Постанова

від 10.04.2024 по справі 910/10904/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10904/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

позивача - Кобець І.В. (адвокат), Невмержицький В.П. (адвокат),

відповідача - Бердичевський О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Політичної партії "Європейська Солідарність"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 (у складі колегії суддів: Сітайло Л.Г. (головуючий), Буравльов С.І., Шапран В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ"

до Політичної партії "Європейська Солідарність"

про виселення з орендованого майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (далі - Позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Політичної партії "Європейська Солідарність" (далі - Відповідач, Партія, Скаржник) про виселення з орендованого майна.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № к-206 оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 (далі - договір) Відповідачу передано у строкове платне користування нежилі приміщення, загальною площею 1.674,27 кв. м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 про що 01.11.2019 сторонами складено акт приймання-передачі нежитлових приміщень.

За умовами п. 6.3 договору сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 "Фінансування статутної діяльності політичних партій". Орендну плату Відповідач зобов`язався сплачувати за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого Відповідачем використовуються приміщення на підставі даного договору (п. 6.5 договору). Проте, не дивлячись на достатнє та систематичне фінансування статутної діяльності Відповідача з моменту укладення договору Відповідач жодного разу не сплатив Позивачу орендну плату, внаслідок чого Позивач був вимушений звертатися з відповідними позовами до Господарського суду міста Києва (прийнято рішення про стягнення заборгованості у справах №910/13719/21 та №910/8651/22, у справі №910/4720/23 розгляд триває).

В умовах укладеного договору сторони погодили, що Позивач має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору та вимагати повернення приміщень у разі порушення Відповідачем строку сплати орендної плати та/або комунальних платежів, встановлених договором більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів (незалежно від часткової оплати). В цьому випадку Позивач надсилає на адресу Відповідача письмове повідомлення про дострокове припинення договору в зв`язку з порушенням Відповідачем строків сплати орендних та інших платежів. 29.06.2023 на виконання умов договору на адресу Відповідача Позивачем було надіслано повідомлення за вих. № 107 від 26.06.2023 про дострокове розірвання договору, яке Відповідач отримав 03.07.2023. Оскільки відповідно до частини другої статті 782 Цивільного кодексу України договір є розірваним 03.07.2023, Відповідач відповідно до п. 9.12 договору мав звільнити приміщення та повернути їх Позивачу з 04 по 06 липня 2023 року.

У зв`язку з тим, що Відповідач приміщення Позивачу не повернув, останній звернувся до суду з позовом про виселення Відповідача з нежитлових приміщень, загальною площею 1.674,27 кв. м, що розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, позовну заяву Товариства було задоволено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Відповідач не виконував свої зобов`язання за Договором оренди нежитлових приміщень №к-206 від 15.10.2019 щодо своєчасної сплати орендної плати у період з листопада 2019 по лютий 2022 року, що підтверджується рішеннями суддів, що набрали законної сили. Позивач, скориставшись своїм правом на дострокове припинення договору у зв`язку із порушенням орендарем строків сплати орендних платежів 29.06.2023 надіслав Відповідачу повідомлення № 107 в якому зазначив, що починаючи з листопада 2019 року по сьогоднішній день (тобто вже понад три роки) Відповідачем порушуються зобов`язання за договором оренди від 15.10.2029 №к-206 з оплати орендних платежів, внаслідок чого заборгованість складає 20 441 847,04 грн та керуючись пунктом 9.4 договору повідомив про односторонню відмову від договору оренди з 03.07.2023 та вимагав звільнити орендовані приміщення в строк до 06.07.2023 включно та повернути їх за актом приймання-передачі (повернення) приміщень шляхом його підписання. Згідно роздруківки з офіційного сайту АТ "Укрпошта" в мережі Інтернет за трек кодом №0101510448481 вбачається, що відправлення вручено за довіреністю 03.07.2023.

2.3. Дане повідомлення 03.07.2023 також було додатково надіслано на офіційну адресу електронної пошти відповідача, а саме info@solydarnist.org, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі "Інформація для здійснення зв`язку".

