Рішення

від 21.02.2024 по справі 910/7236/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2024Справа № 910/7236/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу № 910/7236/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф"

про розірвання договору підряду, стягнення 12085643,96 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг"

про стягнення 351431,80 грн

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Заторська О.А.

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Даниленко Є.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" про розірвання договору підряду та стягнення 12665739,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору субпідряду №978-006 від 24.12.2021 та повернення попередньо сплачених коштів (авансу), втім відповідач відповіді на повідомлення не надав, як і не повернув аванс, у зв`язку з чим позивач просить розірвати договір та стягнути аванс у розмірі 11643373,32 грн, 3% річних у розмірі 197139,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 825226,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/7236/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 06.06.2023.

У судовому засіданні 06.06.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку на подання відзиву на позов до 16.06.2023, продовження строку підготовчого засідання на 30 днів, встановлення учасникам справи процесуальних строків на подання заяв по суті справи та відкладення підготовчого засідання у справі.

Так, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" суд, з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України, дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (стаття 114 ГПК України).

Частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 про відкриття провадження у справі у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу встановлений строк на подання відзиву на позов протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 отримана заявником - 22.05.2023.

Відтак, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву на позов, є 07.06.2023 включно.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, принцип рівності сторін - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. (п. 33 Рішення у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 (Заява №14448/88) та п. 38 Рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996 (Заява №17748/91)).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п.33 Рішення ЄСПЛ по справі «Dulaurans c. France» (заява №34553/97)).

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, враховуючи, що заява про проводження строку подана у межах строку на подання відзиву на позов, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження Товариству з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" строку для подання відзиву на позов на 16-ть днів починаючи від дати ознайомлення з матеріалами справи.

20.06.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" (далі - позивач за зустрічним позовом) надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг" (далі - відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 3082485,16 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за зустрічним позовом прийнято в односторонньому порядку рішення про дострокове розірвання договору субпідряду №978-006 від 24.12.2021, тоді як позивач за зустрічним позовом вже виконав ряд підготовчих дій, зокрема, облаштував будівельний майданчик, придбав витратний матеріал, у зв`язку з чим просить стягнути вартість виконаних робіт у розмірі 904290,14 грн та понесені збитки у розмірі 2178195,02 грн.

Крім того, цього ж дня через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" надійшов відзив на первісну позовну заяву, відповідно до якого первісні позовні вимоги визнає частково. Зокрема, відповідач за первісним позовом заперечує щодо дати розірвання договору та виникнення обов`язку з повернення авансу з 03.10.2022 та в частині стягнення основного боргу в сумі, що перевищує 8560888,16 грн. Крім того, відповідачем за первісним позовом здійснено власний розрахунок суми інфляційних втрат та процентів річних, згідно з яким останній вважає обґрунтованим для стягнення 17201,90 грн інфляційних втрат та 22516,31 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг" про стягнення 3082485,16 грн до розгляду з первісним позовом у справі №910/7236/23, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

27.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг" через відділ діловодства суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, згідно з яким проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечує у повному обсязі з підстав недоведеності розміру збитків.

Також, 27.06.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютем-Інжиніринг" через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом якої останній наголошує на тому, що датою повернення авансу є саме 03.10.2022 року.

10.08.2023 засобами електронного зв`язку суду від ТОВ "Основа-Солсиф" надійшло клопотання про призначення комплексної будівельно-технічної та товарознавчої судової експертизи.

11.08.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Ютем-Інжиніринг" надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач за первісним позовом зазначає, що у зв`язку з підписанням 31.07.2023 між сторонами у справі акту приймання виконаних будівельних робіт №3 за липень 2023 року на суму 847085,54 грн відбулось зменшення суми невикористаного авансу, внаслідок чого сума основного боргу становить 10796287,78 грн, а тому позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом 10796287,78 грн основного боргу, 825226,14 грн інфляційних втрат, 197139,86 грн 3% річних, а всього 11818653,78 грн.

У судовому засіданні 15.08.2023 суд оголосив перерву до 05.09.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. 05.09.2023 у відпустці, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 підготовче засідання у справі призначено на 10.10.2023.

25.09.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Основа-Солсиф" надійшла заява про зменшення розміру зустрічних позовних вимог, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом зазначає, що у зв`язку з прийняттям ТОВ "Ютем-Інжиніринг" частини робіт за договором на суму 847085,54 грн на підставі акту приймання виконаних будівельних робіт №3 за липень 2023 року від 31.07.2023, позивач за зустрічним позовом вважає за необхідне зменшити розмір зустрічних позовних вимог на 904290,14 грн та просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 2178195,02 грн збитків.

