Рішення

від 01.04.2024 по справі 910/21227/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.04.2024Справа № 910/21227/16За заявою ліквідатора Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка

до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 );

3) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновників

в межах справи № 910/21227/16

За заявою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (код згідно є ЄДРПОУ ВП: 44116011)

до Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка (ідентифікаційний код 30526598)

про банкрутство

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/21227/16 за заявою Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, про банкрутство Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка (ідентифікаційний номер 30526598).

До Господарського суду міста Києва надійшла заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка на його керівника та засновників.

Зокрема, заявник просить суд покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника на колишнього керівника Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка Оліщука Юрія Григоровича, який одночасно є засновником боржника, та інших засновників банкрута ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , тобто фізичних осіб, що не є підприємцями.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2022 постановлено звернутися до Золочівської громади із запитами щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб ОСОБА_2 , останнє відоме місце реєстрації (проживання) якого є АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 , останнє відоме місце реєстрації (проживання) якого є АДРЕСА_3 . Звернутися до Хмельницької міської ради із запитом щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 , останнє відоме місце реєстрації (проживання) якого є АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.11.2023 прийнято заяву ліквідатора Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 та 3) ОСОБА_3 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновників до розгляду в межах справи № 910/21227/16. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 12.02.2024. Витребувано у Печерської районної в м. Києві державної адміністрації копію реєстраційної справи Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, буд. 18/7; ідентифікаційний код 30526598).

11.01.2024 до суду від Печерської районної в м. Києві державної адміністрації надійшла копія реєстраційної справи Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.02.2024 відкладено розгляд заяви ліквідатора Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 та 3) ОСОБА_3 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновників у судовому засіданні на 01.04.2024.

У судове засідання, призначене на 01.04.2024, представники сторін не з`явилися, хоча про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява попереднього ліквідатора, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 26.06.2017 у справі № 910/21227/16 Сільськогосподарський кооператив імені Шевченка визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Дарієнка В.Д.

Загальна сума кредиторських вимог, визнаних судом у даній справі, складає 55 258 703,72 грн.

У ході виконання повноважень ліквідатора Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка арбітражним керуючим Дарієнко В.Д. проведено аналіз фінансово-господарського стану суб`єкта господарювання та виявлено в діях посадових осіб боржника наявність ознак дій, спрямованих на доведення боржника до банкрутства.

Ліквідатором визначено коло осіб, на яких має бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника, а саме: ОСОБА_1 (колишній керівник та засновник боржника із часткою у статутному капіталі 60 %), ОСОБА_2 (засновник боржника із частою у статутному капіталі 60 %) та ОСОБА_3 (засновник боржника із часткою у статутному капіталі 60 %).

В обґрунтування поданої заяви арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. зазначено наступне.

Головне управління статистики в Одеській області на запит ліквідатора направило лист від 20.07.2017, у якому зазначено, що банкрут останнього разу надавав до управління статистики фінансовий звіт за 2012 рік та статистичну звітність за 2012 рік.

Згідно з відповіддю Головного управління статистики у м. Києві від 26.07.2017 банкрут не звітував до управління жодного разу.

Крім того, ліквідатором зазначено, що колишній керівник та учасники Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка не надали ліквідатору будь-яких документів фінансової та статистичної звітності, а також іншої бухгалтерської документації боржника.

З огляду на відсутність статистичної звітності банкрута за 2013 - 2020 роки, на думку арбітражного керуючого Дарієнка В.Д., розрахувати показники забезпечення зобов`язання боржника всіма активами, забезпечення зобов`язання боржника його оборотними активами та розміру чистих активів за три роки до порушення справи про банкрутство, не вбачається за можливе.

При цьому, ліквідатором було встановлено під час проведення аналізу фінансово-господарського стану боржника, що його діяльність була збитковою, доходи від реалізації продукції (товарів, робіт і послуг) дуже низькі або взагалі відсутні та не покривають витрати. Колишній керівник та учасники боржника не здійснили санаційних заходів боржника для покрашення його фінансового стану, не здійснили також дій, направлених на отримання прибутку для погашення кредиторської заборгованості товариства.

Згідно з долученими до звітів ліквідатора арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. відповіді від державних органів/установ/організацій у Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка відсутні будь-які активи та майно, які могли би бути включені до ліквідаційної маси банкрута.

Як зазначає арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. у поданій заяві, при аналізі отриманих відомостей з установ та організацій, що ведуть реєстри майнових прав та установ та організацій, що ведуть статистичну звітність та здійснюють контроль в галузі податкового законодавства, ліквідатором зроблено висновок, що засновниками та керівником Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка здійснювалося неефективне управління виробничим кооперативом.