2.4. Враховуючи вищевикладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Договір розірваний за ініціативою орендодавця в односторонньому порядку з 03.07.2023, а Відповідач, в силу норм договору повинен був звільнити та передати приміщення Позивачу у строк до 06.07.2023.

2.5. Водночас, оскільки після розірвання договору об`єкт оренди Відповідач Позивачу не повернув та з огляду на те, що інші докази щодо підтвердження права користування спірним приміщенням у Відповідача відсутні, то господарські суди дійшли висновку про те, що останній безпідставно займає спірне майно, а вимоги Позивача про його виселення з орендованого приміщення обґрунтовані та підлягають задоволенню.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Партія просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Підставами для подання касаційної скарги Партія зазначає, порушення судами норм матеріального права, зокрема, щодо неправильного застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 254 Цивільного кодексу України. При цьому, Касатор вказує на те, що не є можливим добросовісне виконання Відповідачем вимоги Позивача, викладеної у листі №107 від 26.06.2023 через встановлення останнім в односторонньому порядку нераціональних та нерозумних строків для повернення приміщення.

3.3. Окрім того, Касатор вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 76, 77, 78 Господарського процесуального Кодексу України у подібних правовідносинах, оскільки, докази, на які посилається Позивач у справі не відповідають критеріям належності, допустимості та вірогідності.

3.4. Також Скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази надані Відповідачем в контексті односторонньої відмови Позивача від Договору нежитлових приміщень №к-206 від 15.10.2019, укладеного між Позивачем та Відповідачем. Окрім того, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи та правовідносин, які існували між сторонами, не дослідили належним чином доказів наданих Відповідачем, а саме листа №33 від 31.07.2023, в частині односторонньої відмови Позивача від Договору оренди, не встановили порядку дій Позивача і Відповідача у випадку відмови від Договору оренди, не встановили факту, чи було укладено між сторонами додаткову угоду про відмову від Договору.

3.5. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Також Позивач просить поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі №910/109404/23.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. 24.01.2024 безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Партія подала касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду від 13.02.2024 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.03.2024, відмовлено в задоволенні клопотання Скаржника про зупинення виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023.

4.3. 19.02.2024 безпосередньо до Касаційного господарського суду Партія повторно подала клопотання про зупинення виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/10904/23 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку з наведенням додаткових аргументів.

Також, 19.02.2024 електронною поштою на адресу Суду від надійшло клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та виходячи з його змісту, воно є ідентичним клопотанню поданому безпосередньо до суду касаційної інстанції.

4.4. Ухвалою Касаційного господарського суду від 21.02.2024 було зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/10904/23 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

4.5. 13.03.2024 у судовому засіданні представник Скаржника- адвокат Корж В.М. заявив клопотання про зупинення провадження у справі №910/10904/23 до розгляду та набрання законної сили рішення у справі №910/16492/23.

4.6. Колегія суддів протокольною ухвалою відмовила у задоволенні вказаного вище клопотання.

4.7. Після відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №910/10904/2313.03.2024 у судовому засіданні представник Партії - адвокат Корж В.М. заявив відвід колегії суддів Зуєву В.А., Берднік І.С. та Міщенку І.С. від розгляду справи №910/10904/23 та просив справу передати для повторного авторозподілу.

4.8. 13.03.2024 колегією суддів було винесено ухвалу про відмову у задоволенні заяви про відвід колегії суддів у складі Зуєва В.А., Берднік І.С. та Міщенка І.С. у справі № 910/10904/23.

4.9. 13.03.2024 у судовому засіданні, у зв`язку із закінченням робочого часу, було оголошено перерву до 27.03.2024.

4.10. 27.03.2024 у судовому засіданні також було оголошено перерву до 10.04.2024.

5. Обставини, встановлені судами

5.1. 15.10.2019 між Товариством (орендодавець) та Партією (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №к-206 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2 договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату.

5.2. Відповідно до пункту 1.2 договору нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором, є нежилі приміщення, загальною площею 1674,27 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, місто Київ, вулиця Лаврська, 16.