25.09.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Основа-Солсиф" надійшло клопотання про призначення будівельно-технічної судової експертизи (оновлене).

04.10.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Ютем-Інжиніринг" надійшли заперечення на клопотання ТОВ "Основа-Солсиф" про призначення будівельно-технічної судової експертизи (оновлене).

У судовому засіданні 10.10.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення заяв позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом про зменшення розміру позовних вимог та відкладення підготовчого засідання.

Так, з аналізу приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

Частиною 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Судом встановлено, що позивачами дотримані вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме надані належні докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів відповідачу за первісним позовом та відповідачу за зустрічним позовом, про що свідчать описи вкладення у цінні листи, фіскальні чеки та накладні від 08.08.2023 і від 25.09.2023 року, а тому заяви про зменшення розміру первісних і зустрічних позовних вимог приймається судом до розгляду.

30.10.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ «Основа-Солсиф» надійшло клопотання про призначення комплексної будівельно-технічної та економічної судової експертизи та про долучення додаткових доказів, необхідних для її проведення.

10.11.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Ютем-Інжиніринг" надійшли заперечення на клопотання ТОВ «Основа-Солсиф» про призначення комплексної будівельно-технічної та економічної судової експертизи.

У судовому засіданні 14.10.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотань позивача за зустрічним позовом про призначення комплексної будівельно-технічної та економічної судової експертизи та оголошення перерви у судовому засіданні до 21.11.2023 року.

Так, згідно з частиною 1-2 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Статтями 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи вирішується судом після вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При цьому, приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Із врахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача за зустрічним позовом про призначення експертизи, оскільки проведення судової експертизи є вирішальним, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, тоді як в межах зустрічного позову між сторонами наявний спір щодо доведеності самого факту понесених збитків відповідача за зустрічним позовом і відсутній спір з питань обсягу і ціни матеріалів.

16.11.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Ютем-Інжиніринг" надійшла заява про збільшення первісних позовних вимог, відповідно до якої позивач за первісним позовом збільшує позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих останнім за період з 27.04.2023 по 14.11.2023, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача за первісним позовом 10796287,78 грн основного боргу, 906284,51 грн інфляційних втрат та 383071,67 грн 3% річних, а всього 12085643,96 грн.

20.11.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Основа-Солсиф" надійшла заява про зменшення розміру зустрічних позовних вимог, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом зменшує розмір раніше заявлених до стягнення збитків та просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 351431,80 грн.

У судовому засіданні 21.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення заяви позивача за первісним позовом про збільшення розміру позовних вимог та задоволення заяви позивача за зустрічним позовом про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим відповідні заяви приймаються судом до розгляду та відкладення підготовчого засідання.

Так, розглянувши подані заяви про збільшення первісних позовних вимог та зменшення зустрічних позовних вимог, судом встановлено, що заявниками дотримані вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме надані належні докази направлення копії таких заяв та доданих до неї документів відповідачу за первісним позовом та відповідачу за зустрічним позовом, про що свідчать описи вкладення у цінні листи, фіскальні чеки та накладні від 15.11.2023 і від 20.11.2023 року, а тому заяви про збільшення розміру первісних і зменшення зустрічних позовних вимог приймається судом до розгляду.

27.11.2023 через відділ діловодства суду від ТОВ "Ютем-Інжиніринг" надійшли заперечення на зменшений розмір зустрічної позовної заяви, відповідно до яких відповідач за зустрічним вказує, що витрати позивача за зустрічним позовом на придбання побутового приміщення для працівників, електронного тахеометра, а також інших матеріалів та швидкозношувальних предметів були включені субпідрядником у загальну ціну договору (125,5 млн. грн), а тому такі витрати субпідрядника не є збитками.

28.11.2023 року через відділ діловодства суду від ТОВ "Основа-Солсиф" надійшли заперечення проти вимог, заявлених позивачем за первісним позовом у заяві про збільшення позовних вимог, за змістом яких відповідач за первісним позовом зазначає про невірне визначення підрядником суми процентів річних та інфляційних втрат з огляду на те, що право вимоги на повернення авансових платежів та початок періоду прострочення є 24.03.2023, а тому нарахування та стягнення процентів річних та інфляційних втрат до 24.03.2023 є незаконним та необґрунтованим.

У судовому засіданні 28.11.2023 року, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 26.12.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці судове засідання у справі призначено на 30.01.2024.

