Рішення

від 19.04.2024 по справі 140/1138/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1138/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом до Державної податкової служби України (далі ДПС України, відповідач) про визнання протиправною відмови в наданні інформації на запит від 10.01.2024 (вх.№70/зпі від 11.01.2024); зобов`язання надати інформацію на вказаний запит.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 вважає посилання відповідача на статтю 17 Податкового кодексу України в частині того, що запитувана інформація становить комерційну, конфіденційну таємницю, а тому повинна розголошуватись лише з дозволу платника податків, помилковими, оскільки відкритість запитуваної інформації вже санкціоновано статтею 17 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та не потребує додаткових погоджень, отримання згоди, тощо від організацій.

Зазначає, що слід також врахувати положення статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», де наводяться відомості, які вносяться в Єдиний державний реєстр та є відкритими (крім деяких винятків, зокрема відомостей про реєстраційні номери облікових карток платників податків, про відкриття та закриття рахунків). Тобто, такі відомості, що наведені в статті 11 згаданого Закону, також не можуть бути віднесені до конфіденційних - це виключає інформацію про місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників, органи управління, ПІБ осіб, які уповноважені представляти юридичну особу, засновники, тощо.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до пункту 6.4 постанови ВАСУ №10 від 29.09.2016 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

- виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

- інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;

- виявленню фактів введення громадськості в оману.

Таким чином, виходячи з наведеного переліку постанови ВАСУ №10 від 29.09.2016, запитувана позивачем інформація є суспільно необхідною, оскільки інформація про діяльність благодійних фондів, що отримують допомогу від міжнародних донорів, та інформація про розпорядження нею, під час повномасштабного вторгнення, є інформацією, що становить суспільний інтерес.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 04.04.2024 представник відповідача позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з огляду на те, що пункту 2 статті 6 Закону №2939 обмеження в доступі до інформації щодо надання копії звіту та інформації, що міститься в звіті, зокрема про кількість гуманітарних автомобілів та перелік організацій від яких отримані автомобілі благодійною організацією «МК ФАУНДЕЙШН» (далі БО «МК ФАУНДЕЙШН») за 2022 рік здійснюється з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, оскільки стосується господарської діяльності суб`єкта господарювання та розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди його діловій репутації та шкода від надання такої інформації переживає суспільний інтерес в її отриманні.

Представник відповідача зазначив, що відповідно до положень статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану можуть бути обмежені деякі конституційні права і свободи громадян, зокрема право на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації в будь-який спосіб. Однак, право на доступ до інформації в умовах воєнного стану може підлягати обмеженням, насамперед для захисту інтересів національної безпеки та територіальної цілісності держави.

З огляду на вищевикладене, ДПС України вважає, що не було вчинено протиправну відмову щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 .

У поданому відзиві на позовну заяву ДПС України просив розглядати судову справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Щодо клопотання про здійснення розгляду справи за участю сторін, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частин п`ятої та шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому, беручи до уваги, що відповідачем було надано суду та позивачу відзив на адміністративний позов, суд не вбачав підстав для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 10.01.2024 ОСОБА_1 звернулась із запитом щодо надання інформації що знаходиться у володінні ДПС України, а саме:

-інформацію, про кількість гуманітарних автомобілів (транспортних засобів), які отримані БО «МК ФАУНДЕЙШН» (код ЄДРПОУ 44867928) за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

-інформацію про перелік організацій (назва, код ЄДРПОУ), від яких БО «МК ФАУНДЕИШН» (код ЄДРПОУ 44867928) отримала гуманітарну допомогу у вигляді автомобілів (транспортних засобів) за період з 24.02.2022 по 31.12.2022.

-копію звіту про використання доходів неприбуткової організації БО «МК ФАУНДЕЙШН» (код ЄДРПОУ 44867928) за період 2022 рік з гуманітарною допомогою тощо) з усіма додатками, що йшли до нього (зокрема з інформацією щодо операцій з гуманітарною допомогою).

Листом №102/ЗПІ/99-00-04-03-02-10 від 17.01.2024 ДПС України відмовив позивачу в наданні запитуваної інформації, зазначивши зокрема, що підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Кодексу встановлено, що платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Крім того зазначив, що відповідно до частини другої статті 6 Закону №2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної цим інтересам 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати i передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету i безсторонності суду i є необхідними в демократичному суспільстві.

Згідно статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про інформацію» передбачено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (надалі Закон №2939-VI).

Статтею 1 цього Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Статтею 13 Закону визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: інформацією про стан довкілля; інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією). На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Частина третя статті 23 Закону №2939-VI передбачає, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на адресу ДПС України 10.01.2024 направлено запит на інформацію щодо надання публічної інформації для підготовки журналістського матеріалу про діяльність благодійних організацій в період воєнного стану, яка становить суспільний інтерес.

Згідно статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Стаття 56 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Статтею 131 Господарського кодексу України встановлені особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання, у відповідності до якої юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, членські благодійні організації, благодійні установи тощо). Благодійною організацією визнається недержавна організація, яка здійснює благодійну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійна організація - юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених цим Законом, як основну мету її діяльності.

Згідно статті 3 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах. Сферами благодійної діяльності є, зокрема, освіта; охорона здоров`я; екологія, охорона довкілля та захист тварин; запобігання природним і техногенним катастрофам та ліквідація їх наслідків, допомога постраждалим внаслідок катастроф, збройних конфліктів і нещасних випадків, а також біженцям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах; опіка і піклування, законне представництво та правова допомога; соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальні послуги і подолання бідності; культура та мистецтво, охорона культурної спадщини; наука і наукові дослідження; спорт і фізична культура; права людини і громадянина та основоположні свободи; розвиток територіальних громад; розвиток міжнародної співпраці України; стимулювання економічного росту і розвитку економіки України та її окремих регіонів та підвищення конкурентоспроможності України; сприяння здійсненню державних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища в Україні; сприяння обороноздатності та мобілізаційній готовності країни, захисту населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного стану.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійна організація може бути створена як благодійне товариство, благодійна установа чи благодійний фонд з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та іншими законами України. Благодійним фондом визнається благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов`язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності. Благодійний фонд може бути створено одним чи кількома засновниками. Активи благодійного фонду можуть формуватися учасниками та/або іншими благодійниками.

Стаття 17 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» встановлює, що благодійні організації складають та подають фінансову, статистичну та іншу обов`язкову звітність у порядку, встановленому законом. Установчі документи благодійних організацій або правочини між благодійними організаціями та благодійниками можуть визначати порядок складення та надання спеціальних звітів для окремих благодійників або їх правонаступників про використання наданих ними активів. Інформація про структуру та розмір доходів і витрат благодійних організацій, а також умови використання їх активів для благодійної діяльності не є конфіденційною інформацією або комерційною таємницею. Звітність благодійних організацій може містити інформацію про особу благодійників або бенефіціарів за умови згоди благодійників, бенефіціарів або їх правонаступників чи законних представників, якщо інше не визначено законом.

Згідно пункту 133.4.1. статті 133 Податкового кодексу України неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам: утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації. Пунктом 133.4.7. встановлено, що для неприбуткових організацій, які відповідають вимогам цього пункту та внесені до Реєстру неприбуткових установ та організацій, встановлюється річний податковий (звітний) період, крім випадків, передбачених підпунктом 133.4.3 цього пункту.

Поряд з цим, у відповідності до частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Згідно пункту 6.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 №10 при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.

З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України від 02.10.1992 №2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XII) предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, повинно застосовувати певні визначені критерії. Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, потрібно враховувати особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації; кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація; наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді); час, який минув з моменту створення інформації/документа; чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації; якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що предметом суспільного інтересу у даній справі є можливе незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги, з огляду на доповнення Кримінального кодексу України статтею 201-2.

У відповідності до частини другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (стаття 20 Закону України «Про інформацію»).

Статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Крім того, частина четверта статті 21 Закону України «Про інформацію» визначено, що до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості, зокрема, про факти порушення прав і свобод людини і громадянина.

Поряд з цим, згідно частини першої статті 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

У пункті 6 вищевказаної Постанови Пленуму ВАСУ зазначено, що обмеження доступу до інформації (будь-якої) може бути правомірним тільки після застосування трискладового тесту.

Пунктом 6.2 Постанови Пленуму ВАСУ визначено, що з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ) (щодо визначення суспільного інтересу див. пункт 6.4).

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав трискладового тесту означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Зазначена позиція постійно підтримується і Верховним Судом у його рішеннях.

Як вбачається з відповіді відповідача, в останній відсутнє будь-яке обґрунтування щодо застосування трискладового тесту, вказано лише, що інформація яка міститься в звіті, зокрема про кількість гуманітарних автомобілів та перелік організацій від яких отримані такі автомобілі БО «ФАУНДЕЙШН» за 2022 рік здійснюється з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, оскільки стосується господарської діяльності суб`єкта господарювання та розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди його діловій репутації та шкода від надання такої інформації переживає суспільний інтерес в її отриманні.

Одночасно відповідач не заперечує, що така інформація знаходиться у його розпорядженні.

Визначення, чи відноситься інформація до інформації, яка є конфіденційною обов`язково повинно враховувати: 1) чи не належить така інформація до винятків, зокрема, передбачених ч. 5 ст. 6 Закону про доступ до публічної інформації; 2) чи розпорядник інформації застосував трискладовий тест щодо такої інформації.

Відповідач не застосував трискладовий тест при відмові у наданні такої інформації.

У ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантоване право на свободу одержувати інформацію. Відмова відповідача надати інформацію становить порушення цієї норми, оскільки така відмова не була необхідною у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції.

Суд звертає увагу, що згідно частини третьої статті 17 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» інформація про структуру та розмір доходів і витрат благодійних організацій, а також умови використання їх активів для благодійної діяльності не є конфіденційною інформацією або комерційною таємницею. Інформація про структуру та розмір доходів і витрат благодійних організацій, а також умови використання їх активів для благодійної діяльності є відкритою публічною інформацією, яка повинна надаватися за запитами.

Відтак, суд не бере до уваги твердження відповідача, що запитувана інформація є комерційною та конфіденційною, оскільки доступність інформацію про структуру та розмір доходів і витрат благодійних організацій, а також умови використання їх активів для благодійної діяльності прямо передбачено статтею 17 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому отримання згоди від організації додатково не потребує.

Стосовно тверджень представника відповідача, що надання інформації про фінансовий стан платника податків, показника його діяльності, загальну інформацію про платника (податковий номер, найменування, адресу, номер телефону), а також інформацію про керівника і головного бухгалтера, розголошення якої може завдати шкоди їх правам та репутації зокрема, праву на приватність, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про інформацію`інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Аналогічне визначення персональних даних закріплено у статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року №2297-VI, а саме: персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про захист персональних даних» об`єктами захисту є персональні дані.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що персональні дані - це сукупність відомостей про особу, яка надає можливість беззастережно ідентифікувати таку особу, тобто у цій сукупності мають бути унікальні, пов`язані лише з цією особою дані.

Таким чином, ПІБ особи самі по собі не дозволяють ідентифікувати особу, а лише у сукупності з іншими відомостями про особу - серія і номер паспорта, ідентифікаційний номер, дата і місце народження тощо дають можливість беззастережно ідентифікувати таку особу та є персональними даними, що підлягають захисту.

Суд зазначає, що зазначення прізвища, імені та по батькові особи (без номера паспорта, адреси, дати народження, персонального ідентифікаційного номера) не є розголошенням персональних даних, що підлягають захисту. Позивач запитує інформацію щодо звіту про використання доходів неприбуткової організації БО «МК ФАУНДЕЙШН» за період 2022 рік з гуманітарною допомогою тощо, з усіма додатками, що йшли до нього (зокрема з інформацією щодо операцій з гуманітарною допомогою).

Тому, на думку суду, відображення в наданій інформації тільки прізвища, імені та по батькові керівника, головного бухгалтера, без зазначення їх персональних даних та іншої (публічної), наявної звіті про використання доходів неприбуткової організації БО «МК ФАУНДЕЙШН», інформація відповідатиме меті запиту.

З листа відповідача від 17.01.2024 №102/ЗПІ/99-00-04-03-02-10 вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у наданні зазначеної у запиті інформації без обґрунтованих підстав та викладанням наявної інформації і можливості її надати для ознайомлення.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду належними та допустимими доказами правомірність здійснених дій щодо відмови у наданні інформації на запит про доступ до публічної служби, враховуючи надані статтею 245 КАС України повноваження, позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій ДПС Укаїни щодо відмови надати інформацію ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 10.01.2024 та зобов`язання ДПС України надати ОСОБА_1 публічну інформацію, а саме інформацію про кількість гуманітарних автомобілів (транспортних засобів), які отримані Благодійною організацією «МК ФАУНДЕЙШН» за період з 24.02.2022 по 31.12.2022; інформацію про перелік організацій (назва, код ЄДРПОУ), від яких Благодійна організація «МК ФАУНДЕИШН» отримала гуманітарну допомогу у вигляді автомобілів (транспортних засобів) за період з 24.02.2022 по 31.12.2022; копію звіту про використання доходів неприбуткової організації Благодійна організація «МК ФАУНДЕЙШН» за період 2022 рік з гуманітарною допомогою тощо, з усіма додатками, що йшли до нього (зокрема з інформацією щодо операцій з гуманітарною допомогою).

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 30.01.2024 №26.

Керуючись статтями 243-246,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо відмови ОСОБА_1 надати інформацію на запит про доступ до публічної інформації від 10 січні 2024 року(вх.№70/зпі від 11.01.2024).

Зобов`язати Державну податкову службу України надати ОСОБА_1 публічну інформацію на запит від 10.01.2024 (вх.№70/зпі від 11.01.2024).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Державна податкова служба України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Суддя В.В. Дмитрук