Ухвала

від 16.03.2024 по справі 760/6281/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/6281/24

Провадження №1-кс/760/3198/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2024 року м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого в ОВС СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні 22023101110000620 від 27 липня 2023 року,

про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ Запорізької області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , одруженого, раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Слідчий в ОВС СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_6 звернулася до слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням, погодженим з прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про застосування щодо ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання вказала, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023101110000620, внесеного 27.07.2023 до ЄРДР, за Підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволене.

24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.

Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. Збройними Силами Російської Федерації, що діяли за наказом керівництва Російської Федерації та Збройних Сил Російської Федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська Російської Федерації вдерлися сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.

У зв`язку із веденням агресивної війни з боку Російської Федерації проти України, 26.02.2022 року військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації тимчасово окуповано м. Бердянськ Запорізької області.

За вказаних вище обставин, досудовим розслідування встановлено, що у громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Бердянськ Запорізької області, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але з 15.03.2022, виник злочинний умисел, направлений на вчинення кримінально караного діяння, що полягає у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

В ході досудового розслідування встановлено, що з 26.09.2007 ОСОБА_5 є засновником ПП «Куйбишевський георесурс-2007» (код ЄДРПОУ 35410905), на території якого знаходиться кар`єр та основним видом діяльності є добування піску та гравію.

Так, 25.04.2022 року перебуваючи у тимчасово окупованому м. Бердянськ Запорізької області, ОСОБА_5 від імені ПП «Куйбишевський георесурс-2007» (код ЄДРПОУ 35410905), діючи умисно та свідомо, з корисливих мотивів, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність з державою-агресором РФ, уклав договір щодо поставки товару з ТОВ «Завод ЖБК» (код ЄДРПОУ 32973034, юридична адреса: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Мелітопольське шосе, буд. 86), яке 24.11.2022 перереєстровано згідно з законодавством рф у ООО «Завод ЖБК» (ОГРН 1229000012790, ИНН 9002005297), предметом якого зазначено пісок у кількості 100т (куб), щебінь у кількості 100т, відсів у кількості 100т.

В подальшому, ОСОБА_5 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу на ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, протягом березня-вересня 2022 року постачав пісок, щебень та цемент вказаному контрагенту, з яких виготовлялися залізобетонні конструкції, т.зв. «зуби дракона», які передавалися до підрозділів збройних сил РФ для будівництва фортифікаційних споруд для оборонного протистояння Збройним силам України. За результатами виконаних ПП Куйбишевський георесурс-2007» поставок між ОСОБА_5 та керівником ТОВ «Завод ЖБК» підписано акти виконаних робіт.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що 06.12.2007 ОСОБА_5 зареєстрував ПП «Куйбишевські надра-2007» (код ЄДРПОУ 35410894, юридична адреса: АДРЕСА_3 ) для здійснення підприємницької діяльності, а саме оптової торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, вантажних перевезень.

В подальшому, 21.04.2022 року, перебуваючи у тимчасово окупованому м. Бердянськ Запорізької області, після тимчасової окупації Запорізької області ОСОБА_5 , діючи умисно та свідомо, з корисливих мотивів, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на продовження ведення господарської державою-агресором РФ, перереєстрував ПП «Куйбишевські надра-2007» (код ЄДРПОУ 35410894) згідно із законодавством РФ у «ООО «Куйбышевские недра-2007» (ОГРН 1229000018356, ИНН 9002007880, юридична адреса: Запорізька обл., Пологівський р-н, смт. Кам`янка, вул. Центральна, буд. 25А), з встановленням основного виду діяльності - оренда та управління власним або орендованим майном.

Так, встановлено, що 08.10.2022 року за вказівкою ОСОБА_5 між «ООО «Куйбышевские недра-2007» (ОГРН 1229000018356, ИНН 9002007880), та «ООО «Модерн» (ОГРН 1229400075420, ИНН 9403019272, юридична адреса: м. Луганськ, вул. Радянська, буд. 249, офіс 2022), яке 17.03.2015 зареєстроване на тимчасово окупованій території м. Луганськ за законодавством рф, укладено договір про суборенду нерухомого майна загальною площею 986 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , із встановленням місячної орендної плати 140 000 російських рублів. Вказані грошові кошти щомісячно перераховуються на рахунок ТОВ «Куйбишевські надра-2007» № НОМЕР_1 , відкритий у російському банку ПАТ «Промсвязьбанк».

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел на провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, надав вказівку представнику ТОВ «Куйбишевські надра-2007» на звернення до незаконного органу окупаційної влади, а саме т.зв. «Арбітражного суду Республіки Крим» з позовною заявою до ТОВ «Модерн» щодо стягнення заборгованості в розмірі 840 000 російських рублів за договором суборенди вказаного нерухомого майна від 08.10.2022, на підставі якої розпочато провадження № А83-19766/2023.

Таким чином, за викладених вище обставин, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

За вказаними обставинами злочинної діяльності 15.03.2024 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

В той же день, о 12 год. 47 хв. підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затримано в порядку ст. 208 КПК України.