5.3. Приміщення належить орендодавцю на праві приватної власності (пункт 1.4 договору).

5.4. За умовами пункту 2.1 договору орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акта приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

5.5. Пунктом 4.2 договору встановлено, що строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення та закінчується 31.12.2019.

5.6. По закінченню календарного року, цей договір автоматично пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 (один) календарний місяць до закінчення відповідного календарного року (пункт 4.3 договору).

5.7. Згідно з пунктом 6.1 договору орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі 400,00 грн за 1 (один) квадратний метр приміщення на місяць.

5.8. Відповідно до пункту 6.2 договору загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в пункті 6.1 цього договору, на площу приміщення, вказану в пункті 1.2 цього договору, та становить 669 708,00 грн.

5.9. Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 "Фінансування статутної діяльності політичних партій" (пункт 6.3 договору).

5.10. За умовами пункту 6.5 договору орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору.

5.11. На виконання умов договору, згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1674,27 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі головного виробничого корпусу (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, місто Київ, вулиця Лаврська, 16.

5.12. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору, зокрема: від 01.04.2020 №01, від 30.04.2020 №02, від 27.05.2020 №03, від 22.06.2020 №04, від 23.07.2020 №05 та від 31.12.2020 №06, якими внесено зміни до пунктів 6.1, 6.2 договору, а саме з 01.04.2020 по 31.01.2021 та з 01.09.2022 по 31.01.2023 встановлено розмір місячної орендної плати в сумі 334 854,00 грн. Додатковими угодами від 24.02.2022 №07 та від 19.05.2022 №08 внесено зміни до пунктів 6.1, 6.2 договору, а саме з 01.03.2022 по 31.08.2022 встановлено розмір місячної орендної плати в сумі 100,00 грн.

5.13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 у справі №910/13719/21 первісні вимоги задоволено частково та стягнуто з Партії на користь Товариства 10 045 620,00 грн основного боргу, 449 190,40 грн пені, 628 688,38 грн інфляційних втрат, 213 866,55 грн трьох процентів річних та 170 060,48 витрат по сплаті судового збору. В зустрічному позові Партії відмовлено повністю.

Даним рішенням встановлено порушення орендарем взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 №к-206 щодо своєчасної сплати орендної плати у період з листопада 2019 року по червень 2021 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 10 045 620,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 у справі №910/13719/21 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 29.03.2023 касаційну скаргу Партії на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі №910/13719/21 повернуто заявнику.

5.14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/8651/22 позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Партії на користь Товариства 5 357 664,00 грн основного боргу, 168 482,03 грн пені, 832 670,28 грн інфляційних втрат, 105 868,92 грн трьох процентів річних, 96 970,28 грн витрат по сплаті судового збору.

Вказаним рішенням встановлено порушення орендарем взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 №к-206 щодо своєчасної сплати орендної плати у період з липня 2021 року по лютий 2022 року внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 5 357 664,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/8651/22 змінено в частині стягнення суми пені.

Постановою Верховного Суду від 28.06.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі №910/8651/22 залишено без змін.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. У справі, що переглядається узагальнено доводи Скаржника зводяться до непогодження із рішеннями господарських судів попередніх інстанцій з посиланням на неправильне застосування ними норм матеріального права одночасно як щодо відсутності підстав для виселення, так і неправильного визначення ними моменту розірвання договору, а, отже, наявності чи відсутності порушеного права на момент звернення до суду.

При цьому предметом позову у цій справі є виселення Партії з орендованих приміщень, внаслідок одностороннього розірвання Товариством договору оренду у зв`язку з порушенням Відповідачем строків сплати орендних та інших платежів.

6.4. Щодо правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності або відсутності підстав для виселення Партії колегія суддів доходить наступних висновків.

