Рішення

від 23.04.2024 по справі 120/17863/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 квітня 2024 р. Справа № 120/17863/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 60 будинку офіцерів про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з позовною заявою до 60 будинку офіцерів (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 60 будинком офіцерів не здійснено нарахування та виплату їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.12.2022 по 25.11.2023 (день виконання рішення суду).

Ухвалою від 04.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.

26.12.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свою позицію представник відповідача зазначає, що відповідно до наказу начальника 60 будинку офіцерів від 19.12.2022 №110 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу 60 будинку офіцерів та знято зі всіх видів забезпечення. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.03.2023 по справі №120/10971/22 частково задоволено позов ОСОБА_1 та зобов?язано 60 будинок офіцерів здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 23.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за повних 32 календарних років, грошової компенсації за невикористані 45 діб щорічної відпустки за 2022 рік, виходячи при цьому з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше вже виплачених сум таких виплат.

Як зазначає представник відповідача, 60 будинок офіцерів на виконання вищезазначеного рішення суду виплатив позивачу кошти у розмірі 244446,20 грн. Водночас, сторона відповідача зазначає, що у зв`язку з триваючою широкомаштабною агресією російської федерації проти України у країні склалась складна фінансово-економічна ситуація, тому 60 будинок офіцерів вважає, що за таких обставин підстав для задоволення адміністративного позову немає.

Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що відповідно до витягу з наказу начальника 60 будинку офіцерів (по стройовій частині) від 19.12.2022 №110 з 23.12.2022 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.03.2023 по справі №120/10971/22 визнано протиправною бездіяльність 60 будинку офіцерів щодо невиплати ОСОБА_1 у період з 24 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно індексації грошового забезпечення. Зобов`язано 60 будинок офіцерів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

Окрім того вищезазначеним рішенням визнано протиправними дії 60 будинку офіцерів щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 23 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 32 календарних років, грошової компенсації за невикористані 45 діб щорічної відпустки за 2022 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року. Зобов`язано 60 будинок офіцерів здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 32 календарних років, грошової компенсації за невикористані 45 діб щорічної основної відпустки, виходячи при цьому з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, а також врахувавши при цьому раніше виплачені суми таких виплат.

На виконання рішення суду від 31.03.2023 по справі №120/10971/22 позивачу 25.11.2023 виплачено кошти у розмірі 244446,20 грн.

Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу, позивач звернулась до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.

Так, статтею 116 КЗпП України визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.

В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при виключені позивача зі списків особового складу не проведено з останньому повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Щодо обраного позивачем способу захисту прав, шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне зазначити, що дії є активною формою поведінки суб`єкта владних повноважень, які виражаються у прийнятті рішень або інших активних формах здійснення наданих повноважень, у зв`язку із чим в подальшому виникає публічно-правовий спір. У свою чергу, бездіяльність є формою пасивної поведінки.

Оскільки позивачем оскаржується не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то така поведінка суб`єкта владних повноважень є пасивною, адже проявляється у відсутності вчинення будь-яких дій.

Відтак, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку, суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу 60 будинку офіцерів 23.12.2022.

Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/10971/22 проведено лише 25.11.2023 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача), що не заперечується відповідачем.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Отже, враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.12.2022, то строк затримки по виплаті заробітної плати (грошового забезпечення) слід рахувати з 24.12.2022, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення відповідних виплат, а не з 23.12.2022, як помилково зазначає позивач.

Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється періодом з 23.12.2012 по 25.11.2023.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

У низці постанов Верховного Суду викладено висновок щодо необхідності проведення умовного поділу періоду за який особа має право на виплату середнього заробітку на 2 частини: до набрання чинності змін до КЗпП України, тобто до 19.07.2022 і після цього.

Такий висновок, зокрема викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22.

У даному випадку, оскільки позивач виключена зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення за нової редакції статті 117 КЗпП України, тобто після внесення змін Законом №2352-ІХ, то при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 по 25.11.2023 підлягає застосуванню редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Згідно з довідкою 60 будинку офіцерів, наданою відповідачем на виконання вимог суду, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу жовтень-листопад 2022 року становив 585,72 грн. ((17864,41 грн + 17864,41 грн): 61 календ. день)).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 107186,76 грн. (585,72 грн. х 183 календарних днів).

Отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання 60 будинку офіцерів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 по 25.11.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 107186,76 грн.

Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 60 будинку офіцерів щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати 60 будинок офіцерів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2022 по 25.11.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 107186,76 грн. (сто сім тисяч сто вісімдесят шість гривень сімдесят шість копійок)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: 60 будинок офіцерів Міністерства оборони України (пл. Перемоги, 1, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 09741264).

Рішення суду сформовано: 23.04.2024.

СуддяБошкова Юлія Миколаївна