Рішення

від 28.02.2024 по справі 921/646/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 лютого 2024 року м. ТернопільСправа № 921/646/23(921/148/23)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу

за позовом Акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку ''Львів'', вул. Сербська, 1, м. Львів,

до відповідачів:

1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 ,

про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 1 074 675,43 грн

в межах справи №921/646/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , має статус ФОП, запис № 2 646 017 0000 011508

За участю учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_3 адвокат ( участь в режимі відеоконференції),

від відповідачів:

1. не з"явився,

2. не з"явився.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк ''Львів'' звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №1024/В/2021 від 17.11.2021 в розмірі 1 074 675,43 грн, з яких: 944 443,70 грн заборгованість по кредиту, 130 231,73 грн заборгованість по відсотках.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023, для розгляду справи №921/148/23 визначено суддю ОСОБА_4 .

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 07.03.2023 відкрито провадження у справі №921/148/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.04.2023, яке неодноразово відкладалося на 31.10.2023 (востаннє).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2023 (суддя Гевко В.Л.) передано справу №921/148/23 для розгляду Господарському суду Тернопільської області в межах справи №921/646/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.12.2023, для розгляду справи №921/646/23(921/148/23) визначено суддю Боровця Я.Я., в провадженні якого перебуває справа №921/646/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , має статус ФОП.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2023 прийнято матеріали справи № 921/646/23(921/148/23) в межах справи №921/646/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , має статус ФОП, до свого провадження, за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті у справі №921/646/23(921/148/23) на 11.01.2024.

Статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 11.01.2024 судове засідання відкладено на 31.01.2024.

Ухвалою суду від 31.01.2024 судове засідання відкладено на 28.02.2024 з підстав, викладених в ній.

Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Оскільки, даний позов розглядається в межах справи №921/646/23про неплатоспроможність ОСОБА_1 , то відповідно за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У судовому засіданні 28.02.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позичальником /відповідачем 1 ОСОБА_1 зобов`язання щодо повного і своєчасного повернення кредиту за кредитним договором та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом. Також позивач зазначив, що обов`язок повернути заборгованість виник і у поручителя ОСОБА_2 на підставі договору поруки, яким забезпечувалось повернення кредиту у тому ж розмірі, що і в боржника.

Внаслідок чого у відповідачів виникла заборгованість перед позивачем на суму 1 074 675,43 грн.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в частині солідарного стягнення заборгованості щодо поручителя, просив суд позов в цій частині задоволити. В частині позовних вимог щодо солідарного стягнення заборгованості з позичальника, просить позов в цій частині залишити без розгляду, подавши відповідну заяву.

Заперечення відповідача 1 .

Відповідач 1 заперечує щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №3257 від 14.04.2023), просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заперечення відповідача 2 .

Відповідач 2 в судове засідання свою явку чи свого представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.

Суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає що є усі підстави завершити розгляд у справі та прийняти у ній рішення, і що таке не порушить будь - яких прав жодного із учасників у справі.

Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач 2 не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідь на відзив.

11.05.2023 позивачем подано відповідь на відзив (вх. №4067) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якої доводи відповідача вважає безпідставними.

Інші процесуальні дії.

28 лютого 2024 року позивачем заявлено заяву (вх.№1704) про залишення позову без розгляду.

Розглянувши заяву про залишення позову без розгляду, суд встановив таке.

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Господарського процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено статтею 42 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право, зокрема подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Як вбачається із даної норми, вказане право позивача може бути реалізоване лише до початку розгляду справи по суті та є абсолютним, тобто, не залежить від мотивів позивача чи волі сторін у справі.

Положення статті 226 Господарського процесуального кодексу України не є диспозитивними та передбачають обов`язок суду залишити позов без розгляду з підстав вказаних у частині 1 цієї статті.

Суд відзначає та як вбачається із даної норми, вказане право заявника є абсолютним, тобто, не залежить від мотивів заявника чи волі сторін у справі.

Проте, як слідує з заяви, позивачем подано заяву - 28.02.2024, після початку розгляду справи по суті - 11.01.2024, що суперечить нормам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоцільність залишення позову без розгляду, а тому у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, слід відмовити.

Також, 28 лютого 2024 року позивачем заявлено заяву (вх.№1705) про залучення ОСОБА_1 до участі у справі №921/646/23(921/148/23) як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Розглянувши заяву про залучення третьої особи, суд встановив таке.

Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

У постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 Велика Палата Верховного суду зазначила, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Предметом даного спору є солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_1 та поручителя - ОСОБА_2 .

Як визначено статтею 42 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем є Акціонерне товариство Акціонерно-комерційного банку ''Львів'' та відповідачами 1. ФОП ОСОБА_1 та 2. ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_1 вже є учасником у справі та перебуває у статусі - відповідача 1, а тому залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи являється не можливим.

Слід зазначити, що положення частин 1, 2, 4 статті 48 ГПК України, зміст яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, не наділяють суд першої інстанції правом виключати одного з відповідачів зі складу сторін справи, не замінивши його при цьому іншим - належним відповідачем, тобто таке виключення є процесуально недопустимим незалежно від того, вчиняються такі дії за клопотанням позивача чи з ініціативи суду. Адже оформлене ухвалою виключення відповідача зі складу відповідачів свідчитиме про вихід суду першої інстанції за межі процесуальних повноважень, чітко визначених статтею 48 ГПК України.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що у задоволенні заяви про залучення ОСОБА_1 до участі у справі №921/646/23(921/148/23) як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, слід відмовити.

Фактичні обставини, встановлені судом.

17.11.2021 між Акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" (Банк) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Кредитний договір № 1024/В/2021.

Згідно пункту 1.1 Кредитного договору Банк зобов"язався надати у власність Позичальникові грошові кошти (Кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов"язався повернути Кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним.

Банк видає Позичальнику кредит, а Позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту - 1 000 000,00 грн, призначення кредиту - поповнення обігових коштів, процентна ставка - 19,9 % , графік повернення кредиту згідно графіку погашення кредиту оформленого додатком №1 до цього Договору, що є його невід"ємною частиною ( п.2.1 Кредитного договору).

Кредит видається на цілі, визначені п. 2.1.2 цього Договору ( п. 2.2 Кредитного договору).

Як визначено пунктом 3.1 Кредитного договору за надання Кредиту Позичальник сплачує Банку наступні комісії , встановлені тарифами Банку: за видачу Кредиту 19 000,00 грн сплачується в день видачі кредитних коштів.

Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по Кредиту за методом "факт/360", за ставкою, визначеною у п.2.1.3 цього Договору з моменту видачі Кредиту до терміну, вказаному в п.2.1.4 цього Договору. Позичальник сплачує проценти, нараховані відповідно до умов цього Договору, у валюті Кредиту щомісяця , але не пізніше останнього банківського дня місяця , за який вони нараховані, якщо Графіком погашення кредиту не встановлені інші терміни сплати процентів ( п.3.2 Кредитного договору).

Пунктом 4.1 Кредитного договору встановлено, що Позичальник зобов"язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку і терміни , передбачені цим договором та/або Додатками до нього.

Договір набуває чинності з дня підписання його обома Сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов"язань ( п.10.1 Кредитного договору) .

Також, 17.11.2021 між Акціонерним товариством АКБ "Львів" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 підписано Додаток №1 до Кредитного договору "Графік погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів".

Як стверджує позивач, на виконання умов Кредитного договору, банківська установа свої зобов`язання виконала у повному обсязі, зокрема надано кредит Позичальнику, про що свідчать меморіальний ордер № 600181 від 17.11.2021 на суму 1 000 000,00 грн та банківські виписки по рахунку.

Однак, Позичальник свої договірні зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконав, про що свідчить розрахунок заборгованості.

В якості забезпечення виконання зобов"язання за Кредитним договором, 14.11.2022 між АТ АКБ "Львів" (як, Кредитор) та ОСОБА_2 (як, Поручитель) укладено Договір поруки №1024/В/2021/Р-1, відповідно до умов якого забезпечується належне виконання Позичальником - ОСОБА_1 . Основного зобов"язання кредитного договору №1024/В/2021 від 17.11.2021 у повному обсязі ( п.1.1 Договору поруки №1024/В/2021/Р-1).

Пунктом 1.2 Договору поруки, визначено, що сума кредиту ( обсяг Основного зобов"язання) становить 1 000 000,00 грн. Кінцевий термін виконання Основного зобов"язання - 16.11.2024. Розмір процентів за користування кредитом становить 19,9% річних.

Як визначено п.1.3 Договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник, включаючи сплату основного боргу (повернення Кредиту), процентів, неустойки, відшкодування збитків, сплати інших платежів, обумовлених Кредитним договором.

Згідно пункту 2.1 Договору поруки, у випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником Основного зобов"язання, а також за наявності інших обставин, які унеможливлюють або об"єктивно свідчать про неспроможність Позичальника належно виконати/виконувати Основне зобов"язання (смерть, тривала відсутність, хвороба, ліквідація, банкрутство, тощо), Поручитель зобов"язується виконати Основне зобов"язання в повному обсязі, а саме повернути отриманий, але не повернутий Позичальником кредит; сплатити нараховані проценти за користування кредитом, передбачені умовами Кредитного договору.

Кредитор вправі вимагати виконання Основного зобов"язання, частково або в повному обсязі на свій розсуд, як від Позичальника і Поручителя, так і від будь-якого з них окремо (п.2.3 Договору поруки).

Пунктом 2.8 Договору поруки встановлено, що Поручитель зобов"язаний здійснити погашення суми простроченого Основного зобов"язання не пізніше 7 (семи) банківських днів з дати надіслання йому вимоги Кредитора.

Договір поруки вступає в дію з моменту його підписання Сторонами. Дія Договору припиняється за спливом трьох років ( 36 місяців), з дати Кінцевого терміну виконання Основного зобов"язання, зазначеної у п.1.2 цього Договору ( п. п. 4.1, 4.2. Договору поруки).

У зв`язку з неналежним виконанням умов Кредитного договору та Договору поруки, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, на адресу Позичальника - ОСОБА_1 та на адресу ОСОБА_5 , Банком направлено лист - вимоги про дострокове повне погашення простроченої заборгованості за Кредитним договором та за Договором поруки.

Проте, вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідачів перед кредитором становить 1 074 675,43 грн, з яких: 944 443,70 грн заборгованість за кредитом, 130 231,73 грн заборгованість за відсотками.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, за умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без відкриття нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2023 відкрито провадження у справі №921/646/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 . - арбітражного керуючого Шимечка А.Я.

ОСОБА_1 перебуває у процедурі реструктуризації боргів боржника.

Отже, даний позов розглядається в межах справи №921/646/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного суду від 31 серпня 2023 року у справі №640/26320/20.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості з Позичальника - ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Спір між учасниками справи виник з підстав, кредитного договору № 1024/В/2021 від 17.11.2021.

Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/646/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , має статус ФОП, відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2023 відкрито провадження у справі №921/646/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 - арбітражного керуючого Шимечка А.Я.

З метою виявлення усіх кредиторів, відповідно до вимог з процедур банкрутства, 24.10.2023 судом здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , має статус ФОП , запис № 2 646 017 0000 011508.

06.12.2023 Акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із заявою про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника фізичної особи ОСОБА_1 (вх. №9843), яка 30.11.2023 надіслана до суду через відділення "Укрпошта", про що свідчить відмітка на конверті (міститься в матеріалах справи), тобто після встановленого строку визначеного у статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

В обґрунтування заяви, заявник посилається на виникнення зобов"язань на підставі кредитного договору № 1024/В/2021 від 17.11.2021.

Ухвалою суду від 11.12.2023 прийнято заяву Акціонерного товариства Акціонерний - комерційний банк "Львів" про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника фізичної особи ОСОБА_1 у справі №921/646/23, до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21.12.2023 частково визнано кредиторські грошові вимоги Акціонерного товариства Акціонерний - комерційний банк "Львів" відносно боржника ОСОБА_1 в сумі 1 074 675,43 грн та включено їх в Реєстр вимог кредиторів. Черговість задоволення грошових вимог кредитора: в сумі 5368,00 грн - судовий збір за подання заяви про визнання кредитором (відшкодовується у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів); в сумі 1074675,43 грн (заборгованість) вимоги другої черги. Щодо вимог у розмірі 16 120,15 грн судовий збір сплачений за подання позовної заяви про стягнення заборгованості у справі №921/148/23, що розглядається Господарським судом Тернопільської області, відхиленню.

Ухвала суду від 21.12.2023 щодо визнання кредиторських грошових вимог Акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Львів" відносно боржника ОСОБА_1 в сумі 1 074 675,43 грн у справі №921/646/23 набрала законної сили.

Після постановлення господарським судом ухвали за результатами розгляду цих вимог позовне провадження у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство, підлягає закриттю повністю або в частині заявлених кредитором вимог на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України у випадку тотожності суб`єктного складу, предмета і підстав позову.

Правова позиція наведена у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 23.09.2021 у справі №904/4455/19.

Пунктом 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Отже предмет та підстава спору у справі №921/646/23(921/148/23) в частині щодо солідарного стягнення з Позичальника/відповідача 1 - ОСОБА_1 охоплюється предметом та підставою щодо розгляду заяви Акціонерного товариства Акціонерний - комерційний банк "Львів" про визнання кредиторських грошових вимог відносно боржника фізичної особи ОСОБА_1 , яка перебувала на розгляді в Господарському суді Тернопільської області у справі №921/646/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , а тому провадження у справі №921/646/23(921/148/23) підлягає закриттю відносно відповідача 1 ОСОБА_1 , на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 ГПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Як слідує з матеріалів справи, 17.11.2021 між Акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" (Банк) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Кредитний договір № 1024/В/2021.

Згідно пункту 1.1 Кредитного договору Банк зобов"язався надати у власність Позичальникові грошові кошти (Кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов"язався повернути Кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним.

Договір набуває чинності з дня підписання його обома Сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов"язань ( п.10.1 Кредитного договору) .

Також, 17.11.2021 між Акціонерним товариством АКБ "Львів" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 підписано Додаток №1 до Кредитного договору "Графік погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів".

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного договору №1024/В/21 від 17.11.2021, який за правовою природою є кредитним договором, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати положенням глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Банк видає Позичальнику кредит, а Позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту - 1 000 000,00 грн, призначення кредиту - поповнення обігових коштів, процентна ставка - 19,9 % , графік повернення кредиту згідно графіку погашення кредиту оформленого додатком №1 до цього Договору, що є його невід"ємною частиною ( п.2.1 Кредитного договору).

Кредит видається на цілі, визначені п. 2.1.2 цього Договору ( п. 2.2 Кредитного договору).

Так, Банк договірні зобов"язання виконав в повному обсязі, а саме надав Позичальнику кредит у розмірі, відповідно до умов договору, що підтверджується меморіальним ордером № 600181 від 17.11.2021 на суму 1 000 000,00 грн та виписками по рахунку (містяться в матеріалах справи).

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц стверджує, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Як визначено пунктом 3.1 Кредитного договору за надання Кредиту Позичальник сплачує Банку наступні комісії , встановлені тарифами Банку: за видачу Кредиту 19 000,00 грн сплачується в день видачі кредитних коштів.

Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по Кредиту за методом "факт/360", за ставкою, визначеною у п.2.1.3 цього Договору з моменту видачі Кредиту до терміну, вказаному в п.2.1.4 цього Договору. Позичальник сплачує проценти, нараховані відповідно до умов цього Договору, у валюті Кредиту щомісяця , але не пізніше останнього банківського дня місяця , за який вони нараховані, якщо Графіком погашення кредиту не встановлені інші терміни сплати процентів ( п.3.2 Кредитного договору).

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Пунктом 4.1 Кредитного договору встановлено, що Позичальник зобов"язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку і терміни , передбачені цим договором та/або Додатками до нього.

Проте, ОСОБА_1 припинив здійснювати повернення наданих АТ АКБ "Львів" кредитних коштів

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Враховуючи те, що Позичальник порушив строки повернення кредиту та процентiв , що встановленi Кредитним договором, а тому у ОСОБА_1 наявна заборгованiсть перед АТ АКБ "Львів" в розмiрi 1 074 675,43 грн, з яких: 944 443,70 грн заборгованість за кредитом, 130 231,73 грн заборгованість за відсотками, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Вказані обставини встановлені ухвалою Господарського суду Тернопільської області 21.12.2023 у справі № 921/646/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , якою частково визнано кредиторські грошові вимоги Акціонерного товариства Акціонерний - комерційний банк "Львів" відносно боржника ОСОБА_1 в сумі 1 074 675,43 грн та включено їх в Реєстр вимог кредиторів. Черговість задоволення грошових вимог кредитора: в сумі 5368,00 грн - судовий збір за подання заяви про визнання кредитором (відшкодовується у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів); в сумі 1074675,43 грн (заборгованість) вимоги другої черги. Щодо вимог у розмірі 16 120,15 грн судовий збір сплачений за подання позовної заяви про стягнення заборгованості у справі №921/148/23, що розглядається Господарським судом Тернопільської області, відхиленню.

Ухвала суду від 21.12.2023 щодо визнання кредиторських грошових вимог Акціонерного товариства Акціонерний - комерційний банк "Львів" відносно боржника ОСОБА_1 в сумі 1 074 675,43 грн у справі №921/646/23 набрала законної сили.

Як визначено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 916/495/21.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення.

Як визначено статтею 129 1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Оскільки факт наявності заборгованості ОСОБА_1 перед АТ АКБ "Львів" за кредитним договором вже встановлено ухвалою суду від 21.12.2023, яка набрала законної сили 21.12.2023, а тому доказуванню не потребує.

Щодо солідарного обов`язку Відповідача 2, суд зазначає таке.

Згідно з статтею 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою, заставою.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В якості забезпечення виконання зобов"язання за Кредитним договором, 14.11.2022 між АТ АКБ "Львів" (як, Кредитор) та ОСОБА_2 (як, Поручитель) укладено Договір поруки №1024/В/2021/Р-1, відповідно до умов якого забезпечується належне виконання Позичальником - ОСОБА_1 . Основного зобов"язання кредитного договору №1024/В/2021 від 17.11.2021 у повному обсязі ( п.1.1 Договору поруки №1024/В/2021/Р-1).

Пунктом 1.2 Договору поруки, визначено, що сума кредиту ( обсяг Основного зобов"язання) становить 1 000 000,00 грн. Кінцевий термін виконання Основного зобов"язання - 16.11.2024. Розмір процентів за користування кредитом становить 19,9% річних.

Як визначено п.1.3 Договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник, включаючи сплату основного боргу (повернення Кредиту), процентів, неустойки, відшкодування збитків, сплати інших платежів, обумовлених Кредитним договором.

Згідно пункту 2.1 Договору поруки, у випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником Основного зобов"язання, а також за наявності інших обставин, які унеможливлюють або об"єктивно свідчать про неспроможність Позичальника належно виконати/виконувати Основне зобов"язання (смерть, тривала відсутність, хвороба, ліквідація,банкрутство, тощо), Поручитель зобов"язується виконати Основне зобов"язання в повному обсязі, а саме повернути отриманий, але не повернутий Позичальником кредит; сплатити нараховані проценти за користування кредитом, передбачені умовами Кредитного договору.

Кредитор вправі вимагати виконання Основного зобов"язання, частково або в повному обсязі на свій розсуд, як від Позичальника і Поручителя, так і від будь-якого з них окремо (п.2.3 Договору поруки).

Пунктом 2.8 Договору поруки встановлено, що Поручитель зобов"язаний здійснити погашення суми простроченого Основного зобов"язання не пізніше 7 (семи) банківських днів з дати надіслання йому вимоги Кредитора.

Договір поруки вступає в дію з моменту його підписання Сторонами. Дія Договору припиняється за спливом трьох років ( 36 місяців), з дати Кінцевого терміну виконання Основного зобов"язання , зазначеної у п.1.2 цього Договору ( п. п. 4.1, 4.2. Договору поруки).

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За таких обставин та з урахуванням умов договору поруки позивач набув право вимоги до поручителя як солідарного відповідача щодо погашення заборгованості за укладеним кредитним договором у розмірі заявлених позовних вимог.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.07.2019 у справі № 922/2913/18.

Отже, оскільки порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання, тому з огляду на встановлені обставини справи, викладені правові норми, суд приходить до висновку, що відповідач 2 має відповідати перед позивачем як солідарний боржник.

Доказів погашення заборгованості суду не подано, а відповідач 2 не заперечив існування такої заборгованості.

Відповідно до стаття 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з неналежним виконанням умов Кредитного договору та Договору поруки, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, на адресу Позичальника - ОСОБА_1 та на адресу ОСОБА_5 , Банком направлено лист - вимоги про дострокове повне погашення простроченої заборгованості за Кредитним договором та за Договором поруки.

Проте, вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 1 074 675,43 грн (944 443,70 грн заборгованість по кредиту та 130 231,73 грн заборгованість по відсотках), яка неоплачена станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неоспорені відповідачем 2, як солідарного боржника.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Всі інші доводи та заперечення сторін не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині позовних вимог до відповідача 1 - закриттю провадження у справі, а в частині позовних вимог до відповідача 2 - задоволенню позову та солідарному стягненню з відповідача 2 на користь позивача 944 443,70 грн заборгованість по кредиту та 130 231,73 грн заборгованість по відсотках.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 16 120,15 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 16 120,15 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області (міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 16 120,15 грн покладається на відповідача 2.

28.02.2024 при проголошенні скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частини рішення) судом зокрема в пункті 6 не зазначено - щодо "солідарного" стягнення.

Частиною 7 статті 233 ГПК України передбачено, що виправлення в судових рішеннях повинні бути застережені перед підписом судді.

Зважаючи на наведене, суд робить застереження про виправлення в цій частині рішення до його підписання суддею.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 231, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, відмовити.

2. У задоволенні заяви про залучення ОСОБА_1 до участі у справі №921/646/23(921/148/23) як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відмовити.

3. Позовні вимоги задоволити частково.

4. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 16 120,15 грн покласти на відповідача 2.

5. Закрити провадження у справі №921/646/23(921/148/23) щодо відповідача - 1 фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

6. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку ''Львів'', вул. Сербська, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 09801546 заборгованості в розмірі 1 074 675,43 грн ( 944 443,70 грн заборгованість по кредиту та 130 231,73 грн заборгованість по відсотках) та судового збору у розмірі 16 120,15 грн.

7. Видати наказ стягувачу після набрання рішенням законної сили

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати:

- до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України - позивачу: Акціонерному товариству Акціонерно-комерційний банк ''Львів'';

- рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення - відповідачам: 1. Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "23" квітня 2024 року.

Суддя Я.Я. Боровець