У судових засіданнях під час розгляду справи по суті, суд оголошував перерви, зокрема, до 21.02.2024.

У судовому засіданні 21.02.2024 представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) проти зустрічного позову заперечив, первісні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) проти первісного позову заперечив, з урахуванням доводів, викладених в заявах по суті, зустрічні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 21.02.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» (далі - підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа-Солсиф» (далі - субпідрядник) було укладено договір №978-006 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого субпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними та/або залученими силами, за завданням підрядника виконати та здати роботи на об`єкті в установлені цим договором терміни, відповідно до вимог Проектної документації, положень Цивільного та Господарського кодексів України, з дотриманням будівельних норм та правил, що діють в Україні, а підрядник прийняти і оплатити такі роботи.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Відповідно до пункту 1.2 договору обсяг та характер робіт визначений в додатку №1 до договору «Обсяг Робіт» та в Проектній документації.

Згідно з пунктом 2.1 договору ціна договору складає 125591684,67 грн, крім того ПДВ 20% - 25118336,93 грн, разом з ПДВ 150710021,60 грн, та визначена у додатку №2 до договору «Договірна ціна».

За умовами пункту 4.1 договору оплата за виконані будівельно-монтажні роботи (надалі - БМР) проводиться підрядником відповідно до наступного порядку: підрядник перераховує субпідряднику щомісячні авансові платежі в залежності від технологічної потреби забезпечення робіт матеріалами згідно календарного план-графіку виконання робіт та плану фінансування в розмірі до 100% від вартості МС, 100% вартості мобілізації техніки та до 30% вартості робіт на об`єкті протягом 5 робочих днів з моменту отримання від субпідрядника відповідного рахунку та його узгодження підрядником (пункт 4.1.1 договору). Погашення авансових платежів здійснюється шляхом вирахування з оплати виконаних БМР проавансованої вартості МС до повного погашення авансового платежу (пункт 4.1.2 договору). Підрядник здійснює платежі за виконані БМР в розмірі вартості робіт, вказаних в акті виконаних робіт за звітний період, в строк до 45 днів з моменту їх підписання з врахуванням погашення сум авансових платежів відповідно до пункту 4.1.2 цього договору та з вирахуванням утримання 5% від вартості БМР без вартості МС (пункт 4.1.3 договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору субпідрядник починає роботи з дати укладання договору та завершує їх у терміни, що вказані в календарному план-графіку виконання робіт (додаток №3 до цього договору).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що здача-приймання виконаних субпідрядником робіт здійснюється комісією за участю відповідальних представників підрядника і субпідрядника, за необхідністю з представником авторського і технічного нагляду та замовника, протягом 5 днів з дня одержання повідомлення, направленого засобами електронного зв`язку (e-mail) від субпідрядника, з дотриманням норм діючого законодавства України.

Результат здачі - приймання виконаних робіт оформлюються сторонами актом за підписом сторін (пункт 10.2 договору).

Згідно з пунктом 18.1 договору цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних та фінансових зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатком №1 до договору «Обсяг робіт» сторони встановили, що ТОВ «Ютем-Інжиніринг» (підрядник) уклав контракт підряду з ТОВ «Кривий Ріг Промислові Гази» та Air products plc (замовник) на виконання робіт з «Нового будівництва комплексу промислових споруд з виробництва промислових газів та рідин за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, 1.

У вказаному додатку сторони визначили обсяг робіт субпідрядника, а саме: об`єми робіт, вимоги до будівельно-монтажних робіт, норми, стандарти, технічні умови та правила, графік проекту, звітність, умови закупівлі та управління матеріальними ресурсами тощо.

У додатку №2 до договору сторонами було узгоджено договірну ціну виконання робіт у загальному розмірі 150710021,60 грн, у т.ч. ПДВ - 25118336,93 грн.

У додатку №3 до договору сторони погодили Календарний План-графік виконання Робіт, відповідно до якого початок виконання робіт 15.11.2021, строк завершення виконання робіт 11.08.2022.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов пункту 4.1 договору ТОВ «Ютем-Інжиніринг» сплатив на користь ТОВ «Основа-Солсиф» кошти попередньої оплати у загальному розмірі 15362288,08 грн у наступному порядку: 10.01.2022 згідно платіжної інструкції №19 на суму 2644957,15 грн, 15.02.2022 згідно платіжної інструкції №215755 на суму 517330,93 грн, 18.02.2022 згідно платіжної інструкції №215817 на суму 3000000,00 грн, 22.02.2022 згідно платіжної інструкції №215828 на суму 9200000,00 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

У подальшому, як зазначає позивач у позовній заяві, керівнику проекту підрядника від субпідрядника з урахуванням умов пунктів 6.14, 6.18, 17.2 договору надійшло 24 лютого 2022 року електронне повідомлення про настання форс-мажорних обставин, у зв`язку з чим субпідрядник призупиняє роботи по договору на невизначений термін. Підрядником були прийняті дані обставини, як форс-мажорні.

У квітні 2022 року замовником (ТОВ «Кривий Ріг Промислові Гази») було прийнято рішення зупинити роботи на об`єкті «Нового будівництва комплексу промислових споруд з виробництва промислових газів та рідин за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, 1 і розірвати контракт з ТОВ «Ютем-Інжиніринг», про що позивач отримав офіційний лист, у зв`язку з чим ТОВ «Ютем-Інжиніринг» було прийнято аналогічне рішення про закінчення робіт та розірвання договору № 978-006 від 24.12.2021 з ТОВ «Основа-Солсиф».

Так, ТОВ «Ютем-Інжиніринг» листом від 06.06.2022 вих. №978-006-1 звернувся до ТОВ «Основа-Солсиф», в якому повідомив останнього про своє рішення щодо закінчення робіт та дострокове розірвання договору № 978-006 від 24.12.2021, у зв`язку з чим просив повернути авансовий платіж в розмірі 15362288,08 грн на банківські реквізити підрядника.

У відповідь на вказаний лист позивача відповідач листом від 13.06.2022 вих. №114 повідомив підрядника про ряд неврегульованих питань, до моменту вирішення яких субпідрядник не може погодитись на розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі протягом червня-вересня 2022 року тривали перемовини щодо подальших дій та розрахунків по договору, а саме: листом №147 від 05.09.2022 ТОВ «Основа-Солсиф» було запропоновано укласти додаткову угоду до договору, якою зафіксувати можливість субпідрядником виконати роботи на інших об`єктах підрядника в рахунок існуючого невикористаного авансу та між сторонами у справі відбувалось листування щодо передавання-приймання та оформлення вже виконаних субпідрядником робіт, виконавчої документації тощо.

Зокрема, судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що фактично виконані субпідрядником роботи за договором на загальну суму 3718914,76 грн були прийняті підрядником по обсягу та якості, про що було складено та підписано уповноваженими представниками обох сторін акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2022 року від 05.09.2022 на суму 1850022,92 грн та акт приймання виконаних будівельних робіт №2 за вересень 2022 року від 05.09.2022 на суму 1868891,84 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

З наданих позивачем копій актів №1, 2 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2022 року від 05.09.2022 на загальну суму 3718914,76 грн вбачається, що будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаними актами відсутні, підрядник претензій по об`єму, якості та строкам виконання субпідрядником робіт не має.

Разом із цим, сторони намагались дійти згоди щодо використання авансового платежу в розмірі 11643373,32 грн шляхом укладання додаткової угоди до договору, однак останній лист ТОВ «Ютем-Інжиніринг» №0685/22 від 12.09.2022 з доданою до нього додатковою угодою №1 від 02.09.2022 був залишений відповідачем без відповіді, що свідчить про недосягнення між сторонами домовленості щодо умов укладання додаткової угоди.

У подальшому, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою від 21.02.2023 вих. №0036/23 про розірвання договору та повернення невикористаного авансу, в якому підрядник на підставі пунктів 19.1, 19.3 договору повідомив субпідрядника про дострокове розірвання договору № 978-006 від 24.12.2021 та вимагав від субпідрядника здійснити повернення авансового платежу в розмірі 11643373,32 грн у строк, передбачений пунктом 4.3 договору, протягом 15 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги на банківські реквізити підрядника, зазначені в договорі.

Факт надсилання вказаного листа про розірвання договору на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 21.02.2023, опису вкладення та накладної №0829202298200, проте, згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення, лист, який направлявся на адресу відповідача, повернуто відділенням поштового зв`язку за зворотною адресою «за закінченням терміну зберігання».

При цьому, судом встановлено, що після звернення позивача до суду з позовною заявою, 31.07.2023 між ТОВ «Ютем-Інжиніринг» та ТОВ «Основа-Солсиф» було підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №3 за липень 2023 року на суму 847085,54 грн без будь-яких зауважень щодо кількості та якості фактично виконаних субпідрядником робіт, у зв`язку з чим було зменшено розмір позовних вимог за первісним позовом в частині суми, яка підлягає поверненню.

