Рішення

від 15.04.2024 по справі 759/8334/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 759/8334/23

Провадження № 2/761/3015/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря: Лишняк А.О.,

від позивача: представник Недашківська О.В. ,

від відповідача: представник ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_3 про зняття із зареєстрованого місця проживання (перебування) осіб,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю надійшли матеріали даної цивільної справи.

Предметом позову є зняття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зареєстрованого місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2023 року відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заселена в гуртожиток Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скорочене найменування КНП «КМДКІЛ») по вулиці Дегтярівська, 23 у місті Києві за попереднього керівництва під час роботи в лікарні та на невідомих підставах 01.04.2006р. була зареєстрована в ньому. ОСОБА_3 не проживає в гуртожитку з 2009 року. ОСОБА_3 з порушення чинного законодавства не знялась з реєстрації в гуртожитку до цього часу і не зважаючи на відсутність законних підстав спробувала знову вселитись в гуртожиток в судовому порядку. При чому, бажала вселитись не одна, а з неповнолітніми дітьми, не дивлячись на небезпеку, яку несе здоров`ю дітей заселення на територію інфекційної лікарні.

Адміністрація Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні рішення про надання ОСОБА_3 жилої площі в гуртожитку не приймала, і ордер, який надає їй право на проживання в гуртожитку, відсутній. Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня призначена для госпіталізації хворих на важкі інфекційні захворювання. КНП «КМДКІЛ» листом від 11.11.2021p. № 01-137 звернулось до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про зняття з реєстрації ОСОБА_3 , та отримала відповідь від 29.11.2021р., що підставою для зняття з реєстрації може бути лише рішення суду.

Відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що на даний час відсутнє рішення суду про визнання ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування кімнатою № НОМЕР_1 в будинку гуртожитку КМДКІЛ або про їх виселення з нього, як і відсутня можливість у ОСОБА_3 продовжити в гуртожитку проживати, враховуючи самовільне зайняття керівництвом відповідача належної їм кімнати під розміщенням складу медичних препаратів.

В судовому засіданні, яке відбулось 15.04.2024 року, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

В судовому засіданні, яке відбулось 15.04.2024 року, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання здійснювалось технічним засобом.

Заслухавши доводи представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заселена в гуртожиток Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скорочене найменування КНП «КМДКІЛ») по вулиці Дегтярівська, 23 у місті Києві за попереднього керівництва під час роботи в лікарні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2019 року №761/11836/17 позов Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право проживання в кімнаті гуртожитку залишено без задоволення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2021 року №761/30591/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у м. Києві, про примусове вселення.

Постановою Київського апеляційного суду від 07.10.2021 року №761/30591/20 апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишено без задоволення. Рішення Шевченківської районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року - залишено без змін.

Як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2021 року №761/30591/20, 10.09.2014 року ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_4 , обравши прізвище після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_3 ».

Згідно даних, внесених до Будинкової Книги КМДКІЛ місцем реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та її дітей є кімната у гуртожитку Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні.

Гуртожиток за адресою: м. Київ, вулиця Дегтярівська, 23 входить до структури Київської міської дитячої клінічної лікарні відповідно до наказу № 6 від 10.01.2017 р.

Як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2021 року №761/30591/20, відповідно до акта, складеному працівниками Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації 14.10.2014 року, ОСОБА_3 з родиною у гуртожитку не проживають.

Як встановлено постановою Київського апеляційного суду від 07.10.2021 року №761/30591/20: «Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано норми ст. 109 ЖК України щодо надання іншого жилого приміщення, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки, як було встановлено судом, що позивачка була вселена до гуртожитку без відповідного ордеру, який є єдиною підставою для вселення, а проживання у спірній кімнаті гуртожитку без відповідного на це дозволу є підставою для виселення.».

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до ст. 127-131 Житлового кодексу УРСР, в редакції, чинній на час вселення відповідача до гуртожитку, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до п. 2.1, 2.4 Інструкції по санітарно-протиепідемічному режиму та охороні праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я СРСР від 04.08.1983 року № 916, яка діє згідно вказівки Міністерства охорони здоров`я України від 28.05.1996р. № 165, комплекс споруд інфекційної лікарні має розміщуватись на ізольованій території. На території інфекційної лікарні не допускається розміщення установ, що не мають до неї відношення.

Київська міська рада рішенням від 23.07.2015р. № 776/1640 «Про забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму на території Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні по вул. Дегтярівській, 23» (копія додається) виключила гуртожиток з переліку гуртожитків міста Києва, що підпадають під приватизацію.

Наказом від 04.01.2012р. № 9/1 затверджено Положення про гуртожиток КМДКІЛ.

Відповідно до Положення, гуртожиток призначений для проживання працівників лікарні у період їх роботи в лікарні. У разі звільнення з роботи працівники підлягають виселенню з гуртожитку.

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 27.04.2021р. у справі №761/30591/20 підтвердив вищенаведені обставини, підтвердив той факт, що ОСОБА_3 не проживає в гуртожитку та відмовив їй в задоволенні позову до КНП «КМДКІЛ» про заселення в гуртожиток, та Київський апеляційний суд постановою від 07.10.2021р. залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2019 року №761/11836/17, з огляду на те, що під час розгляду даної справи судом не досліджувалось право ОСОБА_3 на проживання у спірному житловому приміщенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», громадянин України, який проживає на території України зобов`язаний протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Згідно п. 2 п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022р. №265, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі відповідного рішення суду, яке набрало законної сили.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з вимогами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 29, 310 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання, а також має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

Згідно з пунктом 4 ст.31 Цивільного кодексу України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як передбачено ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", вбачається, що, в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на те, що рішеннями судів, які набрали законної сили, було встановлено, що відповідачу не видавався ордер для вселення у спірне приміщення, який є єдиною підставою для вселення, а отже у відповідача відсутні підстави для проживання, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для реєстрації місця проживання відповідача у спірному житловому приміщенні.

Суд дійшов винсовку, що у зв`язку із відсутністю підстав для реєстрації місця проживання відповідача у спірному житловому приміщення, та з огляду на те, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Комунального некомерційного підприємства «Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_3 про зняття із зареєстрованого місця проживання (перебування) осіб- задовольнити.

Зняти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із зареєстрованого місця проживання(перебування) за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення виготовлено 22 квітня 2024 року.

Суддя: