Рішення

від 22.04.2024 по справі 320/10702/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2024 року Київ№ 320/10702/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., за розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" (далі також- позивач/ТОВ «Кернел-Трейд) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків(далі також- відповідач/контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.04.2023 №00766040106, №00765040106.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що всі господарські операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами були реальними (фактично здійснені), що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, операції пов`язані з господарською діяльністю позивача, учасники володіли спеціальною правосуб`єктністю, а тому, висновок контролюючого органу про нереальність (фіктивність) операцій з даними контрагентами є таким, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на нормах податкового законодавства.

Відповідач подав письмовий відзив на позов в якому проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні. Вважає, що рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що перевіркою установлено відсутність можливості контрагентів постачати товари (послуги) для позивача, у зв`язку з не підтвердженням операцій по фактичному придбанню такого товару за ланцюгом постачання, а правочини між ними здійснені без цілі настання реальних наслідків, з метою завищення податкового кредиту з податку на додану вартість і як наслідок несплати податків, так як нереальність первинного формування активу доводить нереальність і послідуючого придбання товарів.

У судових засіданнях позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що зазначені у позові, а відповідач заперечував щодо заявлених позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел Трейд» з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис грн по декларації з податку на додану вартість за грудень 2022 року (вх. Від 19.01.2023 №9300113171) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2022 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету встановлено:

- порушення платником податків п. 44.1 ст. 44, пп. 198.1, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, в результаті чого завищено податковий кредит по декларації з податку на додану вартість за грудень 2022 року у сумі 50 357 640 грн.;

- встановлено порушення п. 198.6 ст. 198. п.200.4 ст.200 Кодексу, п.п. 69.29 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідних положень» Кодексу, а саме: включення до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товарів, які у подальшому були знищені (втрачені) внаслідок дії обставин непереборної сили у період дії воєнного стану, у розмірі 39 879 199 грн;

- порушення п.44.1 п.44.3 ст.44, п.200.4 ст.200 Кодексу, Кодексу, а саме: у зв`язку з неможливістю підтвердження або спростування факту зберігання товару на складах захоплених окупаційними військами рф та неможливістю пред`явлення первинних документів щодо підтвердження залишків на складах, фактичне місцезнаходження яких на території Запорізької, Луганської, Донецької та Харківської областей, які вплинули на формування суми заявленої до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у розмірі 191 920 986 грн.;

що призвело до: завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 31 547 703 грн, відмовлено у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку на 231 800 185 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 18 812 937 грн., яка підлягає зменшенню.

За результатами перевірки складено акт від 21.04.2023 №489/Ж5/31-00-04-01-06/31454383 та винесено податкові повідомлення-рішення від 21.04.2023 року

- №00765040106, яким встановлено порушення п.44.1 ст. 44, п.п. 198.5 ст.198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 31 547 703 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі 15 773 851,50 грн.;

- №00766040106, яким встановлено порушення п.44.1 ст. 44, п.192.1.1. п.192.1 ст.192, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200, абз.23 п.201.10 Податкового кодексу України та зменшено суму від`ємного значення з ПДВ у розмірі 18 812 937 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому слід врахувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Водночас, із визначеного в ПКУ поняття ділової мети вбачається, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто, господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції, передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

Документальне обґрунтування наявності ділової мети передбачає наявність документів управлінського обліку, первинних документів, які платник податків використовує в господарській діяльності, зокрема, у перспективі, або коли наявна потреба в здійсненні збиткових операцій з огляду на стратегічні цілі чи несприятливі обставини. Такі документи мають містити загальноприйняті реквізити, такі як дата складання та підписи уповноважених осіб, і можуть бути використані під час перевірки або затребувані в установленому ПК України порядку.

Таким чином, ділова мета може бути відсутня лише в таких операціях: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб.

Враховуючи принцип превалювання сутності над формою, перевага має надаватися економічній сутності господарських операцій.

Верховний Суд у постанові від 22.10.2020 у справі № 160/3055/19 звернув увагу та врахував те, що відповідно до сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 805/686/17-а, від 12.07.2019 у справі № 808/109/18, від 09.07.2019 у справі № 810/1762/16 тощо) сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд, аналізуючи висновки контролюючого органу, що викладені в акті перевірки, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, що надані сторонами під час розгляду спору по суті, вважає за необхідне звернути увагу на таке.