Будь-яких інших актів приймання-передачі виконаних робіт після 31.07.2023 матеріали справи не містять.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що станом на 01.08.2023 субпідрядником було виконано договірні роботи на загальну суму 4566000,30 грн, а відтак в останнього утворилась заборгованість у розмірі 10796287,78 грн суми невикористаного авансу.

Враховуючи те, що на час розгляду даної справи обумовлені договором роботи на всю суму попередньої оплати у розмірі 15362288,08 грн відповідачем так і не були виконані, як, зокрема, і не було повернуто позивачу невикористану частину авансу, ТОВ «Ютем-Інжиніринг» (з урахуванням заяв від 11.08.2023 про зменшення позовних вимог та від 16.11.2023 про збільшення розміру позовних вимог) просить стягнути з відповідача заборгованість за договором у розмірі 10796287,78 грн, 3% річних у розмірі 383071,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 906284,51 грн в судовому порядку.

Відповідач за первісним позовом, в свою чергу, подав зустрічний позов про стягнення з підрядника на підставі статті 22, 849 Цивільного кодексу України 351431,80 грн збитків, завданих субпідряднику розірванням договору в односторонньому порядку (з урахуванням заяви від 25.09.2023 та від 20.11.2023 про зменшення розміру зустрічних позовних вимог).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Господарського кодексу України договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

За умовами статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що загальна сума сплаченої позивачем за первісним позовом попередньої оплати за договором становить 15362288,08 грн.

Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили строк виконання робіт субпідрядником - субпідрядник починає роботи з дати укладання договору та завершує їх у терміни, що вказані в Календарному План-графіку виконання робіт.

Відповідно до Календарного Плану-графіку виконання робіт, який є додатком №3 до договору, строк виконання робіт за договором встановлений у період з листопада 2021 року по серпень 2022 року.

Положенням статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що частина робіт за договором була розпочата субпідрядником та прийнята підрядником на загальну суму 4566000,30 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів № 1, 2 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2022 року від 05.09.2022 на суму 3718914,76 грн та акту №3 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2023 року від 31.07.2023 на суму 847085,54 грн.

В іншій частині, передбачені договором роботи, субпідрядником не виконані у зв`язку з прийняттям підрядником рішення про закінчення робіт на об`єкті та розірвання договору, про що було повідомлено субпідрядника листом від 06.06.2022, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 10796287,78 грн суми невикористаної частини авансу.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1); якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2); якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3); замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4).

Отже, частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України законодавчо закріплено право замовника на односторонню відмову від договору у будь-який час до закінчення роботи.

Юридичний аналіз статті 837, частин 2, 4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Тобто, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

За приписами статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно умов пункту 19.1 договору сторони узгодили, що підрядник має право розірвати договір направивши письмове повідомлення субпідряднику у випадку, зокрема, прийняття рішення про закінчення робіт.

Пунктом 19.3 договору встановлено, що сторона, при наявності намірів розірвати цей договір, зобов`язана повідомити про це іншу сторону рекомендованим листом, не менше ніж за 5 робочих днів до реалізації такого наміру, і якщо протягом даного терміну обставини, що обумовили дане рішення суттєво не змінились, договір вважається розірваним.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

При цьому, у випадку наявності права, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №911/1518/22, від 28.02.2023 у справі №909/899/21, від 06.07.2022 у справі №904/8118/21, від 09.02.2022 у справі №922/1372/21, від 27.10.2021 у справі №910/16684/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою від 21.02.2023 вих. №0036/23 про розірвання договору та повернення невикористаного авансу, в якому підрядник на підставі пунктів 19.1, 19.3 договору повідомив субпідрядника про дострокове розірвання договору №978-006 від 24.12.2021 та вимагав від субпідрядника здійснити повернення авансового платежу в розмірі 11643373,32 грн у строк, передбачений пунктом 4.3 договору.

При цьому, матеріали справи містять належні докази направлення листа-вимоги від 21.02.2023 вих. №0036/23 про розірвання договору в односторонньому порядку на юридичну адресу відповідача за первісним позовом.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду №911/3142/19 від 18.03.2021 року, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, субпідрядника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/853/23, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.11.2019 у справі №913/879/17).

Наразі, судом встановлено згідно матеріалів справи, що позивачем за первісним позовом вчинені дії щодо відмови від договору підряду в порядку, передбаченому частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України, та на підставі пунктів 19.1, 19.3 договору до моменту звернення з даним позовом до суду, а саме шляхом звернення підрядника до субпідрядника з повідомленням - вимогою про розірвання договору у зв`язку з прийняттям рішення про закінчення робіт та здійснення останнім відповідного повернення позивачеві отриманих в якості попередньої оплати грошових коштів.

