Постанова

від 28.03.2024 по справі 904/4326/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4326/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Солодова І.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 (суддя Євстигнеєва Н.М.)

у справі № 904/4326/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поли-Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води"

про стягнення сум

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поли-Трейд" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" на свою користь збитків у розмірі 1 193 222,00 грн., неустойки у розмірі 60 240,66 грн, інфляційних втрат у розмірі 29830,55 грн, 3 % річних у розмірі 5 197,87 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі №904/4326/22 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поли-Трейд" збитки в розмірі вартості втраченого за договором відповідального зберігання майна від 05.08.2022 у сумі 1 193 222 грн 00 коп., 3% річних у сумі 3 236 грн 41 коп., втрати від інфляції у сумі 29 830 грн 55 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 18 394 грн 33 коп., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 19 034 грн 50 коп.; в решті заявлених вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі №904/4326/22, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що Позивачем не доведена кількість та вартість переданого Відповідачу на зберігання Майна (Преформа ПЕТ).

Скаржник зазначає, що аналізуючи позов, додані документи до нього: договір, акти приймання-передачі, неможливо визначити вартість неповернутого майна (суму збитків) за Договором зберігання.

Вважає, що зважаючи на зобов`язання Зберігача повернути Майно (виконати зобов`язання в натурі), а не сплатити грошову суму, то застосування неустойки, 3 % річних та інфляційних є неправомірними.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

30.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 28.03.2024 приймав участь представник позивача. Відповідач (апелянт), будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої відповідачем апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

У справі вже відбулися судові засідання 21.12.2023, яке відкладалось за клопотанням скаржника, а також 25.01.2024, яке було відкладено на 28.03.2024

Колегія суддів зауважує, що апелянт, як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 28.03.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Визначення пріоритетності участі в тих чи інших судових засіданнях є процесуальним правом сторони, безумовним наслідком реалізації якого не може бути відкладення розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача (апелянта).

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поли-Трейд" (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" (зберігач) укладено договір відповідального зберігання №05/08, відповідно до умов якого (п.1.1.) поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку договору Преформу ПЕТ у кількості та комплектності, визначеній в Акті приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною договору.

Майно за цим договором зберігається за адресою: 51000, Дніпропетровська область, смт. Царичанка, вул. Царичанська, 147 (п.1.2. договору).

Згідно п.1.4. договору на підтвердження передачі та прийняття на відповідальне зберігання та повернення зі зберігання майна поклажодавець та зберігач укладають Акт приймання-передачі, в якому вказуються найменування, кількість, вартість та комплектність майна, прийнятого на зберігання.

Майно, що передається на зберігання за цим договором, належить на праві приватної власності поклажодавцеві (п.1.5. договору).

Моментом передачі майна на зберігання зберігачу є момент підписання сторонами Акта приймання-передачі майна, а моментом повернення майна поклажодавцеві є момент підписання сторонами Акта приймання-передачі (повернення) майна (пп.1.6, 1.7. договору).

Згідно п.1.8. договору строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії договору.

За умовами договору відповідального зберігання зберігач зобов`язаний, зокрема: вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання (п.2.2.1.); повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п.2.2.4. договору).

В свою чергу поклажодавець зобов`язаний передати зберігачеві майно на зберігання за актом приймання-передачі; забрати у зберігача майно після закінчення строку дії цього договору; оплатити послуги зберігача (п.3.2. договору).

Відповідно до п.5.5 договору у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві неустойку у розмірі 0,1% від вартості майна за кожен день затримки.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами 05.08.2022 (п.7.1. договору).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1. договору, та закінчується 31.12.2022, але не раніше дня повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.7.2. договору).

На виконання умов договору сторони підписали акт приймання-передачі майна № 1 від 05.08.2022, згідно якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання Преформу ПЕТ 29,9 прозора/1881 у кількості 414,720 штук; ціна за тисячу штук з ПДВ 3 368,4 грн, загальна вартість 1 396 942,85 грн (т. 1 а.с. 11).

19 серпня 2022 року зберігач повернув поклажодавцю 604,80 тисяч штук вартістю 3368,40 грн за одну тисячу штук, загальною вартістю 203 720,83 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі майна № 2 від 19.08.2022 (т. 1 а.с. 12).

У вересні 2022 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати доступ до приміщення зберігача, з метою перевірки майна, що передано за договором. Запланованою датою просив вважати 23.09.2022 (лист від 20.09.2022 № 2109, від 22.09.2022 № 2209, т. 1 а.с. 13-14).

23 вересня 2022 року проведено інвентаризацію та встановлено, що преформа ПЕТ, яка передана Зберігачу на зберігання відсутня.