13.07.2017 арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. на ім`я колишнього керівника боржника ОСОБА_1 було направлено вимогу № 02-21227/341 від 12.07.2017 про виконання постанови Господарського суду м. Києва від 26.06.2017 та передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печатки і штампів, матеріальних та інших цінностей Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка ліквідатору. Однак, лист із вказаною вимогою повернувся з відміткою про невручення.

Протягом ліквідаційної процедури ліквідатор неодноразово звертався до керівника боржника з проханням передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки, штампи та майно боржника. Станом на момент звернення до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника колишній керівник не надав відповіді на запити ліквідатора та не передав ліквідатору запитуваних речей та документів.

На думку арбітражного керуючого Дарієнка В.Д., ухилення керівника від передачі документації та майна підприємства ліквідатору підтверджує намагання посадових осіб умисно приховати незаконні дії від ліквідатора, а також унеможливлює здійснення господарської діяльності підприємством, а також продаж майна банкрута з метою погашення вимог кредиторів, що свідчить, на думку заявника, про вчинення керівником та засновниками боржника дій з доведення до банкрутства Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка.

Також, ліквідатором було встановлено, що Слідчим відділом фінансових розслідувань ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32013110030000134 від 03.09.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України. Слідчий в рамках досудового слідства встановив ряд суб`єктів господарської діяльності, що задіяні в схемі роботи по незаконному формуванню податкового кредиту для підприємств реального сектору економіки. Одним з виявлених підприємств є Сільськогосподарський кооператив імені Шевченка. Інформацію про виявлене правопорушення 06.09.2013 було внесено до ЄРДР за № 32013110030000137. У ході досудового слідства було встановлено, що невстановлені особи, що придбали Сільськогосподарський кооператив імені Шевченка, з метою прикриття незаконної діяльності, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами ТОВ «А-Трія» протягом 2013 року ухилялись від сплати податків та надавали незаконні послуги з мінімізації податкових зобов`язань іншим підприємствам реального сектору економіки шляхом документального оформлення псевдо господарських операцій з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Згідно звітних документів ТОВ «А-Трія» та Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка сума незаконно сформованого ТОВ «А-Трія» кредиту з ПДВ від Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка складає більше 2,9 мільйонів гривень.

З урахуванням зазначених обставин, а також того факту, що посадові особи банкрута ухиляються від передачі документації та майна банкрута ліквідатору, арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. зроблено висновок, що це унеможливлює здійснення проведення санації боржника, здійснення ним господарської діяльності або продажу майна з метою погашення вимог кредиторів. Заявником вказано, що у діях посадових осіб банкрута вбачаються ознаки з доведення до банкрутства.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої ліквідатором заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора або кредитора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ; суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (див. висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності. Тобто до суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Наведений перелік прикладів не є вичерпним.

Тлумачення частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.

Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 по справі № 910/17743/18.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. на підтвердження обставин, викладених у заяві, долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 1 аркуші, а також докази відправлення копії заяви іншим учасникам справи на 1 аркуші. За текстом поданої заяви вказано, що відповіді від державних органів/установ/організацій щодо відсутності у боржника будь-якого майна долучено до раніше поданого звіту ліквідатора.

Дослідивши вказані документи, а також обставини, викладені у поданій заяві, суд зазначає, що ліквідатором не обґрунтовано належними доказами наявність підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності колишніх керівників-засновників боржника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ліквідатором не доведено обставин того, що неможливість погашення вимог кредиторів Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка виникла саме внаслідок дій (бездіяльності) вказаних посадових осіб товариства.

Щодо ненадання ліквідатору уповноваженими особами боржника печатки, штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута, а також документів бухгалтерської, фінансової та статистичної звітності, суд зазначає, що матеріали справи не містять заяв/клопотань арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. про їх витребування/зобов`язання колишнього керівника та учасників боржника вчинити дії.

Крім того, арбітражним керуючим Дарієнком В.Д. не визначено у поданій заяві обов`язкових складових елементів такого правопорушення як доведення боржника до банкрутства, а саме: суб`єкта, суб`єктивної сторони, об`єкта та об`єктивної сторони.

Також, суд зазначає, що заявником не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю зазначених у поданій заяві уповноважених осіб боржника та доведенням Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка до банкрутства та неспроможністю боржника виконати зобов`язання перед кредиторами.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє попередньому ліквідатору Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка арбітражному керуючому Дарієнку В.Д. у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити ліквідатору Сільськогосподарського кооперативу імені Шевченка арбітражному керуючому Дарієнку В.Д. у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.04.2024

Суддя А.В. Яковенко