Підозра ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні обґрунтовується зібраними доказами, а саме:

-протоколом за результатом проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 18.10.2023 згідно якого ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел на провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території;

-протоколом огляду від 15.01.2024; та іншими матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, орган досудового розслідування за погодженням з процесуальним керівником, повідомивши ОСОБА_5 про підозру, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування, продовжити злочинну діяльність, в тому числі колабораційну діяльність, вважає за необхідне застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Також Європейський суд з прав людини у справі «Фокс, Кембел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Доводячи існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, сторона обвинувачення зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.

На даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення та слідчим суддею не вирішуються питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення. Сторона обвинувачення на підставі оцінки сукупності отриманих доказів стверджує що причетність особи до вчинення нею злочинів є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Під час досудового розслідування, в тому числі шляхом проведення слідчих та інших процесуальних дій, отримано докази того, що з високим ступенем ймовірності підозрюваний ОСОБА_5 може вчинити дії, які містять ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

А саме, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п.1, 2, 4 та 5 ч.1 ст.177 КПК України:

1)переховуватися від органів досудового слідства та/або суду. Так, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні інкримінованого йому злочину, пов`язаного з колабораційною діяльністю, має стійкі зв`язки з представникам РФ, які на теперішній час вчинюють особливо тяжкі злочини та військові операції на території України, що дає підстави вважати, що підозрюваний буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Також, ОСОБА_5 підтримує окупацію території України ЗС РФ та має стійкі наміри виїхати до м. Бердянська на тимчасово окуповану територію Запорізької області, де перебуває його батько, батьки дружини та бізнес-активи, про що він неодноразово повідомляв своїх довірених осіб. Крім того, враховуючи активне ведення бойових дій та збройної агресії російської федерації на території України, діяльність іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених і керованих та фінансованих російською федерацією, що зумовлює тимчасову неконтрольованість окремих територій України, не виключається можливість переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування і суду на вказаних територіях та продовження вчинення колабораційної діяльності, що полягає у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Враховуючи те, що на даний час не встановлено всіх речей (речових доказів) та документів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, ОСОБА_5 , перебуваючи не під вартою може знищити або сховати вказані матеріальні об`єкти та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на свідків, інших співучасників інкримінованого йому злочину. У ході досудового розслідування не встановлено та не допитано усіх осіб, яким відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, у тому числі особи, яким відомі стійкі проросійські погляди ОСОБА_5 ;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. На даний час не встановлені спільники ОСОБА_5 у вчиненні даного кримінального правопорушення, яким останній може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб. Крім того, враховуючи підтримку ОСОБА_5 протиправної діяльності російських окупаційних військ, в разі загострення воєнних дій на території України існує ймовірність його сприяння представникам російської федерації в проведенні підривної діяльності на шкоду державній безпеці України та перешкоджанню провадженню іншим чином.

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_5 має стійкі зв`язки з керівництвом окупаційної влади м. Бердянськ, яке сприяє веденню ним господарської діяльності на тимчасово окупованій території Запорізької області, що може надати можливість ОСОБА_5 продовжити вчинення кримінального правопорушення, у якому він підозрюється.

Враховуючи характер вчиненого підозрюваним злочину та наявність стійких зв`язків керівництвом окупаційної влади м. Бердянськ, є всі підстави вважати, що підозрюваний може полишити місце свого постійного проживання та виїхати з території України, де буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконними засобами через залякування впливати на свідків у кримінальному провадженні, які володіють інформацією щодо обставин вчинення ним зазначеного злочину, а також знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжуватиме вчиняти злочини проти основ національної безпеки України та може вчинити інші злочини, з метою запобігання вказаним ризикам об`єктивно необхідним є застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити, покликаючись на викладені у ньому обставини. У задоволенні скарги захисника підозрюваного на незаконне затримання просив відмовити.

Захисник просив у задоволенні клопотання відмовити, покликаючись на те, що підозра ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України не обґрунтована. До того ж, прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Зазначив, що немає законних підстав вважати, що ОСОБА_5 буде переховуватися від досудового слідства та суду, оскільки його попередня поведінка говорить про інше. Підозрюваний має сталі соціальні зв?язки, перебуває у офіційному шлюбі, від якого має неповнолітню дитину на утриманні, сприяє досудовому розслідуванню, добровільно надав зразки своїх підписів для проведення почеркознавчої експертизи, не відмовлявся від права надати показання, готовий пройти поліграф. У нього не виникло будь-якого наміру переховуватися від органу досудового розслідування суду. Слідчим не доведено, що ОСОБА_5 має стійкі зв?язки з представниками РФ. Також не доведено що ОСОБА_5 має стійкий намір виїхати до м. Бердянська на тимчасово окуповану територію, так як у нього у м. Києві сім?я, у м. Дніпро проживає дочка, він має постійну роботу. Ризик знищення доказів необґрунтований та нічим не доведений. Ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні у цьому ж кримінальному провадженні також не підтверджений належними доказами. Так, в матеріалах, долучених до Клопотання, відсутні будь-які дані, в тому числі, заяви, пояснення свідків щодо впливу на них, рапорти, як містили в собі хоча б якісь достовірні дані, що ОСОБА_5 в дійсності має намір впливати на таких Крім того, за час досудового розслідування (з липня 2023 року) слідчий мав би допитати практично всіх можливих свідків та встановити осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення.