Листом від 04.10.2022, вих. № 0410, позивач просив перерахувати на користь поклажодавця суму вартості преформи у розмірі 1 193 222,02 грн та неустойку у розмірі 13125,44 грн (т. 1 а.с. 16).

Лист від 04.10.2022 отримано відповідачем та надано відповідь (вих. № 1210 від 12.10.2022, т. 1 а.с. 63), у якій відповідач гарантує оплату за преформу, яка знаходилась у ТОВ "Царичанський завод мінеральної води" за договором відповідального зберігання № 05/08 від 05.08.2022 в сумі 1 193 222,02 грн. Крім того, відповідач зазначив, що оплата буде здійснюватися два рази на тиждень в сумі 54 237,28 грн по курсу НБУ +1% доларів США, кожний платіж, починаючи з 41 тижня, з кінцевим терміном оплати до 31.12.2022.

Станом на дату звернення позивача з позовом до суду відповідач вартість втраченого майна не відшкодував, що і є причиною виникнення спору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у сумі 1 226 288,96 грн, з яких: збитки у сумі 1 193 222,00 грн, 3 % річних у сумі 3 236,41 грн, втрати від інфляції у сумі 29 830,55 грн. Також, суд визнав обґрунтованою та розумною суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, яка і підлягає розподілу, а тому стягненню з відповідача підлягає 19 034,50 грн (20 000,00 грн *1 226 288,96 грн/1 288 491,08 грн) пропорційно до розміру задоволених вимог, як і витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 18 394,33 грн (1 226 288,96 грн х 1,5%).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поли-Трейд" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" заборгованість у розмірі 1 288 491,08грн, з яких:

- основний борг у розмірі 1 193 222,00 грн;

- неустойка у розмірі 60 240,66 грн;

- 3 % річних у розмірі 5 197,87 грн;

- інфляційні втрати у розмірі 29 830,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання №05/08 від 05 серпня 2022 року.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не доведена кількість та вартість переданого відповідачу на зберігання майна. Нарахування пені вважає безпідставним, оскільки позивач вимагає стягнення грошових коштів, а не виконання зобов`язання в натурі.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору відповідального зберігання майна, строк його дії, умови повернення майна, загальна вартість, строк повернення майна, наявність підстав для відшкодування збитків, завданих втратою (нестачею) або пошкодженням речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ГК України), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Загальні положення про зберігання врегульовано главою 66 ЦК України.

Як передбачено ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Приписами ст. 951 ЦК України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Положення аналогічного змісту містить і договір відповідального зберігання від 05.08.2022 (п. 5.3. договору).

Відповідно до ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Судом встановлено, що за результатами проведеної 23 вересня 2022 року інвентаризації майна, яке передано відповідачу на зберігання за договором відповідального зберігання від 05.08.2022, преформа ПЕТ відсутня. Інвентаризація проводилась за участі представника відповідача, Тарасенко О.І., складено інвентаризаційний опис від 23.09.2023, визначено вартість втраченого майна у сумі 1 193 222,02 грн.

У зв`язку з відсутністю у відповідача переданого на зберігання майна, 04.10.2022 позивач звернувся до відповідача з проханням сплатити вартість цього майна. Відповідач не заперечував наявність обов`язку відшкодувати вартість втраченого майна у сумі 1 193 222,02 грн.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог та стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі вартості втраченого майна у сумі 1 193 222,00 грн.

Відповідачем (апелянтом) цих висновків суду належними та допустимими доказами не спростовано.

Щодо посилань на те, що Позивачем не доведена кількість та вартість переданого Відповідачу на зберігання Майна (Преформа ПЕТ), то такі є необґрунтованими, оскільки факт передачі Відповідачу на зберігання преформи ПЕТ у кількості 414.720 тисяч штук за ціною 3 368.40 за одну тисячу штук, загальною вартістю 1 396 942, 85 грн. засвідчено актом №1 від 05.08.2022 та підтверджується матеріалами справи.

Також, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що аналізуючи позов, додані документи до нього: договір, акти приймання-передачі, неможливо визначити вартість неповернутого майна (суму збитків) за Договором зберігання, виходячи з такого.

Відповідно до умов Договору і положень ст. 942 ЦК України відповідач був зобов`язаний зберігати переданий позивачем товар та повернути його відповідно до вимог ст. 953 ЦК України та п. 2.1.8. Договору на його вимогу.

19.08.2022 року Зберігачем повернуто 60,480 тисяч штук вартістю 3 368,40 грн. за одну тисячу штук Поклажодавцю, про що свідчить акт №2 від 19.08.2022 року.

Після чого на зберіганні повинно було залишитись 354,240 тисяч штук вартістю 3368,40 грн. за одну тисячу штук загальною вартістю 1 193 222,02 грн., що визначено також в інвентаризаційному опису від 23.09.2023 року.