6.5. Частинами другою та третьою Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

6.6. Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

В свою чергу у частині першій статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

6.7. Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

6.8. Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

6.9. Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

6.10. Відповідно до частини першої статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

6.11. Згідно з абзацом 2 частини першої статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

6.12. Як вбачається із матеріалів справи, встановлено господарськими судами та не заперечується сторонами, 15.10.2019 між Товариством (орендодавець) та Партією (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №к-206, за умовами якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2 договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Отже господарські суди попередніх інстанцій правильно встановили, що між сторонами мають місце відносини з майнового найму (оренди) нерухомого майна

6.13. За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

6.14. Частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

При цьому за висновками господарських судів договір оренди між Товариством та Партією був продовжений до 31.12.2023.

6.15. Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Частиною п`ятою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що під час дії договору оренди спірного нерухомого майна мало місце порушення господарського зобов`язання з боку Відповідача щодо своєчасної оплати строків сплати орендних та інших платежів.

6.16. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

6.17. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки порушення зобов`язання, до яких віднесено, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від нього, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору.

6.18. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.19. Згідно з частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

6.20. Згідно з частиною першою статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

6.21. Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною четвертою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

6.22. Згідно з частинами першою та третьою статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

6.23. Відповідно до частини першої статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

6.24. Пунктом 7.3.3 договору сторони передбачили, що орендодавець має право відмовитись від договору або вимагати дострокового розірвання договору у випадках, передбачених даним договором та чинним законодавством України.

Водночас суди встановили, що у пункті 9.4 Договору сторони погодили, що орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору та вимагати повернення приміщень у разі порушення орендарем строку сплати орендної плати та/або комунальних платежів, встановлених даним договором, більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів (незалежно від часткової сплати). В цьому випадку орендодавець надсилає на адресу орендаря письмове повідомлення про дострокове припинення цього договору в зв`язку з порушенням орендарем строків сплати орендних платежів та інших платежів, передбачених цим договором.

6.25. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач направив Відповідачу повідомлення від 26.06.2023 №107, в якому зазначив, що починаючи з листопада 2019 року по сьогоднішній день (дата направлення листа) (тобто вже понад три роки) Відповідачем порушуються зобов`язання за договором оренди від 15.10.2029 №к-206 з оплати орендних платежів, внаслідок чого заборгованість складає 20 441 847,04 грн, а отже, керуючись пунктом 9.4 договору Позивач заявив про односторонню відмову від договору оренди з 03.07.2023 та вимагав звільнити орендовані приміщення в строк до 06.07.2023 включно та повернути їх за актом приймання-передачі (повернення) приміщень шляхом його підписання.

При цьому суди виходили з того, що відповідно до частини другої статті 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму, договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

6.26. Водночас суди також встановили, що згідно з пунктом 9.6 Договору будь-яка із сторін цього договору має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору, письмово повідомивши про це іншу сторону у строк не менше ніж за 3 (три) календарних місяці до дати припинення договору, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду до цього договору.

6.27. За умовами пункту 9.9 договору про дострокове розірвання дії даного договору сторона письмово повідомляє іншу сторону шляхом вручення повноважному представнику іншої сторони відповідного повідомлення особисто в руки під розпис або шляхом надсилання такого повідомлення листом з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження сторони, визначеної даним договором. Датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного договору вважається дата вручення відповідного повідомлення під розпис представнику відповідної сторони. У випадку, коли повідомлення про дострокове розірвання даного договору надсилалося рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням про вручення, датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного договору вважається дата його отримання одержувачем (однією із сторін).

6.28. Отже, суди встановили, що сторонами була встановлена як можливість одностороннього розірвання договору, так і порядок такого розірвання, а тому для правильного вирішення цієї справи, а також прийняття судового рішення яке відповідає критеріям законності та обґрунтованості судам необхідно було перевірити не тільки наявність правових підстав для одностороннього розірвання договору, а і чи дотриманий сторонами погоджений ними у договорі порядок його одностороннього розірвання.

