Постанова

від 22.04.2024 по справі 910/5094/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5094/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 (у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О. (головуючий), Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

про повернення апеляційної скарги

за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог, зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

1.1. Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви про усунення перешкод у користуванні майном.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є балансоутримувачем державного майна, визначеного в Договорі № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями від 19.07.2013. Вказував на те, що строк дії Договору № 2 від 19.07.2013 закінчився, проте відповідач створює перешкоди у реалізації права позивача щодо користування цим майном.

1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 позов Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви задоволено повністю. Зобов`язано відповідача усунути перешкоди Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" у користуванні нерухомим майном.

1.4. Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Скаржник) адвокатка Кацюба А.Є., вважаючи, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права та обов`язки Скаржника, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд поновити процесуальний строк на подання скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі №910/5094/23, скасувати оскаржуване рішення, провадження у справі закрити.

До апеляційної скарги додано клопотання про звільнення від сплати судового збору.

1.5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 апеляційну скаргу Скаржника відповідно до статті 260 Господарського процесуального кодексу України залишено без руху та надано час для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору, упродовж 10 днів з дня вручення ухвали.

1.6. 02.11.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, проте без доказів сплати судового збору, натомість з доданим клопотанням про звільнення від його сплати.

1.7. З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.11.2023 повторно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення/відстрочення сплати судового збору, а апеляційну скаргу відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України повернув Скаржнику.

1.8. Зі змісту ухвали вбачається, що, оцінюючи доводи в обґрунтування наявності підстав для звільнення/відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнав їх недостатніми та не знайшов правових підстав для задоволення відповідного клопотання. При цьому суд також врахував, що таке звільнення/відстрочення є правом суду, а не обов`язком.

1.9. За таких обставин, враховуючи, що Скаржником не усунуто недоліки апеляційної скарги, доказів сплати судового збору суду не надано, апеляційний суд дійшов висновку про повернення апеляційної скарги Скаржнику.

1.10. Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив її до Верховного Суду.

2. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

2.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу про повернення апеляційної скарги та направити матеріали справи до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.

2.2. При цьому Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, від 29.11.2023 у справі № 906/308/20 щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" не лише до позивачів, а і до інших учасників справи.

2.3. ОСОБА_1 також заявляє клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з вищевикладеного питання.

2.4. Касаційне провадження відкрито Верховним Судом 28.03.2024 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2.5. У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить відмовити у її задоволенні у повному обсязі.

2.6. Міністерство культури та інформаційної політики України у наданому Суду відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні.

2.7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу та направити матеріали справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

3. Позиція Верховного Суду

3.1. Дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

3.2. Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

3.3. Відповідно до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

3.4. Стаття 123 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3.5. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може відстрочити сплату судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

3.6. Оскільки процесуальний закон не містить вимог до заяви про зменшення/звільнення від сплати судового збору, клопотання про відстрочення/розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом.

3.7. При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження підстав для звільнення або відстрочення сплати судового збору.

3.8. Отже суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від сплати судового збору з урахуванням вимог, передбачених законодавством, та з урахуванням майнового стану скаржника, який оцінено судом на підставі наданих доказів.

3.9. Судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали виснувано, що законодавчо закріплене положення про відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору чи звільнення від його сплати можливе за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, і таке зменшення статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачене лише для позивача. А враховуючи, що Скаржник статусу позивача у даній справі не має, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його клопотання.

3.10. З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, на яку посилається Скаржник як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали, вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" від 20.02.2014). Враховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин, з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України "Про судовий збір" може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев`ята статті 10 Цивільного процесуального кодексу України).

3.11. Подібні висновки містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20, яка зазначає, що незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою, а відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

3.12. Зазначених висновків Верховного Суду апеляційний господарський суд всупереч вимогам частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахував та, як наслідок, дійшов передчасного висновку про відмову у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору з тієї підстави, що він не є позивачем у справі.

3.13. Проте вказане не було єдиною підставою для відмови в задоволенні вказаного клопотання, оскільки крім процесуального статусу Скаржника суд також дослідив і інші підстави.

3.14. Так необхідність сплати судового збору, встановлена для всіх суб`єктів нормами Господарського процесуального кодексу України, не може тлумачитися як обмеження права доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиконання заявником наведених вимог процесуального законодавства має правовим наслідком відмову у прийнятті позовної заяви до розгляду та повернення її заявнику.

3.15. У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

3.16. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001, у якому зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

3.17. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

3.18. За таких обставин апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що звільнення від сплати судового збору є правом суду, а не його обов`язком.