За висновком контролюючого органу, господарські операції ТОВ Кернел-Трейд з контрагентами, які були предметом перевірки, результати якої відображені в акті перевірки, були безтоварними та нереальними, контрагенти не володіли необхідним обсягом матеріально-технічних та трудових ресурсів, необхідних для виконання договорів, були віднесені податковим органом до категорії ризикових, первинні документи складені без належних на те підстав, а протиправно сформований податковий кредит призвів до заниження ПДВ та завищення від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.

Досліджуючи питання обґрунтованості висновку відповідача щодо безтоварності господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у його контрагентів, зазначених в акті перевірки, суд виходить з наступного.

Під безтоварністю господарських операцій в акті перевірки розуміється відсутність факту передачі товарно-матеріальних цінностей, передбачених договорами, від продавця до покупця.

При цьому у судовому засіданні відповідач зазначав, що факт поставки товару мав місце, однак податковим органом не встановлено походження цього товару від контрагентів контрагента позивача.

Суд виходить з того, що змістом будь-якої господарської операції, яка спроможна спричинити зміни в податковому обліку платника податків, є зміни в стані активів та зобов`язань учасників такої господарської операції. Господарські операції, які були задекларовані позивачем та були предметом дослідження під час податкової перевірки відповідача, є операціями з постачання (купівлі-продажу). Операції купівлі-продажу супроводжуються змінами в активах та зобов`язаннях сторін: вибуття з власності продавця та перехід у власність покупця товару, передбаченого договором, а також вибуття з власності покупця та перехід у власність продавця грошових коштів, передбачених договором в якості оплати.

Як вбачається із матеріалів справи, відомості про оплати товару за спірними господарськими операціями містяться в актах перевірок та не оспорюються відповідачем.

Відтак, факт оплати товару, придбаного позивачем в результаті спірних господарських операцій, суд вважає встановленим та таким, що не підлягає доказуванню в межах даної справи.

Також матеріалами справи підтверджується факт передачі товару за спірними господарськими операціями від постачальників позивачу чи уповноваженій ним особі (зерновий склад, термінал, олійне підприємство).

Дана обставина не заперечувалась відповідачем під час розгляду справи та підтверджується наявними матеріалами справи, до яких долучено засвідчені належним чином копії первинних бухгалтерських документів: договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, залізничні накладні, складські квитанції.

Так, до матеріалів справи приєднано первинні документи господарських операцій між ТОВ Кернел-Трейд та постачальниками: ТОВ «Агростандарт-1», ТОВ «Еліус Промо», ПрАТ «НПВ Агро», ПрАТ «СВП Агротон», ТОВ «Агросинергія», ТОВ «МІКРО ТРОНІК Україна», ОСОБА_1 , ФГ «БЛАГОЄ», ТОВ «Преображенське», ФГ «КАТРУСЯ», ТОВ «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ», ПП «ДНІПРО», ТОВ «КОМАНДОР ЛОГІСТИК», ПП «АГРО-СУР», СФГ «ПРОЛІСОК», ТОВ «Рівненське АП», ПП «АГРОХОЛДИНГ «НАДІЙНИЙ», ТОВ «Буковинський зернопродукт», ФОП ОСОБА_2 , ФГ «МУРАФСЬКЕ», ФГ «ЗЛАТОВ ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ», ТОВ «ФІН-ІНВЕСТ ПОЛІССЯ», СФГ «ШАНС», ТОВ «АГРО ТРЕЙДІНГ КАПІТАЛ», ПП «АЛЬФА-ЮГ», ТОВ «ЄВРОМЕТ-МИКОЛАЇВ», ФОП ОСОБА_3 , ФГ «ПЕРЕМОГА», ПП «Агроекоконсалт», ТОВ «Агросхід Слобожанщини», ТОВ «Буське Сорто-насінницьке підприємство», ПП Агрофірма «Вільхівці», ТОВ «Грін-Екогруп», ТОВ «Кіпер Агро», ТОВ «Підгірці», ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «ОНЕС-ТРЕЙД», ТОВ «ВІКТАЛ-АГРО», ТОВ «АГРО-ЗЕМЛЕРОБ», ТОВ «ІМЕНІ МАРКІЯНА ШАШКЕВИЧА», ФГ «ЛАВАНДА», ФГ «ОБУХІН», ФГ «ЮГ», ФГ «ФОРТУНА», ТОВ «Хлібороб СП».

Судом досліджено вказані первинні документи із зазначеними контрагентами, що долучено до матеріалів справи клопотанням позивача від 08.04.2024 та через великий їх обсяг містяться на флеш-накопичувачі Apacer 192325303241.

