Ухвала

від 16.04.2024 по справі 441/821/24

ГОРОДОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

441/821/24

4-с/441/4/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2024 Городоцький районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді Яворської Н.І.

за участі секретаря судового засідання Цап І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городок Львівської області скаргу за скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на дії державного виконавця,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулась в суд із на дії державного виконавця, мотивуючи тим, що в інтересах сина звернулась до державного нотаріуса Городоцької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 25.02.2020р. державним нотаріусом відкрито спадкову справу. Між тим, державний нотаріус повідомила, що свідоцтво про право на спадщину видати неможливо, бо на спадкове майно квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт державним виконавцем Городоцького районного відділу ДВС постановою від 15.06.2017 у межах виконавчого провадження. Враховуючи, що ОСОБА_3 помер, вона звернулась до державного виконавця із заявою про зняття арешту з спадкового майна квартири АДРЕСА_1 . Між тим, 12.03.2024 їй було надано письмову відповідь, за якою в.о. начальника Городоцького відділу ДВС зазначила, що підстави до зняття арешту з майна відсутні, оскільки в межах виконавчого провадження ВП №53281637 29 липня 2019 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», що не є підставою для звільнення майна з під арешту. Вона хотіла погасити заборгованість ОСОБА_3 , стягувачем якої було ТзОВ «ФК «Раньтьє», однак виконавець повідомила мені, що погасити заборгованість неможливо, оскільки виконавче провадження стосовно ОСОБА_3 у виконавчій службі відсутнє. Вважає, що вказаний арешт порушує законні права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_2 , тому просить зобов`язати державного виконавця Городоцького районного відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області усунути порушення (поновити порушене право) неповнолітнього ОСОБА_2 шляхом зняття арешту, накладеного у виконавчому провадженні №53281637 щодо рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_3 , в т.ч. квартири АДРЕСА_1 .

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, 16.04.2024 подала заяву про розгляд скарги за її відсутності.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належно.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Вивчивши скаргу, суд приходить до наступного висновку.

За ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Так, ч.4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України №606-ХІV «Про виконавче провадження», який діяв на час вчинення виконавчої дії, а саме завершення виконавчого провадження №16348635, на який також посилається представник Миколаївського ВДВС, оскільки вказав, що вказане виконавче провадження завершено саме на підставі цієї норми Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувану у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно ч. 4 ст. 50 Закону України №606-ХІV «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22, вказав, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні №53281637 на стадії його завершення під час повернення виконавчого документу стягувачу у 2019 році.

Скарга подана у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 12.03.2024 про зняття арешту поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Застосування державним виконавцем наданого йому широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Між тим, як встановлено при розгляді скарги, виконавче провадження № №53281637 завершено, матеріали ВП №53281637 передано в архів.

Як вбачається із свідоцтва про смерть (а.с.8) ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З урахуванням висновків ВС у постанові від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11, провадження №61-3814св22, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У даному випадку відмова державного виконавця щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_3 у межах виконавчого провадження ВП №53281637 унеможливить у подальшому здійснення належного захисту майнових прав неповнолітнім ОСОБА_2 .

При цьому наявність протягом тривалого часу (більше чотирьох років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, незняття решту з майна боржника ОСОБА_3 , яке має намір успадкувати його неповнолітній син ОСОБА_2 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

У відповідності до положень ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За таких обставин, суд приходить висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 18, 82, 447, 450 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Зобов`язати державного виконавця Городоцького районного відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції усунути порушення (поновити порушене право) неповнолітнього ОСОБА_2 шляхом зняття арешту, накладеного у виконавчому провадженні №53281637 щодо рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_3 , в т.ч. квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, через Городоцький районний суд Львівської обл.. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Суддя Яворська Н.І.