Ухвала

від 22.04.2024 по справі 360/380/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

22 квітня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/380/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

17.04.2024 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області (далі відповідач), в якій заявлено вимоги:

- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 17.08.2022 до 16.02.2023 у сумі 75471,28 гривень.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач, відповідно до наказу Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області № 77о/с від 15.05.2020 прийнятий на службу до Служби судової охорони та призначений на посаду контролера ІІ категорії 3-го відділення 2-го взводу охорони І підрозділу охорони територіального управління ССО у Луганській області.

Наказом начальника Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області по особовому складу № 293 о/с від 15.08.2022 позивача звільнено зі Служби судової охорони в запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) з 16.08.2022 відповідно до п.п. 7 п. 2 розділу XII «Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони» за власним бажанням.

Відповідно до довідки № 44-24 від 27.03.2024 позивачу нараховано грошове забезпечення за червень 2022 року 25056,11 грн (посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за спец. звання 780,00 грн, надбавка за стаж служби 592,50 грн, надбавка за особливості проходження служби 2134,98 грн, премія 5103,70 грн, доплата за роботу в нічний час 390,85 грн, допомога на оздоровлення 12172,03 грн, індексація 712,05 грн) та за липень 2022 року 12905,62 грн (посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за спец. звання 780,00 грн, надбавка за стаж служби 592,50 грн, надбавка за особливості проходження служби 2134,98 грн, премія 5103,70 грн, доплата за роботу в нічний час 378,24 грн, індексація 712,05 грн), всього 37961,73 грн.

При звільненні зі служби позивачу, у встановлені строки, не виплачено належних сум грошового забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі № 160/15205/22, яке набрало законної сили 08.02.2024, позовну заяву до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі; визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області щодо не нарахування і не виплати Позивачу з 24.02.2022 по 16.08.2022 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Луганській області нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 гривень на місяць з 24.02.2022 по 16.08.2022.

На теперішній час позивачу додаткова винагорода не виплачена.

Позивач зазначив, що статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022 у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За приписами пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).

На думку суду, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Відповідно до частини третьої 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

КАС України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Статтею 233 КЗпП передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням.

Однак, чинна на цей час стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність роботодавця щодо виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, або у день набрання законної сили рішенням суду, яким стягнуто на користь працівника несплачені роботодавцем при звільненні суми заробітної плати.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку, або набрання законної сили рішенням суду про стягнення на користь працівника несплачених роботодавцем при звільненні сум заробітної плати.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

В пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 викладено такий правовий висновок щодо застосування норм права: За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 (справа № 806/2164/16), від 11.02.2020 (справа № 420/2934/19), від 13.03.2019 (справа № 813/1001/17), та одночасно погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).

Отже, у спірних правовідносинах для визначення строку звернення до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 122 КАС України.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем на час звернення до суду не проведено, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі № 160/15205/22 про стягнення недоплачених сум грошового забезпечення на користь позивача набрало законної сили 08.02.2024.

До суду з позовною заявою позивач звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» 17.04.2024, про свідчить дата формування документу у підсистемі, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Наведені в позовній заяві підстави щодо строку звернення до суду, з урахуванням наведених норм, суд визнає не поважними.

Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.

Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про судовий збір", суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оглядом матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем до суду надано докази про сплату судового збору у вигляді квитанції від 30.03.2024 у розмірі 968,96 грн.

Під час перевірки зарахування судового збору, судом встановлено, що судовий збір, сплачений у розмірі 968,96 грн, врахований у справі № 360/315/24.

Ухвалою суду від 15.04.2024 у справі № 360/315/24 позовну заяву повернуто позивачу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI) сплачена сума судового збору повертається за клопотання особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Натомість частиною п`ятою статті 6 Закону № 3674-VI визначено, що за повторно подані позови, що раніше залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З огляду на викладене, застосовуючи аналогію закону, суд дійшов висновку, що судовий збір, сплачений за позовною заявою, що раніше повернута, не вважається його сплатою за повторно поданою позовною заявою.

Таким чином судом встановлено, що у справі № 360/380/24 судовий збір у визначеному законодавством порядку не сплачений.

Суд зазначає, що певний час редакція частини четвертоїстатті 6 Закону №3674-VIпередбачала таке право, що якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв`язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору (друге речення цієї норми закону). Проте Законом України від 22.05.2015 № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору"це речення було виключено з цієї норми (підпункт 4 пункт 4 цьогоЗакону) і станом на час подання первісного позову стаття 6 Закону № 3674-VI передбачає, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.

Таке законодавче визначення передбачає, що на час вчинення процесуальної дії позивач, коли подає повторно позовну заяву, має сплатити судовий збір за її розгляд і не вправі використовувати первісний документ про сплату цього платежу, доданий до первинної позовної заяви, яку суд залишив без розгляду. Запроваджене законодавче нововведення не обмежує і не порушує прав позивача в частині обов`язку нести додаткові майнові витрати у зв`язку зі звернення до суду, оскільки за законом такий позивач має право на повернення суми судового збору, сплаченого за подання первісної позовної заяви, яка була залишена без розгляду.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 1540/3297/18 та підтриманий у постанові від 12.10.2023 у справі №160/554/23.

Згідно із частиною першоїстатті 3 Закону № 3674-VI судовий збір, зокрема, справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем в позовній заяві заявлено вимогу майнового характеру.

З огляду на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024, за подання позову, з урахуванням приписів частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI, позивач повинен сплатити судовий збір в розмірі 968,96 гривень (1211,20*0,8).

Зазначений недолік позовної заяви може бути усунений шляхом подання оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37991110, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), відомча ознака «84» Окружні адміністративні суди, код банку отримувача (МФО) 899998, Рахунок отримувача UA288999980313101206084012499, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу *;101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Луганський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті 161 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС Українисуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

Крім того, суд роз`яснює, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, повернення заяви або скарги.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 3674-VI у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву адвоката ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:

- оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн;

- заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати представнику позивача.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяТ.В. Смішлива