Також суд звертає увагу на те, що акт перевірки ТОВ Кернел-Трейд не містить жодних сумнівів щодо повноти наданих відповідачу до перевірки первинних документів та їх змісту.

Водночас жодних пояснень та доказів на їх підтвердження щодо неврахування таких документів у ході проведення перевірки, матеріали справи не містять.

Так, досліджені судом документи не містять недоліків у формуванні, а також жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Тож, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд дійшов висновку, що в результаті господарських операцій з вищевказаними контрагентами у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі.

Разом з тим, контролюючим органом висновок про нереальність вказаних господарських операцій зроблено на підставі доводів про відсутність у безпосередньо контрагентів та контрагентів контрагента законодавчо встановлених підстав та документів для провадження господарської діяльності зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна, виробничих потужностей, трудових ресурсів, основних засобів та ділової мети, направлених на здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, а отже створено для штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки, за рахунок операцій, що не мають реального характеру. Вказані висновки контролюючий орган здійснив на підставі інформації з бази даних ІТС «Податковий блок», Архів електронної звітності, Єдиний реєстр податкових накладних, інших баз.

Слід зазначити, що така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Вказана позиція також підтримується ВС у постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17. Також, ВС у постанові від 27.02.2018 по справі № 811/2154/13-а вказав на те, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи данні отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Натомість, суд звертає увагу на те, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Виходячи з вимог Податкового кодексу України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов`язання з податку на додану вартість є податкова накладна. Тож, на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно правових угод.

Вказана позиція підтверджена Верховним Судом 16.01.2018 під час розгляду справ № 820/4648/13-а, № 826/1398/14, № 2а-3404/12/1370, 18.01.2018 у справі № 2а-13944/12/2670, 08.05.2018 у справі № 815/3526/17, 08.05.2018 у справі № 814/937/15.

Суд також зауважує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Вказані правові позиції викладені у постановах Верховного суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 08.05.2018 у справі № 815/3526/17 та від 23.05.2018 у справі №804/2551/13-а.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно -господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, а також доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Як вбачається з висновків акту, податковим органом крім іншого, також встановлено неможливість вирощувати безпосередньо контрагентами чи їх контрагентами с/г продукції у задекларованих обсягах, у зв`язку із відсутністю земельних ділянок у необхідній кількості. Встановлено неможливість вирощувати контрагентами с/г продукції у задекларованих обсягах, у зв`язку із відсутністю земельних ділянок у необхідній кількості.

Відповідач дає оцінку урожайності зерна та співставляє з задекларованими обсягами земельних ділянок. Разом з тим, інспектори не аналізують методи оброблення земель, наявність зрошення земель, що суттєво впливає на показники урожайності, не досліджують урожайність в окремих районах області.

Відповідачем стверджується, що у сільгоспвиробників не вистачило землі для вирощування зернової культури. При цьому, для обрахунку необхідної кількості земельних угідь, податковий орган прийняв до уваги статистичні дані щодо середньої врожайності та розрахував її для вирощення подібного товару.

З приводу даних висновків, суд зауважує, що інформацію про середню урожайність не можна застосовувати для визначення необхідної кількості земельних ділянок, оскільки родючість землі є індивідуальною, а показник урожайності розраховується шляхом ділення показників з найкращою та найгіршою урожайністю, що дає велику похибку в розрахунках.

Також, на збільшення або зменшення врожайності впливає багато факторів, зокрема: використання підприємством гібридів та елітних сортів зернових культур, які адаптовані до географічних умов, стійкі до природних явищ та хвороб і мають високу врожайність. А відтак, цей показник різнитися по кожному господарству в два, три рази.

Аналогічного висновку щодо неналежності як доказу статичної інформації про середню урожайність висловив Верховний Суд у своєму рішенні від 12 жовтня 2020 року по справі № 815/7529/16.

Крім того, слід зазначити, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, платник податку (покупець) не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 р. (справа №640/3515/19).

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі №825/1391/17 господарські операції повинні бути дослідженні у сукупності всіх документів, які дозволяють встановити реальність господарських операцій. Верховний Суд зазначив, що з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Водночас, суд наголошує, що відповідачем не заперечується, що контрагенти позивача на момент здійснення господарської операції були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво про реєстрацію як платників податку на додану вартість. Доказів в підтвердження визнання недійсними або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію до суду не надано.

Суд критично ставиться на посилання в акті перевірки та у письмових пояснення відповідача на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача. Слід враховувати, що Верховний Суд у своєї постанові від 04 вересня 2018 року по справі № 826/18952/14 зазначив, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Також, Верховний Суд у своєї постанові від 15 травня 2018 року по справі № 822/2348/16, вказав на те, що наявність кримінального провадження, що перебуває у правоохоронних органів, що здійснюють його розслідування може мати юридично-правове значення, але не виключно, у випадку наявності вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, як такі, що є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, відповідно до частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини першої статті 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

За таких обставин, відповідач не може надати оцінку законності чи незаконності, наявності підстав чи безпідставності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємствами - контрагентами позивача, оскільки б це привело до порушення загальних засад кримінального судочинства (стаття 129 Конституції України) таких як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 4 частини 2 статті 129 Конституції України), забезпечення права на захист (пункт 6 частини 2 статті 129 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призведе автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств контрагентами позивача.

Крім того, злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності або набуття права власності на нього та не поширюється на подальшу діяльність фіктивно створеної юридичної особи.

Межі вказаного складу злочину не охоплюють подальші правові дії, вчинені від імені цієї юридичної особи після її створення (придбання) та подальшу господарську діяльність вказаного підприємства. Визначальною ознакою цього складу злочину є наявність спеціальної мети саме в момент створення (придбання) суб`єкта підприємницької діяльності - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Суд погоджується з доводами позивача, що він не знав та не міг знати про недоліки у господарській діяльності контрагентів, оскільки с/г продукція, як вбачається з наданих документів, поставлявся контрагентами в обумовленні строки та у повному обсязі, у зв`язку з чим у позивача не виникало жодних сумнів щодо добропорядності контрагентів.

Податковим органом, в свою чергу не було наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентами. Позивач мав всі підтвердження господарської правосуб`єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов`язання, нести за ними відповідальність тощо.

Також чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Вищевикладене підтверджує, що наявність кримінальних проваджень щодо позивача та його контрагентів жодним чином не доводить фіктивність чи нереальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами, а також господарських операцій між контрагентами позивача та їх постачальниками та не є належним доказом фіктивності чи нереальності таких господарських операцій.

Також, суд критично ставиться до аргументу відповідача, як на підставу правомірності прийнятих оскаржуваних рішень, про віднесення постачальників товару відповідно до рішення податкового органу до категорії ризикових відповідно до Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою КМУ від 11.12.2019 №1165.

Так, порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджений постановою КМУ від 11.12.2019 №1165 врегульовує виключно правовідносини, які виникають між податковим органом та платником податку на додану вартість. При цьому єдиним правовим наслідком визнання платника податку ризиковим є виникнення у податкового органу права зупинити реєстрацію податкової накладної платника ПДВ, визнаного ризиковим. Ні даним нормативним актом, ні іншими актами законодавства України не передбачено інших правових наслідків надання платнику ПДВ статусу ризикового. Тобто, визнання контрагента-постачальника позивача ризиковим не може жодним чином впливати на дійсність його правочинів.

При цьому, перебування платника в статусі ризикового чи позбавлення даного статусу не може свідчити про реальність чи нереальність вчинених таким платником податків господарських операцій через відсутність причинно-наслідкового зв`язку між даними фактами. Особливо в разі, якщо на момент вчинення спірних господарських операцій обидва їх учасники не перебували в статусі ризикових.

Суд звертає увагу на ту обставину, що на момент вчинення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами всі податкові накладні, виписані постачальниками, були перевірені податковим органом та належним чином зареєстровані.

На підставі викладено суд дійшов висновку, що:

- укладення та виконання позивачем вказаних договорів дійсно мало місце та вони були вчинені з метою здійснення господарської діяльності;

- виконання позивачем договорів призвело до зміни його майнового стану;

- на дату укладення та виконання договорів у позивача не було сумніву стосовно дійсності реєстрації та господарської діяльності товариства контрагента.

Отже, позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Разом з тим суд наголошує, що у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 р. № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670.

Крім того, при вирішенні справи судом враховано, що усі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги поставок товару, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах, що відповідають договорам.

Також суд враховує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальності здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку що висновки контролюючого органу в частині встановлення порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними, та такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим у суду наявні всі підстави прийти до висновку оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжної інструкції №1482750 від 27.06.2023 року позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 26 840 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у межах вказаної суми.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.04.2023 №00766040106 та №00765040106.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» (м. Київ, пров. Тараса Шевченка, буд. 3, ЄДРПОУ 31454383) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 26 840 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (02068, м. Київ, вул. О. Кошиця, буд. 3, ЄДРПОУ 44082145).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.