Таким чином, оскільки позивач за первісним позовом реалізовував своє право, передбачене пунктом 19.1 договору та відмовився від договору, надіславши відповідачу відповідний лист-вимогу про односторонню відмову, і така одностороння відмова не потребує узгодження з субпідрядником, то з урахуванням умов пункту 19.3 договору спірний договір слід вважати припиненим з 06.03.2023.

Водночас, позивач за первісним позовом помилково вважає датою припинення спірного договору 03 жовтня 2022 року з урахуванням вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо двадцятиденного строку на відповідь після одержання пропозиції про розірвання договору листом від 12.09.2022 вих. №0685/22, оскільки спірні правовідносини сторін підпадають під правове регулювання норм статті 849 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною та підлягає застосуванню у даному випадку.

У свою чергу, з огляду на наявність у позивача за первісним позовом права на розірвання договору в односторонньому порядку (прийняття рішення про закінчення робіт, що передбачено пунктом 19.1 договору) та дотримання ним порядку розірвання договору, передбаченого пунктом 19.3 договору (направлення повідомлення про намір розірвати договір від 21.02.2023 вих. №0036/23 рекомендованим листом не менше ніж за 5 робочих днів до реалізації такого наміру) договір було розірвано саме з 06.03.2023, не зважаючи на неотримання ТОВ «Основа-Солсиф» відповідного повідомлення про розірвання договору та не укладання додаткової угоди до договору.

За змістом статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Об`єднаної Палати Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 у справі №910/13391/20 зробив висновок про те, що з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами) набутими підрядником без достатньої правової підстави, а тому наявні підстави для застосування положень статті 849 Цивільного кодексу України в сукупності із приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.09.2023 у справі №910/4725/22, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Як свідчать матеріали справи, позивач за первісним позовом, як замовник, скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України щодо розірвання договору в односторонньому порядку, звернувшись в подальшому до суду з позовними вимогами про повернення передплати.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України в сукупності з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом отриманих коштів в сумі 10796287,78 грн.

Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 Цивільного кодексу України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 24.11.2021 у справі №910/17235/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20.

Відтак, оскільки дія договору №978-006 від 24.12.2021 припинилась з 06.03.2023, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів виконання робіт або повернення суми попередньої оплати відповідач за первісним позовом суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 10796287,78 грн перерахованих коштів (передплати) за невиконані за вказаним договором роботи підлягає задоволенню на підставі статті 849 Цивільного кодексу України в сукупності із приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 19.4 договору у випадку дострокового розірвання договору сторони проводять взаєморозрахунок.

Згідно з пунктом 4.3 договору при достроковому розірванні договору сплачені та непогашені суми авансів підлягають поверненню протягом 15-ти календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги від підрядника.

Судом встановлено, що підрядник звернувся до субпідрядника з листом-вимогою про розірвання договору та повернення невикористаного авансу у сумі 11643373,32 грн 21.02.2023, отже з урахування умов пункту 4.3 договору граничний строк виконання відповідачем за первісним позовом зобов`язання з повернення грошових коштів у розмірі 11643373,32 грн припадає на 21.03.2023 та, відповідно, початком періоду прострочення є 22.03.2023.

Разом з цим, 31.07.2023 між сторонами у справі було підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №3 за липень 2023 року на суму 847085,54 грн, у зв`язку з чим розмір основного боргу зменшився.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/15410/21, від 26.01.2022 у справі №910/18557/20 та від 03.10.2019 у справі №905/587/18.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.10.2023 у справі №757/3572/17-ц, від 03.10.2023 у справі №686/7081/21, від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

Судом встановлено, що у відповідача за первісним позовом виникло грошове зобов`язання перед позивачем за первісним позовом щодо повернення суми попередньої оплати за договором та строк виконання такого зобов`язання настав.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли замовник має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі статті 849 та 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, за висновком суду, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині з урахуванням доведеного розміру заборгованості за неповернення невикористаної частини авансу та встановленого судом періоду прострочення, що, за розрахунком суду, становить 220383,44 грн 3% річних та 104507,19 грн інфляційних втрат, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

В свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа-Солсиф» заявлено зустрічні позовні вимоги про стягнення з підрядника збитків у сумі 351431,80 грн, завданих субпідряднику у зв`язку з розірванням договору, з посиланням на частину 4 статті 849 Цивільного кодексу України.

