Постанова

від 23.04.2024 по справі 235/1193/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4341/24 Справа № 235/1193/22 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С.В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське`про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

24 лютого 2022 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що перебував в трудових відносинах з відповідачем в період з 21.08.2003 року по 21.10.2020 року. Наказом від 02.11.2020 року № 1129 ку його було звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.

У зв`язку із професійним захворюваннями йому було встановлено третю групу інвалідності безстроково та втрату працездатності в розмірі 65%.

Необхідність постійного лікування впливало на зміни в житті позивача, він був вимушений витрачати час на подолання негативних наслідків захворювання, які занепокоювали його та лишали можливості спілкування з родиною та близькими.На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Заподіяну моральну шкоду оцінює у 125 710,00 грн. виходячи з тривалості та глибини моральних та фізичних страждань, тяжкості захворювань, з безлічі негативних наслідків для нього, які виникли внаслідок отримання професійних захворювань, а також незворотності значного погіршення стану здоров`я.

Просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 125710,00 грн..

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. з утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн.20 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «ШУ «Покровське» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача 125710,00 грн моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його збагачення. Вважав,що позивач навмисно сприяв розвитку своїх професійних захворювань. Судом не враховано,що позивач отримує пенсію на пільгових умовах та страхові виплати.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 125 710 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає

розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуваву трудовихвідносинах звідповідачем в період з 21.08.2003 року по 21.10.2020 року.

Наказом №1129 кз від 02.22.2020 року позивача було звільнено з ПАТ «Шахтоуправління Покровське», згідно ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно доакту розслідуванняпричин виникненняхронічного професійногозахворювання від19серпня 2021року ОСОБА_1 встановлені діагнози: хронічна радикулопатіяS1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико- динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами (М54.1);хронічний бронхіт II ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ступеня (J 41.0);хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та Пономарьової.

Згідно акту розслідування хронічне професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів фізичне навантаження, робоча поза, нахил корпусу, пил, шум.

Згідно довідки МСЕК від 18.11.2021 року позивачу первинно встановлено 65% втрати працездатності за професійним захворюванням та третю групу інвалідності безстроково.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивачеві встановлена стійка втрата професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням в 65% та 3 група інвалідності, ушкодженням здоров`я йому спричинено моральну шкоду, тому відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду.

Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України.

Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення

можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).

Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.

Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 серпня 2021 року, де зазначено, що професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів-важкості праці та пилу фіброгенної дії.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності, тобто з 18 листопада 2021 року.

Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав.

Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров`я позивача під час виконання трудових обов`язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів.

Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності від профзахворювання в 65% та третю групу інвалідності безстроково. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов`язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань, зокрема ступінь втрати працездатності, кількість професійних захворювань та їх тяжкість, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних

та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи.

Заперечуючи проти розміру, визначеного судом першої інстанції, відповідач не навів мотивів та не надав відповідних доказів, які б давали підстави для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди.

Доводи про те, що позивач умисно та свідомо сприяв виникненню професійних захворювань, є безпідставним. Доказів на підтвердження зазначених обставин не надано.

Посилання на те, що позивач умисно та свідомо сприяв виникненню професійних захворювань є безпідставним. Доказів на підтвердження зазначених обставин не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни чи скасування судового рішення немає.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 125710 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: