Рішення

від 23.04.2024 по справі 924/242/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2024 р. Справа № 924/242/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажтелекомсистем»

про стягнення 199830,76 грн

встановив: товариство з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна» звернулось до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажтелекомсистем» 199830,76 грн, з яких 37496,00 грн 3% річних та 162334,76 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 04.03.2024 відкрито провадження у справі №924/242/24 для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань зі сплати вартості товару, поставленого відповідно до видаткових накладних від 26.01.2016 №25017, від 09.11.2016 №091126, від 22.11.2016 №221133, від 22.11.2016 №221134 в сумі 459410,74 грн, яка стягнута рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21. Правовою підставою позовних вимог зазначає положення ст. ст. 509, 510, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 712 ЦК України, ст. ст. 179, 193, 222, 265 ГК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (від 19.03.2024) проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість. Вважає неправильним поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, за розрахунком відповідача, 3% річних підлягають нарахуванню в розмірі 23864,19 грн, інфляційні втрати - в розмірі 148261,00 гривні. Звертає увагу на те, що на теперішній час все майно та банківські рахунки відповідача перебувають під арештом, накладеним у межах виконавчого провадження з виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21, що унеможливлює виконання зобов`язання зі сплати заявлених до стягнення нарахувань. З огляду на наведене, вважає, що такі нарахування підлягають зменшенню до суми, що була стягнута у справі №924/667/21, та просить у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову, зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат, що підлягатимуть стягненню.

У додаткових поясненнях (від 29.03.2024) позивач заперечив проти доводів відповідача. З огляду на технічну помилку щодо періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат просить вважати правильним період нарахування: 3% річних згідно з доданими розрахунками до позовної заяви за період з 25.05.2021 по 15.02.2024, інфляційних втрат згідно з доданими розрахунками до позовної заяви за період з 25.05.2021 по 31.12.2023, у зв`язку з чим зауважив про недоречність розрахунку відповідача. Підтвердив наявність виконавчого провадження з виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21, однак звертає увагу, що відповідач є діючим підприємством та не перебуває в процесі припинення, тому умисно не здійснює погашення заборгованості по виконавчому провадженню. Зазначив про відсутність доказів наявності обставин, що мають істотне значення для зменшення інфляційних втрат та 3% річних.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Діпнет Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтажтелекомсистем" було досягнуто згоди щодо поставки товару шляхом підписання сторонами видаткових накладних про передачу товару.

Позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2192160,42 грн згідно з видатковими накладними: №25017 від 25.01.2016 на суму 2749,68 грн (за довіреністю №5 від 25.01.2016, виданою Кочешкову В.О.); №091126 від 09.11.2016 на суму 497760,00 грн (за довіреність №93 від 08.11.2016, виданою Андрійчуку К.В.); №221133 від 22.11.2016 на суму 1193860,74 грн (за довіреністю №107 від 22.11.2016 виданою Андрійчуку К.В.); №221134 від 22.11.2016 на суму 497760,00 грн (за довіреність №106 від 22.11.2016, виданою Андрійчуку К.В.).

У видаткових накладних погоджено найменування товару, його кількість та ціну, видаткові накладні скріплені підписами представників сторін.

Позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату №ДУ-1305003 від 13.05.2021 на суму 2192130,42 грн, а також на адресу відповідача направлено вимогу №130501 від 13.05.2021 про сплату в семиденний строк з моменту пред`явлення вимоги вартості прийнятого за видатковими накладними товару.

Відповідач у листі-відповіді від 24.05.2021 повідомив позивача про здійснення платежів за отриманий товар.

Зазначені обставини також встановлені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21 за позовом ТОВ "Діпнет Україна" до ТОВ "Будмонтажтелекомсистем" про стягнення 2189410,74 грн, яким позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Будмонтажтелекомсистем" на користь ТОВ "Діпнет Україна" 459410,74 грн заборгованості, 6891,17 грн судового збору та 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У решті позову відмовлено.

У наведеному рішенні суд, зокрема зазначив, що проплати, які здійснені перерахованими у рішенні платіжними дорученнями, стосувались саме усної угоди про поставку товару, укладеної між сторонами на підставі видаткових накладних №25017 від 25 січня 2016 року на суму 2749,68 грн; №091126 від 09 листопада 2016 року на суму 497760,00 грн; №221133 від 22 листопада 2016 року на суму 1193860,74 грн; №221134 від 22 листопада 2016 року на суму 497760,00 грн і з урахуванням здійснених відповідачем проплат сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 459410,74 гривні.

У матеріали справи надано постанови від 05.08.2022 приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р.М. у виконавчому провадженні №69564387 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 22.11.2021 у справі №924/667/21 про стягнення з ТОВ "Будмонтажтелекомсистем" на користь ТОВ "Діпнет Україна" 459410,74 грн заборгованості, 6891,17 грн судового збору та 12000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а саме: про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках та належать боржнику; про накладення арешту на майно, що належить боржнику (рухоме та нерухоме майно, два автомобілі); про звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно боржника, у тому числі грошові кошти. Також надано копію витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (від 05.08.2022) з відомостями про наявність арешту рухомого майна та двох автомобілів ТОВ "Будмонтажтелекомсистем".

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Частиною 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статей 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Як убачається з матеріалів справи, а також встановлено рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21 за позовом ТОВ "Діпнет Україна" до ТОВ "Будмонтажтелекомсистем" у відповідача виник обов`язок зі сплати 459410,74 грн заборгованості за товар, поставлений на підставі видаткових накладних №25017 від 25.01.2016, №091126 від 09.11.2016, №221133 від 22.11.2016, №221134 від 22.11.2016.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати вартості отриманого товару в сумі 459410,74 грн позивач просить стягнути з відповідача 37496,00 грн 3% річних (за період з 25.05.2021 по 15.02.2024) та 162334,76 грн інфляційних втрат (за період з червня 2021 року по грудень 2023 року).

Судом враховується, що відповідно до положень ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19)).

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, Верховний Суд у постанові від 08 червня 2022 року у справі №688/2332/20 зауважили, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.

Частиною 4 ст. 263 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи слідує та відповідачем не заперечено, що його грошові зобов`язання зі сплати 459410,74 грн заборгованості за товар, які також підтверджені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21, не виконані; доказів сплати вказаної заборгованості суду не надано.

Таким чином, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом вимагати сплати відповідачем відсотків річних та інфляційних втрат за час існування прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як убачається зі змісту позовної заяви, заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати нараховані позивачем, починаючи з 25.05.2021.

Так, відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи та встановлених рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21 обставин вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою від 13.05.2021 щодо сплати заборгованості за поставлений товар, у відповідь на яку відповідач у листі від 24.05.2021 повідомив про неможливість її виконання з огляду на уже здійснені ним платежі.

Разом з тим, ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, визначений позивачем початок періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат не суперечить вищенаведеним положенням законодавства.

Згідно з наданим позивачем розрахунком нарахування 3% річних в сумі 37496,00 грн за період з 25.05.2021 по 15.02.2024 та втрат від інфляції в сумі 162334,76 грн за період з червня 2021 року по грудень 2023 року здійснювалось на суму 459410,74 грн, що складається лише зі стягнутої та несплаченої на теперішній час суми основної заборгованості, встановленої рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2021 у справі №924/667/21.

Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, зазначає, що останні здійснені в можливих межах, тому з урахуванням положень ст. 14 ГПК України позовні вимоги про їх стягнення є обґрунтованими.

При цьому судом враховуються надані позивачем у додаткових поясненнях уточнення змісту позовної заяви щодо періодів нарахування з метою приведення їх у відповідність до наявних розрахунків, чим спростовується контррозрахунок заявлених вимог, здійснений відповідачем (додані до позовної заяви розрахунки змін, пов`язаних із зазначеним уточненням, не зазнали).

Відтак доказів, які би спростовували заявлені до стягнення нарахування інфляційних втрат та відсотків річних, суду не подано.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних, інфляційних нарахувань суд зауважує, що ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГК України).

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, 3% річних та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою, штрафними санкціями, а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі №924/187/24, яка розглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, 21.06.2022 у cправі №910/9905/21.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

З приводу можливості зменшення інфляційних нарахувань суд зауважує, що такі нарахування в силу свого компенсаційного характеру спрямовані на відшкодування втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, які лежать в неконтрольованій сторонами площині. Їхній розмір залежить від встановленого у передбаченому законодавством порядку індексу інфляції, а не погоджується сторонами в договірному порядку, з чого оцінка такого розміру не може здійснюватися з точки зору дотримання сторонами принципів розумності, справедливості та пропорційності. Одночасно можливість зменшення відповідних нарахувань судом чинним законодавством не передбачена.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, який у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/21, від 07.09.2022 у cправі №910/9911/21 зауважив, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Отже, виходячи з наведених положень законодавства та позицій Верховного Суду, враховуючи відсутність обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних та інфляційних нарахувань, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому законом, суд вважає помилковими доводи відповідача про наявність підстав для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №914/2994/22, від 15.06.2023 у справі №921/94/21, від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21.

Судом зауважується, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Одночасно з приводу доводів відповідача про неможливість виконання ним зобов`язання зі сплати заборгованості з огляду на наявність арешту всього майна, у тому числі грошових коштів на рахунках, накладеного в межах виконавчого провадження зі стягнення такої заборгованості, суд звертає увагу на уже згадувані висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19)), а також висновки Верховного Суду, згідно з якими чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання (постанова від 07.02.2018 у справі №910/11249/17).

Додатково суд вважає за необхідне зауважити, що ст. 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому будь-яких доказів у підтвердження наявності обставин, які мають юридичне значення для зменшення загального розміру відсотків річних, відповідачем не надано, а викладені відповідачем у відзиві на позов заперечення не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для зменшення заявлених до стягнення нарахувань.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки позовна заява подана в електронній формі.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажтелекомсистем» про стягнення 199830,76 грн задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтажтелекомсистем», Хмельницька облатсь, Хмельницький район, с. Шаровечка (код 35668634) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діпнет Україна», м. Харків, вул. Кричевського, буд. 50 (код 38278035) 37496,00 грн (тридцять сім тисяч чотириста дев`яносто шість гривень 00 коп.) 3% річних, 162334,76 грн (сто шістдесят дві тисячі триста тридцять чотири гривні 76 коп.) інфляційних втрат, 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

СуддяВ.В. Виноградова