У зустрічній позовній заяві (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20.11.2023) субпідрядник наголошує на обов`язку підрядника відшкодувати збитки, завдані розірванням договору, у загальній сумі 351431,80 грн, з яких 104855,31 грн - вартість придбання та подальшої амортизації контейнера Containex (побутове приміщення для працівників), який було придбано у ТОВ «Техно-Лідер» згідно з рахунком №18 від 13.01.2023 та видатковою накладною №4 від 14.01.2023 за ціною 308700,00 грн; 120781,09 грн - вартість придбання та подальшої амортизації тахеометру електронного ІМ-55 вартістю 164717,64 грн та його приналежностями (штатив дерев`яний, віха телескопічна, провідник електричний, відбивач плівковий) загальною вартістю 172969,43 грн. Цей тахеометр було придбано у ТОВ «Укргео-Проект» згідно з рахунком №25 від 11.01.2022, оплаченим згідно з платіжною інструкцією №7866 від 12.01.2022; 125795,40 грн - частина вартості інших товарів, які відносяться до малоцінних та швидкозношувальних предметів та малоцінних необоротних активів, факт придбання яких підтверджується відповідними рахунками на оплату та видатковими накладними, які надано до матеріалів справи.

Субпідрядник вказує, що вказані витрати ТОВ «Основа-Солсиф» підлягають відшкодуванню з боку ТОВ «Ютем-Інжиніринг» з огляду на те, що вони були безпосередньо пов`язані з виконанням робіт за договором (зокрема, закупівля відповідних матеріалів погоджувалась з підрядником), а необхідність їх відшкодування зумовлена діями підрядника щодо розірвання договору.

Правило частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі №904/7804/16).

Тобто, матеріальний закон покладає на замовника обов`язок вчинити активні дії щодо виплати підрядникові плати за виконану частину роботи.

Наразі між сторонами у справі відсутній спір в частині оплати/не оплати підрядником фактично виконаних субпідрядником робіт за договором.

В свою чергу, згідно з частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України у підрядника також виникає право вимагати від замовника відшкодування збитків, заподіяних односторонньою відмовою від договору підряду, однак, зазначена норма права не розкриває змісту збитків, які підрядник має право вимагати від замовника.

Згідно із частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях немає вини у заподіянні збитків.

В межах предмету та підстав зустрічного позову субпідрядник визнав, що підрядник відмовився від договору підряду №978-006 на підставі частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, яка встановлює безумовне право підрядника (як замовника відносно субпідрядника) відмовитися від договору без будь-яких причин та умов.

Оскільки право на односторонню відмову від договору замовнику надано законом, підстави вважати, що ТОВ «Ютем-Інжиніринг», скориставшись таким правом, допустив протиправну поведінку, відсутні.

У свою чергу, згідно з приписами пункту 5.1 договору закупівля матеріалів та обладнання, необхідних для виконання робіт по цьому договору, здійснюється за рахунок субпідрядника.

Відповідно до пункту 5.2 договору субпідрядник самостійно проводить вибір постачальників матеріалів та обладнання.

При цьому, у відповідності до розділу «Витрати» додатку №2 (Договірна ціна) до договору ціна за одиницю робіт складається з двох основних компонентів, а саме - витрати на оплату праці та витрати на матеріали.

Як зазначено у вказаному додатку №2 до договору, витрати на оплату праці включають не лише прямі витрати на оплату праці (виплату заробітної плати, премії за понаднормову роботу, час простою, сертифікацію, кваліфікацію, лікарняні, податки тощо), але й інші, витрати, зокрема: на проїзд (транспорт, проживання, добові тощо); на управління на місцях, тимчасові приміщення; на підтримку домашнього офісу; адміністративні та канцелярські послуги, загальні послуги, клерків, охорону (крім охорони майданчика), прибирання, складування тощо; витрати, пов`язані із забезпеченням, обслуговуванням та ремонтом обладнання (будівельної техніки, приладів, інструментів) субпідрядника; тощо. Витратами на матеріали ж визначаються як витрати субпідрядника, пов`язані з постійними матеріалами та матеріалами, які замовляються субпідрядниками, надаються субпідрядником і включені в роботи. Це включає, але не обмежуючись цим, пакування, транспортування до будівельного майданчика, забезпечення витрат та втрат, митне оформлення, податки та митні збори згідно з договором. Предмети, які має надати субпідрядник, визначаються в межах конкретного обсягу відповідальності, за основними дисциплінами у цьому додатку.

Таким чином, ціна договору покриває всі витрати субпідрядника за договором, зокрема, витрати на послуги, випробування, контроль, документи, зарплати, збори, заохочення та відшкодування, незалежно від відпрацьованого часу, обладнання, матеріали, логістика, будівельна техніка, інструменти, витратні матеріали, засоби безпеки, перебазування, ризики, непередбачені витрати, накладні витрати на прибуток тощо.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Субпідрядник при укладанні спірного договору самостійно та на власний розсуд, керуючись власними мотивами з приводу формування ціни, встановив ціни на всі пункти в додатку 2 до договору (та його додатках) таким чином, щоб його загальновиробничі витрати та витрати на матеріали були включені до вартості робіт, а відтак жодні претензії щодо додаткової оплати не допускаються за будь-якої помилки або непорозуміння субпідрядника при встановленні ціни договору.

Підписуючи договір, субпідрядник ознайомився та погодився зі всіма вказаними в ньому умовами, які в силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України стали для нього обов`язковими до виконання і укладаючи даний договір, субпідрядник гарантував свою відповідальність та здатність виконати покладені на нього обов`язки якісно і у певний термін та за сприятливу для нього ціну.

Отже, витрати позивача за зустрічним позовом на придбання побутового приміщення для працівників, електронного тахеометра, а також інших матеріалів та швидкозношувальних предметів, вартість придбання яких (з урахуванням амортизації та компенсації підрядником) включено субпідрядником до складу збитків, вже закладена останнім у загальну ціну договору (125,5 млн. грн), а тому такі витрати не є збитками субпідрядника.

Відповідно до умов розділу 12 договору субпідрядник створює для своїх працівників необхідні та безпечні умови праці, несе відповідальність за забезпечення та використання, своїми та залученими робітниками спецодягу, засобів індивідуального захисту органів дихання, захисних окулярів і сигнальних жилетів, при виконанні верхолазних робіт персонал субпідрядника зобов`язаний використовувати запобіжні лямочні пояси безпеки.

Таким чином, придбання контейнеру, тахеометру, електроконвектора та інших товарів, у тому числі спецодягу, стропів, поясів тощо повинно було відбутись ще до укладання спірного договору, а не в рахунок авансового платежу, а тому закупівля таких товарів не може розцінюватися як понесені збитки субпідрядника.

Судом також враховано, що згідно статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто позивач за зустрічним позовом, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, особливості визначення договірної ціни, яка фіксувала вартість робіт та загальновиробничих витрат, як і наслідки, у разі реалізації права на односторонню відмову від договору щодо включеної до ціни договору амортизації, яка була розрахована на весь період виконання договору. При цьому у разі, якщо така договірна ціна не охоплювала суми всіх витрат субпідрядника, останній не був позбавлений можливості відмовитись від укладання спірного договору на невигідних для себе умовах.

За таких обставин суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено настання негативних наслідків для нього у зв`язку з достроковим розірванням договору підрядником на підставі частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, а також понесення ним невиправданих витрат, що мають бути компенсовані як збитки, не доведено вини підрядника та наявність причинного зв`язку між діями підрядника та негативними наслідками для позивача за зустрічним позовом.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення з огляду на недоведеність позивачем за зустрічним позовом наявності всіх складових для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків на підставі статті 22, 849 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим вимога про стягнення збитків в сумі 351431,80 грн є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Під час розгляду справи відповідачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за договором на всю суму попередньої оплати або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути на користь позивача за первісним позовом попередньо сплачену суму грошових коштів, а за зустрічним позовом не було доведено у встановленому законом порядку наявності всіх складових для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за первісним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за зустрічним позовом повністю.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Солсиф» про розірвання договору підряду та стягнення 12085643,96 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Солсиф» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 20057315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Леха Качинського, буд. 3, ідентифікаційний код 30568931) основний борг у розмірі 10796287 (десять мільйонів сімсот дев`яносто шість тисяч двісті вісімдесят сім) грн 78 коп., інфляційні втрати у розмірі 104507 (сто чотири тисячі п`ятсот сім) грн 19 коп., 3% річних у розмірі 220383 (двісті двадцять тисяч триста вісімдесят три) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 166817 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот сімнадцять) грн 68 коп.

3. Видати наказ позивачу за первісним позовом після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті первісного позову відмовити.

5. У задоволенні зустрічних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Солсиф» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» про стягнення 351431,80 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.04.2024.

Суддя Т.В. Васильченко