Сторона захисту звертає безпосередню увагу суду та просить врахувати при прийнятті процесуального рішення, що ОСОБА_5 раніше не судимий в силу ст.89 КК України, на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, має вищу освіту; постійно проживає в місті Києві, також він має позитивну репутацію, в нього відсутні будь-які негативні характеристики, ОСОБА_5 працює офіційно на державу і в держаних інтересах, має міцні та сталі соціальні зв?язки, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 на даний час має досить серйозні проблеми зі здоров`ям (проблеми зі спиною та серйозні проблеми з коліном), у зв?язку з чим потребує операції, у разі обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах ізоляції його стан здоров`я може ще більше погіршитися.

Також захисник подав скаргу на незаконне затримання підозрюваного в порядку ст.206 КПК України, в якій просив визнати затримання підозрюваного незаконним, а дії слідчого в ОВС СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області ОСОБА_6 протиправними, покликаючись на те, що підставі, передбачена п.1 ч.1 ст.208 КПК України була відсутня.

Підозрюваний повністю підтримав позицію свого захисника.

Заслухавши сторони кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Як визначено ст.12 КПК України, під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1, 3 ст.176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Відповідно до вимог ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину закріпленої у статті 5 § 1(с) Конвенції гарантії від безпідставного арешту.

Враховуючи, що відповідно до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» обґрунтованість підозри є необхідною умовою законності тримання особи під вартою.

Як убачається із матеріалів клопотання, слідчим управлінням ГУ СБУ у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №22023101110000620 від 27 липня 2023 року за підозрою громадянина України ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 України.

Санкція ч.4 ст.111-1 України передбачає штраф до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій підозрюваного, виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в матеріалах клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_5 до кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.

Слідчий суддя погоджується із доводами прокурора, що повідомлена підозра повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», відображеним зокрема у п.175 рішення від 21 квітня 2001 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», згідно якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182).

Аналіз наданих доказів об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, на даному етапі, хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Відтак, у кримінальному провадженні наявні обставини, з якими закон пов`язує можливість обрання особі одного із запобіжних заходів, передбачених ст.176 КПК України.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25 квітня 2000 року, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

Таким чином під час судового розгляду знайшов своє підтвердження ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, у тому числі на тимчасово окупованих територіях, зважаючи на тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні.

Також знайшов своє підтвердження ризик знищення, приховування та спотворення інформації, речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також незаконного впливу на свідків, оскільки органом досудового розслідування не встановлено та не допитано усіх осіб, яким відомі обставини, що підлягають доказуванню, не встановлено всіх речей та документів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення.

Разом з тим, прокурором не доведено, що підозрюваний буде перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється.

Враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 України, а також ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.1 ст.177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів в межах строку досудового розслідування. Адже жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти указаним вище ризикам.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Враховуючи викладене, а також підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК України, слідчий суддя на підставі ч.4 ст.183 КПК України вирішив не визначати розмір застави.

Що стосується скарги захисника на незаконне затримання підозрюваного, слідчий суддя зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи.

Слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Захисник просив визнати затримання підозрюваного незаконним, а дії слідчого в ОВС СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області ОСОБА_6 протиправними, покликаючись на те, що підставі, передбачена п.1 ч.1 ст.208 КПК України була відсутня.

Разом з тим слідчий суддя не вирішує питання законності затримання особи в порядку розгляду заяви за ст.206 КПК України

Слідчий суддя роз`яснює, що підставою для звільнення особи з-під варти в порядку ст.206 КПК України є лише відсутність судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти особа після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку; та у випадку якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Слідчий суддя, в порядку розгляду заяви по ст. 206 КПК України не має права вирішувати питання щодо законності рішень слідчого, прокурора чи рішень суддів.

Натомість слідчий суддя встановлює наявність правових підстав для позбавлення особи свободи.

Так слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_5 був затриманий на підставі протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 15.03.2024 року.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст.615 КПК України, у разі введення воєнного стану та якщо наявні випадки для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, визначені статтею 208 цього Кодексу, або виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, - уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати таку особу.

Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати строк, визначений статтею 211 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.211 КПК України, строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_5 утримується під вартою за законних підставах, а саме на підставі протоколу затримання, у слідчого судді відсутні підстави для звільнення особи з-під варти.

Тому, враховуючи що відсутня обґрунтована підозра щодо незаконного тримання під вартою ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що у задоволенні скарги захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 необхідно відмовити.

Керуючись ст.131-132, 176-178, 183, 193-194, 196, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Клопотання задовольнити частково.

Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.4 ст.111-1 КК України, запобіжній захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 (тридцять) днів.

Строк тримання під вартою обчислювати з моменту затримання - 12 години 47 хвилин 15 березня 2024 року.

Визначити, що строк дії ухвали закінчується о 12 годині 47 хвилин 14 квітня 2024 року.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні.

У задоволенні скарги захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 на незаконне затримання відмовити.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Слідчий суддя: ОСОБА_1