Між тим, преформа ПЕТ у Відповідача виявилась відсутньою. Вказана обставина Відповідачем не заперечується.

Господарським судом Дніпропетровської області належним чином досліджені всі матеріали справи, які містять факт передачі Відповідачу на зберігання преформи ПЕТ у вказаної кількості та розміру, так і докази, де Відповідач підтверджує відсутність товару на заявлену у позові суму і гарантує оплату за преформу за вказану у позові кількість у розмірі 1193222,02 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За нормами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Як передбачено абз. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

За приписами ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідальність відповідача за неповернення майна передбачена п. 5.5. договору.

Так, у випадку неповернення майна за першою вимогою Зберігач повинен виплатити поклажодавцеві неустойку в розмірі 0,1 % від вартості майна за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 60 240,66 грн.

Водночас, у зв`язку з тим, що позивачем вимога про повернення майна - виконання обов`язку за договором в натурі, на адресу відповідача не направлялась, відсутність майна встановлено під час проведення інвентаризації майна за місцем його зберігання, суд першої інстанції не вбачав підстав для нарахування пені в розмірі 0,1% від вартості майна за кожен день прострочення виконання зобов`язання з повернення майна.

Рішення суду в зазначеній частині позивачем не оскаржувалось, а відповідач не навів своїх мотивів незгоди з відмовою в задоволення позовних вимог про стягнення неустойки.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, кредитор (постраждала сторона) також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, на відміну від доведення розміру збитків. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Так, відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена ст. 950 ЦК України, згідно ч. 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігай відповідає на загальних підставах.

Згідно ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що збитки, завдані втратою, відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості втраченої речі.

ТОВ «Царичанський завод мінеральної води» було допущено прострочення відшкодування втраченого майна перед ТОВ «ПОЛИ-ТРЕЙД» за Договором відповідального зберігання від 05.08.2022 року, у зв`язку із чим, стягненню підлягає загальна сума боргу, що складається з основної суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та неустойка передбачена Договором відповідального зберігання.

А отже, спірне зобов`язання є грошовим, оскільки має обов`язок Відповідача відшкодувати вартість переданого йому на зберігання, але втраченого товару, а порядок такого відшкодування безпосередньо передбачений вищенаведеною нормою ст. 950 ЦК України та Договором.

Наведеним спростовуються твердження скаржника про те, що зважаючи на зобов`язання Зберігача повернути Майно (виконати зобов`язання в натурі), а не сплатити грошову суму, то застосування неустойки, 3 % річних та інфляційних є неправомірними.

При цьому слід наголосити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов`язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов`язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 5 197,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 29 830,55 грн.

Варто зауважити, на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Перевіркою розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочки виконання зобов`язання та кількість днів у цьому періоді, тому стягненню підлягають 3% річних у сумі 3 236,41 грн за період з 13.10.2022 по 14.11.2022 (33 днів).

Такий період прострочки виконання зобов`язання визначений з огляду на те, що єдиним документом, що підтверджує отримання вимоги від 04.10.2022 про відшкодування вартості втраченого майна є лист відповідача від 12.10.2022, яким підтверджено наявність заборгованості та намір її сплатити (т. 1 а.с. 63), з чим погоджується апеляційний суд.

Наявний розрахунок позивача щодо інфляційних втрат, був перевірений колегією суддів на предмет правильності розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України та умовам Договору, виявлено не було, то ж обґрунтованими є вимоги на суму 29 830,55 грн (індекс інфляції за жовтень 2022 року складає 102,5%).

За таких умов, судом правильно задоволено позов позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1 226 288,96 грн, з яких: збитки у сумі 1 193 222,00 грн, 3 % річних у сумі 3 236,41 грн, втрати від інфляції у сумі 29 830,55 грн.

Крім того, судом було з`ясовано, що 23 вересня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поли-Трейд" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Малишев і партнери" (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги (т. 1 а.с. 43).

Згідно п. 1.1 договору предметом договору є здійснення адвокатським об`єднанням захисту, представництва клієнта та надання інших видів правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором.

Відповідно до п. 2.1. договору адвокатське об`єднання за дорученням клієнта зобов`язується здійснювати: захист прав, свобод і законних інтересів клієнта у кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення (п. 2.1.1. договору); представництво клієнта у кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинствах, справах про адміністративні правопорушення, виконавчих провадженнях, судах всіх інстанцій, правоохоронних та інших органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, закладах, громадських об`єднаннях, політичних партіях, інших юридичних особах, перед усіма посадовими, службовими і фізичними особами (п. 2.1.2. договору); правовий супровід діяльності клієнта, надавати клієнту правову інформацію, консультації і роз`яснення з правових питань, складати заяви, скарги, клопотання, процесуальні та інші документи правового характеру (п. 2.1.3. договору).

Пунктом 2.3. договору передбачено, що факт надання адвокатським об`єднанням правової допомоги клієнту відповідно до умов договору та доручення клієнта, а також отримання і оплати клієнтом наданої йому адвокатським об`єднанням правової допомоги, фактичних витрат підтверджується підписанням сторонами відповідного акта наданих послуг.

За умовами п. 3.1 договору за надання правової допомоги клієнт оплачує адвокатському об`єднанню винагороду у формі гонорару, який виражається у грошовій одиниці України-гривні, на умовах передоплати, остаточний рахунок проводиться протягом 3 робочих днів після підписання акту виконаних робіт. Розмір фактичних витрат попередньо погоджується адвокатським об`єднанням з клієнтом та оплачується додатково, в порядку, визначеному за домовленістю між сторонами (п. 3.3. договору).

За умовами п. 4.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та є безстроковим.

Договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього.

У відповідності до п. 2.3. договору, 18 травня 2023 року сторонами складений та підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) за договором про надання правової допомоги від 23.09.2022.

За цим актом Адвокатське об`єднання "Малишев і партнери" (адвокатське об`єднання) надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Поли-Трейд" (клієнт) наступні правові (правничі) послуги із супроводження справи № 904/4326/22 в суді першої інстанції, а саме:

- встановлення обставин справи;

- складання позовної заяви та направлення її до суду;

- підготовка та складання процесуальних документів по справі (відповідь на відзив, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи);

- участь у судових засіданнях як представника ТОВ "Полі-Трейд".

Сума винагороди (гонорару) адвоката за надані ним та отримані клієнтом послуги складає 42 500,00 грн.

Клієнт отримав у повному обсязі послуги, зазначені в цьому акті приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) за договором про надання правової допомоги від 23.09.2022 претензії та зауважень до адвоката не має.

01 травня 2023 року ТОВ "Полі-Трейд" надано детальний опис та розрахунок послуг адвоката Гайдамаки Ю.Б. щодо надання правничої (правової) допомоги клієнту - ТОВ "Полі-Трейд" за договором від 23.09.2022, а саме:

- встановлення обставин справи. Складання позовної заяви та направлення її до суду - витрачений час - 20 годин, розрахунок та вартість - 20 000,00 грн;

- підготовка та складання процесуальних документів по справі (відповідь на відзив, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи) - витрачений час - 7 годин 30 хвилин, розрахунок та вартість - 7 500,00 грн;

- участь у судових засіданнях як представника ТОВ "Полі-Трейд" - витрачений час - 3 засідання 3 години, розрахунок та вартість - 15 000,00 грн;

Всього до сплати: 42 500,00 грн.

В матеріалах справи також містяться докази оплати позивачем послуг, наданих йому адвокатом у межах вказаного договору у сумі 42 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3150 від 14.11.2022 (т. 1 а.с. 42).

Доказом повноважень адвоката на представництво інтересів позивача у справі є: договір 23.09.2022; ордер серія №1105112 від 23.09.2022; Статус адвоката Гайдамаки Юлії Борисівни підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №001511 від 05.01.2018 .

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 42 500,00 грн.

Відповідач заперечення проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.

Господарський суд, розподіляючи витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Трейд", дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Процесуальні документи, наявні у томі 1 справи: позовна заява (а.с. 1-5); клопотання (а.с. 27-29); заява (а.с. 32-33), клопотання/заява (а.с. 34), клопотання/заява (а.с.38), клопотання/заява (а.с. 40-43), клопотання/заява, відзив (а.с. 60-67), клопотання/заява (а.с. 72), клопотання/заява (а.с. 84-85), клопотання/заява (а.с. 86-87), клопотання/заява (а.с. 88-91), а також участь у судових засіданнях 21.02.2023, 09.03.2023, 25.04.2023, 01.05.2023, 19.05.23 підтверджують надання правової допомоги позивачу у цій справі адвокатом Гайдамака Ю.Б.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, враховуючи незначну кількість виготовлених під час розгляду справи представником позивача документів та їх зміст; відсутність складних розрахунків; наявність усталеної судової практики; враховуючи обставини справи, обсяг доказів та те, що ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, апеляційний суд погоджується з тим, що обґрунтованою та розумною є сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, яка і підлягає розподілу.

За викладеного, стягненню з відповідача підлягає 19 034,50 грн (20 000,00 грн *1226288,96 грн/1 288 491,08 грн) пропорційно розміру задоволених вимог.

Апелянтом не наведено аргументів щодо неправильного вирішення судом питання розподілу судових витрат.

Необхідно зауважити, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі № 904/4326/22.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі № 904/4326/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі №904/4326/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Царичанський завод мінеральної води".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 22.04.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко