Рішення

від 22.04.2024 по справі 927/30/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/30/24 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі

позивача-1: Ріпкинської селищної ради,

код ЄДРПОУ 04412583, вул. Святомиколаївська, 85, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000

позивача-2: Відділу освіти Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 44104357, вул. Святомиколаївська, 92, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів»,

код ЄДРПОУ 41823846, пр. Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013

Предмет спору: про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 73 063,35 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ріпкинської селищної ради та Відділу освіти Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів», у якому прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №2 від 02.02.2022, №3 від 09.09.2022, №4 від 29.09.2022, №5 від 30.09.2022 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 250734ВЦ від 31.12.2021, укладені між Відділом освіти Ріпкинської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів», а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» на користь Відділу освіти Ріпкинської селищної ради безпідставно отримані кошти в сумі 73 063,35 грн.

Процесуальні дії у справі.

У позовній заяві прокурор просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Також ухвалою суду від 08.01.2024 зупинено провадження у справі № 927/10/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №922/2321/22 та зобов`язано учасників справи повідомити суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №922/2321/22.

Ухвала суду від 08.01.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 08.01.2024 о 22:18, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

12.02.2024 представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подала до суду клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, роздруківку якої з Єдиного державного реєстру судових рішень додала до клопотання.

Ухвалою суду від 22.02.2024 поновлено провадження у справі.

Ухвала суду від 22.02.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 23.02.2024 о 00:45, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 28.02.2024, а для подання відзиву - 11.03.2024.

27.02.2024 представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подала до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у яких просила суд розгляд справи № 927/10/24 проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.03.2024 відмовлено ТОВ «Енера Чернігів» у задоволенні заяви про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

08.03.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну з доказами його направлення в електронні кабінети інших учасників справи.

12.03.2024 прокурор у підсистемі «Електронний суд» сформував відповідь на відзив з доказами її направлення в електронні кабінети інших учасників справи, яка отримана судом 13.03.2024.

18.03.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення з доказами їх направлення в електронні кабінети інших учасників справи.

Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті (відзив, відповідь на відзив та заперечення), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між позивачем-2 та відповідачем оспорюваних додаткових угод було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення (на +24,45% від ціни, погодженої під час закупівлі) за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, а також з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.

Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор, посилаючись на приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати їх недійсними. Оскільки позивач-2 сплатив кошти за поставлену електричну енергію відповідно до ціни, вказаній у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 670 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 73 063,35 грн надлишково сплачених позивачем-2 коштів.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення самостійного представництва інтересів держави в суді у цій справі відсутні, оскільки прокурор звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у справах щодо оскарження процедури закупівлі;

- між відповідачем та позивачем-2 було правомірно укладено оспорювані додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України «Про публічні закупівлі»; жодна з наведених угод не містить в собі вимог щодо збільшення ціни товару понад десять відсотків, отже відповідна вимога ч. 2 ст. 41 Закону сторонами дотримана;

- на момент укладення між сторонами договору та оспорюваних додаткових угод (лютий 2021 року-листопад 2021 року), а також виконання сторонами умов Договору, постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 не діяла, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами. Великою Палатою Верховного Суду у складі суддів: Шевцової Н.В., Булейко О.Л., Кривенди О.В., Мазура М.В., Пількова К.М. було постановлено окрему думку щодо зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, у якій колегія суддів вважає, що не було підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- спірні кошти були сплачені позивачем-2 відповідачу на підставі Договору та додаткових угод, які не є нікчемними та не визнанні судом недійсними, а отже не можуть вважатись безпідставно набутими.

У відповіді на відзив прокурор заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, та вважає, що він належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом; спірні додаткові угоди укладені з порушенням Закону України «Про публічні закупівлі», тому підлягають визнанню недійсними, а безпідставно сплачені кошти поверненню позивачу-2.

Відповідач у наданих запереченнях знову наголошує на відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави та вважає, що оскаржувані додаткові угоди були укладені правомірно.

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

30.11.2021 Відділом освіти Ріпкинської селищної ради на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2021-11-30-004442-b на закупівлю електричної енергії обсягом 253 000 кВт/год за кошти місцевого бюджету (а.с. 64).

За результатами проведених торгів переможцем визнано ТОВ «Енера Чернігів».

31.12.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» (далі Постачальник) та Відділом освіти Ріпкинської селищної ради (далі Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №250734ВЦ (далі Договір) (а.с. 18-22).

Відповідно до п. 1.1 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається Сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Договору Постачальник продає електричну енергію по ДК 021:2015 09310000-5 - Електрична енергія Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Обсяги 253 000 кВт/год.

У п. 3.1 Договору встановлено, що початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору.

За умовами п. 5.1 Договору (у редакції додаткової угоди №1 від 21.01.2022) Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього Договору.

У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього Договору (у тому числі зміни ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, цей Договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення) зміненим на запропонованих Постачальником умовах, якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін.

Сума Договору складає 785 640,90 грн з ПДВ.

За змістом п. 6.1 Договору Споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому Договорі.

Відповідно до п. 13.4 Договору істотні умови Договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

У пункті 14.1 Договору сторони визначили, що цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, а саме до 31.12.2021, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) Постачальника.

31.12.2021 Споживач підписав заяву-приєднання до Договору (Додаток №1) (а. с. 23). У заяві-приєднання зазначено початок постачання електричної енергії з 01.01.2022.

Відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції, що є додатком № 2 до Договору, ціна постачання електричної енергії 3,795 грн (а.с. 34).

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до позивача-2 із листом б/н, б/д, у якому зазначає про значне зростання ціни на ринку електричної енергії, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни (а.с. 27).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач надав роздруківки з веб-сайту «Оператор ринку», відповідно до яких середньозважена ціна РДН ОЕС України станом на 17.12.2021 становила 3 078,21 грн/мВт/год; станом на 13.01.2022 3 286,30 грн/мВт/год (а.с. 27, 28 на звороті).

02.02.2022 між ТОВ «Енера Чернігів» та Відділом освіти Ріпкинської селищної ради укладено додаткову угоду №2 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №2) (а.с. 26), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,023502 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 195 262,9575 кВт/год.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди №2 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 26.01.2022.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на електроенергію на 6,02% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до позивача-2 із листом б/н, б/д, у якому зазначає про неможливість постачання електричної енергії по збитковій ціні, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни (а.с. 30).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №570-1/22 від 01.09.2022 (а.с. 31).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: за 1 декаду серпня 2022 року (01.08-10.08) 2 949,10 грн; за 3 декаду серпня 2022 року (21.08-31.08) 3 144,19 грн; відсоток коливання ціни +6,62%.

09.09.2022 між ТОВ «Енера Чернігів» та Відділом освіти Ріпкинської селищної ради укладено додаткову угоду №3 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №3) (а.с. 29), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,187698 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 187 606,8666 кВт/год.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №3 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.09.2022.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на електроенергію на 4,08% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №2, та на 10,35% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до позивача-2 із листом б/н, б/д, у якому зазначає про неможливість постачання електричної енергії по збитковій ціні, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни (а.с. 33).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №642/22 від 13.09.2022 (а.с. 34).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: за 3 декаду серпня 2022 року (21.08-31.08) 3 144,19 грн; за 1 декаду вересня 2022 року (01.09-10.09) 3 303,39 грн; відсоток коливання ціни +5,06%.

29.09.2022 між ТОВ «Енера Чернігів» та Відділом освіти Ріпкинської селищної ради укладено додаткову угоду №4 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №4) (а.с. 32), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,378608 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 179 427,0919 кВт/год.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №4 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 20.09.2022.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на електроенергію на 4,56% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №3, та на 15,38% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до позивача-2 із листом б/н, б/д, у якому зазначає про неможливість постачання електричної енергії по збитковій ціні, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни (а.с. 36).

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №680/22 від 21.09.2022 (а.с. 37).

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: за 1 декаду вересня 2022 року (01.09-10.09) 3 303,39 грн; за 2 декаду вересня 2022 року (11.09-20.09) 3 590,50 грн; відсоток коливання ціни +8,69%.

30.09.2022 між ТОВ «Енера Чернігів» та Відділом освіти Ріпкинської селищної ради укладено додаткову угоду №5 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №5) (а.с. 35), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,723065 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 166 341,3271 кВт/год.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди №5 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 30.09.2022.

Отже, фактично відповідач збільшив ціну на електроенергію на 7,87% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №4, та на 24,45% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

У період з січня по грудень 2022 року відповідач поставив позивачу-2 електроенергію у кількості 183 989 кВт/годна суму 771 301,61 грн, на підтвердження чого надано акти прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії: №250734ВЦ/14377/1 від 14.02.2022; №250734ВЦ/27269/1 від 27.04.2022; №250734ВЦ/49731/1 від 19.05.2022; №250734ВЦ/63449/1 від 15.06.2022; №250734ВЦ/77585/1 від 22.07.2022; №2530267ВЦ/65367/1 від 15.08.2022; №2530267ВЦ/82284/1 від 15.08.2022; №2530267ВЦ/99246/1 від 12.10.2022; №2530267ВЦ/117449/1 від 11.11.2022; №2530267ВЦ/134394/1 від 16.12.2022; №2530267ВЦ/136808/1 від 23.12.2022.

Позивач-2 перерахував відповідачу кошти за поставлену електроенергію у кількості 183 989 кВт/год на загальну суму 771 301,61 грн, на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення.

Прокурор в позовній заяві вказує, що позивач-2 відповідно до ціни електричної енергії, зазначеної у Договорі, повинен був сплатити за поставлену електроенергію кошти у розмірі 698 238,26 грн, натомість сплатив 771 301,61 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 73 063,35 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Ріпкинської селищної ради та Відділу освіти Ріпкинської селищної ради у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Ріпкинської селищної ради.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Ріпкинська селищна рада є суб`єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Оскільки Відділ освіти Ріпкинської селищної ради є виконавчим органом Ріпкинської селищної ради, тобто знаходиться у її підпорядкуванні, то власником його майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього органу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання відділом освіти коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів.

Відтак Ріпкинська селищна рада є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звертався до селищної ради з листом від 08.12.2023 №52-75-12339вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні спірних додаткових угод та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень, у тому числі у судовому порядку.

Тобто прокурором було повідомлено позивача-1 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Ріпкинська селищна рада у листі від 13.12.2023 №2622/03-11, адресованому Чернігівській окружній прокуратурі, зазначила про те, що заходи щодо усунення порушень при укладанні додаткових угод не вживались.

Отже, Ріпкинською селищною радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Відділу освіти Ріпкинської селищної ради.

Відповідно до п.п. 1.1 Положення відділ освіти Ріпкинської селищної ради Відділ є виконавчим органом ради. Відділ є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку з зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відділ освіти є виконавчим органом місцевої ради, який у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за Договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.

Як встановив суд, Договір та спірні додаткові угоди до нього укладені між Відділом освіти Ріпкинської селищної ради та ТОВ «Енера Чернігів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Прокурор звертався до Відділу освіти з листом від 01.02.2023 №52-75-995вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні спірних додаткових угод та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень, у тому числі у судовому порядку.

Тобто прокурором було повідомлено позивача-2 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Відділ освіти у листі від 07.02.2023 №01-17/70, адресованому Чернігівській окружній прокуратурі, зазначив про те, що позов про визнання недійсними додаткових угод до Договору та повернення надмірно сплачених коштів не подавався; кошти на сплату судового збору за подання такого позову відсутні.

Відтак Відділом освіти особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Відділ освіти позивачем, компетентним органом, оскільки він є стороною спірних правочинів, втім, не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними та стягнення коштів.

Отже, компетентні органи були достеменно обізнані з фактом порушення законодавства у сфері публічних закупівель, проте вони самостійно не захистили інтереси держави в суді.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Ріпкинської селищної ради та Відділу освіти Ріпкинської селищної ради до ТОВ «Енера Чернігів» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення зайво сплачених коштів.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Ріпкинської селищної ради та Відділу освіти Ріпкинської селищної ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача про відсутність таких підстав відхиляються судом.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, так як вона була ухвалена після укладення між відповідачами Договору та спірних додаткових угод, оскільки, по-перше, постанова Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, а відтак до неї не застосовуються правило «дії закону у часі», на яке посилається відповідач, по-друге, такі висновки стосуються застосування норм права щодо збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, які є правовими підставами цього позову.

Щодо доводів відповідача про необхідність врахування окремої думки щодо зазначеної постанови ВП ВС суд зазначає, що окрема думка судді це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку).

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов`язковою для суду.

Як встановив суд, позивач-2 та відповідач уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 2.2 Договору, п. 1 Комерційної пропозиції (додаток №2 до Договору) загальний обсяг постачання електричної енергії складав 253 000 кВт/год; ціна електричної енергії на момент укладання Договору становила 3,795 грн за 1 кВт/год.

Водночас згідно з Додатковими угодами №2-№5 чотири рази змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 3,795 грн до 4,723065 грн за 1 кВт/год та зменшено кількість товару до 166 341,3271 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 24,45%, а кількість електричної енергії, яка підлягала поставці, була зменшена майже на 52,10%, порівняно з погодженими під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №2-№5 до Договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку, на підтвердження якого (коливання) відповідачем було надано роздруківки з веб-сайту «Оператор ринку» щодо середньозваженої ціни РДН ОЕС України, експертні висновки Харківської торгово-промислової палати №570-1/22 від 01.09.2022, №642/22 від 13.09.2022, №680/22 від 21.09.2022.

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Суд встановив, що 02.02.2022 між позивачем-2 та відповідачем укладено Додаткову угоду №2, якою з 26.01.2022 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт/год до 4,023502 грн.

Разом з тим, за Договором відповідач протягом періоду з 26 січня по 02 лютого 2022 року щоденно постачав, а позивач-2 приймав та споживав електричну енергію.

Тобто Додатковою угодою №2 сторони змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана позивачу-2 та спожита ним з 26 січня 2022 року.

Отже, товар, поставлений відповідачем до 02 лютого 2022 року, був не тільки прийнятий позивачем-2 у власність, а й спожитий.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадку збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

У роздруківках з веб-сайту «Оператор ринку», які були підставою для укладення Додаткової угоди №2, зазначено, що середньозважена ціна РДН ОЕС України станом на 17.12.2021 становила 3 078,21 грн/мВт/год; станом на 13.01.2022 3 286,30 грн/мВт/год.

Проте вказані роздруківки не містять відомостей щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС станом на дату укладання Договору, а тому вони не можуть підтвердити реальне коливання ціни на електричну енергію між моментом укладення Договору та до моменту укладення Додаткової угоди №2 (або отримання пропозиції про її укладення).

Отже, надані відповідачем роздруківки з веб-сайту «Оператор ринку» не підтверджують коливання ціни електричної енергії на ринку в період від дати укладення договору, так і на момент звернення відповідача до позивача-2 з листом про укладення Додаткової угоди №2.

Відповідно до інших трьох додаткових угод - №3-№5 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання Додаткових угод №2-№5 недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди №2-№5 суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 73 063,35 грн.

Прокурор, посилаючись на ч. 1 ст. 670 ЦК України, просить стягнути з відповідача 73 063,35 грн, оскільки виходячи із первісної ціни електроенергії позивач-2 мав сплатити відповідачу за поставлену електроенергію кошти у розмірі 698 238,26 грн, а натомість перерахував кошти у загальному розмірі 771 301,61 грн

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Пунктом 2.2 Договору передбачено обсяги постачання електричної енергії 253 000 кВт/год.

Як встановив суд, Відділ освіти Ріпкинської селищної ради спожив та оплатив не 253 000 кВт/год електроенергії, як було визначено у Договорі у первісній редакції, а 183 889 кВт/год, що було визначено в актах прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії. При цьому Відділ освіти оплатив саме 183 899 кВт/год фактично спожитої електричної енергії, як це випливає з призначень відповідних платежів з посиланням на зазначені акти прийняття-передавання.

Таким чином, недопостачання електричної енергії за Договором було відсутнє, що виключає застосування ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Оскільки додаткові угоди №2-№5 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між позивачем-2 та відповідачем щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись додатком № 2 «Комерційна пропозиція», підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії складає 3,795 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Враховуючи ціну, обумовлену позивачем-2 та відповідачем у Договорі, позивач-2 повинен був сплатити відповідачу за спожиту у січні-грудні 2022 року електричну енергію кошти у розмірі 698 238,26 грн, натомість сплатив 771 301,61 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 73 063,35 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, грошові кошти в сумі 73 063,35 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний повернути їх позивачу-2, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки за висновком суду визнані недійсними додаткові угоди були підписані внаслідок неправомірних дій обох сторін в однаковій мірі, як ТОВ «Енера Чернігів», так і Відділу освіти Ріпкинської селищної ради, суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідача та позивача-2 у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №2 від 02.02.2022, №3 від 09.09.2022, №4 від 29.09.2022, №5 від 30.09.2022 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 250734ВЦ від 31.12.2021, укладені між Відділом освіти Ріпкинської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Відділу освіти Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 44104357, вул. Святомиколаївська, 92, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000) безпідставно набуті кошти у розмірі 73 063,35 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6 710,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Відділу освіти Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 44104357, вул. Святомиколаївська, 92, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6 710,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун