позивача-1 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Листом № 11/11-05/2115-23 від 18.12.2023 Міндовкілля повідомило прокурора, що уповноваженим органом в галузі охорони та використання природно-заповідного фонду є, зокрема, обласна державна адміністрація.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 20-4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції обласних державних адміністрацій у сфері охорони навколишнього природного середовища належить забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на відповідній території.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності природно-заповідного фонду.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОВА з листом від 12.12.2023 №12-1337вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірних земельних ділянок з державної у комунальну власність, а також просив у строк до 25.12.2023 повідомити про вжиті заходи щодо повернення земельних ділянок у власність держави.

Тобто прокурором було повідомлено позивача-2 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Листом № 01-01-32/21672 від 18.12.2023 Чернігівська ОДА повідомила прокурора, що відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» не наділена повноваженнями здійснювати перевірку правомірності наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а тому не планує вживати заходів, вказаних у листі прокурора.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів, які є компетентними органами у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства мають право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробили.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Міндовкілля та Чернігівську ОДА позивачами, оскільки вони є компетентними органами, втім не звернулись до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міндовкілля та Чернігівської ОВА про визнання недійсним наказу та усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Міндовкілля та Чернігівської ОДА, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо визнання незаконним та скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Прокурор обґрунтовував позов порушенням законодавства при передачі у комунальну власність спірних земельних ділянок, оскільки ці земельні ділянки знаходяться в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», а отже відносяться до земель природно-заповідного фонду, розпоряджатись якими на час їх передачі у комунальну власність мав право Кабінет Міністрів України.

Відповідач-2 підтвердив, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», однак вони є земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а тому мав повноваження на передачу їх відповідачу-1 у комунальну власність.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На підставі проведеної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Великовіської, Вербицької, Голубицької, Гучинської, Замглайської, Красківської, Малолиственської, Новоукраїнської сільських рад, Радульської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, була розроблена технічна документація, яка включає в себе визначення площі, меж спірних земельних ділянок, місця розташування та обмежень у використання спірних земельних ділянок.

17.12.2019 проведено державну реєстрацію спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення: площею 1,6331 га, якій присвоєно кадастровий номер 7424455700:02:001:0235, та площею 3,3475 га, якій присвоєно кадастровий номер 7424455700:02:001:0236, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру.

Згідно з витягами з Державного земельного кадастру від 17.12.2019 спірні земельні ділянки мають вид обмеження у використанні заказники.

Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 ЗК України).

За змістом статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів врегульовано положеннями Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

За частинами 2, 4 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

У ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Обмеження у використанні земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначено статтею 46-1 ЗК України, за змістом якої землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об`єкти (частина 1). Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення (частина 2).

Статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

За змістом ч. 1, 5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» (у редакції, чинній на момент видачі Указу Президента України від 04.11.2000) рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об`єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Як встановив суд, Указом Президента України «Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» від 04.11.2000 №1207/2000 оголошено заказником загальнодержавного значення ландшафтний заказник «Замглай», розташований у Ріпкинському районі, смт Замглай, с. Ловинь.

Міністерством екології та природних ресурсів України оформлено охоронні зобов`язання від 05.12.2000 №16/44-578, якими передано під охорону землекористувачам (Ріпкинській та Замглайській селищним радам, Ловинській сільській раді) ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай».

Зі змісту цих охоронних зобов`язань вбачається, що на заповідній території забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об`єкту та порушити екологічну рівновагу, а також забороняється передача у господарське використання окремих земельних ділянок або водних ділянок заказника.

З аналізу частини 5 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» слідує, що оформлення центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища охоронного зобов`язання підтверджує статус відповідних територій як належних до природно-заповідного фонду.

Як вбачається з наданих прокурором документів та не заперечується учасниками справи, спірні земельні ділянки знаходяться на території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай».

За таких обставин, спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду, чим спростовуються доводи відповідача-2 про їх належність до земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з пунктом «г» частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення.

Статтею 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі спірного наказу) врегульовано встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 2 статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі спірного наказу) визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі спірного наказу) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Частиною 9 статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі спірного наказу) визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти газотранспортної системи, що передаються суб`єкту господарювання у зв`язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм ЗК України суд доходить висновку, що передача земельних ділянок природоохоронного призначення державної власності у комунальну власність та зміна їх цільового призначення здійснювалась на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

Проте відповідного рішення Кабінет Міністрів України не приймав, про що зазначено у листі Секретаріату Кабінету Міністрів України від 13.12.2023 №31944/0/2-23.

У постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 06.07.2022 у справі № 575/462/21, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19 неодноразово висловлювались правові позиції про виключність статусу об`єктів та територій природно-заповідного фонду та незаконність зміни цільового їх призначення органами державної влади та місцевого самоврядування, а у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 зазначено, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Відповідач-2 затвердив технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, а отже усвідомлював, шо спірні земельні ділянки знаходяться в межах заказника.

Відповідач-1 також знав про вказаний факт, що підтверджується додатком до акта приймання-передачі від 09.12.2020, де зазначено про відповідні обмеження у користуванні спірними земельними ділянками.

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження спірних земельних ділянок в межах заказника та імперативні норми статей 20, 122, 149, 150 ЗК України, відповідачі усвідомлено вчинили неправомірні дії щодо передачі спірних земельних ділянок у комунальну власність.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

За приписами ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Враховуючи те, що спірним наказом, серед іншого, у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади передано земельні ділянки площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог ЗК України.

При цьому нездійснення господарської діяльності на спірних земельних ділянках, на що посилається відповідач-1 у своєму відзиві, не спростовує факту їх незаконної передачі Ріпкинській селищній раді.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ в частині передачі у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельних ділянок площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236.

Щодо усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками.

Прокурор просить усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження спірними земельними ділянками шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на спірні земельні ділянки та зобов`язання повернути їх на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, а також шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок.

За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, вимога про скасування реєстрації земельної ділянки фактично має на меті припинення існування такої ділянки у наявному розмірі як об`єкту цивільного права і, відповідно, впливає на припинення прав особи, за якою зареєстроване таке право.

Суд враховує, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельних ділянок площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236 з віднесенням їх до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи те, що вказані земельні ділянки розташовані в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», що в силу статей 43, 44 ЗК України свідчить про їх належність до категорії земель природно-заповідного фонду.

Наявність відомостей щодо земельних ділянок площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236, які розташовані в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», як земельних ділянок сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Прокурор вважає, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, оскільки спірні земельні ділянки є землями обмеженої оборотоздатності, право володіння до відповідача-1 не перейшло, записи про реєстрацію спірного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації державою речових прав на земельні ділянки, а скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав Ріпкинської селищної ради.

Суд зазначає, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).

Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).

Суд надає захист позивачу у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, що існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути зазначені порушення.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Отже, за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

В обґрунтування заявлення саме негаторного позову прокурор посилається на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо способу захисту прав власника земельних ділянок водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається негаторним позовом.

Разом з тим, за змістом статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у комунальній власності на відміну від неможливості перебування земель водного фонду у приватній власності, і в даному випадку порушено лише порядок їх передачі, а не заборону (неможливість) виникнення відповідного права взагалі.

Таким чином, суд вважає, що прокурор помилково ототожнив спірні правовідносини з правовідносинами у справі №359/3373/16-ц, правове регулювання яких є відмінним, а відтак і помилково визначив спосіб захисту як негаторний.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

У даному випадку суд враховує мету, яку переслідує прокурор, і вважає за необхідне застосовувати належні норми права. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірні земельні ділянки, тобто держави, шляхом скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок з одночасним скасуванням рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності та припиненням речових прав відповідача-1.

Оскільки позовні вимоги про зобов`язання відповідача-1 повернути спірні земельні ділянки на користь держави в особі позивача-2 заявлені прокурором саме як негаторний позов, та за відсутності фактичних обставин і доказів їх утримання відповідачем-1 від повернення їх державі позов в цій частині задоволенню не підлягає з огляду на викладені вище висновки суду.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій як Ріпкинської селищної ради, так і Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, суд вважає, що судові витрати в повному розмірі мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади земельних ділянок площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236, розташованих на території Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Ріпкинської селищної ради Кривенкової З. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 62905754 від 18.01.2022 з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на земельну ділянку площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та з індексним номером 62905585 від 18.01.2022 з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на земельну ділянку площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236.

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,6331 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0235 та земельної ділянки площею 3,3475 га з кадастровим номером 7424455700:02:001:0236.

5. Стягнути з Ріпкинської селищної ради (код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, 85, смт Ріпки, Чернігівський район, Чернігівська область, 15000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 9084,00 грн витрат зі сплати судового збору.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881, вул. П`ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 9084,00 грн витрат зі сплати судового збору.

7. У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України повне рішення складено 22.04.2024.

Суддя В. В. Шморгун