Рішення

від 22.04.2024 по справі 300/1038/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2024 р. справа № 300/1038/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (надалі Територіальне управління, відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо невинесення наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 21.10.2022 до дати ухвалення судом рішення по справі;

зобов`язання виплатити додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 21.10.2022 до дати ухвалення судом рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є співробітником Служби судової охорони, а отже має право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн, встановлену Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168. Проте, як зазначає позивач, Територіальним управлінням Служби судової охорони у Івано-Франківській області протиправно не нараховано та не виплачено таку додаткову винагороду, починаючи з 21.10.2022. Як наслідок, слід зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату такої винагороди щомісячно починаючи з 21.10.2022.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.02.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

11.03.2024 через підсистему «Електронний суд» Територіальним управлінням скеровано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, на переконання Територіального управління, на виконання статті 165 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони. Відповідно до вказаного Порядку підставою для виплати грошового забезпечення, в тому числі його основних, додаткових та одноразових додаткових видів, є накази Служби або територіального управління. Згідно з пунктом 10 цього Порядку грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення. Відповідач вказав, що 14.01.2022 затверджено кошторис Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області на 2022 рік та 06.01.2023 затверджено кошторис територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області на 2023 рік., і в таких кошторисах видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, не затверджувалися. Додатково зазначив, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Крім цього, відповідач звернув увагу суду на те, що пунктом 1 Постанови №168 установлено, зокрема, що на період дії воєнного стану співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Івано-Франківській області.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.10.2022 у справі №300/3005/22 визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 починаючи з 24.02.2022 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168; зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 з 24.02.2022 до 18.07.2022 в розмірі 30 000 гривень щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів; зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 з 19.07.2022 до 20.10.2022 в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів (а.с. 11-15).

Вказане рішення набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2023, якою рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.10.2022 року у справі №300/3005/22 залишено без змін (а.с. 16-20).

Однак, починаючи з жовтня 2022 року, відповідачем й надалі не нараховувалася та не виплачувалася позивачу додаткова винагорода відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (надалі Закон №1402-VIII) встановлено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Відповідно до ст. 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно із ч. 1 ст. 165 Закону №1402-VIII, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 165 Закону №1402-VIII, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Так, Постановою КМУ «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 №289 (надалі Постанова №289) затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.

Відповідно до п. 2 Постанови №289, розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; а порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Згідно із п. 3 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2022 №384 (надалі Наказ №384), грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.

Пунктом 4 Наказу №384 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за стаж служби. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги (п.п. 5-7 Наказу №384).

Відповідно до п.п. 9-10 Наказу №384, підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.

Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Зміст вказаних норм дає підстави для висновків про те співробітники служби Судової охорони за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення у межах затверджених фондів оплати праці, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.

Президентом України 24.02.2022 прийнято Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Відповідно до пункту 1 Указу №64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 22.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 №451/2023, від 06.11.2023 №734/2023, 05.02.2024 №49/2024 було продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18.08.2023 строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб та з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 строком на 90 діб відповідно.

На затвердження даних указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 (надалі Постанова КМУ №168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови КМУ №168 передбачено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Надалі, постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 (надалі Постанова КМУ №793), опублікованою 19.07.2022, до Постанови КМУ №168 були внесені зміни відповідно до яких в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Крім того, доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (надалі Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396, додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

При цьому, як у пункті 2 Постанови КМУ №793, так і в пункті 4 Порядку №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

Зважаючи на вищенаведене, починаючи з 24.02.2022 Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Разом з цим, відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивача слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку №396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.

Системний аналіз пункту 2-1 Постанови КМУ №168 (у редакції Постанови КМУ №793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».

Така правова позиція викладена в зразковому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 по справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.

Окрім того, посилання відповідача на відсутність у затверджених на 2022 та 2023 роки кошторисах відповідних бюджетних призначень, як на підставу для невинесення наказів щодо виплати додаткової винагороди, на думку суду є необґрунтованими.

Так, у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Суд зазначає, що допоки відповідне положення Постанови КМУ №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.

Суд враховує те, що відповідачем вживалися заходи щодо збільшення видатків бюджету для забезпечення реалізації вимог Постанови КМУ №168, проте, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування додаткової щомісячної винагороди, що є предметом спору у цій справі, оскільки держава не може односторонньо відмовитися від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань.

Отже, посилання відповідача на аргументи щодо відсутності коштів бюджетних асигнувань для виплати додаткової винагороди не може зумовлювати обмеження змісту права на таку винагороду.

Вказаний висновок обумовлений природою та значенням бюджетного законодавства, у тому числі Бюджетного кодексу України, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їхнє виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Бюджетні асигнування виступають елементами змісту акту про бюджет як плану формування та використання фінансових ресурсів, який має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Отже, ані Бюджетний кодекс України, ані закону про Державний бюджет України на відповідний рік не регулюють порядок виплати додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168. Водночас, формування бюджету повинно здійснюватися з огляду на права осіб, яким призначені бюджетні виплати.

Тому бюджетне законодавство на поточний бюджетний рік та встановлення відповідних бюджетних асигнувань є наслідком соціально-економічних зобов`язань держави, необхідною фінансово-правовою гарантією виконання взятих на себе обов`язків перед особою, а не їхньою нормативною передумовою, від якого залежить визнання наявності чи відсутності в особи відповідного права.

До цього ж, вирішуючи питання правового значення додаткової винагороди, необхідно звернути увагу на те, що у зв`язку із безумовністю права особи на отримання відповідної виплати, на підставі приписів Постанови №168, особа володіє матеріальним інтересом у формі гарантованої законом грошової виплати з коштів державного бюджету і цей інтерес захищений ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року як видом «власності» в автономному тлумаченні положень Конвенції.

Водночас, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Така відмова по своїй суті є позбавленням права на ці кошти, позаяк вони у подальшому не компенсуються.

Крім того, суд звертає увагу на п. 3 Постанови КМУ №168, згідно з яким Міністерству фінансів доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

Вказане свідчить про те, що нараховуючи та виплачуючи позивачу грошове забезпечення без додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, відповідач діяв з порушенням вимог статті 43 Конституції України, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання належного розміру грошового забезпечення, починаючи з 21.10.2022.

Одночасно суд приймає до уваги те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43 внесено зміни до Постанови КМУ №168 відповідно до яких, слова зокрема, співробітникам Служби судової охорони, виключено. Вказані зміни набрали чинності 21.01.2023.

У зв`язку із цим, позовні вимоги в частині виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 21.01.2023 відповідно до вимог постанови КМУ №168 від 28.02.2022 не підлягають до задоволення.

Окрім того, суд встановив, що 31.10.2023 Територіальним управлінням Служби судової охорони у ІваноФранківській області згідно з наказом від 31.10.2023 №456о/с та додатком до наказу нараховано та виплачено позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 пропорційно в розрахунку на місяць у розмірі 6 451,61 грн (а.с. 48, 49).

Тобто, позовні вимоги в частині виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 відповідно до вимог постанови КМУ №168 від 28.02.2022 також не підлягають до задоволення

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не виплачував позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ №168, щомісячно у період з 21.10.2022 до 31.12.2022 включно, у розмірі встановленому вказаною постановою.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 щомісячно у період з 21.10.2022 по 31.12.2022 включно, у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 605,60 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43213960, вул. Національної Гвардії, буд. 14-А, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 у період з 21.10.2022 до 31.12.2022 включно, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43213960, вул. Національної Гвардії, буд. 14-А, м. Івано-Франківськ, 76018) нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за період з 21.10.2022 до 31.12.2022 включно, у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43213960, вул. Національної Гвардії, буд. 14-А, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 605(шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.