6.29. Так, згідно частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

6.30. Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору з її відповідності принципу добросовісності.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

6.31. Саморегулювання договірних цивільних відносин - це врегулювання зазначених відносин на власний розсуд безпосередньо їх учасниками (сторонами) в укладеному між ними договорі, норми (правила) якого можуть відступати від норм (нормативних приписів), закріплених у відповідних актах цивільного законодавства та розрахованих на врегулювання саме таких відносин, крім випадків, коли в актах цивільного законодавства прямо вказано на неможливість відступати від норм (нормативних приписів), що вміщені в них, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті укладеного між сторонами договору.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

6.32. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень Скаржник від початку не погоджувався з визначенням Позивачем моменту з якого договір є розірваним в односторонньому порядку та строку коли в нього виникає обов`язок звільнити спірні приміщення, отже наявний спір щодо однакового тлумачення сторонами умов договору в цій частині.

Таким чином, суди повинні були здійснити тлумачення відповідних умов договору та, з урахуванням здійсненого тлумачення, вирішити спір, оскільки, як вбачається з матеріалів справи сторони договору так і не досягли розуміння щодо дотримання процедури розірвання договору в односторонньому порядку, а отже господарськими судами попередніх інстанцій передчасно було відхилене посилання Відповідача на порушення Позивачем порядку розірвання Договору, що визначене пунктом 9.6 договору.

6.33. Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього кодексу. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:

Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

Зазначена правова позиція міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 по справі № 753/22010/14-ц є усталеною та неодноразово застосовувались Верховним Судом.

6.34. Якщо зазначені правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору то суди повинні застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Зазначене відповідає позиціям Верховного Суду сформованим, зокрема, але не виключно у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 910/16011/17, від 17.04.2019 у справі № 927/430/17, 18.05.2022 у справі № 613/1436/17 тощо.

6.35. В такий спосіб, з урахуванням встановлених судами обставин справи, позиції сторін протягом справи і в суді касаційної інстанції Суд погоджується з висновками господарських судів про наявність у Товариства (як орендодавця) права на розірвання договору в односторонньому порядку.

Водночас Суд, з урахуванням доводів касаційної скарги, вважає частково обґрунтованими посилання Скаржника на встановлення сторонами порядку розірвання договору в односторонньому порядку та повернення майна, а тому вважає передчасними відповідні висновки судів попередньої інстанції в цій частині без здійснення ними системного тлумачення договору та мотивування чому не підлягає застосуванню погоджений сторонами порядок в цьому випадку.

При цьому чітке встановлення моменту з якого в Партії з`являється обов`язок звільнити приміщення безпосередньо впливає як на визначення наявності чи відсутності порушеного права Позивача на момент звернення з позовом, так і обов`язків наймача у разі припинення договору найму, передбачених, зокрема статтею 785 Цивільного кодексу України.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій, щодо дати розірвання договору за ініціативою орендодавця в односторонньому порядку саме з 03.07.2023, та, як наслідок, і вирішення питання щодо виселення Відповідача із орендованого останнім приміщення, є передчасними, зробленими без належного з`ясування істотних обставин, що мають значення для розгляду заявлених у цій справі позовних вимог.

6.36. У такий спосіб, для правильного вирішення цієї справи господарським судам необхідно встановити чи була дотриманий Позивачем порядок одностороннього розірвання договору, якщо так, то яким пунктом договору повинен був керуватись Позивач під час такого розірвання.

Водночас, встановлення зазначених обставин (особливо в частині застосувування тлумачення contra proferentem) не можливо здійснити без оцінки наданих сторонами доказів.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин на підставі оцінки наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Разом тим, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України)

6.37. Щодо інших доводів Скаржника Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України положення цієї норми спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Тому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Також згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.38. Отже, доводи Скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

Зокрема, господарські місцеві суди не дослідили належним чином лист №33 від 31.07.2023, в частині можливості односторонньої відмови Позивача від Договору оренди, не встановили порядок дій Позивача і Відповідача у випадку відмови від Договору оренди, не встановили факт чи було укладено між сторонами додаткову угоду про відмову від Договору.

6.39. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного судового рішення, воно зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Політичної партії "Європейська Солідарність" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23, скасувати.

3. Справу №910/10904/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко