Рішення

від 22.04.2024 по справі 120/936/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 квітня 2024 р. Справа № 120/936/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: АДРЕСА_2 )

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до 60 будинку офіцерів (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2022 року по 23.06.2023 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.12.2022 року по 23.06.2023 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом відповідача №110 від 19.12.2022 року її виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. На день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 24.09.2016 року по 01.03.2018 року враховуючи базовий місяць січень 2008 року. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 року по справі №120/9278/23 відповідач здійснив виплату вищевказаної індексації шляхом зарахування на картковий рахунок позивача 24.01.2024 року коштів в розмірі 56 140, 49 грн. Таким чином остаточний розрахунок з позивачем проведено 24.01.2024 року, з огляду на що позивач зазначає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 29.01.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою у відповідача витребувано довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням та середньоденний розмір його грошового забезпечення на дату звільнення з військової служби.

11.04.2024 року за вх.№21798/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач вказує, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Крім того, в нормах Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не визначено права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Відповідач не погоджуються з посиланням позивача на норми Кодексу законів про працю, зокрема ст. 117. Адже вказаною статтею передбачено відповідальність саме власника за затримку розрахунку при звільненні, в той час як відповідач таким не є. Також відповідач вказує, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Оскільки позивач не зверталась із відповідними заявами чи рапортами, то вона погодилась з визначеними в наказі грошовими виплатами. З огляду на викладене відповідач заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог.

Разом із відзивом відповідачем надано витребувані докази.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Наказом відповідача №110 від 19.12.2022 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення з 23.12.2012 року.

Проте на день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема, не було виплачено індексації грошового забезпечення за період з 24.09.2016 року по 01.03.2018 року, з урахуванням базового місяця січня 2008 року.

На виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах №120/10971/22 та №120/9278/23, відповідач здійснив позивачеві 21.06.2023 року виплату індексації за період з 24.09.2016 року по 01.13.2018 року в сумі 4 435, 45, а 24.01.2024 року виплату індексації за вказаний період, однак вже з урахуванням базового місяця січня 2008 року, в розмірі 56 140, 49 грн.

При виплаті вищенаведеної суми відповідачем 24.01.2024 року не нараховано і не виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Ст. 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина роботодавця або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В ході розгляду справи судом встановлено, що на день виключення позивача зі списків військової частини з нею не проведено повного розрахунку, зокрема, не було виплачено індексації грошового забезпечення за період з 24.09.2016 року по 01.03.2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року.

На виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах №120/10971/22 та №120/9278/23, відповідач здійснив позивачеві 21.06.2023 року виплату індексації за період з 24.09.2016 року по 01.13.2018 року в сумі 4 435, 45, а 24.01.2024 року виплату індексації за вказаний період, однак вже з урахуванням базового місяця січня 2008 року, в розмірі 56 140, 49 грн.

При виплаті індексації в належному розмірі відповідачем не нараховано і не виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В контексті наведеного суд вказує, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.

Суд також зауважує, що позивачем заявлено вимогу про протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточно розрахунку при звільненні.

Дії є активною формою поведінки суб`єкта владних повноважень, які виражаються у прийнятті рішень або інших активних формах здійснення наданих повноважень, у зв`язку із чим в подальшому виникає публічно-правовий спір. У свою чергу, бездіяльність є формою пасивної поведінки.

Таким чином, враховуючи, що ненарахування та невиплата середнього заробітку за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні є формою пасивної поведінки суб`єкта владних повноважень, то суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Згідно із витягом із наказом відповідача від 19.12.2022 року № 110 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.12.2022 року.

Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 24.12.2022 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Оскільки відповідач на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 року по справі №120/9278/23 здійснив виплату позивачеві належних сум індексації шляхом зарахування на картковий рахунок позивача 24.01.2024 року коштів в розмірі 56 140, 49 грн., то саме 24.01.2024 року є днем фактичного розрахунку.

Водночас, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній її редакції на момент звільнення позивача, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, а відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.12.2022 року по 23.06.2023 року.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 24.01.2024 року шляхом виплати, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 року по справі №120/9278/23, коштів в розмірі 56 140, 49 грн. При цьому, суд враховує, що дана виплата здійснена з урахуванням попередньо виплаченої суми індексації на виконання рішення суду у справі №120/10971/22 в розмірі 4 435, 45 грн.

Отже, належна позивачеві сума індексації грошового забезпечення за період з 24.9.2016 року по 01.03.2018 року становить 60 575, 94 грн.

Згідно із наданою відповідачем довідкою про заробітну плату позивача, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 585, 72 грн.

Затримка розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 року по 23.06.2023 року становить 182 календарні дні. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 24.12.2022 року по 23.06.2023 року становить 106 601, 04 грн (182 дні х 585, 72 грн).

Істотність частки складових заробітної плати (індексації грошового забезпечення за період з 24.09.2016 року по 01.03.2018 року) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 60 575, 94 грн/106 601, 04 грн (сума виплати індексації грошового забезпечення при звільненні за рішеннями суду/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0, 57.

Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить становить 60 762, 59 грн. (585, 72 грн. х 182 календарні дні х 0,57).

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 60 762, 59 грн. з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Відтак суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на її користь 60 762, 59 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

Керуючись Конституцією України, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексом законів про працю України та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 60 будинку офіцерів про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 60 будинку офіцерів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 року по 23.06.2023 року.

Стягнути з 60 будинку офіцерів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 року по 23.06.2023 року в розмірі 60 762, 59 грн (шістдесят тисяч сімсот шістдесят дві гривні п`ятдесят дев`ять копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: 60 будинок офіцерів Міністерства оборони України (пл. Перемоги, 1, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 09741264)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.04.2024 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна