Рішення

від 23.04.2024 по справі 910/2043/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2024Справа № 910/2043/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33б, ідентифікаційний код 36001810)

до Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМУЛЬ-ФОТ" (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, нежиле приміщення 43, ідентифікаційний код 42960938)

про стягнення 770 040, 46 грн,

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМУЛЬ-ФОТ" (далі - відповідач) про стягнення 770 040, 46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання умов договору поставки №1209-1 від 12.09.2023 здійснено поставку товару на загальну суму 1 004 296, 86 грн за видатковими накладними №МВУ-060659 від 15.09.2023 на суму 485 394, 30 грн та №МВУ-064220 від 29.09.2023 на суму 518 902, 56 грн, втім відповідач свої зобов`язання з оплати товару виконав лише частково, сплативши 325 000, 00 грн, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 679 296, 86 грн, а також обов`язок сплатити на користь позивача 73 242, 68 грн пені, 6 899, 36 грн 3% річних та 10 601, 56 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Станом на 12.03.2024 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку, із зазначенням: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 29.02.2024 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 22.02.2024.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

12.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМУЛЬ-ФОТ" (надалі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 1209-01 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, визначений у п.2.1 цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 6.2. договору встановлено що, приймання-передача товару здійснюється представниками обох сторін на складі доставки згідно наданих постачальником супроводжуючих документів на товар із підписанням відповідних накладних.

Загальна вартість договору складається з вартості всіх партій товару, поставлених покупцю за цим договором (п.7.3. договору).

Згідно п.7.5. договору, датою оплати товару вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію товару, на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за партію товару, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином:

Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у розділі 13 цього договору протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дня отримання товарів.

Згідно з п. 9.1. договору, у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами умов цього даного договору, вони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та цим договором.

Відповідно до п. 9.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів, покупець на вимогу постачальника сплачує на користь останнього пеню, яка обчислюється з 11 (одинадцятого) дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до « 31» грудня 2023р. У випадку, якщо жодна із сторін до закінчення зазначеного терміну не заявить про розірвання цього договору, він вважається продовженим на тих самих умовах на кожний наступний календарний рік, якщо інше не буде погоджено сторонами. Кожна із сторін має право на дострокове розірвання цього договору за умови письмового повідомлення про це іншої сторони за 30 (тридцять) календарних днів до дати такого розірвання (п.12.1. договору).

У зв`язку з тим, що у постачальника виникли зауваження до наданого покупцем договору поставки сторони розглянули ці зауваження і уклали 12.09.2023 протокол узгодження розбіжностей до договору (надалі - протокол розбіжностей), відповідно до якого сторони узгодили, зокрема п.9.2. договору у наступній редакції: 9.2. У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше, ніж 3 (трьох) робочих днів, покупець на вимогу постачальника сплачує на користь останнього пеню, яка обчислюється з 4 (четвертого) дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

На виконання умов договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 004 296,86 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № МВУ-060659 від 15.09.2023, № МВУ-064220 від 29.09.2023.

За доводами позивача, відповідачем було частково оплачено поставлений позивачем товар на загальну суму 325 000,00 грн., а саме: 19.10.2023 - 25 000 грн., 20.10.2023 - 20 000 грн., 03.11.2023 - 50 000 грн., 17.11.2023 - 80 000 грн., 18.12.2023 - 20 000 грн., 22.12.2023 - 50 000 грн., 09.01.2024 - 50 000 грн., 22.01.2024 - 30 000 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

За таких обставин відповідач не виконав в повному обсязі своїх зобов`язання за договором щодо оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 679 296,86 грн., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання свого грошового зобов`язання, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6 899,36 грн., пеня у розмірі 73 242,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 10 601,56 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як встановлено судом, позивачем на підставі видаткових накладних № МВУ-060659 від 15.09.2023 та № МВУ-064220 від 29.09.2023 був поставлений відповідачу товар за договором на загальну суму 1 004 296,86 грн.

Отже, з вищевказаних доказів вбачається, що позивачем в повному обсязі були виконані зобов`язання за договором щодо поставки товару, який в свою чергу був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що за умовами договору оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у розділі 13 договору протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дня отримання товарів.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи позивачем копій банківських виписок, відповідач на виконання умов договору здійснив лише часткову оплату поставленого товару на загальну суму 325 000,00 грн. Тобто, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат товару, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 679 296,86 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 679 296,86 грн.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 6 899,36 грн., пеня у розмірі 73 242,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 10 601,56 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що у п. 9.2. договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей до договору, сторонами визначено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше, ніж 3 (трьох) робочих днів, покупець на вимогу постачальника сплачує на користь останнього пеню, яка обчислюється з 4 (четвертого) дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати (п. 9.2. договору).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що розмір пені становить суму більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає пеня у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором щодо оплати поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

За результатами перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних суд дійшов висновку про його правомірність та арифметичну вірність, а отже позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 6 899,36 грн. підлягають задоволенню.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем при здійсненні обрахунку не вірно визначено суму боргу на яку здійснено розрахунок, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, за розрахунком суду, у сумі 9 811,56 грн., в іншій частині цих позивних вимог належить відмовити.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованість.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позовних вимог позивача.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМУЛЬ-ФОТ" (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, нежиле приміщення 43, ідентифікаційний код 42960938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33б, ідентифікаційний код 36001810) заборгованість у розмірі 679 296 грн. 86 коп.; пеню у розмірі 73 242 грн. 68 коп.; 3 % річних у розмірі 6 899 грн. 36 коп.; інфляційні втрати у розмірі 9 811 грн. 56 коп. та витрати по сплаті судового збору 11 538 грн. 76 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.04.2024.

Суддя Л. Г. Пукшин