3.19. Вказаний закон, а саме стаття 8 Закону України "Про судовий збір", визначає, що відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, а також звільнення від його сплати або зменшення його розміру, є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені правові норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

3.20. Суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається, водночас це не є обов`язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

3.21. Подібні правові висновки містять і вищезазначені постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, від 29.11.2023 у справі № 906/308/20, на які ОСОБА_1 посилається в обґрунтування вимог касаційної скарги. Проте останній тлумачить зміст вказаних постанов однобоко, лише в аспекті можливості поширення на інших учасників справи права позивача на відстрочення/звільнення від судового збору. При цьому поза увагою ОСОБА_1 залишилися важливі висновки зазначених постанов про те, що звільнення від судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом суду, а не обов`язком, а відповідні норми закону - диспозитивними, а не імперативними.

3.22. При цьому, як вбачається з оскаржуваної ухвали, колегія суддів виходила з двох підстав: 1) статус Скаржника та 2) відсутність підстав для звільнення від сплати судового збору з огляду на надані документи та характер спору.

3.23. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду в частині відмови в звільненні (відстроченні) від сплати судового збору та додатково вказує на наступне.

3.24. Право звільнення від сплати судового збору (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності) перебуває у межах дискреції суду (судового розсуду), а не є його обов`язком, що випливає з вимог Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір".

3.25. Суд зауважує, що неотримання Скаржником доходу взагалі не свідчить про безумовний обов`язок суду звільнити особу від сплати судового збору, який не є вочевидь непомірним і обтяжливим та встановлюється у мінімальному розмірі при зверненні до суду з апеляційною скаргою у цій справі, що відповідає як вимогам Господарського процесуального кодекс України, Закону України "Про судовий збір", так і практиці ЄСПЛ, яка наведена у цій постанові.

3.26. Як вбачається зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у даній справі, позовні вимоги Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви про усунення перешкод у користуванні майном обґрунтовані тим, що Позивач є балансоутримувачем державного майна, визначеного договором про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями, строк якого закінчився, проте Відповідач створює перешкоди у реалізації права Позивача щодо користування цим майном.

3.27. Таким чином, з огляду на правову природу спору, предмет та підстави позову, колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі не є захист житлових чи інших життєво важливих прав Скаржника, що могло б бути вагомою підставою для звільнення від сплати передбаченого законом судового збору, необхідність сплати якого є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

3.28. Верховний Суд також відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), а також покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином, зокрема, процесуальну економію.

3.29. Інші доводи поданої ОСОБА_1 касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, що не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.

3.30. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги щодо обов`язку апеляційного суду звільнити Скаржника від сплати судового збору не знайшли свого підтвердження.

3.31. ОСОБА_1 у касаційній скарзі також заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд вважає таке клопотання безпідставним та необґрунтованим зважаючи на наступне.

3.32. Касаційну скаргу у даній справі ОСОБА_1 подано на ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги з посиланням на порушення апеляційним судом норм процесуального права та положень Закону України "Про судовий збір".

3.33. Відповідно до частини першої статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. При цьому підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 302 Господарського процесуального кодексу України.

3.34. Отже, якщо учасник справи звертається до Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду на підставі частин першої-четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, він має обґрунтувати, від якого саме правового висновку палати, об`єднаної палати або ж Великої Палати Верховного Суду є необхідність відступити. Якщо ж учасник справи звертається до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої цієї статті, зважаючи на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, учаснику справи також необхідно обґрунтувати наявність такої виключної правової проблеми саме у цій справі.

3.35. Таким чином, касаційний суд, з урахуванням відповідного обґрунтування поданого скаржником клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на палату, об`єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.

3.36. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, заявлене ОСОБА_1 клопотання не містить посилання на конкретно визначену ним підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як того вимагають положення статті 302 Господарського процесуального кодексу України та зводиться до незгоди з оскаржуваним процесуальним рішенням, що саме по собі не може бути підставою для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

3.37. За таких обставин Верховний Суд відмовляє в задоволенні клопотання Скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.38. Оскільки інші доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції вимог матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 06.11.2023, Суд відповідно до частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України вказує на відсутність підстав для її скасування.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

4.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.3. За змістом частин першої та другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

4.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ОСОБА_1 ухвалу в межах наведених у касаційній скарзі доводів, дійшов висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

5. Розподіл судових витрат

5.1. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін ухвали суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 303, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 у справі № 910/5094/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 у справі № 910/5094/23 про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко