Вирок

від 23.04.2024 по справі 509/1754/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1754/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року Овідіопольский районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілий по кримінальному провадженню: Таїровська селищнарада Одеськогорайону Одеськоїобласті, ідентифікаційний код юридичної особи (ЄДРПОУ): 05582159, місцезнаходження юридичної особи: 65496, Одеська область, Одеський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 27, представник потерпілого - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в с.Овідіополь, кримінальне провадження №12024162160000228 від 13.03.2024, з обвинувальним актом та угодою про визнання винуватості, яким:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Антонешти (колишня назва Антонівка) Штефан-Водського району Республіка Молдова, громадянин Республіки Молдова, з неповною середньою освітою, не одружений, офіційно не працевлаштований, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не маючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акту, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення при наступних обставинах: у відповідності до преамбули Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Відповідно до частини першої статті 58 Земельного Кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ч.1,2 ст.60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них. водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Відповідно до положень ст.61 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; е) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом.

Частиною першою статті 59 Земельного кодексу України, передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). На умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови можуть передаватись лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 Земельного кодексу України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 Земельного кодексу України, статті 89-90 Водного кодексу України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки вникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 статті 122 Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Разом з цим, в ході досудового розслідування встановлено, що Таїровською селищною радою жодних рішень щодо формування земельної ділянки, так само які і надання дозволів на розроблення та подальше затвердження землевпорядної документації щодо відведення та передачі у власність або користування ОСОБА_4 земельної ділянки, що розташована на урізі води, за адресою: АДРЕСА_3 на відстані 50 метрів від земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:02:001:2705, не приймалося.

Незважаючи на вищевказані норми чинного законодавства, ОСОБА_4 , приблизно у травці місяці 2021 року, більш точні дату і час не встановлено, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, достовірно знаючи щодо відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу йому у власність або надання у користування земельної ділянки, що знаходиться в межах земель охоронної зони, а саме прибережної захисної смуги та розташована на урізі води за адресою: АДРЕСА_3 на відстані 50 метрів від земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:02:001:2705, за відсутності будь - якого іншого правочину щодо неї, маючи корисливий мотив, всупереч вимогам ст. 112, 116-126, 150 Земельного кодексу України, які регламентують порядок набуття і реалізацію права на землю, самовільно зайняв частину земельної ділянки комунальної форми власності, що знаходиться в межах земель охоронної зони, а саме прибережної захисної смуги та розташована на урізі води за адресою: АДРЕСА_3 на відстані 50 метрів від земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:02:001:2705, площею 0,0209 га, власником якої є Таїровська територіальна громада в особі Таїровської селищної ради, встановив на ній огорожу у вигляді металевої сітки «рабиця», огородивши територію земельної ділянки, та розмістив на ній дві тимчасові споруди, призначені для побутового використання, а також склав дерев`яні будівельні матеріали.

Згідно із нормами статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України за кваліфікуючими ознаками: самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах.

Обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 передбачені ст. 66 КК України: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 передбачені ст. 67 КК України: не встановлено.

25.03.2024 року між Прокурором Чорноморської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 , якому на підставі ст.37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12024162160000228 від 13.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, з одного боку, та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_4 , за участю його захисника адвоката ОСОБА_5 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №004502 від 26.07.2021, місцезнаходження робочого місця: АДРЕСА_4 , з іншого боку, добровільно, за ініціативи сторін провадження, на підставі ст. ст. 468, 469, 470, 472 КПК України у приміщенні Чорноморської окружної прокуратури Одеської області за адресою: Одеська область, Одеський район, місто Чорноморськ, вулиця Віталія Шума, 9/102-Н, укладено угоду про визнання винуватості.

Згідно з даною угодою обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України.

Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_4 за ч.2 ст.197-1 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі та, згідно ст.75 КК України, зі звільненням від відбуття покарання з випробувальним терміном.

Розглядаючи в порядку ст.314 ч.3 п.1 КПК України питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: 1) кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Прокурор в судовому засіданні зазначив, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просив цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник в судовому засіданні також просили вказану угоду з прокурором затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання та інші передбачені угодою заходи, при цьому беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.197-1 КК України в обсязі обвинувачення, дав згоду на застосування узгодженого виду покарання, заявивши, що здатний реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов`язання.

Представник потерпілого по кримінальному провадженню, Таїровської селищноїради Одеськогорайону Одеськоїобласті, ОСОБА_6 , в відповідності до аб.5, ч.4 ст.469 КПК України, 25.03.2024 р. надав згоду про на укладення угоди про визнання винуватості між прокурором у кримінальному провадженні №12024162160000228 від 13.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_4 , та надав суду заяву, про розгляд кримінального провадження без його участі.

Злочин, у вчиненні якого ОСОБА_4 , беззастережно визнав себе винуватим, згідно зі ч.4 ст.12 КК України, є нетяжким злочином.

Суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому, судом з`ясовано, що ОСОБА_4 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені ст.474 ч.4 п.1 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ст.473 ч.2 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст.476 КПК України.

Враховуючи те, що умови угоди про визнання винуватості між Прокурором Чорноморської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 , та підозрюваним у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 , відповідають вимогам КПК України та КК України суд, врахувавши заслухані доводи сторін кримінального провадження, дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження угоди про визнання винуватості та призначення обвинуваченій узгодженої сторонами угоди про визнання винуватості міри покарання.

Кримінальним правопорушенням Таїровській селищній раді Одеського району Одеської області матеріальну шкоду не спричинено.

Під час досудового розслідування представником потерпілого Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області ОСОБА_6 цивільний позов не заявлявся.

Витрат на залучення експерта по кримінальному провадженню нема.

Речових доказів по кримінальному провадженню нема.

Керуючись ст.ст.314, 373, 374, 376, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 25.03.2024 року між Прокурором Чорноморської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 та підозрюваним ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні №12024162160000228 від 13.03.2024.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, за яке призначити йому, узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості, покарання у вигляді 2 (Двох) років обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання, встановивши іспитовий строк 1 (Один) рік та відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, покласти наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором виключно з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий суддя ОСОБА_1